Постанова

від 10.06.2020 по справі 910/12441/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2020 р. Справа№ 910/12441/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Тищенко А.І.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Денисюк І.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 10.06.2020.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.11.2019

у справі № 910/12441/19 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Холдінг Трейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА"

про стягнення 143 379,98 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Метал ХолдінгТрейд" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення 143 379,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 01/443/18 від 21.09.2018, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 79450,00 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 37167,03 грн., штраф - 23722,22 грн. та 3% річних - 3140,73 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Холдінг Трейд" основний борг у сумі 77 780,00 грн., 23 722 грн. 22 коп. - штрафу, 37 167 грн. 03 коп. - пені, 3140 грн. 73 коп. - 3% річних та витрати по сплаті судового збору в сумі 2150 грн. 70 коп.

Закрито провадження у справі в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" 1670,00 грн. основного боргу.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/12441/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права. Зазначає при цьому, що при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував, що згідно зі статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/12441/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Шаптали Є.Ю., Яковлєва М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/12441/19.

Задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Призначено справу до розгляду на 19.02.2020.

27.01.2020 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 у зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/12441/19.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.02.2020 для розгляду справи № 910/12441/19 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптала Є.Ю,

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.02.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/12441/19 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Тищенко А.І., Шаптали Є.Ю. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/12441/19 призначено на 25.03.2020.

На підставі рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 та відповідно до положень статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215 та від 25.03.2020 № 239, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 24.04.2020 на всій території України встановлено карантин.

Також, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338-р, з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров`я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України було встановлено на всій території України режим надзвичайної ситуації до 24 квітня 2020 року.

З огляду на вказані обставини, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2020 повідомлено учасників справи № 910/12441/19, що розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/12441/19 не відбудеться 25.03.2020, про час та дату судового засідання учасників справи ухвалено повідомити додатково.

Постановою Кабінету Міністрів № 343 від 04.05.2020 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", а саме продовжено період карантину до 22.05.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020 призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/12441/19 в судовому засіданні, яке відбудеться 10.06.2020.

В судовому засіданні 10.06.2020 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі № 910/12441/19 залишити без змін.

Відповідач в судове засідання 10.06.2020 не з`явився. Про поважність причин нез`явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідача про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності відповідача та його повноваженого представника за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 10.06.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.09.2018 між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки №01/443/18 (далі - договір), відповідно до п.п. 1.1., 1.2. якого постачальник зобов`язується протягом строку дії договору, в порядку і на умовах, встановлених цим договором, продати та передати у власність покупця металопродукцію (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.1.2 договору, ціна, загальна кількість, асортимент, сортамент та розгорнута номенклатура товару, що поставляється за цим договором, визначається в рахунках-фактурах та/або Специфікаціях та видаткових накладних постачальника, які є невід`ємними частинами цього договору.

За умовами п.3.1 договору, постачальник зобов`язується передати покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти в пункті поставки товару (п.2.1 договору), погоджений для поставки товар протягом 5 робочих днів з дати виставлення рахунку-фактури на погоджену сторонами поставку партії товару, якщо інше не зазначено в Специфікації.

Згідно з п.4.3 договору, покупець сплачує вартість поставленої партії товару протягом 10 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару, якщо інше не зазначено у рахунку-фактурі/Специфікації.

На виконання умов договору позивач згідно з видатковими накладними №К-000053203 від 23.11.2018, №К-000055631 від 07.12.2018, № К-000055632 від 07.12.2018 та № К-000056953 від 14.12.2018, поставив відповідачу товар на загальну суму 347 759,31 грн.,належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, а оригінали оглянуті в судовому засіданні.

Натомість відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оплату отриманого товару у строк, встановлений в договорі, в повному обсязі не здійснив, сплативши лише частково у загальному розмірі 268 309,31 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками банку по рахунку позивача, у зв`язку з чим у відповідача утворився боргу у сумі 79 450,00 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв`язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 79 450,00 грн., за прострочення сплати якої нараховані пеня в сумі 37 167,03 грн., 3140,73 грн. - 3% річних та 23 722,22 грн. штрафу.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором, а також штрафних санкцій.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку товару, який, в свою чергу, прийнятий відповідачем, на суму 347 759,31 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печаткою видатковими накладними №К-000053203 від 23.11.2018, №К-000055631 від 07.12.2018, №К-000055632 від 07.12.2018 та № К-000056953 від 14.12.2018.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, судова колегія дійшла висновку, що строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.4.3 договору своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату на загальну суму 268 309,31 грн., що не було спростовано скаржником у апеляційній скарзі належними та допустимими доказами.

Також, судовою колегією встановлено, що після направлення позову до суду першої інстанції скаржник частково виконав свої зобов`язання по оплаті товару на суму 1670,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку позивача в АТ "ТАСКОМБАНК" від 17.09.2019, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо того, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу по оплаті товару за договором у сумі 1670,00 грн. підлягає закриттю на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, з віднесенням судових витрат у цій частині, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, на відповідача, оскільки звернення позивача з позовом до суду було зумовлено невиконанням своїх зобов`язань відповідача.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи вище встановлені обставини, а також те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, приймаючи до уваги те, що доказів оплати товару в повному обсязі скаржником не надано, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 77 780 грн.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача штраф у сумі 23 722,22 грн., пеню в сумі 37 167,03 грн. та 3% річних - 3140,73 грн., розраховані по кожній видатковій накладній окремо, з урахуванням здійснених часткових оплат.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 5.2 договору визначено, що за порушення строків оплати товару, встановлених в п.4.3 цього договору та додатках до нього покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення виконання зобов`язання, від несвоєчасно сплаченої суми, за кожен день прострочення.

Тобто, сторонами у спірному договорі встановлено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання за період понад шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Крім сплати пені покупець, за умови прострочення строків оплати більше ніж на 30 календарних днів, сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від вартості несвоєчасно оплаченого товару (п.5.3 договору).

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи те, що строк оплати товару за договором настав, а доказів оплати товару в повному обсязі відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення пені та штрафу.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 5.3. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму неоплаченого у встановлений строк товару, і є правовим наслідком прострочення оплати поставленого товару з вини відповідача, що не має нічого спільного з постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов`язання, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення штрафу є обґрунтованою.

Твердження скаржника, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, судовою колегією відхиляються, оскільки господарське зобов`язання за договором, пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011.

Так, судова колегія, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені та штрафу, визнає його обґрунтованим, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо того, що позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню повністю в сумі 23 722,22 грн., та вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню повністю в сумі 37 167,03 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов`язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню повністю згідно розрахунку позивача в сумі 3140,73 грн., який є арифметично вірним.

Отже, виходячи з вищевикладеного в сукупності, а також враховуючи те, що факт порушення відповідачем зобов`язань за договором щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час скаржником у своїй апеляційній скарзі не спростований, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі №910/12441/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі №910/12441/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТ ДІМ УА" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2019 у справі №910/12441/19 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/12441/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України

Повний текст постанови складено 16.06.2020.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді А.І. Тищенко

Є.Ю. Шаптала