Рішення

від 02.06.2020 по справі 489/6148/19

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

02.06.2020

Справа №489/6148/19

Провадження №2/489/934/20

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2020 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

із секретарем судових засідань - Середою А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Крафт.Нік" про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення із відповідача на його користь боргу у сумі 72833,70 грн., що складається з: заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексації - 56870,88 грн.; компенсації за невикористану щорічну відпустку - 3444,00 грн.; вихідної допомоги - 12518,82 грн. Мотивуючи свої вимоги тим, що він працював у ПП "Крафт.Нік" на посаді директора з виробництва у період з 03.09.2018 року по 01.11.2019 року. Припинення трудових відносин з відповідачем підтверджується його заявою про звільнення з займаної посади на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України, яку відповідач отримав 05.11.2019 року. Станом на 13 листопада 2019 року відповідач вимоги чинного законодавства України щодо виплати йому належних сум заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги не здійснив, наказ про його звільнення не виніс та трудову книжку не видав.

Сторони у судове засідання не з`явились від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, відповідач про причини неявки суд не повідомив.

Згідно ч.1 ст.280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Передбачених ч. 2 ст. 223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін, на підставі доказів, поданих разом із матеріалами позову з ухваленням заочного рішення відповідно до ст. ст. 280-283 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складання повного судового рішення.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформованої 27.03.2020 року, Приватне підприємство "Крафт.Нік" зареєстровано в реєстрі 03.09.2018 року, ЄДРПОУ 42433156, юридична адреса якого: м. Миколаїв, вул. Колодязна, 7, офіс 12.

Відповідно до рішення № 1 Загальних зборів засновників (учасників) ПП "Крафт.Нік" від 03.09.2018 року, засновниками у Статутному фонді ПП "Крафт.Нік" є: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Директором підприємства є ОСОБА_2 , директором виробництва обрано ОСОБА_1

28 жовтня 2019 року на адресу ПП "Крафт.Нік" ОСОБА_1 направлено заяву про звільнення із займаної посади директора з виробництва ПП "Крафт.Нік" з 01.11.2019 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Вказану заяву отримано особисто ПП "Крафт.Нік" 05.11.2019 року, що підтверджується скриншотом з веб-сайту Укрпошта.

Позивач в своєму позові зазначає, що станом на 13 листопада 2019 року відповідач вимоги чинного законодавства України щодо виплати йому належних сум заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги не здійснив, наказ про його звільнення не виніс та трудову книжку не видав.

Відповідачем твердження позивача нічим не спростовано.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ст. 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 1 КЗпП України, законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам закріплено статтею 115 Кодексу законів про працю України та статтею 24 Закону України Про оплату праці .

Згідно ст. 2 Кодексу законів про працю України Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Підставами припинення трудового договору, згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Суд зауважує, що істотність характеру порушень роботодавцем умов трудового законодавства та їх поважність не можуть бути підставою для відмови працівнику у звільненні за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки такі критерії цією нормою не передбачені.

За ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 95 КЗпП України мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці. Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України Про оплату праці та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗПП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначенні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законодавством строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач в своєму позові зазначає, що станом на 13 листопада 2019 року відповідач вимоги чинного законодавства України щодо виплати йому належних сум заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги не здійснив, наказ про його звільнення не виніс та трудову книжку не видав.

Позивачем надано до суду розрахунок заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексації, відповідно до якого сума заборгованості по заробітній плати ПП "Крафт.Нік" перед ОСОБА_1 за період з 03.09.2018 року по 31.10.2019 року становить 56870,88 грн. (14892,00+41978,88=56870,88 грн.).

Даний розрахунок позивача відповідачем щодо неправильності його здійснення не спростовано, а відтак він приймається судом до уваги.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану щорічну відпустку у розмірі 3444,00 грн., суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України Про відпустки та ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до вимог ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно ч. 1 ст. 6 Закону України Про відпустки щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору.

Згідно ч.1 ст. 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Мінпраці в своєму листі від 22лютого 2008року №33/13/116-08вказує на те, що якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (y т. ч. i за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в pазі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої cт. 4 3акону України Про відпустки . 3аконодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки y разі їх невикористання.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 25грудня 2015року №1675/13/84-15 обчислення середньої заробітної плати для нарахування компенсації за невикористані відпустки провадиться згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок). Згідно абз. 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. З урахуванням наведеного, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані позивачем дні щорічної відпустки, провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, які передували його звільненню.

Окрім того, п. п. 1.3, 2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. № 5, передбачено, що фонд оплати праці складається, зокрема з фонду додаткової заробітної плати, який, у свою чергу, включає, зокрема, суми грошових компенсацій у разі невикористаних щорічних відпусток.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вище вказаних вимог законів України дотримано не було, остаточний розрахунок при звільненні не проведений, було порушено право позивача на оплату праці, внаслідок чого станом на теперішній час існує заборгованість по виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток.

Позивачем надано до суду розрахунок розміру компенсації за дні невикористаної відпустки ОСОБА_1 за період з 03.09.2018 року по 31.10.2019 року у кількості 24 календарних дів - 3444,00 грн.

Даний розрахунок позивача відповідачем щодо неправильності його здійснення не спростовано, а відтак він приймається судом до уваги.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 12518,82 грн., суд приходить до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 44 КЗпП України, при припиненні колективного чи трудового договору з підстав, зазначених у статті 38, 39 КЗпП України, вихідна допомога виплачується у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Позивачем надано до суду розрахунок вихідної допомоги згідно ч. 1 ст. 44 КЗпП України, що підлягає виплаті позивачеві при звільненні, у розмірі 12518,82 грн.

Даний розрахунок позивача відповідачем щодо неправильності його здійснення не спростовано, а відтак він приймається судом до уваги.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 9605,00, суд приходить до наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

До виплат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Правила визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу визначені статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України, якою встановлено, що витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, окрім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача. Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами.

Доказів на підтвердження сплати позивачем адвокату витрат на правничу допомогу не надано, а тому суд не знаходить підстав для стягнення з відповідача суму гонорару адвоката у розмірі 9605,00 грн.

Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Таким чином з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 676 гривен 19 копійок (88% від фактично задоволених позовних вимог).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного підприємства "Крафт.Нік" про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Крафт.Нік" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексації за період з 03 вересня 2018 року по 31 жовтня 2019 року у розмірі 56870 грн. 88 коп.; компенсацію за невикористану щорічну відпустку у розмірі 3444 грн. 00 коп. та вихідну допомогу у розмірі 12518 грн. 82 коп., всього у розмірі 72833 грн. 70 коп.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з Приватного підприємства "Крафт.Нік" на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 9605 грн. 00 коп. - відмовити.

Стягнути з Приватного підприємства "Крафт.Нік" на користь держави судовий збір у розмірі 676 грн. 19 коп.

Строк подання заяви про перегляд заочного рішення та апеляційної скарги під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби COVID-19 продовжується на строк дії такого карантину (Розділ ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з офіційної дати закінчення карантину.

Починаючи с офіційної дати закінчення карантину апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або https://court.gov.ua/fair/.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне підприємство "Крафт.Нік", юридична адреса: м. Миколаїв, вул. Колодязна, 7, оф. 12, ЄДРПОУ 42433156

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено 02 червня 2020 року.