Рішення

від 03.06.2020 по справі 904/6174/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2020м. ДніпроСправа № 904/6174/19

За позовом Перещепинського професійного ліцею, м. Перещепине, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота підкова 1991", м. Новомосковськ, Дніпропетровська область

про розірвання договору № б/н від 31.05.2017

Суддя Ніколенко М.О.

При секретарі судового засідання Захарчук А.Е.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

РУХ СПРАВИ.

Перещепинський професійний ліцей звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота підкова 1991" про розірвання договору № б/н від 31.05.2017.

Ухвалою суду від 26.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 28.01.2020.

Ухвалою суду від 28.01.2020 відкладено підготовче засідання на 24.02.2020.

Ухвалою суду від 24.02.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів по 25.03.2020. Відкладено підготовче засідання на 10.03.2020.

Ухвалою суду від 10.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 24.03.2020.

Ухвалою суду від 19.03.2020 призначено судове засідання на 15.04.2020.

Судове засідання, призначене на 15.04.2020, не відбулось внаслідок застосування на території України з 12 березня до 11 травня 2020 року карантинних заходів, а також встановлення особливого режиму роботи судів України.

Ухвалою суду від 19.05.2020 призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 03.06.2020.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.

Між Перещепинським професійним ліцеєм (надалі - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золота підкова 1991" (надалі - сторона-2) був укладений договір № б/н від 31.05.2017 (надалі - договір).

За умовами договору, сторона-2 зобов`язується з метою отримання прибутку, надати комплекс послуг із вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках сільськогосподарського призначення відповідно до додатку №1, передпосівна обробка поля, сівба, обробка та обприскування, збирання врожаю (здійснювати інші необхідності згідно класифікатору КВЕД).

Сторона-1 за даним договором для здійснення у повному обсязі комплексу послуг із вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках сільськогосподарського призначення відповідно до додатку №1, зобов`язується надати доступ до вказаних у додатку № 1 земельних ділянках та своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за вказаним договором.

Додатковою угодою № б/н від 27.02.2018 сторони визначили перелік земельних ділянок, які передаються в обробку стороні-2: кадастровий номер 1223210500:01:150:1002, загальною площею 30,0156 га, КВЦПЗ 01; кадастровий номер 1223210500:02:150:1002, загальною площею 50,0452 га, КВЦПЗ 01; кадастровий номер 1223210500:01:401:0001, загальною площею 20 га, КВЦПЗ 1.3.

Позивач вважає, що оспорюваний договір був укладений з порушенням норм чинного законодавства, а саме:

- фактичне передання відповідачу за договором інших земельних ділянок, ніж ті, що визначені у договорі. За таких обставин позивач вважає, що сторонами не погоджено предмет договору;

- всупереч п. 5.4 договору, відповідач не проводив розподіл прибутку, результати звіту про результати діяльності та баланс з позивачем не погоджував;

- не погодження сторонами переліку послуг, що надаються за договором, та розміру оплати таких послуг;

- укладення договору без його погодження з Міністерством освіти і науки України та Кабінетом Міністрів України;

- зміну цільового призначення земельної ділянки внаслідок укладення спірного договору.

За таких обставин, позивач направив на адресу відповідача проект додаткової угоди про розірвання договору.

Однак, за твердженням позивача, відповідач відмовився від укладання такої додаткової угоди, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач, 29.05.2020 (на стадії розгляду справи по суті) направив до суду засобами поштового зв`язку відзив на позов. Також разом із відзивом відповідачем надано письмове опитування в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про витребування оригіналів доказів та клопотання про зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.

У відзиві відповідач заявив клопотання:

1. про поновлення строку на подання відзиву та доказів по справі;

2. про продовження строку на подання доказів по справі.

Такі клопотання обґрунтовані тим, що ухвали суду від 26.12.2019 у справі №904/6174/19 (якою було встановлено відповідачу строк для подання відзиву) відповідач не отримував. З матеріалами справи представник відповідача ознайомився тільки 25.05.2020.

Частиною 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Так, ухвалою суду від 26.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне провадження у справі. В порядку статті 178 ГПК України, зобов`язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання (вручення) ухвали про відкриття провадження у справі надати до суду відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду). Ця ухвала була направлена відповідачу засобами поштового зв`язку за № 4930010929727.

Крім того, ухвалами суду від 28.01.2020, 24.02.2020, учасників справи було зобов`язано виконати вимоги попередніх ухвал суду. Ці ухвали були направлені відповідачу засобами поштового зв`язку за № 4930011137450 та № 4930011120220 відповідно.

Також слід звернути увагу, що у справі № 904/6174/19 було винесено ухвали від 20.02.2020 про відмову у забезпеченні позову та від 10.03.2020 про закриття підготовчого провадження. Ці ухвали були направлені відповідачу засобами поштового зв`язку за №4930011379003 та №4930011561065.

Тобто усього за період з 26.12.2019 по 11.03.2020 на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота підкова 1991" було направлено 5 копій ухвал, якими суд повідомляв відповідача про наявність відкритого судового провадження з розгляду справи №904/6174/19.

Усі вказані поштові відправлення були повернуті на адресу суду з відміткою органу поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання .

Разом з тим, у справі № 904/6174/19 судом були винесені ухвали від 19.03.2020, 09.04.2020 та 19.05.2020. Такі ухвали не направлялись сторонам засобами поштового зв`язку через відсутність фінансування суду. Проте, вказані ухвали були розміщені судом у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

За визначенням пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на наведене, відповідач був повідомлений про призначені судові засідання належним чином. Судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість, проявив процесуальну бездіяльність.

Крім того слід вказати, що подання сторонами доказів у справі, розгляд судом заяв і клопотань учасників справи тощо є завданням підготовчого провадження.

Водночас, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат (ч. 1 ст. 194 ГПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України, провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

За таких обставин, на стадії розгляду справи по суті збір додаткових матеріалів та зупинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України є неможливим, а причини пропуску відповідачем строків на подання відзиву та доданих до нього клопотань визнано судом неповажними.

Згідно з вимогами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про розірвання договору №б/н від 31.05.2017.

З урахуванням предмету та характеру правовідносин, що виникли між сторонами спору, первісно є необхідним встановити правову природу договору, виходячи із тих зобов`язань, які ним передбачено, та встановити чи було дотримано істотних умов та порядок укладання такого типу договорів. Потім, необхідно встановити права та обов`язки що виникли між сторонами на підставі укладеного договору, та стан виконання їх сторонами; дослідити, чи припускався відповідач порушень своїх зобов`язань за договором та чи мають такі порушення наслідком розірвання спірного договору.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.

Між Перещепинським професійним ліцеєм (надалі - сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Золота підкова 1991" (надалі - сторона-2) був укладений договір № б/н від 31.05.2017 (надалі - договір).

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 202 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст. 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

З урахуванням предмету та характеру правовідносин, що виникли між сторонами спору, визначення правової природи договору має визначальне значення для оцінки предмету заявлених вимог позивача.

Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Відтак, при розгляді цієї справи суд має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини, та надати правильну правову кваліфікацію цим відносинам і зобов`язанням сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц та у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №905/2419/18.

За таких обставин, первісно є необхідним встановити правову природу договору, виходячи із тих зобов`язань, які ним передбачено, та встановити чи є спірний договір укладеним.

Відповідно до розділу 1 договору, за умовами договору, сторона-2 зобов`язується з метою отримання прибутку, надати комплекс послуг із вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках сільськогосподарського призначення відповідно до додатку №1, передпосівна обробка поля, сівба, обробка та обприскування, збирання врожаю (здійснювати інші необхідності згідно класифікатору КВЕД).

Сторона-1 за даним договором для здійснення у повному обсязі комплексу послуг із вирощування сільськогосподарських культур на земельних ділянках сільськогосподарського призначення відповідно до додатку №1, зобов`язується надати доступ до вказаних у додатку № 1 земельних ділянках та своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за вказаним договором.

Пунктом 3.1.1. договору встановлено, що сторона-1 за даною угодою зобов`язується у термін протягом 15 (п`ятнадцяти) днів із моменту підписання цього договору надати земельні ділянки, які підлягатимуть обробітку згідно додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.

Пунктом 4.1.4 договору передбачено, що сторона-2 за угодою зобов`язується в строк не пізніше 31 грудня відповідного року надавати стороні-1 фінансовий звіт про результати виконання даного договору та перераховувати грошові кошти від реалізації виробленої сільськогосподарської продукції на рахунки сторони-1.

Згідно з п. 5.4 договору, фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування 50% прибутку стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку стороною-2.

Пунктом 5.6 договору визначено, що перерахування коштів (передача продукції) стороною-2 проводиться щорічно не пізніше 31 грудня на рахунок сторони-1 або до спеціально обладнаного приміщення, за вибором сторони-1.

Відповідно до п. 6.1 договору, термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2021.

Проаналізувавши договірні відносини сторін, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо підстав для визнання Договору № б/н від 31.05.2017 недійним.

У відповідності до приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Так частина 1 статті 203 названого Кодексу визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України).

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

Частина 1 статті 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Разом з цим, статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до положень статті 1131 цього ж Кодексу, умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети.

Водночас, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно частин 1, 2 статті 15 цього Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч.1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч.2).

Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Разом з цим, у відповідності до приписів частин 1, 2 статті 92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч.1). Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (ч.2).

Згідно з частиною 1 статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Дане положення встановлює виняток із загального правила, передбаченого частиною 2 статті 189 Цивільного кодексу України, відповідно до якої продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проаналізувавши умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що передбачені пунктом 5.4 договору грошові кошти, є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою, в даному випадку, вирощування сільськогосподарської продукції.

Тобто, за умовами договору вирощування, переробка та реалізація товарної сільськогосподарської продукції здійснюється тільки відповідачем без участі позивача. Позивач лише отримує грошові кошти у розмірі, визначеному цим договором.

Отже, між сторонами існують фактичні відносини з передання в користування земельної ділянки, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються.

А отже, умови укладеного між сторонами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

Разом з цим, частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Отже, встановивши, що спільної діяльності за спірним договором не велося, а відбувалось платне користування відповідачем земельною ділянкою, наданою позивачем у користування для отримання прибутку, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.

Так, відносини пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого, як встановлено судами, в даному випадку сторонами дотримано не було.

Окремо слід зазначити, що Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (позивач) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Так, статтею 124 Земельного кодексу України у частинах 1, 2 визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2).

Згідно з ч.1 ст.92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права землекористувачів визначені в ст. 95 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме позивач, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки.

Законодавець не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного користування на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

Зміст погоджених сторонами умов спірного договору свідчить, що взявши на себе зобов`язання надати відповідачу земельну ділянку для сільськогосподарських цілей позивач фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надало право обробки земельної ділянки та збору врожаю іншому суб`єкту.

Право самостійного господарювання, як право, надане ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України саме землекористувачеві, згідно умов спірного Договору використовується не землекористувачем, а відповідачем, що суперечить вказаній нормі.

Таким чином, Договір від 31.05.2017 не відповідає вимогам ст.ст.92,95 Земельного кодексу України.

Враховуючи зміст вищенаведених умов спірного правочину, досліджуючи правову природу означеного договору, суд дійшов висновку, що є підстави для визнання договору № б/н від 31.05.2017 недійсним, оскільки останній не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він був укладений. Така сама правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18.

Разом з тим, у цій справі сторонами не заявлено вимог про визнання правочину недійним, а чинний Господарський процесуальний кодекс України не наділяє суд повноваженнями визнавати правочин недійсним за власною ініціативою.

Водночас, окремої уваги заслуговує теза про те, що недійсним може бути визнаний лише укладений договір. Договір який не містить всіх істотних умов є неукладеним, і, відповідно, не може бути визнаний недійним або розірваним.

Так, згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вже встановлено судом, умови укладеного між сторонами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.

А відтак, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки, зокрема, положення Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі" та інших нормативно-правових актів.

Згідно із частинами 1, 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч.1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч.2).

Щодо визначення об`єкту оренди.

Як зазначено вище, за умовами договору, перелік земельних ділянок, що передається у користування відповідачу, визначений у додатку № 1 до договору.

Додатковою угодою від 27.02.2018 було внесено зміни до додатку № 1 до договору. А саме: доповнено додаток № 1 пунктами № 5, 6 та 7.

Так, у вказаних додатку та додатковій угоді сторонами було визначено кадастрові номери, площі, коди класифікації видів цільового призначення земельних ділянок, що передаються у користування.

Положеннями ст. 16 Закону України Про державний земельний кадастр встановлено, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер (ч. 1).

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі (ч. 2).

Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці (ч. 7).

З аналізу змісту зазначеної статті вбачається, що кадастровий номер земельної ділянки дозволяє безпомилково ідентифікувати земельну ділянку.

Предметом договору оренди є об`єкт, з приводу якого він укладений. За таких обставин, сторонами було погоджено предмет договору оренди.

Доводи позивача про те, що фактичне передання відповідачу за договором інших земельних ділянок, ніж ті, що визначені у договорі, має наслідком непогодження між сторонами предмету договору, судом до уваги не приймаються. Оскільки сторони у додатку до договору фактично визначили перелік земельних ділянок, що передаються у користування. Невиконання умов договору, зокрема, непередання користувачу усіх або певних встановлених земельних ділянок не має наслідком визнання такого договору неукладеним.

Щодо строку дії договору.

Як було вказано вище, відповідно до п. 6.1 договору, термін дії договору з моменту підписання до 31.12.2021. За таких обставин, сторонами було погоджено строк дії договору.

Щодо визначення порядку оплати орендних платежів.

Згідно з статтею 21 Закону України "Про оренду землі", орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Так, земельні ділянки, що передаються в користування за спірним договором, є землями державної власності.

Відповідно до п. 288.5. Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу, зокрема:

288.5.1. не може бути меншою за розмір земельного податку;

288.5.2. не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

288.5.3. може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

З аналізу вказаних приписів чинного законодавства вбачається, що у договорі оренди має бути встановлений чіткий розмір орендної плати.

Разом з тим, з тексту спірного договору вбачається, що сторонами не було погоджено орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, що є істотними умовами договору оренди землі.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

За таких обставин, договір № б/н від 31.05.2017 є неукладеним (таким, що не відбувся).

А отже, вимога Перещепинського професійного ліцею про розірвання фактично неукладеного договору не може бути задоволена судом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись положеннями Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Перещепинського професійного ліцею (місцезнаходження: 51221, Дніпропетровська область, м. Перещепине, вул. Шевченка, буд. 114; ідентифікаційний код: 25756779) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Золота підкова 1991" (місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Самарська, буд. 93; ідентифікаційний код: 40355642) про розірвання договору № б/н від 31.05.2017 - відмовити.

Судові витрати у справі покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження. Рішення може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Дніпропетровської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 15.06.2020.

Суддя М.О. Ніколенко