Постанова від 28.05.2020 по справі 911/1317/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2020 р. Справа№ 911/1317/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Кропивної Л.В.

при секретарі - Стародуб М.Ф.

розглянувши апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами на рішення Господарського суду Київської області (суддя Колесник Р.М.) від 31.01.2020 (повний текст складено 10.02.2020) у справі №911/1317/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Енергосервісна компанія ЕСКО Україна

до Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильський спецкомбінат

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державного спеціалізованого підприємства Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами

про стягнення грошових коштів,-

за участю представників згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Енергосервісна компанія ЕСКО Україна звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до державного спеціалізованого підприємства Чорнобильський спецкомбінат про визнання грошових вимог у розмірі 5230698,48 гривень та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що впродовж лютого-квітня 2019 року здійснював постачання на користь відповідача теплової енергії, але відповідний договір на постачання теплової енергії між сторонами укладено не було, відповідач відмовився від підписання актів приймання-передачі теплової енергії. Внаслідок введеної процедури припинення відповідача позивач звернувся до відповідача із письмовою заявою про визнання грошових вимог на суму 5230698,48 грн та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу і задоволення в 4 чергу, обґрунтувавши свої вимоги посиланням на положення ст.ст. 1212, 1213 Цивільного кодексу України. У зв`язку з відмовою відповідача у визнанні грошових вимог позивача, останній звернувся до суду із позовом про визнання його грошових вимог на суму 5230698,48 гривень та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.11.2019 заяву представника позивача про зміну предмету позову від 27.11.2019 прийнято до розгляду та постановлено здійснювати подальший розгляд справи щодо позовних вимог про визнання грошових вимог позивача у розмірі 5230698,48 грн та стягнення з відповідача на користь позивача 5230698,48 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.01.2020, занесеною до протоколу судового засідання 15.01.2020, прийнято заяву позивача про зменшення позовних вимог, на розгляду суду залишились остаточно визначені позовні вимоги, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача 4657246,01 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 31.01.2020 позов Товариства з обмеженою відповідальністю Енергосервісна компанія ЕСКО Україна задоволено повністю, стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства Чорнобильський спецкомбінат на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Енергосервісна компанія Еско Україна 4657246,01 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Державне спеціалізоване підприємство Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/1317/19 та ухвалити нове рішення, яким підмовити у задоволені позовних вимог. Крім того, апелянт просив поновити йому строк на апеляційне оскарження рішення.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які не були доведені позивачем належними доказами. Рішення суду ґрунтується на принципі вірогідності, а саме обставини щодо показників лічильника, оскільки сторонами не було укладено договору постачання теплової енергії. Єдиними доказами, наданими позивачем є часткові односторонні акти зняття показання лічильника, які не фіксують показання лічильника, тоді як належними доказами є складені обома сторонами акти зняття показників лічильника, яких позивачем не надано. Між сторонами відсутній договір, як обов`язкова умова відпуску теплової енергії, проведення відкритих торгів не відбувалось, що робить неможливим взагалі укладання договору з державним підприємством відповідно. Жоден з листів позивача за період з 21.01.2019 по 23.01.2019 не містив пропозиції укласти договір та не інформував відповідача про намір почати постачання теплової енергії останньому. Лічильник перебував у незадовільному стані та мав ознаки механічного втручання. Довідкою Державного спеціалізованого підприємства Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами від 16.12.2019 підтверджується, що позивач послугами цього підприємства не скористався, а відсутність потреби в утилізації відходів від спалення паливної тріски прямо вказує на те, що котельня позивача не виробляла теплову енергію. Додатково зазначив про невідповідність товарно-транспортних накладних вимогам первинних бухгалтерських документів, а також те, що на накладній від 07.02.2019 печатка погано візуалізується, у зв`язку з чим визначити дату та час перетину КПП неможливо, при цьому в накладній не зазначена особа, що мала прийняти товар, а отже вона не може вважатись належним доказом отримання товару. Відсутні належні докази, що котельня позивача виробляла теплову енергію у визначеній кількості у період з 01.02.2019 по 08.04.2019 та взагалі мала можливість виробляти теплову енергію у визначеній кількості у вказаний період.

12.03.2020 матеріали справи з апеляційною скаргою надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: Поляк О.І. (головуючий), Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2020 задоволено клопотання апелянта та поновлено йому строк на апеляційне оскарження рішення, відкрито апеляційне провадження у справі №911/1317/19, розгляд скарги призначено на 23.04.2020.

У зв`язку з запровадженням карантинних заходів на всій території України, ухвалою від 01.04.2020 повідомлено учасників провадження, що розгляд апеляційної скарги 23.04.2020 не відбудеться, а про її розгляд учасників справи буде повідомлено після закінчення карантинних заходів.

21.04.2020 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому він заперечував проти задоволення апеляційної скарги та зазначив, що відповідач отримував теплову енергії від позивача, проте ухилявся від підписання актів приймання-передачі теплової енергії та документального фіксування початку та завершення отримання теплової енергії від позивача.

Ухвалою від 12.05.2020 розгляд скарги призначено на 28.05.2020.

В судовому засіданні 28.05.2020 суд заслухав пояснення представників сторін та третьої особи.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, заслухавши учасників справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

28.07.2016 між позивачем та Фондом державного майна України укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 278, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передав у користування позивача нерухоме майно - гараж, з матеріально-технічним складом і лабораторним корпусом, загальною площею 937 кв.м. за адресою м. Чорнобиль, що перебуває на балансі державного спеціалізованого підприємства Чорнобильський спецкомбінат (відповідач), та належить до сфери управління Державного агентства України з управління зоною відчуження (т. 2 а.с.а.с. 54-61). Згідно п. 1.2. цього договору майно передається в оренду з метою розміщення котельного обладнання, що працює на місцевих твердих альтернативних видах палива. Зазначений договір укладено строком до 28.06.2019 (п. 10.1. договору). За тристороннім актом від 28.07.2016, підписаним представниками позивача, відповідача та Фонду державного майна України зазначене в договорі нерухоме майно передане у користування позивача.

27.02.2017 між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу теплової енергії № 28/02-т-р (т. 1 а.с.а.с. 153-163), відповідно до умов якого енергопостачальне підприємство (позивач) зобов`язується у вигляді гарячої води виробляти та відпускати споживачу (відповідач) теплову енергію, а споживач зобов`язується оплатити товар та прийняти його згідно акту приймання-передачі теплової енергії у кількості 2413 Гкал за ціною 1420,00 грн на загальну суму 3426460,00 гривень. Відповідно до п. 13.1. договору договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2017 року.

01.07.2017 позивачем та відповідачем складено акт на зняття показників лічильника теплової енергії (т. 1 а.с. 37), з якого вбачається, що станом на 01.07.2017 кінцеві показники лічильника зафіксовано на рівні 12809 ГДж.

21.01.2019 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив надати дозвіл на проведення розбліндування запірної арматури в місці приєднання мереж позивача до системи опалення ЦПК м. Чорнобиль, зазначив про усунення зауважень та про встановлення запірної арматури та проведення всіх підготовчих робіт для виробництва та постачання теплової енергії котельною позивача. Також в листі зазначено про можливість розпочати подачу енергоносія 22.01.2019 (т. 1 а.с. 164).

23.01.2019 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому виклав прохання розглянути та затвердити (встановити) тариф на виробництво та постачання теплової енергії, що виробляється на установках з використанням альтернативних джерел енергії позивача в м. Чорнобиль (т. 1 а.с. 29).

На листи позивача щодо готовності здійснювати постачання теплової енергії та про встановлення тарифу відповідач відповіді, з якої можливо було б встановити його заперечення проти початку постачання на його користь теплової енергії, не надав.

Твердження апелянта про те, що жоден з листів позивача за період з 21.01.2019 по 23.01.2019 не містив пропозиції укласти договір та не інформував відповідача про намір почати постачання теплової енергії останньому, колегією суддів відхиляються оскільки спростовуються змістом зазначених листів, де позивач безпосереднього пропонував затвердити тариф на виробництво та постачання теплової енергії та повідомляв, що планує розпочати теплопостачання 22.01.2019, тоді як у листі від 13.02.2019 № 018 звертався з пропозицією укласти договір. Копії усіх цих листів наявні в матеріалах справи.

13.02.2019 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому зазначив, що має необхідне обладнання та відповідні ліцензії для виробництва та постачання теплової енергії та запропонував укласти договір на постачання теплової енергії на опалювальний сезон 2019 року із вартістю однієї Гкал у розмірі 1122 гривень (т. 1 а.с. 30).

На цей лист відповідач листом від 07.03.2019 повідомив позивача про те, що розглянувши можливість придбання теплової енергії на опалювальний сезон 2019 року та провівши науково-технічну раду, відповідач найближчим часом буде оголошувати відкриті торги на проведення закупівлі та запропонував позивачу взяти участь у цих торгах та зазначив про необхідність надання документів для можливості подальшого приєднання до тепломереж відповідача (т.1 а.с. 166).

Згідно протоколу № 16 від 26.02.2019 науково технічної ради відповідача розглянуто питання можливості часткового придбання теплової енергії у позивача на період опалювального сезону 2019 року.

Зі змісту зазначеного протоколу вбачається, що проведення ради було обумовлено зверненням позивача із листом від 13.02.2019 (т. 1 а.с. 30) та в результаті проведення ради було прийнято рішення про укладання договору з позивачем на закупівлю теплової енергії, який має принести позитивний ефект для підприємства та про надіслання листа на адресу позивача з переліком документації, яка необхідна для укладання договору (т. 1 а.с. 188).

02.04.2019 позивач звернувся до Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження із листом, в якому повідомив, що не дивлячись на фактичне споживання теплової енергії, що виробляється позивачем, відповідач ухиляється від укладання договору купівлі-продажу теплової енергії та підписання актів приймання-передачі наданої теплової енергії від 04.03.2019 та від 01.04.2019, що була відпущена відповідачу впродовж лютого-березня 2019 року. Цим же листом позивач просив керівника зазначеного держагенства перевірити зазначені обставини та сприяти підписанню відповідного договору та зазначених актів приймання-передачі (т. 1 а.с. 170).

До цього листа позивачем долучено, окрім іншого, акт на зняття показників лічильника від 28.02.2019 (т. 1 а.с. 171), акти приймання-передачі фактично наданої теплової енергії від 04.03.2019 та від 01.04.2019 року (т. 1. а.с.а.с. 172-173), а також акт на зняття показників лічильника від 01.07.2017 (т. 1 а.с. 37).

Листом від 04.04.2019 відповідач повернув позивачу без розгляду акт на зняття показників лічильника теплової енергії та акти приймання-передачі теплової енергії № 1 від 04.03.2019 та № 2 від 01.04.2019 (т. 2 а.с. 19) з мотивів відсутності укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії та відсутності у позивача спеціалізованого дозволу на виробництво теплової енергії у зоні відчуження.

29.03.2019 Державним агентством України з управління зоною відчуження прийнято наказ № 64-19 про припинення відповідача в результаті реорганізації шляхом приєднання до державного спеціалізованого підприємства Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами (третя особа по справі), що стає правонаступником майнових прав та обов`язків відповідача, утворено комісію з реорганізації та встановлено строк для пред`явлення кредиторами своїх вимог до відповідача протягом двох місяців з дня оприлюднення повідомлення рішення про припинення відповідача.

Інформація про припинення відповідача оприлюднена 02.04.2019, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 2 а.с. 103-109). З цього ж реєстру вбачається, що станом на час прийняття судом рішення відповідача не припинено, процедура реорганізації не завершена.

22.04.2019 відповідач листом повідомив позивача та голову Державного агентства України з управління зоною відчуження про те, що договір купівлі-продажу теплової енергії з позивачем не укладався і не міг укладатися оскільки для цього не було ні економічного, ні технологічного обґрунтування, а також юридичних підстав, а тому відсутні підстави і для підписання актів приймання передачі теплової енергії від 04.03.2019 та від 01.04.2019. Також в цьому листі зазначалося про низку претензій до ефективності роботи котельні позивача в перебігу строку дії попереднього договору купівлі-продажу теплової енергії (2017 рік), відсутність у позивача спецдозволу на роботи в зоні відчуження, щодо узаконення підключення котельні позивача до електромережі, незабезпечення радіаційної безпеки роботи котельні. Крім того, зазначено про те, що звірка показників лічильників сторонами не проводилася з огляду на відсутність для цього відповідних підстав (т. 1. а.с.а.с. 179-181).

25.04.2019 позивач звернувся до голови комісії з припинення відповідача з вимогою про визнання грошових вимог у розмірі 5230698,48 гривень та включення їх до проміжного ліквідаційного балансу і задоволення у 4 чергу. В обґрунтування зазначених вимог позивач зазначає, що не дивлячись на те, що договір на постачання теплової енергії між сторонами укладено не було, втім позивач фактично поставив, а відповідач прийняв теплову енергію у загальній кількості 2392 Гкал на зазначену у вимозі суму. Нормативно свою вимогу позивач обґрунтував положеннями ст.ст. 1212, 1213 щодо виникнення у відповідача зобов`язання з безпідставного збагачення за рахунок позивача. До зазначеної вимоги позивачем долучено зведений акт приймання-передачі фактично наданої теплової енергії від 25.04.2019 № 4 на суму 5230698,48 гривень (т. 1 а.с.а.с. 174-178).

Листом від 15.05.2019 (т. 1 а.с. 34) відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача від 25.04.2019, з мотивів, що вже було викладено в листі відповідача від 22.04.2019 та вдруге зазначив про безпідставність вимог позивача.

З огляду на відмову у задоволенні вимог позивача, невизнання відповідачем його права вимоги на суму вартості поставленої теплової енергії, позивач звернувся до суду із даним позовом та з урахуванням остаточно визначеного предмету позову у заяві про зменшення позовних вимог від 13.01.2020 (т. 4 а.с. 39-46) просив стягнути з відповідача 4657246,01 гривень.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач станом на час розгляду цієї справи перебуває в процесі припинення у спосіб реорганізації шляхом приєднання до державного спеціалізованого підприємства Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами (третя особа у справі).

Оскільки з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що процедура припинення відповідача ще не завершена, адже відомості щодо правонаступництва третьої особи по справі, до якої приєднується відповідач в реєстрі, станом на час прийняття судом цього рішення, не містяться, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтоване звернення позивача до суду із розглядуваним позовом саме до відповідача.

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що позивач протягом лютого-квітня 2019 здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача без договору на таке постачання, тоді як відповідач безпідставно та без належної правової підстави, отримавши від нього теплову енергію утримує у себе грошові кошті, що мали бути сплачені за поставлену теплову енергію, у зв`язку з чим позивач просить стягнути вартість поставленої теплової енергії з відповідача у примусовому порядку на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, встановив, що мало місце фактичне отримання такої теплової енергії відповідачем від позивача, що зумовило настання у відповідача обов`язку сплати вартості такої теплової енергії на користь позивача. Тоді як, відсутність письмового договору щодо постачання теплової енергії не може бути підставою для звільнення споживача від обов`язку оплати фактично спожитих послуг у повному обсязі

Колегія суддів погоджується з означеним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про теплопостачання теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Вказаним законом також передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч.ч. 4, 6 ст. 19 Закону).

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України Про теплопостачання серед основних обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).

Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно з п. 4 Правил - користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією.

Пунктом 14 Правил передбачений обов`язок споживача укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.

Пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Статтею 275 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

З наведеного вбачається, що постачання теплової енергії має здійснюватися на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного енергопостачальною організацією та споживачем.

Як встановлено судом першої інстанції, та не заперечувається сторонами відповідний договір на постачання теплової енергії у період лютого-квітня 2019 року між позивачем та відповідачем укладено не було.

Однак, як стверджує позивач, відповідач, споживаючи теплову енергію фактично тривалий час не заперечував проти укладання договору та, певною мірою, сприяв його укладенню, але в квітні 2019 року остаточно відмовився укласти такий договір, підписати акти приймання-передавання теплової енергії та не визнав факт отримання від позивача теплової енергії в період лютий-квітень 2019 року.

На підтвердження фактичного постачання теплової енергії на користь відповідача позивач посилається на такі обставини:

- відповідач є єдиним споживач теплової енергії, що виробляється на котельні позивача, розташованій за адресою м. Чорнобиль, вул. Радянська, 71. Відповідачем вказаний факт не заперечувався;

- після закінчення опалювального сезону 2017 року, протягом якого позивач здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача на підставі договору купівлі-продажу, укладеного сторонами 27.02.2017 позивачем та відповідачем 01.07.2017 було складено акт зняття показників лічильника (т. 1 а.с. 37), яким, станом на 01.07.2017, зафіксовано показники лічильника, що встановлено в котельні позивача на рівні 12809 ГДж;

- факт складання такого акту відповідачем не заперечувався, як не заперечувався сторонами і той факт, що протягом 2018 року постачання теплової енергії позивачем на користь відповідача не здійснювалося;

- згідно журналу обліку теплової енергії (т. 1 а.с.а.с. 190-195) саме відповідачем зафіксовано показники лічильника станом на 03.07.2017, які складали 12870 ГДж, а тому саме ці показники є правильними початковими для визначення загального об`єму фактично поставленої ним теплової енергії протягом лютого-квітня 2019 року.

Заперечуючи проти вказаних доводів позивача, відповідач зазначав, що врахування показників лічильника позивача, які зафіксовані в акті від 01.07.2017 полягають в тому, що договір купівлі-продажу теплової енергії, який було укладено сторонами 27.02.2017, після складання цього акту діяв ще протягом майже півроку та оскільки за наслідками закінчення строку дії договору відповідний акт на зняття показників лічильника не складався, показники визначені в акті від 01.07.2017 до уваги у якості початкових показників фактично отриманої теплової енергії братися не можуть.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору купівлі-продажу від 27.02.2017 сплив 31.12.2017 (п. 13.1. договору). Водночас за змістом зазначеного договору не встановлено обов`язку щодо складання акту зняття показників лічильника станом на дату закінчення строку його дії.

При цьому, згідно журналу показників обліку теплової енергії, що ведеться відповідачем (т.1 а.с.а.с. 190-195) останні показники лічильника зафіксовано станом на 03.07.2017 на рівні 12870 ГДж, а належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що після цієї дати і до 31.01.2019 позивач виробляв та постачав на користь відповідача теплову енергію, внаслідок чого показники лічильника могли змінитися, суду не надано.

З урахуванням того, що протягом 2018 року постачання теплової енергії позивачем на користь відповідача не здійснювалося, що не заперечується сторонами, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок, що показники лічильника позивача, які остаточно зафіксовано в журналі відповідача станом на 03.07.2017 на рівні 12870 ГДж можуть справедливо вважатися початковими, станом на 31.01.2019.

Згідно акту зняття показників лічильника теплової енергії від 28.02.2019 (т. 1 а.с. 171) зафіксовано кінцеві показники лічильника станом на 28.02.2019 на рівні - 16976 ГДж. Встановлено обсяг постачання за лютий 2019 року 4167 ГДж.

Згідно акту зняття показників лічильника теплової енергії від 01.04.2019 (т. 2 а.с. 22) зафіксовано кінцеві показники лічильника станом на 01.04.2019 на рівні - 21716 ГДж. Встановлено обсяг постачання за березень 2019 року 4740,368 ГДж.

Згідно зведеного акту приймання-передачі теплової енергії № 4 від 25.04.2019 (т.1 а.с. 178) остаточні показники лічильника зафіксовано у розмірі 22827 ГДж.

Таким чином загальна кількість теплової енергії згідно показників лічильника за період лютий-квітень 2019 року становить 9957 ГДж та складається з кількості теплової енергії за лютий 2019 року - 4106 ГДж (16976 ГДж - 12870 ГДж); за березень 2019 року - 4740 ГДж (21716 ГДж - 16976 ГДж) та за квітень 2019 року - 1111 ГДж (22827 ГДж - 21716 ГДж).

Прямих доказів на спростування доводів позивача про здійснення постачання теплової енергії протягом лютого-квітня 2019 року у загальній кількості 9957 ГДж відповідачем не надано.

Разом з тим, як відповідач у суді першої інстанції, так і апелянт у скарзі зазначали, що лічильник перебував у незадовільному стані та мав ознаки механічного втручання, у зв`язку з чим його показники могли бути неправильними.

Водночас, жодних доказів на підтвердження вказаних доводів суду не надано. З тривалого листування між сторонами не вбачається будь-якого обґрунтованого сумніву щодо роботи лічильника та необхідності проведення перевірки.

Так, листом від 04.04.2019 відповідач повернув позивачу без розгляду акт на зняття показників лічильника теплової енергії, та акти приймання-передачі теплової енергії № 1 від 04.03.2019 та № 2 від 01.04.2019 (т. 2 а.с.19) з мотивів відсутності укладеного між сторонами договору на постачання теплової енергії та відсутності у позивача спеціалізованого дозволу на виробництво теплової енергії у зоні відчуження.

При цьому, повертаючи вказані документи, відповідач зазначав лише про те, що між сторонами не було укладено договір та позивач не має відповідного дозволу.

Вузол обліку теплової енергії (тепло лічильник) введено в експлуатацію на підставі акту допуску до експлуатації комерційного вузла обліку відпуску та споживання теплової енергії від 19.10.2016, складеного позивачем за участю керівника відповідача та представника ДП Укрметртестстандарт (т. 2 а.с.а.с. 17-18). Відповідно до вказаного акту, лічильник позивача повірений та опломбований. Доказів на підтвердження того факту, що строк повірки зазначеного лічильника настав та прострочено чи, що його не опломбовано, чи опломбовано із порушенням відповідних правил, відповідачем не надано.

Скаржник стверджує, що між сторонами відсутній договір укладений в письмовій формі, як обов`язкова умова відпуску теплової енергії і проведення відкритих торгів згідно Закону України Про публічні закупівлі не відбувалось, що взагалі робить неможливим укладання договору з державним підприємством відповідно.

Крім того, зі сталих господарських відносин між сторонами вбачається, що протягом 2017 року (коли постачання теплової енергії відбувалося на підставі договору купівлі-продажу від 27.02.2017) фактичне постачання теплової енергії позивачем на користь відповідача розпочалося з січня 2017 року, тобто ще до укладання цього договору, що підтверджується журналом обліку теплової енергії, що ведеться відповідачем, витяг з якого долучено до відзиву на позовну заяву (т. 1 а.с.а.с. 190-195).

Колегія суддів зазначає, що укладання договору на постачання теплової енергії є обов`язковим, а постачання та споживання теплової енергії без укладення договору у письмовій формі є порушенням чинного законодавства, водночас, сам факт неукладення договору у письмовій формі, за умови, що відбувалося фактичне здійснення постачання та, відповідно, споживання чи подальше транспортування теплової енергії, не може позбавляти позивача, що здійснював фактичне постачання теплової енергії, права на отримання плати за вироблену та поставлену відповідачу теплову енергію без договору.

Суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи відповідача про те, що позивач не має технічної можливості безперебійно виробляти та відпускати теплову енергію, оскільки котельня оснащена одним котлом та відсутня система насосів. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, наявна у позивача кількість котлів та насосів дозволяла йому здійснювати постачання на користь відповідача теплової енергії продовж 2017 року, доказів того, що їх кількість або технічний стан змінились у 2019 році, суду не надано.

Доводи відповідача про те, що розбліндування мережі та проведення пуско-налагоджувальних робіт, що проводилися позивачем у січні 2019 року за погодженням з відповідачем, чим позивач обґрунтовує факт допуску відповідачем до постачання до його мережі теплової енергії, що вироблялася позивачем, було здійснено за проханням позивача з метою недопущення руйнації котельні позивача через морози, а не з метою здійснення постачання теплової енергії на користь відповідача, судом першої інстанції також обґрунтовано відхилено.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 21.01.2019 позивач звернувся до відповідача з листом, згідно якого просив надати дозвіл на проведення розбліндування запірної арматури в місці приєднання мереж позивача до системи опалення ЦПК м. Чорнобиль, та зазначив про усунення зауважень, встановлення запірної арматури, проведення всіх підготовчих робіт для виробництва та постачання теплової енергії котельною позивача. Також в листі зазначено про можливість розпочати подачу енергоносія 22.01.2019 (т. 1 а.с. 164).

Наведене, за відсутності доказів про інше, дає підстави вважати про доведеність факту узгодженого із відповідачем підключення котельні позивача 31.01.2019 до системи відповідача з метою саме постачання теплової енергії , оскільки доказів на підтвердження того, що таке підключення було здійснено в інтересах позивача за його проханням про збереження обладнання від руйнації через морози, відповідачем не надано. Крім того, відповідач не заперечував того, що таке розбліндування було проведено за участю його працівників.

Також, скаржник зазначав, що у справі відсутні належні докази того, що котельня позивача виробляла теплову енергію у визначеній кількості у період з 01.02.2019 по 08.04.2019 та взагалі мала можливість виробляти теплову енергію у визначеній кількості у вказаний період.

Колегія суддів зазначає, що на численні звернення позивача направлені на укладення договору щодо постачання теплової енергії відповідач жодного разу не повідомив позивача про те, що він не потребує його теплової енергії та має власні потужності, що є достатніми для виробництва та постачання теплової енергії кінцевим споживачам.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, вперше про вказані обставини було зазначено в листі від 22.04.2019 (т. 1 а.с. 180), що складено у відповідь на лист позивача від 02.04.2019 (т. 1 а.с. 170), направленому на адресу Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження, до сфери управління якого відноситься відповідач, в якому зазначено про відмову відповідача від укладання договору не дивлячись на фактичне споживання теплової енергії.

Отже, вказані доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про здійснення фактичного постачання позивачем на користь відповідача теплової енергії продовж лютого-квітня 2019 року та, відповідно, її споживання, адже наведені відповідачем аргументи на підтвердження достатності власних потужностей для забезпечення тепловою енергією свого підтвердження в перебігу розгляду справи не знайшли.

Апелянт, серед іншого, також стверджує, що довідкою Державного спеціалізованого підприємства Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами від 16.12.2019 підтверджується, що позивач послугами цього підприємства не користувався, а відсутність потреби в утилізації відходів від спалення паливної тріски прямо вказує на те, що котельня позивача не виробляла теплову енергію.

Разом з тим, в якості доказу закупівлі сировини, що була необхідною для виробництва теплової енергії позивачем долучено до матеріалів справи копії договору купівлі-продажу від 10.01.2019 паливної тріски, копії видаткових накладних з 21.01.2019 по 03.04.2019, копії товарно-транспортних накладних на перевезення позивачу сировини для роботи водогрійних котлів (пункт розвантаження м. Чорнобиль).

Судом встановлено, що 10.01.2019 позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Поліська будівнича компанія було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1.1. якого продавець (ТОВ Поліська будівнича компанія ) зобов`язався продати, а покупець (позивач) прийняти і оплатити лісопродукцію, а саме тріску паливну хвойних та м`яко листяних порід за ціною 266,67 гривень без ПДВ. Поставка здійснюється згідно наявного товару у продавця, на умовах франко-склад покупця (Київська область, м. Чорнобиль), поставка товару на територію покупця входить у вартість товару та здійснюється за рахунок продавця його власним автотранспортом чи іншим перевізником, але також за рахунок продавця (п.п. 2.1., 2.3. Договору).

На підтвердження факту поставки товару позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні та товарно-транспортні накладні щодо постачання тріски паливної протягом лютого-квітня 2019 року.

Дослідивши зазначені докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заперечення відповідача з приводу невідповідності прізвища директора позивача та візуального зображення його підпису не можуть бути взяті судом до уваги та відхиляються, як такі, що не спростовують змісту зазначених документів, адже помилка в прізвищі директора не позбавляє ці документи доказової сили. Щодо підпису директора позивача, то суд позбавлений можливості самостійно встановлювати факт приналежності підпису на документі певній особі на підставі візуального співставлення підписів особи на різних документах.

Оскільки відповідач не є стороною у цих правовідносинах (щодо поставки тріски), то немає необхідності перевіряти зазначені документи на предмет повної відповідності вимогам документообігу, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, адже перевірка зазначених обставин мала б значення для визначення правильності відображення зазначеної господарської операції в бухгалтерській та фінансовій звітності саме сторін договору, що не є предметом дослідження в межах цієї справи.

Щодо доводів апелянта про невідповідність товарно-транспортних накладних вимогам первинних бухгалтерських документів, а також те, що на накладній від 07.02.2019 печатка погано візуалізується, у зв`язку з чим визначити дату та час перетину КПП неможливо, при цьому в накладній не зазначена особа, що мала прийняти товар, а отже вона не може вважатись належним доказом отримання товару, слід зазначити таке.

Так, відповідно до п. 2.9. Інструкції про контрольно-пропускний режим зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, затвердженої наказом Державного департаменту - Адміністрації зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення № 46 від 22.06.2004, усі транспортні засоби реєструються у журналах на КПП із зазначенням часу в`їзду і виїзду.

Відповідно до п. 3.16 Інструкції ввіз у зону відчуження вантажів та інших матеріалів, предметів, речовин тощо здійснюється за супроводжуючими документами, в яких отримувачем вантажу є підприємство (організація), розташоване на території зони відчуження (ЗВІЗБ(О)В).

Згідно п. 3.16.1. Інструкції підприємства (установи, організації), які працюють у зоні відчуження за угодами і ввозять для роботи устаткування, прилади, інструменти тощо, повинні представити працівникам міліції на КПП перелік майна, що ввозиться. У двох екземплярах. Один екземпляр переліку залишається на КПП, другий екземпляр, на якому проставляється штамп КПП, є у майбутньому підставою для вивозу майна підприємством (установою, організацією) при наявності на день вивозу відмітки (штампу) ЦРДК ДСНВП Екоцентр .

З наведеного вбачається, що транспортні засоби реєструються в журналах КПП, ввезення вантажів здійснюється за супроводжуючими документами, а у разі ввезення інструментів чи обладнання, на переліку такого майна проставляється штамп КПП, який є підставою для подальшого вивезення такого обладнання чи інструментів із зони відчуження.

Оскільки позивачем для цілей роботи котельні завозився вантаж - тріска, таке завезення мало здійснюватися за супроводжуючими документами, а транспортні засоби мали реєструватися в журналах КПП.

При цьому, з наведеного вище вбачається, що вимог про проставляння штампу КПП на товарно-транспортних накладних, у разі завезення вантажу, матеріалів, речовин, не встановлено. Такі вимоги встановлено виключно для завезення з метою тимчасового використання інструменту та/чи обладнання та такий штамп КПП є підставою для подальшого вивезення цього обладнання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив твердження відповідача про відсутність на товарно-транспортних накладних штампу КПП, що унеможливлює прийняття їх у якості належних та допустимих доказів факту здійснення транспортування на користь позивача тріски для виробництва теплової енергії на котельні в м. Чорнобиль.

Твердження апелянта про те, що в накладній не зазначена особа, що мала прийняти товар, а отже вона не може вважатись належним доказом отримання товару, колегія суддів до уваги не приймає, позаяк недоліки допущені при складанні накладної, не можуть спростовувати факт транспортування товару, встановлений на підставі сукупності інших доказів (т. 3 а.с. 57).

Крім того, згідно долученої позивачем до матеріалів справи довідки Сектору режиму, фізичного захисту та мобілізаційної роботи державного агентства України з управління зоною відчуження від 10.12.2019 (т. 4 а.с.а.с. 50-51) транспортним засобам, які зазначені в товарно-транспортних накладних видавалися відповідні перепустки в період січень-квітень 2019 року.

Отже, дослідивши зазначені матеріали в контексті аргументів учасників справи, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що зазначені позивачем документи, достатньою мірою підтверджують його доводи про те, що ним систематично впродовж лютого-квітня 2019 року здійснювалася закупівля сировини, що була необхідною для вироблення теплової енергії, що постачалася на користь відповідача.

Щодо тверджень апелянта про те, що довідкою Державного спеціалізованого підприємства Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами від 16.12.2019 підтверджується, що позивач послугами цього підприємства не скористався, а відсутність потреби в утилізації відходів від спалення паливної тріски прямо вказує на те, що котельня позивача не виробляла теплову енергію, то колегія суддів зазначає, що сам лише факт того, що позивач у спірний період не користувався послугами третьої особи щодо утилізації відходів не є достатнім та не свідчить про нездійснення діяльності з вироблення теплової енергії. Означений доказ був оцінений судом першої інстанції, в якості одного з із вірогідних доказів на спростування доводів позивача.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зміст цієї статті покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність. Баланс вірогідностей буде встановлено коли суд зможе прийти до висновку, що факт скоріше був, аніж не був.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 23.08.2016 Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) також наголошує, що У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри .

Заперечення апелянта про те, що суд застосував принцип вірогідності доказів, не встановивши обставини справи на підставі належних прямих доказів, колегією суддів відхиляються, оскільки за відсутності у справі беззаперечних доказів, суд першої інстанції зобов`язаний був дослідити та оцінити усі подані сторонами докази у їх сукупності, тож, встановивши перевагу доказів поданих на підтвердження факту здійснення теплопостачання над доказами на спростування вказаного факту, виходячи з принципу балансу вірогідностей , дійшов обґрунтованого висновку про те, що більш вірогідним видається факт здійснення позивачем теплопостачання відповідачу у спірний період.

Відхиляючи заперечення відповідача та третьої особи щодо відсутності у позивача спеціального дозволу Державного агентства України з управління зоною відчуження на здійснення господарської діяльності на території зони відчуження і зони обов`язкового (безумовного) відселення, тільки за наявності якого можливо здійснювати господарську діяльність на зазначеній території, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Законом України Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено, що управління зоною відчуження, а також зоною безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів з населених пунктів, віднесених до цієї зони, та припинення у зв`язку з цим у зазначених пунктах діяльності місцевих рад здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення (ч. 1 ст. 8 Закону)

У зонах відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення забороняється здійснення діяльності з метою одержання товарної продукції без спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення; порядок застосування положень цієї статті визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 2, 3 ст. 12 Закону).

Державний контроль за додержанням правового режиму в зонах, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється уповноваженими на те державними органами в порядку, встановленому законодавством України. Органом, відповідальним за здійснення державного контролю за додержанням правового режиму зони відчуження та відселеної частини зони безумовного (обов`язкового) відселення, є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження та зоною безумовного (обов`язкового) відселення (ст. 20 Закону).

Відповідно до Положення про Державне агентство України з управління зоною відчуження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.10.2014 № 564 Державне агентство України з управління зоною відчуження (ДАЗВ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів та який реалізує державну політику у сфері управління зоною відчуження і зоною безумовного відселення.

До основних завдань ДАЗВ віднесено, зокрема, реалізація державної політики у сфері управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов`язкового) відселення, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об`єкта Укриття на екологічно безпечну систему, а також здійснення державного управління у сфері поводження з радіоактивними відходами (п. 3 Положення).

ДАЗВ відповідно до покладених на нього завдань видає, зупиняє та скасовує (у межах зони відчуження і відселеної частини зони безумовного (обов`язкового) відселення) спеціальні дозволи на провадження сільськогосподарської, лісогосподарської, виробничої та іншої діяльності, а також будівництво (у тому числі будівництво ядерних установок і об`єктів, призначених для поводження з радіоактивними відходами, які мають загальнодержавне значення) (п. 4 Положення).

Згідно Порядку видачі спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності на території зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2000 року № 1869, цей Порядок визначає механізм видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлення дії спеціальних дозволів на провадження окремих видів діяльності (далі - спеціальні дозволи) на території зони відчуження і зони безумовного (обов`язкового) відселення, віднесеної до сфери управління ДАЗВ.

З наведеного вбачається, що здійснення виробничої діяльності на території зони відчуження має здійснюватися на підставі спеціального дозволу, видача якого та контроль за дотримання правового режиму здійснення діяльності на цій території здійснює Державне агентство України з управління зоною відчуження.

Позивач не заперечував того факту, що відповідний дозвіл станом на час здійснення постачання теплової енергії на користь відповідача, ним отримано не було через складну та довготривалу процедуру його оформлення.

Водночас, що і у 2017 році, коли здійснював постачання теплової енергії на користь відповідача на підставі договору від 27.02.2017 позивач отримав спеціальний дозвіл № 001185 (т. 4 а.с. 74) лише у серпні 2017 року, тобто вже після завершення опалювального сезону.

Отже, відсутність такого дозволу станом на лютий-квітень 2019 року не виключала можливості вироблення та постачання позивачем теплової енергії на користь відповідача у 2019 році, а у разі позитивного вирішення питання щодо укладення договору - отримання дозволу.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.04.2019 позивач звернувся до Голови Державного агентства України з управління зоною відчуження із листом, в якому повідомив, що не дивлячись на фактичне споживання теплової енергії, що виробляється позивачем, відповідач ухиляється від укладання договору купівлі-продажу теплової енергії та підписання актів приймання-передачі наданої теплової енергії від 04.03.2019 та від 01.04.2019, що була відпущена відповідачу впродовж лютого-березня 2019 року. Цим же листом позивач просив керівника зазначеного держагенства перевірити зазначені обставини та сприяти підписанню відповідного договору та зазначених актів приймання-передачі (т. 1 а.с. 170).

Вказана обставина свідчить про послідовну, добросовісну поведінку позивача, а відсутність у позивача станом на момент постачання теплової енергії дозволу на здійснення виробничої діяльності на території зони відчуження не призводить до незаконного збагачення останнього та не позбавляє вимоги позивача здатності до судового захисту.

Отже, за наслідком дослідження всіх поданих сторонами доказів в сукупності, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту здійснення позивачем впродовж лютого-квітня 2019 року постачання теплової енергії на користь відповідача, а також про те, що оскільки показники лічильника станом на 03.07.2017 встановлені на рівні 12870 ГДж, а остаточні показники лічильника, зафіксовані у розмірі 22827 ГДж, об`єм поставленої теплової енергії позивача на користь відповідача у спірний період склав 9957 ГДж.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги положеннями ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Зазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2019 року у справі № 910/12929/18.

Предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача вартості теплової енергії фактично поставленої на його користь позивачем без належних на те правових підстав, адже, як вбачається з матеріалів справи відповідний договір на постачання сторонами укладено не було.

При цьому, як встановлено судом мало місце фактичне отримання такої теплової енергії, що зумовлює настання у відповідача обов`язку сплати вартості такої теплової енергії на користь позивача.

З огляду на викладене відповідач, як фактичний споживач теплової енергії, що без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити за поставлену теплову енергію, зобов`язаний повернути ці кошти позивачу, як постачальнику теплової енергії на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі показників лічильника позивача, початковими показниками слід вважати 12870 ГДж та кінцевими показниками - 22827 ГДж, отже загальна кількість теплової енергії згідно показників лічильника, поставленої на користь відповідача за період лютий-квітень 2019 року становить 9957 ГДж, з яких протягом лютого-березня 2019 року позивачем поставлено на користь відповідача теплову енергію у кількості 8840 ГДж, а протягом квітня 2019 - 1117 ГДж, отже розрахунок позивача щодо кількості поставленої теплової енергії, що викладено ним у заяві про зменшення позовних вимог від 13.01.2020 є вірним.

Відповідно до положень Закону України Про теплопостачання :

- тарифи на теплову енергію для суб`єктів господарювання, що здійснюють її виробництво на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення встановлюються на рівні 90 відсотків діючого для суб`єкта господарювання тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів. У разі відсутності для суб`єкта господарювання встановленого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також для потреб населення тарифи на теплову енергію встановлюються на рівні 90 відсотків середньозваженого тарифу на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб відповідної категорії споживачів (ч. 4 ст. 20 Закону);

- розрахунок середньозважених тарифів на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, здійснюється за адміністративно-територіальними одиницями (Автономною Республікою Крим, областями, містами Києвом чи Севастополем) центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 20 Закону);

- центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, щокварталу, до 25 числа останнього місяця кожного кварталу, розраховує та оприлюднює середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії (ч. 9 ст. 20 Закону);

- середньозважені тарифи на теплову енергію, вироблену з використанням природного газу, для потреб населення, установ та організацій, що фінансуються з державного чи місцевого бюджету, а також тарифи на транспортування та постачання теплової енергії, опубліковані на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, станом на 25 число останнього місяця кожного кварталу, використовуються суб`єктами господарювання, що здійснюють виробництво теплової енергії на установках з використанням альтернативних джерел енергії, включаючи теплоелектроцентралі, теплоелектростанції та когенераційні установки, для розрахунку тарифу на теплову енергію, тарифу на виробництво теплової енергії на наступний квартал (ч. 10 ст. 20 Закону).

Відповідно до Положення про Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 № 676 Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України (Держенергоефективності) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику у сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, енергозбереження, відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива.

Станом на 26.12.2018 Головою Держенергоефективності затверджено на перший квартал 2019 року для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів середньозважений тариф на теплову енергію по Київській області на рівні 1820,77 грн/Гкал (без ПДВ), а 25.03.2019 на другий квартал 2019 визначено цей тариф на рівні 1757,00 грн/Гкал (без ПДВ). 90% від зазначених тарифів для періоду лютий-березень 2019 становить 1638,69гривень/Гкал, а для квітня - 1581,30 гривень/Гкал.

Як встановлено судом протягом лютого-березня 2019 року позивачем поставлено на користь відповідача теплову енергію у кількості 8840 ГДж, а протягом квітня 2019 року - 1117 ГДж.

За змістом Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 одиницями виміру обсягу (кількості) спожитої споживачем теплової енергії є гігакалорія (Гкал) або гігаджоуль (ГДж). Одиниця виміру визначається в договорі. Для переведення одиниць застосовуються коефіцієнти 1 Гкал = 4,1868 ГДж, 1 ГДж = 0,2388 Гкал (п. 18). Власне, зазначена інформація є загальновідомою, а тому при прийнятті рішення суд не керується вказаними правилами, а лише застосовує їх як джерело інформації щодо застосування співвідношення відповідних показників.

Отже, в Гкал протягом лютого-березня 2019 року позивачем поставлено теплової енергії у кількості 2110,99 Гкал, а у квітні 2019 року у кількості 266,73 Гкал.

Таким чином, вартість отриманої позивачем теплової енергії протягом лютого-березня 2019 року становить 4151109,84 гривень, а протягом квітня 2019 року - 506136,17 гривень, що загалом становить 4657246,01 гривень. Отже, вказана сума має бути стягнута з відповідача на користь позивача, як така, що без належної правової підстави утримується відповідачем у якості плати за отриману теплову енергію.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 4657246,01 гривень заборгованості за отриману теплову енергію.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому Північний апеляційний господарський суд вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, отже, підстави для його скасування відсутні, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства Центральне підприємство з поводження з радіоактивними відходами - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 31.01.2020 у справі №911/1317/19 - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 15.06.2020.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді Є.Ю. Пономаренко

Л.В. Кропивна