Рішення

від 18.06.2020 по справі 440/2076/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2076/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

17 квітня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу від 15.04.2020 року №10464-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з земель сільського господарського призначення державної власності, на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства, зобов`язання повторно розглянути заяву від 13.03.2020 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Підставою для звернення до суду позивач зазначає порушення своїх прав відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодовідведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства державної власності на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та провадження у справі відкрито. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

08 травня 2020 року до суду надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою від 15.04.2020 року № 10464-СГ, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначення - для ведення особистого селянського господарства з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частини 6 та 7 статті 118 Земельного кодексу України;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 у встановлений законом строк дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначення - для ведення особистого селянського господарства відповідно до заяви від 13.03.2020.

Ухвалою суду від 18 червня 2020 року заяву прийнято до провадження та приєднано до матеріалів справи.

01 червня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що підставою для відмови у наданні відповідного дозволу є той факт, що згідно з даними публічної кадастрової карти України земельна ділянка, яку бажає отримати у власність позивач передана до земель комунальної власності, а тому Головне управління не має повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою, а клопотання позивача подане до неналежного суб`єкта.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, а також відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

13.03.2020 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою (вх.№ Н-7542/0/25-20 від 16.03.2020) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства відповідно до графічних матеріалів, номер земельної ділянки 3 (три) /а.с. 41/.

За результатами розгляду клопотання наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №10464-СГ від 15.04.2020 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність у зв`язку з невідповідністю поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України /а.с. 39/.

Не погодившись з відмовою у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектарів.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Судом встановлено, що разом із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою подавалися графічні матеріали, а саме - план-схему бажаного місця розташування земельної ділянки з зазначенням кадастрового номеру сусідньої земельної ділянки - 5323282200:00:004:0206, яка перебуває у приватній власності.

В свою чергу, частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до пункту 1.3 "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", затвердженої наказом Держземагентства України від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року № 391/17686, межа земельної ділянки це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово - картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Тобто, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та, у передбачених земельним законодавством випадках, надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

З наданих графічних матеріалів вбачається, що місце розташування бажаної земельної ділянки знаходиться поряд із земельною ділянкою з кадастровим номером 5323282200:00:004:0206 та дозволяє ідентифікувати її розташування на місцевості /а.с. 14, 40/.

Суд зазначає, що публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

В розумінні статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон № 3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною п`ятою статті 5 Закону № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

У відповідності до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Доводи відповідача про те, що земельна ділянка, відносно якої розглядалась заява про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, передана у комунальну власність, що унеможливлює надання відповідного дозволу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, судом оцінюється критично, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.

Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

Необхідно зазначити, що до суду відповідачем не надано жодного документу про державну реєстрацію будь-якого права на зазначену земельну ділянку за органом місцевого самоврядування, так само, як не надано достовірних відомостей відносно того, що повноваження по розпорядженню землями вже перейшли до відповідної сілььскої, селищної чи міської ради.

Крім того, суд зауважує, що відповідач в оскаржуваному наказі фактичною підставою для відмови вказав про невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частини шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України .

В той же час, частини шоста та сьома статті 118 Земельного кодексу України не містять вимог до клопотання та не визначає підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою таку підставу, як невідповідність поданого на розгляд клопотання.

Подане позивачем клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою відповідає вимогам Земельного кодексу України та до нього додані документи, які вимагаються для такого роду клопотань.

Відтак, у суду є підстави вважати, що відповідачем фактично не було розглянуто клопотання позивача та не надано йому оцінку виходячи із вимог частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, які визначають підстави для відмови у надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відповідності саме бажаного місця розташування (земельної ділянки) умовам визначених в такій нормі.

Враховуючи викладене та відсутність у спірному наказі чіткого посилання на норми законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, яким не відповідає місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки, що в свою чергу позбавляє ОСОБА_1 можливості усунути недоліки та повторно звернутися із відповідною заявою, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 15.04.2020 № 10164-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га, що розташована на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області.

У той же час, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.

Разом з тим, у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав оцінки поданим документам, прийнявши рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки в самому рішенні не навів мотивованих доводів щодо відмови.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку належним та достатнім способом захисту позивача у спірних відносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.08.2018 по справі № 815/1666/17, від 26.06.2018 по справі №814/1755/17, від 11.09.2018 по справі № 816/318/18.

Відтак, вимоги про зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 у встановлений законом строк дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства відповідно до заяви від 13.03.2020 є такими, що задоволенню не підлягають.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Факт сплати позивачем судового збору у розмірі 840,80 грн, як за дві вимоги, підтверджується квитанцією від 16.04.2020 /а.с. 8/.

Проте, як свідчить зміст заяви про уточнення позовних вимог, позивач заявив дві вимоги немайнового характеру, перша з яких по суті є нерозривною та спрямована на відновлення єдиного порушеного права, яку суд розцінює як одну вимогу.

Зважаючи на обставини часткового задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частину витрат зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн.

Вирішуючи заяву позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

Згідно зі ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зауважує, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд встановив, що 16.04.2020 між гр. ОСОБА_1 (клієнт) та ОСОБА_2 (адвокат) укладено договір №03 про надання правової допомоги, за умовами якого юридичну допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в гривнях, що дорівнює 7000 грн без ПДВ, при розрахунку якої враховується час витрачений адвокатом та за результатом надання такої допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін /а.с.17-18/.

Представник позивача до позову надав копію розрахунку вартості послуг та роботи адвоката Борзовця О. ОСОБА_3 . за надання правничої допомоги за договором від 16.04.2020 №03 на загальну суму 7000,00 грн, а також копію акту прийому-передачі виконаних робіт від 17.04.2020 за договором №03 від 16.04.2020, в якому зазначено детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 7000,00 грн, у тому числі: юридичні консультації щодо суті спірних правовідносин в межах розгляду справи (витрачений час - 3 год., вартість 1500 грн.), попереднє опрацювання матеріалів, аналіз оспорюваного наказу, опрацювання нормативної бази, аналіз юридичного конфлікту, вироблення стратегії ведення справи (витрачений час - 4 год., вартість 2000 грн.), підготовка процесуальних документів (витрачений час - 7 год., вартість 3500 грн.).

Позивачем сплачено адвокату кошти у загальній сумі 7000 грн., що підтверджується квитанцією № 03 від 17.04.2020.

Оцінюючи обґрунтованість заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд зауважує, що адвокат Борзовець О ОСОБА_4 неодноразово звертається до суду з аналогічними позовами, юридичні консультації щодо суті спірних правовідносин в межах розгляду справи (витрачений час - 3 год., вартість 1500 грн.) та попереднє опрацювання матеріалів, аналіз оспорюваного наказу, опрацювання нормативної бази, аналіз юридичного конфлікту, вироблення стратегії ведення справи (витрачений час - 4 год., вартість 2000 грн.) фактично є складовими процесу складення позовної заяви у справі незначної складності, а тому для складення позовної заяви достатньо 4 годин, що, з огляду на умови акту, за якими 7 годин оцінено у 3500 грн., має бути оцінено в 2000 грн. (500 грн. * 4 год.).

Оцінюючи зміст та складність заяви про уточнення позовних вимог суд вважає, що вартість робіт щодо складання вказаної заяви достатньо 1 години, що має бути оцінено загалом в 500 грн.

Таким чином, беручи до уваги розмір витрат на оплату адвоката та його співмірність зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на їх виконання, обсягом наданих адвокатом послуг, зважаючи на часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 грн. = ((2000 грн.+500 грн.) /2).

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15 квітня 2020 року №10464-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (вхідний номер Н-7542/0/25-20 від 16 березня 2020 року) про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га та відповідно надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Великосорочинської сільської ради Миргородського району Полтавської області за межами населеного пункту відповідно до графічних матеріалів, номер земельної ділянки 3 (три), з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1250 грн. (одна тисяча двісті п`ятдесят гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва