Постанова

від 17.06.2020 по справі 910/2054/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2020 р. Справа№ 910/2054/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Козир Т.П.

Іоннікової І.А.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Шкварок Т.Р.;

від відповідача - не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу

Тернопільської обласної державної адміністрації

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 (повний текст рішення складено 29.05.2019)

у справі № 910/2054/19 (суддя Ковтун С.А.)

За позовом Приватного агропромислового підприємства "Топільче"

до Тернопільської обласної державної адміністрації

про визнання укладеною додаткової угоди до договору, -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Приватне агропромислове підприємство "Топільче" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання укладеною додаткової угоди до договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору (після 19.01.2017 року), сплачує орендну плату, а орендодавець не заперечував у поновленні договору то договір оренди землі від 16.03.2007 року поновлено на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені Договором, тобто на 10 років.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано укладеною додаткову угоду №1 до договору оренди землі від 16.03.2007 року (кадастровий номер земельної ділянки: 6125286800:01:001:0602) між приватним агропромисловим підприємством "Топільче" та Тернопільською обласною державною адміністрацією, щодо земельної ділянки площею 1.0000 гектарів, розташованої на території Плотицької сільської ради Тернопільського району. Присуджено до стягнення з Тернопільської обласної державної адміністрації на користь Приватного агропромислового підприємства "Топільче" 1921,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач після закінчення строку оренди за Договором продовжив користування земельною ділянкою, відповідач, який станом на 12.01.2017 року та по цей час є орендодавцем земельної ділянки, не заперечив проти такого користування, право позивача вимагати поновлення Договору на той самий строк і на тих самих умовах шляхом укладення за рішенням суду відповідної додаткової угоди засновано на законі (ч. 6 ст. 33Закону України "Про оренду землі").

Не погодившись із прийнятим рішенням, Тернопільська обласна державна адміністрація подала до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповно з`ясованих обставинах справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема скаржник зазначає, що обласна державна адміністрація не мала підстав для прийняття рішення щодо поновлення (продовження) спірного договору, у зв`язку з відсутністю відповідного клопотання від орендаря у визначений законом строк, і, таким чином не вчиняла дій або бездіяльності, які б могли порушити права позивача. Також скаржник звертає увагу, що облдержадміністрація не була стороною даного договору, не знала і не могла знати про існування спірного договору. Крім того апелянта вказує, що лист ГУ ДФС у Тернопільській області не може слугувати доказом відсутності заборгованості орендної плати за спірним договором. Окрім цього скаржник зазначає, що суд першої інстанції визнавши додаткову угоду укладеною обмежив право власності відповідача щодо розпорядження земельною ділянкою. При цьому апелянт також зауважує, що місцевий господарський суд не врахував коефіцієнтів індексації з урахуванням яких здійснюється обчислення розміру орендної плати.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2019 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Іоннікова І.А., Разіна Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2019 року апеляційну скаргу Тернопільської обласної державної адміністрації залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки, подати докази сплати судового збору в сумі 960 грн. 50 коп.

22.07.2019 року від Тернопільської обласної державної адміністрації до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Тернопільської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року у справі №910/2054/19, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року у справі №910/2054/19 та призначено розгляд справи на 19.09.2019 року.

12.08.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. До відзиву також долучено платіжні доручення, які підтверджують сплату орендної плати та лист №22-28-0.22-125/2-19 від 04.01.2019 року Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Про індексацію нормативно грошової оцінки земель .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2019 року апеляційне провадження у справі № 910/2054/19 зупинено до перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду у справі №320/5724/17 у подібних правовідносинах.

Зобов`язано учасників справи повідомити Північний апеляційний господарський суд про результат перегляду Великою Палатою Верховного Суду у справі №320/5724/17.

23.09.2019 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

27.04.2020 року від Приватного агропромислового підприємства "Топільче" на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про поновлення провадження у даній справі, яке мотивовано тим, що згідно з інформації з сайту Судової влади України справу №320/5724/17 було розглянуто в письмовому провадженні Великою Палатою Верховного Суду 01.04.2020 року та прийнято рішення, згідно якого касаційну скаргу задоволено частково, судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 року у задоволенні клопотання Приватного агропромислового підприємства "Топільче" про поновлення провадження у справі №910/2054/19 відмовлено, провадження у справі №910/2054/19 зупинити до перегляду судових рішень Великою Палатою Верховного Суду у справі №320/5724/17 у подібних правовідносинах, зобов`язано сторони повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №320/5724/17, надати відповідні процесуальні документи.

22.05.2019 року від Приватного агропромислового підприємства "Топільче" через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів надійшла заява на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2020 року з Копією Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №320/5724/17 у подібних правовідносинах.

Вказаною вище Постановою касаційну скаргу задоволено частково, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 8 травня 2018 року у справі №320/5724/17 скасовано, провадження у справі №320/5724/17 закрито.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 року поновлено провадження за апеляційною скаргою Тернопільської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року у справі №910/2054/19, розгляд справи призначено на 17.06.2020 року.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.06.2020 року, у зв`язку з відпусткою судді Разіної Т.І., сформовано для розгляду справи №910/2054/19 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Іоннікова І.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 року апеляційну скаргу Тернопільської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року у справі №910/2054/19 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.

В судовому засіданні 17.06.2020 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 16.03.2007 року Тернопільська районна державна адміністрація (орендодавець) і приватне агропромислове підприємство "Топільче" (орендар) уклали договір оренди землі (далі - Договір), який зареєстрований у Тернопільській регіональній філії державного підприємства державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.04.2007 року за № 040764405069. (а.с. 24-27).

За умовами Договору орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 1,0 га, у тому числі: 1,0 га - за рахунок земель запасу (під господарськими будівлями і дворами), для будівництва виробничої бази (млин, крупорушка, приміщення складів), яка розташована у с. Плотичі Тернопільського району.

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 16.03.2007 року відповідач передав, а позивач прийняв в оренду земельну ділянку площею 1,0 га за адресою Плотицька сільська рада Тернопільського району. (а.с. 28).

Відповідно до п. 8 Договору, його укладено на 10 років - з 12.01.2007 року по 12.01.2017 року . Після закінчення строку Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії Договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Спірна земельна ділянка, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є державною власністю. (а.с. 34-35).

Згідно із Законом України №5245-VI від 06.09.2012р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", з 1 січня 2013 року розмежовано землі державної та комунальної власності.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, повноваженнями щодо передачі у власність або в користування земельної ділянки, що визначена у договорі оренди землі від 16.03.2007 року, станом на момент спливу строку дії договору, наділена Тернопільська обласна державна адміністрація.

Як зазначає позивач та не спростовується матеріалами справи, останній після закінчення строку оренди за Договором продовжив користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату відповідно до умов та у розмірі, передбаченому Договором.

В матеріалах справи наявний лист №287/10-5/19-00-54-06/2527 від 01.02.2019 року ГУ ДФС у Тернопільській області з якого вбачається, що у ПАП Топільче станом на 01.02.2019 року заборгованість по орендній платі за користування земельною ділянкою (кадастровий номер 61252868:00:01:001:0602), яка знаходиться у с. Плотича, Тернопільського району , площею 1, 0000 га, згідно договору оренди від 16.03.2007 року відсутня. (а.с. 36).

Як зазначає позивач, та не спростовано відповідачем, протягом одного місяця після закінчення строку оренди за Договором відповідач, як особа, яка є орендодавцем земель державної власності, не заперечив проти такого користування.

Листом № 0210/1 від 02.10.2017 року ПАП Топільче звернулося до Тернопільської обласної державної адміністрації щодо продовження Договору на 10 років. (а.с. 29).

Листом № 05-6526/15-26 від 27.12.2017 року Тернопільська обласна державна адміністрація зазначила, що дія договору оренди земельної ділянки закінчилася 19.01.2017 року, орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк у разі звернення до орендодавця не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору. Оскільки Тернопільська обласна державна адміністрація не була стороною договору оренди землі від 16.03.2007 року, вона не може поновити договір. (а.с. 30).

Матеріали справи містять постанову Верховного суду від 11.12.2018 року по справі №921/43/18 за позовом Приватного агропромислового підприємства "Топільче" до Тернопільської обласної державної адміністрації про визнання укладеним з Тернопільською районною державною адміністрацією про визнання договору оренди землі від 16.03.2007 року автоматично поновленим на той самий строк (до 18.04.2027 року) і на тих самих умовах. (а.с. 37-41).

Предметом позову у справі №921/43/18 є вимога ПАП "Топільче" до Тернопільської облдержадміністрації про визнання укладеним з Тернопільською райдержадміністрацією договору оренди землі від 16.03.2007 року автоматично поновленим на той самий строк (до 18.04.2027 року) і на тих самих умовах на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди трьох інстанцій зазначили, що всупереч положенням статті 33 Закону України "Про оренду землі" позивач звернувся із вимогою про визнання укладеним з Тернопільською райдержадміністрацією договору оренди землі від 16.03.2007 року автоматично поновленим на той самий строк (до 18.04.2027 року) і на тих самих умовах, тобто про визнання юридичного факту поновлення договору оренди, а не про укладення відповідної додаткової угоди, як це передбачено частиною 8 зазначеної норми, не надав редакції проекту угоди про продовження договору, яку з урахуванням положень частини 9 статті 238 Господарського процесуального кодексу України має бути викладено у резолютивній частині судового рішення на підтвердження умов укладення відповідної угоди. Сама по собі вимога про визнання поновленим договору оренди землі не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу імперативного припису про обов`язковість оформлення поновлення договору оренди саме шляхом укладення додаткової угоди. При цьому позивачем вимогу про визнання укладеним з Тернопільською райдержадміністрацією договору оренди землі від 16.03.2007 року автоматично поновленим на той самий строк (до 18.04.2027 року) і на тих самих умовах заявлено до Тернопільської облдержадміністрації за відсутності відповідного проекту додаткової угоди.

26.12.2018 року листом №2618 ПАП Топільче повторно надано пропозицію про продовження Договору на той самий строк і на тих самих умовах. (а.с. 31).

Разом з листом №2618 від 26.12.2018 року позивач надіслав відповідачу для підписання відповідну додаткову угоду № 1. (а.с. 32).

Проте, Тернопільська обласна державна адміністрація листом №05-368/15-25 від 17.01.2019 року зазначила, що враховуючи вимоги ст. 33 Закону України Про оренду землі та п. 8 договору, а також те, що обласна державна адміністрація не була стороною договору оренди землі від 16.03.2007 року поновити його не вбачається можливим. (а.с.33).

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом частини 2 статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом України "Про оренду землі" визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Для оцінки правовідносин у даному спорі колегія керується правилами, викладеними Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі Sunday Times v. United Kingdom. У цій справі ЄСПЛ зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

У справі Steel and others v. The United Kingdom ЄСПЛ наголосив, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне застосовувати правові норми та судову практику таким чином, яким вона є найбільш очевидною та передбачуваною для учасників цивільного обороту в Україні.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (частини 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (частина 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень частини 1 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення із проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (частина 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі").

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається . Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення, може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною статті 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі , що безпосередньо випливає зі змісту частини 6 зазначеної статті.

Правову позицію щодо розрізнення цих підстав було сформульовано Верховним Судом України, зокрема у постанові від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14 і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у частинах 1- 5 і частині 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не пов`язані одна з іншою.

В даному випадку, позов заявлено за правовою конструкцією частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Частиною 6 статті 33 зазначеного Закону врегульовано пролонгацію договору на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, за наявності такого фактичного складу: користування орендарем земельною ділянкою після закінчення строку оренди і відсутність протягом одного місяця заперечення орендодавця проти такого користування (що можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на пролонгацію договору).

Суть поновлення договору оренди згідно з цією частиною статті полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. (правова позиція Верховного Суду в постанові від 18.04.2019 року по справі №912/193/18 та від 20.08.2019 року по справі №907/603/18).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів зазначає, що апелянт помилково вказує в своїй апеляційній скарзі, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена ч. 1, ст. 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за наявності волевиявлення сторін, оскільки в даному випадку відповідач помилково застосовує ч. 1, ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Як вже було зазначено вище, місцевим господарським судом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивач протягом строку дії договору та після його закінчення продовжував користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату за неї, і упродовж місяця після закінчення строку дії договору заперечень від орендодавця не надходило.

Доводи скаржник, що лист ГУ ДФС у Тернопільській області не може слугувати доказом відсутності заборгованості орендної плати за спірним договором колегією суддів відхиляється оскільки відповідачем не надано доказів того, що за відповідачем наявна заборгованість по орендній платі.

Як вже було зазначено вище, відповідно до Закону України №5245-VI від 06.09.2012р. "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", з 1 січня 2013 року розмежовано землі державної та комунальної власності.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, повноваженнями щодо передачі у власність або в користування земельної ділянки, що визначена у договорі оренди землі від 16.03.2007 року, станом на момент спливу строку дії договору, наділена Тернопільська обласна державна адміністрація.

Перехід права власності на земельні ділянки, що перебувають у користуванні, регулюється статтею 148-1 Земельного кодексу України, відповідно до частин першої та четвертої якої до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. За згодою сторін договору оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту чи застави до такого договору можуть бути внесені зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки

Враховуючи те, що на момент закінчення строку дії спірного договору, повноваженнями щодо передачі у власність або в користування спірної земельної ділянки наділено відповідача, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, що він не був стороною спірного договору оренди, не знав і не міг знати про існування спірного договору.

Посилання відповідача на те, що суд не вправі приймати рішення з питань віднесених до компетенції відповідача щодо надання земельної ділянки в оренду, відхиляються, оскільки не ґрунтуються на положеннях частини першої статті 55 Конституції України, якою кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, та частини першої статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", якою кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

При цьому такий спосіб захисту порушених прав як належний, підтверджується поширеною практикою судів України, які відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" визнають укладеною додаткову угоду до договору оренди землі про поновлення цього договору у разі непідписання її орендодавцем, якщо орендар не пізніше ніж за місяць до закінчення строку договору направив орендодавцю лист-повідомлення про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди і після спливу строку договору продовжує користуватися земельною ділянкою, а орендодавець протягом місяця після спливу строку договору не висловив заперечень проти додаткової угоди і пропозицій про зміну договору, що підтверджується наведеними вище судовими справами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Як вбачається із Рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права.

Щодо доводів скаржника стосовно не врахування судом першої інстанції коефіцієнтів індексації з урахуванням яких здійснюється обчислення розміру орендної плати колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 15 Закону України Про оренду землі до істотних умов договору оренди земельної ділянки відносить, зокрема, умови щодо орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно зі статтею 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Відповідно до п. 10 договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Згідно з п. 13 договору розмір орендної плати переглядається щорічно у разі:

зміни умов господарювання, передбачених договором;

зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначеній законодавством;

погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами;

в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 36 договору передбачено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Тобто, зазначеними вище умовами договору, відповідачу надано право ініціювати внесення змін до договору стосовно ціни договору, чого він не позбавлений внаслідок визнання додаткової угоди №1 до договору оренди землі від 16.03.2007 року укладеною.

Крім того, як вже було встановлено вище та не спростовано самим позивачем, з моменту закінчення терміну дії спірного договору, позивач продовжує користуватися земельної ділянкою та сплачувати оренду плату, а обласна державна адміністрація не надала орендарю жодних заперечень стосовно розміру орендної плати, що говорить про прийняття таких умов.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

За встановлених колегією суддів обставин належного виконання орендарем обов`язків за договором, звернення до орендодавця із листом-повідомленням про поновлення договору з наданням проекту додаткової угоди орендодавець порушив право позивача на встановлений законом порядок про поновлення договору оренди на новий строк, а отже і на укладення додаткової угоди до договору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме відповідачем була порушена процедура реалізації позивачем права на поновлення договору відповідно до вимог статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на поновлення договору оренди землі в силу закону із дотриманням відповідної процедури та порядку. За результатами розгляду вимоги позивача колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відновлення порушеного права позивача, установивши належне виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки, продовження користування нею після закінчення дії договору, сплату орендної плати за користування спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди та неспростування цих фактів відповідачем.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Тернопільської обласної державної адміністрації задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Тернопільської обласної державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року у справі №910/2054/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року у справі №910/2054/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 08.04.2019 року у справі №910/2054/19.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2054/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 17.06.2020 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Т.П. Козир

І.А. Іоннікова