Рішення

від 16.06.2020 по справі 917/441/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.06.2020 Справа № 917/441/20

м. Полтава

Суддя Паламарчук В.В., розглянувши матеріали

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМП Макарони", 79014, м. Львів, вул. Ніщинського, 35

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайм Дістрібушн", 39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Сердюка, 47

про стягнення 36275,55 грн. заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДМП Макарони" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайм Дістрібушн" про стягнення 36275,55 грн. заборгованості згідно дистриб`юторського договору № 14 від 10.09.2019р. з яких: 34538,30 грн. - основного боргу за поставлений товар, 276,30 грн. - інфляційних втрат, 1460,95 грн. - пені.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 16.03.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження, розгляд справи визначено здійснювати без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами та встановлено сторонам строки на вчинення процесуальних дій.

Відповідач ухвалу суду від 16.03.2020 р. отримав 20.03.2020 р., та відзиву у встановлений ухвалою суду від 16.03.2020 р. строк суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

10 вересня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДМП МАКАРОНИ" (надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТАЙМ ДІСТРІБУШН" (надалі - Відповідач) було укладено дистриб`юторський договір № 14 (надалі - Договір), згідно п. 1.1 якого Сторона -1 (позивач) зобов`язується передавати у власність Сторони-2 (відповідач) зазначені у Специфікації (Прайс-листі) до цього Договору харчові продукти (далі - Товар), а Сторона-2 зобов`язується приймати та оплачувати Товари на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.2. договору визначено, що загальна сума договору визначається сумою всіх накладних, за якими Стороною-1 передано Товар Стороні-2, а також сумами винагороди, виплаченої Стороною-1 Стороні-2 відповідно до умов даного Договору.

В розділі 5 Договору сторони погодили, порядок замовлення та передачу товару. Зокрема визначили, що поставка Товару здійснюється Стороною-1 на умовах СРТ доставка оплачена до місця призначення Сторони-2 відповідно до правил Інкотермс в редакції 2010 р. Місце призначення Сторони-2 зазначається в Додатку №2.Обсяги поставки, її строк та умови визначаються в узгодженому Сторонами замовленні. За відсутності документально оформленого замовлення підтвердженням факту узгодження умов поставки окремої партії є підписана сторонами товарно-транспортна накладна.

Товар вважається переданим Стороною-1 та прийнятий Стороною-2 з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін на складі Сторони-1 видаткової накладної, з цього ж моменту до Сторони-2 переходить право власності на отриманий Товар та ризик випадкової загибелі Товару. У випадку здійснення поставки відповідно до п. 5.2 Товар вважається прийнятим Стороною-2 в момент підписання повноважними представниками Сторони-2 та перевізника необхідних товаросупроводжувальних документів, з цього ж моменту до Сторони-2 переходить право власності на отриманий Товар та ризик випадкової загибелі Товару.

Згідно п. 7.1 Договору оплата кожної конкретної партії Товару здійснюється на умовах 100% передоплати, у розмірі, вказаному у виставленому Стороною-1 рахунку, якщо інше не погоджено Сторонами в Спеціальних умовах (Додаток №2), що є невід`ємною частиною цього Договору.

Додатком №2 до Договору сторони погодили відтермінування оплати за товар на 21 календарний день.

Згідно п. 9.2 Договору у випадку невиконання Стороною-2 своїх зобов`язань щодо сплати за товар, вона зобов`язана сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. У разі прострочення платежу більше, ніж на 15 календарних днів, Сторона-2 зобов`язана сплати на користьСторони-1 штраф у розмірі 15% від суми заборгованості.

Цей договір вступає в силу з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021 р.

Позивач зазначає, що обсяг поставки Товару було визначено Відповідачем у зробленому ним замовленні, згідно з яким передачі підлягали 25 найменувань Товару, на загальну суму 34 538, 30 грн.

Вартість Товару (загальна та за одиницю) була визначена сторонами відповідно до вимог п.6.1 Договору і була відображена в специфікації (прайс листі), та виписаному Позивачем на ім`я Відповідача рахунку № 106 від 12.09.2019.

Визначений у вищеперелічених документах товар було отримано представником відповідача, що підтверджується підписом та печаткою у видатковій накладній №106 від 12.09.2019 р.

В обґрунтування позову, позивач зазначає, що у визначені Договором строки відповідач зобов`язання щодо оплати отриманого товару не виконав та листом повідомив позивача, що не має можливості своєчасно здійснити розрахунок за поставлений товар.

На адресу відповідача була направлена претензія вих. №1/15 від 29.01.2020 р. з вимогою про сплату заборгованості в сумі 34538,309 грн., однак, вказана претензія залишена відповідачем без належного реагування, заборгованість не сплачена. Вказану заборгованість позивач просить стягнути з відповідача.

Крім того, на підставі п. 7.6 Договору та ст. 625 ЦК України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 1460,95 грн. - пені, 276,30 грн. - інфляційних втрат.

Таким чином, загальна сума позовних вимог, заявлена позивачем до стягнення складає 36275,55 грн.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Наявними в матеріалах справи документами (видатковою накладною 106 від 12.09.2019 р., яка підписана представниками та скріплена печатками сторін, товарно-транспортною накладною №107990912884250 від 13.09.2019р.) підтверджується здійснення позивачем на виконання умов Договору поставки товару та прийняття його відповідачем на загальну суму 34538,30 грн., з метою оплати якого позивачем було виставлений рахунок №106 від 12.09.2019 р.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи приписи Додатку №2 Договору, грошове зобов`язання по оплаті відповідачем вартості отриманого товару згідно накладної №106 від 12.09.2019р. та товарно-транспортною накладною №107990912884250 від 13.09.2019р. мало бути виконано до 04.10.2019 р. включно.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що на момент звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача по оплаті поставленого на підставі Договору товару становить 34538,30 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст.2 цього закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно п. 9.2 Договору у випадку невиконання Стороною-2 своїх зобов`язань щодо сплати за товар, вона зобов`язана сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. У разі прострочення платежу більше ніж на 15 календарних днів.

Судом перевірено методику розрахунку пені з використанням калькулятора "Ліга: Еліт 9.1.3" та встановлено, що він є правильним, заявлений розмір пені відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України, тому позов в частині стягнення 1460,95 грн. пені за період 05.10.2019 р. по 05.03.2020 р. підлягають задоволенню

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладеного позивачем нараховані відповідачу 276,30 грн. інфляційних втрат.

Судом перевірено методику розрахунку інфляційних збитків з використанням калькулятора "Ліга". За результатами проведеного перерахунку, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення 171,96 грн. інфляційних втрат за період з 05.10.2019 р. по 05.03.2020 р. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат суд відмовляє в задоволенні в зв`язку з необґрунтованістю.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

В порядку, передбаченому ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню .

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статями 73, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тайм Дістрібушн" (39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. І. Сердюка, 47, код ЄДРПОУ 36482038) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДМП Макарони" (79014, м. Львів, вул. Ніщинського, 35, код ЄДРПОУ 42580680) 34538,30 грн. - основної заборгованості, 171,96 грн. - інфляційних втрат, 1460,95 грн. - пені, 2095,95 грн. - судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити в задоволенні.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Паламарчук