Постанова

від 17.06.2020 по справі 200/3598/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року справа №200/3598/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка А.В., Міронової Г.М., за участю секретаря судового засідання - Ашумова Т.Е., представника другого відповідача - Сенникова А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства КОМПЛЕКС ДРУЖБА на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 200/3598/20-а (головуючий суддя І інстанції - Ушенко С.В.), складену у повному обсязі 09 квітня 2020 року у м. Слов`янськ Донецької області, за позовом Приватного акціонерного товариства КОМПЛЕКС ДРУЖБА до Державної податкової служби, Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

02 квітня 2020 року, Приватне акціонерне товариство «Комплекс «Дружба» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльність щодо невнесення (невідображення) в інформаційній системі органів Державної податкової служби результатів судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2015 року № 0000781501/4552/10/05-15-15-01, від 03 лютого 2016 року № 0000031501/1651/10/05-15-15-01, від 13 травня 2016 року № 000511201/4624/10/05-15-12-01, від 14 червня 2016 року № 0003911201/6716/10/05-15-12-01, від 14 червня 2016 року № 0003921201/6717/10/05-15-12-01 як таких, що скасовані у судовому порядку;

- зобов`язання внести (відобразити) до інформаційної системи органів Державної податкової служби результати судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2015 року № 0000781501/4552/10/05-15-15-01, від 03 лютого 2016 року №0000031501/1651/10/05-15-15-01, від 13 травня 2016 року № 000511201/4624/10/05-15-12-01, від 14 червня 2016 року № 0003911201/6716/10/05-15-12-01, від 14 червня 2016 року № 0003921201/6717/10/05-15-12-01 як таких, що скасовані у судовому порядку (а.с. 2-10).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з тим, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення (№ 805/1597/16-а), в окремому судовому провадженні не розглядаються (а.с. 13-15).

Не погодившись із вищевказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив суд скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити справу до Донецького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, зазначив, що відповідачі у даній справі і справі (№ 805/1597/16-а) не є тотожними, оскільки Головне управління ДФС у Донецькій області, яке було відповідачем у справі № 805/1597/16-а припинено 19 травня 2019 року.

При цьому, предмети позовів є різними, у даній справі розглядається питання бездіяльності податкового органу в частині неповного виконання рішення № 805/1597/16-а, однак стосується застосування правових механізмів реалізації права позивача щодо належного відображення в електронній системі обліку звітних даних платника податку.

Крім того, у позовній заяві визначена вимога до Державної податкової служби України.

Позивач вважає вірним обраний ним спосіб захисту порушених (на його думку прав) шляхом подання окремого позову, оскільки подання заяви в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України не змінює процедури виконання рішення, належне виконання якого не можливо в рамках лише справи № 805/1597/16-а, у зв`язку з ліквідацією податкового органу (а.с. 19-23).

Представник позивача та першого відповідача в судове засідання не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями.

Від апелянта 16 червня 2020 року надійшла заява про розгляд справи у відсутність їх представника.

Представник другого відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, наполягав на правомірності ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 липня 2016 року по справі № 805/1597/16-а адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Комплекс "Дружба" до Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення: від 20 жовтня 2015 року №0000781501/4552/10/05-15-15-01; від 03 лютого 2016 року №0000031501/1651/10/05-15-15-01; від 13 травня 2016 року №0002511201/4624/10/05-15-12-01; від 14 червня 2016 року №0003911201/6716/10/05-15-12-01; від 14 червня 2016 року №0003921201/6717/10/05-15-12-01. Рішення набрало законної сили 25 липня 2017 року.

Позивач звернувся до суду з даним позовом у зв`язку з невиконанням вищевказаної постанови в частині відновлення в системі електронного адміністрування податку на додану вартість даних значення суми податку на додану вартість , на яку позивач має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригувань в Єдиному реєстрі податкових накладних в розмірі 21 636 828 грн.

У зв`язку з чим, 02 квітня 2020 року, Приватне акціонерне товариство «Комплекс «Дружба» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Донецькій області про:

- визнання протиправною бездіяльність щодо невнесення (невідображення) в інформаційній системі органів Державної податкової служби результатів судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2015 року № 0000781501/4552/10/05-15-15-01, від 03 лютого 2016 року № 0000031501/1651/10/05-15-15-01, від 13 травня 2016 року № 000511201/4624/10/05-15-12-01, від 14 червня 2016 року № 0003911201/6716/10/05-15-12-01, від 14 червня 2016 року № 0003921201/6717/10/05-15-12-01 як таких, що скасовані у судовому порядку;

- зобов`язання внести (відобразити) в інформаційній системі органів Державної податкової служби результати судового оскарження податкових повідомлень-рішень від 20 жовтня 2015 року № 0000781501/4552/10/05-15-15-01, від 03 лютого 2016 року №0000031501/1651/10/05-15-15-01, від 13 травня 2016 року № 000511201/4624/10/05-15-12-01, від 14 червня 2016 року № 0003911201/6716/10/05-15-12-01, від 14 червня 2016 року № 0003921201/6717/10/05-15-12-01 як таких, що скасовані у судовому порядку на підставі постанови Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2017 року по справі № 805/1597/16-а;

- зобов`язати збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість Приватного акціонерного товариства «Комплекс «Дружба» реєстраційну суму, на яку платник податку має право зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 21 636 828,00 грн .(а.с. 2-10).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з тим, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення (№ 805/1597/16-а), в окремому судовому провадженні не розглядаються (а.с. 13-15).

Вказана ухвала є спірною в рамках апеляційного розгляду.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Вищевказана норма права є імперативною, для її законного використання повинен бути предмет та сторони позову однакові та наявне рішення, що набрало законної сили.

Рішенням по справі № 805/1597/16-а (на яке посилається суд першої інстанції, як на тотожне) скасована низка податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області прийняті відносно позивача.

У розумінні процесуального закону предмет позову - об`єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.

При визначенні підстави позову як елемента його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

З огляду на предмет даного позову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що його подано у зв`язку з наявністю в інтергованих картках платника податку (позивача) нарахованих позивачу сум податку за податковими повідомленнями-рішення, які були скасовані в судовому порядку по справі № 805/1597/16-а.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу належного урядування . Принцип належного урядування , як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії (Gashi v. Croatia), заява №32457/05, п.40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

В силу принципу пропорційності втручання в право особи безперешкодно користуватися та розпоряджатися своїм майном можливе лише за умови дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

За таких обставин, неузгодженість дій органів державної влади або невиконання державними органами та їх посадовими особами своїх безпосередніх обов`язків (в даному випадку не видалення даних з інтегрованої картки платника податків після скасування податкового повідомлення-рішення) не повинно тягти за собою покладення на суб`єкта господарювання надмірних обов`язків або інших несприятливих наслідків.

На виконання вимог Податкового кодексу України, з метою реалізації п.п. 19-1.10 п. 19-1.1 ст. 19 цього кодексу, а також з метою удосконалення оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджету та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхуванням Міністерством фінансів України розроблено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 07 квітня 2016 року № 422 (далі - Порядок № 422).

Вказаний порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п. 2 Розділу 1 Порядку № 422, інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

Інтегрована картка платника відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

КП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Спеціальне кодування всіх операцій, що використовуються для відображення в ІКП облікових показників, забезпечує автоматизоване ведення ІКП.

Правила відображення в ІКП нарахування та погашення пені за несвоєчасно сплачені суми платежів, що контролюються органами ДФС, визначені п. 7 розд. ІІІ вказаного Порядку, який регулює питання обліку надходжень сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску.

Слід зазначити, що пунктом 4 Розділу V Порядку № 422 регламентовано відображення в інформаційній системі органів ДФС результатів адміністративного та/або судового оскарження донарахованих сум з відповідним перенесенням до ІКП

Відповідно п. 1 ч. 4 розділу V Порядку № 422, працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження органу ДФС, до компетенції яких належать розгляд скарг при проведенні процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах при проведенні процедури судового оскарження прийнятих податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем забезпечують внесення даних до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати КПР.

Відображенню в інформаційній системі органів ДФС підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.

Відтак, після набрання законної сили рішенням по справі № 805/1597/16-а посадові особи податкового органу повинні внести зміни до інтергованих карток платника податку (позивача) шляхом виключення нарахованих позивачу сум податку за податковими повідомленнями-рішення, які були скасовані в судовому порядку по справі.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зміни до інтегрованої карти є фактично виконанням судового рішення.

Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України Про виконавче провадження .

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В частині першій статті 11 Закону України Про виконавче провадження йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм вбачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України Про виконавче провадження .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.

Згідно статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду, або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Відтак, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

При цьому, вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення.

Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову.

Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Таким чином, спірна бездіяльність відповідача щодо неповного виконання судового рішення по справі № 805/1597/16-а, може бути оскаржена відповідно до статті 383 КАС України.

Такий порядок оскарження дій, бездіяльності, рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого (вчинених) на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень, здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.

Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року у справі №802/1933/18-а.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо необхідності відмови у відкритті провадження у справі.

Посилання апелянта на не тотожних відповідачів у справі не є підставою для розгляду вимог, які мають бути розглянуті в рамках процедури виконання судового рішення, а не самостійного судового провадження.

При цьому, відповідачем по справі № 805/1597/16-а була Державна податкова інспекція у м. Краматорську Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, яка реорганізована шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Донецькій області та, відповідно, припинена як юридична особа на підставі Наказу Державної фіскальної служби України від 10 травня 2018 року № 281 Про реорганізацію територіальних органів ДФС у Донецькій області (який прийнято на виконання постанови КМУ від 28.03.2018 № 296 Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби ).

Відтак, відновлення права позивача у справі № 805/1597/16-а може бути можливим з урахуванням заміни сторони по справі, стороні у виконавчому провадженні, тощо.

Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. 310, 316, 320, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства КОМПЛЕКС ДРУЖБА на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 200/3598/20-а - залишити без задоволення.

Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 200/3598/20-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 17 червня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку, встановленому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повне судове рішення складено 17 червня 2020 року.

Судді Т.Г.Арабей

І.В. Геращенко

Г.М. Міронова