Рішення

від 11.06.2020 по справі 428/3146/20

СЄВЄРОДОНЕЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 428/3146/20

Провадження № 2/428/1613/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Шубочкіної Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Погребної Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку Луганської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРДОМ до ОСОБА_1 про позбавлення права користування жилим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив позбавити відповідача права користування житловим приміщенням, а саме кімнатою АДРЕСА_1 . В обгрунтування свого позову зазначив, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Товариство з обмеженою відповідальністю УКРДОМ є власником будівлі гуртожитку, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . До 2004 року будівля належала ВАТ Імпульс . Зазначене підприємство використовувало його в якості гуртожитку з метою надання службових приміщень для тимчасового мешкання своїх працівників.

Відповідно до інформаційної довідки відділу адміністративних послуг Сєвєродонецької міської ради, станом на 04.12.2019 року в кімнаті АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_1 . Відповідач не проживає за місцем реєстрації з 2006 року, а її фактичне місце проживання не відомо, вона не є співвласником зазначеного житлового будинку, не є членом родини позивача, не має будь-якого дійсного договору з власниками житлового будинку щодо користування ним, не має договору на поставку комунальних послуг: газу, тепла, електроенергії, не має окремого особового рахунку по оплаті за водопостачання та водовідведення. Просили визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування зазначеним житловим приміщенням.

В судове засідання сторони не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутністю та просив задовольнити позов.

Дослідивши матеріали справи та докази, якими сторони обгрунтували вимоги та заперечення, суд прийшов до наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі Ващенко проти України (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно Витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Укрдом , ід.номер 41280751, юридичною адресою позивача є: квартира АДРЕСА_3 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме будинок АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ТОВ УКРДОМ .

ОСОБА_1 зареєстрована в кімнаті АДРЕСА_1 , що підтверджується листом Сєвєродонецької міської Ради від 10.12.2019 року № 6442.

Згідно актів обстеження кімнати АДРЕСА_1 від 22.09.2015 року та 20.12.2019 року двері у кімнаті відкриті, ніхто не проживає, є залишки будівельного сміття, відсутні меблі, єлектропостачання, газопостачання та водопостачання у кімнаті відсутня, унітаз розтрощений. Будь-які речі відповідача у кімнаті відсутні. Відсутність відповідача за зазначеною адресою з 2006 року підтверджує ОСОБА_2 , мешкаюча в кімнаті АДРЕСА_4 з 12.04.2002 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння чи користування.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частиною 2 статті 386 ЦК України передбачено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, та відповідно до ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року по справі № 320/1941/16-ц, при вирішенні спорів про виселення особи з житла суди мають враховувати принцип пропорційності, передбачений ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виселення особи можливе лише при існуванні нагальної суспільної необхідності для застосування такого обмеження та за умови, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом і переслідує легітимну мету.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах воно залежить від низки фактичних обставин, до числа яких, зокрема, відноситься існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття житло не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання житлом, яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі ОСОБА_3 проти Росії). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 р. у справі МакКенн проти Сполученого Королівства ).

У пункті 27 Рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі ОСОБА_4 проти України зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом , не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається необхідним у демократичному суспільстві . Вислів згідно із законом не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону.

Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування ( пукти 42, 43 рішення Європейського суду з прав людини від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України ).

Виходячи із зазначеного, суд вважає, що доводи позивача в частині відсутності відповідача в зазначені вище кімнаті тривалий час, є доведеними.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано те, що, останя втратила право на проживання в кімнаті, а відтак позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратила право на користування кімнатою в гуртожитку, обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 258, 259, 263-265, 268, 273, 288-289, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю УКРДОМ до ОСОБА_1 про позбавлення права користування жилим приміщенням задовольнити.

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Сєвєродонецьким МВ УМВС України в Луганській області 14.05.2001 року, такою, що втратила право користування кімнатою АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРДОМ (код ЄДРПОУ 41280751, місцезнаходження юридичної особи: 02090, м. Київ, Дніпровський район, вулиця Празька, будинок 3, квартира 226) 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривню.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Т. В. Шубочкіна