Ухвала

від 18.06.2020 по справі 243/4567/20

СЛОВ'ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 243/4567/20

4-с/243/27/2020

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 року м. Слов?янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Мінаєва І.М.

за участю секретаря судового засідання Малиновської І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду у місті Слов`янську цивільну справу за скаргою акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця АТ «Укрзалізниця» , за участю заінтересованих осіб ОСОБА_1 , Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2020, про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

25 травня 2020 року до суду звернулося АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця АТ «Укрзалізниця» зі скаргою на визнання дій Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) неправомірними, зобов`язання вчинити певні дії та постанову про відкриття виконавчого провадження.

Обґрунтовуючи свої вимоги, заявник зазначив, що Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» затверджено перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Згідно додатку 2 до цього Закону включено АТ «Укрзалізниця» . 20.10.2019 р. набрав чинності Закон України «Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» . Станом на 13.05.2020 АТ «Укрзалізниця» входило до вказаного вище переліку. Пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» , протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Зауважуючи, що зазначеним нормативно-правовим актом чітко встановлена заборона вчиняти виконавчі дії, в тому числі і щодо виконання рішень судів, якими встановлено стягнення грошових коштів із боржників, за винятком, зазначеним в Законі, з урахуванням положення п.9 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» , згідно з яким виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, заявник вважає, що всі відкриті станом на 13.05.2020 виконавчі провадження, зокрема і ВП № 61684720, де боржником є АТ «Укрзалізниця» , підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу. Посилаючись на порушення законних прав та інтересів боржника у виконавчому провадженні, АТ «Укрзалізниця» просило визнати неправомірними дії Печерського районного відділу державної виконавчої служби м.Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м.Києві щодо стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 26095,12 грн., скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження та зобов`язати державного виконавця винести постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Представник заявника не використав свого права на безпосередню участь у судовому засіданні, надіслав суду надав заяву про розгляд справи за його відсутністю, просив скаргу задовольнити.

Заінтересована особа стягувач за виконавчим документом ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду скарги, однак, у судове засідання не з`явилася, про причини своєї неявки суд не повідомила.

Представник заінтересованої особи Печерського районного ВДВС м.Київ не використав свого права на безпосередню участь у судовому засіданні, надав заяву про розгляд справи за його відсутністю та відзив на скаргу. Зі змісту відзиву вбачається, що 01.04.2020 р. було відкрито виконавче провадження на виконання судового наказу Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 20.02.2020 про стягнення з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 по 17.07.2017, вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку, компенсацію за 18 днів невикористаної відпустки, а всього 26095,12 грн. Доводи заявника вважає необґрунтованими, оскільки п.3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень визначено, що вказані обмеження не застосовуються щодо виконавчих дій щодо стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Згідно положень чинного законодавства грошові кошти не можуть бути предметом застави, предметом застави є майно або майнові права. Окрім того, положеннями Закону, на який посилається позивач, визначено, що заборона вчинення виконавчий дій стосується АТ «Українська залізниця» (ідентифікаційний код 400758150), в той час як ідентифікаційним кодом заявника є НОМЕР_1 . Посилаючись на наведені обставини, просив у задоволенні скарги відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України передбачено одну із основних засад судочинства - обов`язковість рішень суду, виконання будь-якого рішення є невід`ємною частиною правосуддя.

У силу статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналізуючи положення Закону України «Про виконавче провадження» , можна дійти висновку, що стадія примусового виконання судового рішення є невід`ємною частиною відновлення прав особи із застосуванням судової процедури, відповідно до якої стягувач має сподіватись на фактичну реалізацію своїх прав згідно із юридично закріпленим змістом впродовж чітко регламентованого строку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно положень статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

З матеріалів справи вбачається, що згідно постанови про відкриття виконавчого провадження № 61684720 від 01.04.2020 р., державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Коваль Л.І. розглянуто заяву про примусове виконання виконавчого листа № 243/12810/19 від 20.02.2020 р., виданого Слов?янським міськрайонним судом, про стягнення з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за період з 01.03.2017 по 17.07.2017, вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, компенсації за 18 днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 26095,12 грн. та відкрито виконавче провадження (а.с.6).

Згідно з Інформаційної довідки з автоматизованої системи виконавчого провадження № 38867 від 05.06.2020 р., виконавче провадження № 61684720 завершено, виконавчий документ виконано, під час здійснення виконавчого провадження 01.04.2020 р. було відкрито виконавче провадження, 27.04.2020 р. стягнуто з боржника витрати виконавчого провадження у сумі 376 грн. та приєднано до зведеного виконавчого провадження № 53314543, 19.05.2020 р. з боржника стягнуто виконавчий збір у сумі 2609,51 грн. та закінчено виконавче провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду, виконавче провадження виведено зі зведеного (а.с.46-46).

03.03.2017 р. державним виконавцем Подільського районного відділу державної виконавчої служби Ясінською К.М. у виконавчому провадженні № 53464667 прийнято рішення у формі постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, а саме вирішено звернути стягнення на доходи боржника ОСОБА_2 , які він отримує у ТОВ «Україна-Транзіт» (а.с.6-7). Зазначену постанову 03.03.2017 р. було надіслано сторонам виконавчого провадження та головному бухгалтеру ТОВ «Україна-Транзіт» (а.с.8).

За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна-Транзіт» має ідентифікаційний код юридичної особи 31032870, його місцезнаходженням є м.Київ, засновником товариства є ОСОБА_2 , який також є керівником товариства з 03.02.2015 р. (а.с.9-10, 74).

Постановою державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби Ясінської К.М. від 13.12.2019 р. у виконавчому провадженні № 53464667 вирішено повернути виконавчий документ стягувачу. Постанова обґрунтована положенням ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» , та містить вказівку про те, що майна боржника, на яке можливо звернути стягнення не виявлено, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (а.с.13).

Згідно з Інформацією про виконавче провадження № 53464667, яка міститься у Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень, станом на 06.02.2020 р. виконавче провадження завершено, у графі відомості про проведення виконавчих дій зазначено, що 23.02.2017 р. виконавче провадження відкрито, 03.03.2017 р. виконавчий документ переданий на виконання до підприємства, установи, організації, оскільки боржник отримує дохід в ТОВ «Україна - Транзіт» , 22.10.2018 р. на майно боржника (все майно) звернуто стягнення, про що винесено постанову, 13.12.2019 р. звернуто стягнення на кошти на рахунках боржника АТ КБ «Приватбанк» , 13.12.2019 р. винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 (відсутність у боржника майна (а.с.11-12).

Згідно роз`яснень Міністерства юстиції України від 24.12.2019 р., зміст пункту 3 розділу ІІІ Закону України № 145-ІХ слід розуміти як такий, яким забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цього закону були включені до переліків, затверджених Законом України «Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» , за винятком: 1) стягнення грошових коштів; 2) стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами (а.с.47-50).

Частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 18 цього Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Статтею 10 Закону встановлено заходи примусового виконання рішень. Так, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувану предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Приписами пункту 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про перелік об`єктів права державно власності, що не підлягають приватизації» , вказані обмеження виконавчих дій, крім: стягнення грошових коштів; товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Вищевказана норма Закону містить сполучник «і» , що за правилами українського правопису є розділовим сполучником за допомогою якого з`єднуються незалежні частини складносурядного речення. Таким чином, в даному випадку підрядна частина речення «що були передані в заставу за кредитними договорами» відноситься лише до «товарів» . На підтвердження вказаного, також необхідно зазначити, що відповідно до норм чинного законодавства України грошові кошти не можуть бути предметом застави.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про заставу» предметом застави може бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором. Згідно із статтею 90 ЦК України майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Статтею 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Під час тлумачення пункту 3 Розділу III не варто плутати такі види виконання зобов`язання як застава та завдаток, адже саме завдаток є грошовою сумою або рухомим майном, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Із системного аналізу вищезазначених норм законодавства можна прийти до висновку, що предметом застави не можуть бути грошові кошти, а тому приписи пункту 3 Розділу III Закону України «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації» не передбачають заборону (більше того містять пряму вказівку на можливість) стягнення грошових коштів із об`єктів державної власності, що не підлягають приватизації, тобто із АТ «Українська залізниця» зокрема. Аналогічну за змістом правову позицію викладено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.04.2020 у справі № 910/6948/19.

Підсумовуючи вищевикладене, суд зазначає, що доводи заявника щодо неправомірності відкриття виконавчого провадження та вчинення державним виконавцем виконавчих дій не ґрунтуються на законі, тому вимоги АТ «Укрзалізниця» задоволенню не підлягають.

Керуючись статтею 19 Конституції України, статтями 18, 447, 450, 451 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про виконавче провадження» , суд

У Х В А Л И В :

Скаргу акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця АТ «Укрзалізниця» , за участю заінтересованих осіб ОСОБА_1 , Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), на постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 01.04.2020, про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Ухвала може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду через Слов`янський міськрайонний суд Донецької області протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а особою, без участі якої постановлена ухвала - протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання її копії. Перебіг процесуального строку на оскарження рішення починається у день, наступний після закінчення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя

Слов`янського міськрайонного суду І.М. Мінаєв