Рішення

від 03.06.2020 по справі 758/5862/19

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/5862/19

Категорія 62

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

03 червня 2020 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Товченко К.М., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Корпорейшн до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні майном та позбавлення права користування житловим приміщенням, -

УСТАНОВИВ:

У травні 2019 року ТОВ Бізнес Корпорейшн (надалі за текстом - позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (надалі за текстом - співвідповідачі), про усунення перешкод в користуванні майном та позбавлення права користування житловим приміщенням.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 13.02.2019 року він став переможцем електронних торгів, на яких відбувалася примусова реалізація квартири, загальною площею 44,6 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Після проведення реєстрації права власності, позивач встановив, що у вказаній квартирі зареєстровані особи - співвідповідачі, які фактично в даній квартирі не проживають. Оскільки співвідповідачі не є власниками спірної квартири, не несуть обов`язків, що випливають з договору найму житлового приміщення, але залишаються зареєстрованими у вказаній квартирі, це створює перешкоди у користуванні приміщенням, у зв`язку з чим, позивач звернувся до суду.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20.05.2019 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання, встановлено строк для подання відзиву.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, проти винесення заочного рішення не заперечував.

Співвідповідачі відзив у встановлений строк не подали, явку свого представника у судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи судом повідомлялися належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від них не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, наявні всі передбачені ч. 1 ст. 223 та ч. 1,2 ст. 280 ЦПК України підстави для заочного розгляду справи. Суд ухвалив провести заочний розгляд справи із ухваленням заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка раніше належала ОСОБА_6 , що підтверджується Свідоцтвом від 14.02.2019 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 7-8).

У вказаній квартирі зареєстровані громадяни ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована з 17.12.2015 року), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрована з 17.12.2015 року), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (зареєстрований з 21.11.2017 року), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (зареєстрована з 21.11.2017 року), що підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання особи (а.с. 25-28).

Перевірками Подільського УП ГУНП в місті Києві, проведеними за клопотанням власника спірної квартири у квітні 2019 року та у січні 2020 року, встановлено, що співвідповідачі за вказаною адресою не проживають, а у вказаній квартирі розташований діючий магазин та відсутні умови для проживання осіб, що підтверджується листами від 06.04.2019 року, від 28.01.2020 року (а.с. 9, 64).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомив, що він є директором ТОВ Бартекс Плюс і вікна приміщення, в якому розташоване підприємство, виходять на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Свідок зазначив, що наразі там нежитлове приміщення, люди в ньому не проживають.

Статтею 47 Конституції України визначено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантується кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (п. 1 ст. 8 Конвенції).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п.2 ст.8 Конвенції.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, що також передбачено статтею 405 ЦК України.

Відповідно до частини 4 статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

З довідки про реєстрацію місця проживання особи вбачається, що співвідповідачі зареєстрували своє місце проживання у спірній квартирі ІНФОРМАЦІЯ_5 ( ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) та ІНФОРМАЦІЯ_6 ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 )/

Співвідповідачі не є власниками квартири або її частини, не проживають в ній понад 1 рік, що вбачається з наданих листів щодо проведених перевірок, показань свідка, у зв`язку з чим суд вважає, що реєстрація співвідповідачів у квартирі, яка належить позивачу на праві власності, порушує право останнього, як власника квартири.

При визнанні судом співвідповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, суд не вбачає порушення пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки співвідповідачі тривалий час не проживають у зазначеній квартирі.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення у справі Кривіцька і Кривіцький проти України в контексті Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме, існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем.

Відповідно до вимог ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Судом не встановлено обставин, які б свідчили про вчинення власником квартири перешкод співвідповідачам у користуванні жилим приміщенням.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (правова позиція Верховного Суду України, висловлена у Постанові від 16 листопада 2016 року, справа № 6-709цс16).

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України. Належними доказами в розумінні ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з принципом диспозитивності, встановленим ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, суд, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню зі співвідповідачів на користь позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 13, 19, 81-82, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352, 354-356 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Корпорейшн до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні майном та позбавлення права користування житловим приміщенням - задовольнити;

Визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 ;

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_5 на користь товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Корпорейшн судовий збір у розмірі 960 (дев`ятсот шістдесят) гривень 50 копійок з кожної;

Повне найменування сторін:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Бізнес Корпорейшн (місцезнаходження: 03148, м. Київ, вул. Пшенична, б. 7-А, код ЄДРПОУ 41366739);

відповідач 1 - ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );

відповідач 2 - ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 );

відповідач 3 - ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 );

відповідач 4 - ОСОБА_5 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 );

третя особа - служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (адреса: 04070, м. Київ, вул. Борисоглібська, б. 14, код ЄДРПОУ 37393756);

Заочне рішення може бути переглянуто Подільським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача;

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Подільського районного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин;

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подання через Подільський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним судом, якщо його не буде скасовано.

Суддя В.В. Гребенюк