Рішення

від 10.06.2020 по справі 910/4564/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2020Справа № 910/4564/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мрія

до Товариства з обмеженою відповідальністю Юкона Стар

про стягнення збитків у розмірі 3 229 472, 84 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Маківський О.В.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Мрія звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Юкона Стар про стягнення збитків у розмірі 3 229 472, 84 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань з поставки товару за договором №21-02 від 20.02.2019, внаслідок чого позивач просить стягнути з відповідача 2 299 000 грн попередньої оплати, 69 493, 51 грн 3% річних, 34 355, 33 грн інфляційних втрат, 404 624 грн пені, 422 000 грн збитків.

Ухвалою від 07.04.2020р. відкрито провадження; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 29.04.2020р.

29.04.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 26.05.2020р.

26.05.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.06.2020р.

Представник відповідача у судове засідання 10.06.2020р., як і в попередні судові засідання, не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З приводу неявки вказаних учасників судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 10.06.2020р.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами.

Представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

В судовому засіданні 10.06.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.02.2019р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Мрія (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юкона Стар (постачальник) було укладено договір поставки №21-02, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язується передати в обумовлені строки у власність покупцеві товар, зазначений у специфікації (специфікаціях) до цього договору, а покупець зобов`язаний прийняти та сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами п.1.2 договору №21-02 від 20.02.2019р. умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог міжнародних правил тлумачення термінів Інкотермс (в редакції 2010р), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодерждавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають з умов цього договору.

Згідно п.2.4 договору №21-02 від 20.02.2019р. за цим договором постачається товар виробництва ПАТ АЗОТ та/або ПрАТ РІНЕАЗОТ , та/або ПрАТ Сєвєродонецьке об`єднання Азот .

Пунктом 3.1 договору визначено, що постачальник здійснює поставку покупцю товару (партії товару), зазначеного в специфікації, вільного від будь-яких прав та вимог третіх осіб протягом строку дії договору на умовах поставки, визначених в специфікаціях, згідно Інкотермс Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010).

Згідно п.3.2 договору №21-02 від 20.02.2019р. поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі транспортної інструкції покупця, яка надається постачальнику в письмовій формі з обов`язковим зазначенням наступного: найменування покупця; реквізити договору про поставку товару; найменування товару, вид упаковки; кількість товару; бажаний строк (термін) поставки; умови поставки; найменування отримувача та його поштова адреса; найменування та код станції призначення (в разі перевезення товару залізничним транспортом, при умові, що передачу товару перевізникові має здійснити постачальник); код отримувача.

У п.3.3 договору №21-02 від 20.02.2019р. вказано, що постачальник передає товар протягом 30 днів від дати надання транспортної інструкції покупцем, якщо інший строк не погоджений сторонами у відповідній специфікації. Поставка товару здійснюється окремими партіями за вибором постачальника в межах періоду поставки. Постачальник самостійно визначає дату поставки кожної окремої партії товару в межах періоду поставки. Постачальник при наявності поважних причин повідомляє покупця про неможливість поставки вказаної в транспортній інструкції кількості товару на протязі 5 календарних днів з моменту одержання транспортної інструкції. В такому випадку постачальник звільняється від відповідальності за несвоєчасну поставку або непоставку товару.

Зі змісту п.3.8 договору №21-02 від 20.02.2019р. вбачається, що датою поставки вважається, у випадку відвантаження залізничним транспортом, дата приймання вантажу до перевезення в електронній накладній (графа номер 56 накладної) та/або дата календарного штемпеля станції відправлення (у випадку оформлення перевізного документа в паперовій формі) при здачі товару перевізнику.

У пункті 3.9 договору №21-02 від 20.02.2019р. вказано, що датою поставки партії товару (за умови поставки на умовах EXW) вважається дата вказана у видатковій накладній та яка відповідає даті передачі товару покупцю або одержувачу, який визначений покупцем.

Загальна сума даного договору визначається як арифметична сума вартості товару, передбаченого у всіх специфікаціях, підписаних до даного договору. Загальна сума договору може змінюватись шляхом підписання сторонами додаткових угод (п.5.2 договору №21-02 від 20.02.2019р.).

У п.5.3 договору №21-02 від 20.02.2019р. вказано, що 50% вартості поставленого товару (партії товару) покупець сплачує протягом 1 календарного для від дати отримання рахунку, 50% вартості поставленого товару покупець сплачує після поставки відповідної партії товару, якщо товару не був попередньо оплачений. Покупець має право виконати зобов`язання щодо оплати достроково.

За умовами п.п.6.4 договору №21-02 від 20.02.2019р. податкові накладні та розрахунки коригувань до податкових накладних складаються сторонами в електронному вигляді з дотриманням вимог щодо їх реєстрації в Єдиному реєстрі накладних в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Пунктом 6.5 договору №21-02 від 20.02.2019р. передбачено, що у випадку, якщо одна із сторін склала податкові накладні або розрахунки коригувань до них з порушенням норм чинного податкового законодавства України, а також у разі відсутності їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що тягне за собою втрату права іншої сторони на збільшення податкового кредиту чи зменшення податкових зобов`язань, сплачених (нарахованих) у зв`язку з виконанням цього договору, винна сторона зобов`язується на вимогу сторони компенсувати їй завдані цим збитки.

Згідно п.7.6 договору №21-02 від 20.02.2019р. за порушення строків поставки товару або недопоставку товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару/партії товару, поставку якого прострочено, за кожний день затримання передачі товару.

Даний договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до 31.12.2019р., а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №21-02 від 20.02.2019р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків з поставки товару.

У специфікації №1 від 20.02.2019р. сторонами було погоджено асортимент, кількість та вартість товару, що поставляється за договором №21-02 від 20.02.2019р.

Разом з підписанням договору №21-02 від 20.02.2019р. та специфікації покупцем було передано постачальнику транспортну інструкцію від 20.02.2019р. у відповідності до п.3.2 договору №21-02 від 20.02.2019р.

На оплату товару за договором п.3.2 договору №21-02 від 20.02.2019р. постачальником було виставлено рахунок №8 від 20.02.2019р. на суму 4 831 000 грн.

Згідно платіжних доручень №331563 від 21.02.2019р., №250 від 26.02.2019р., №257 від 28.02.2019р. позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 4 831 000 грн. При цьому, судом враховано, що попередня оплата покупцем товару узгоджується з умовами п.5.3 договору №21-02 від 20.02.2019р.

Згідно видаткових накладних №25 від 26.02.2019р., №23 від 28.02.2019р., №24 від 15.03.2019р. постачальником було поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 2 532 000 грн.

Наразі, за твердженнями позивача, решта товару, який було попередньо оплачено покупцем, постачальником передано не було, про неможливість виконання своїх обов`язків не повідомлено. До того ж, позивачем наголошено, що відповідачем не здійснено у передбаченому чинним законодавством України порядку реєстрації податкової накладної, внаслідок чого покупець втратив право на податковий кредит на суму податку на додану вартість за поставлений відповідачем товар. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.

У цьому зв`язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару шляхом пред`явлення вимоги.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Судом було встановлено обставини внесення позивачем попередньої оплати в сумі 4 831 000 грн.

Як вказувалось судом вище, у п.3.3 договору №21-02 від 20.02.2019р. вказано, що постачальник передає товар протягом 30 днів від дати надання транспортної інструкції покупцем, якщо інший строк не погоджений сторонами у відповідній специфікації. Поставка товару здійснюється окремими партіями за вибором постачальника в межах періоду поставки. Постачальник самостійно визначає дату поставки кожної окремої партії товару в межах періоду поставки. Постачальник при наявності поважних причин повідомляє покупця про неможливість поставки вказаної в транспортній інструкції кількості товару на протязі 5 календарних днів з моменту одержання транспортної інструкції. В такому випадку постачальник звільняється від відповідальності за несвоєчасну поставку або непоставку товару.

Разом з підписанням договору №21-02 від 20.02.2019р. та специфікації покупцем було передано постачальнику транспортну інструкцію від 20.02.2019р. у відповідності до п.3.2 договору №21-02 від 20.02.2019р.

Отже, виходячи з умов правочину, строк поставки товару за договором №21-02 від 20.02.2019р. настав.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю Юкона Стар свої зобов`язання за договором №21-02 від 20.02.2019р. виконано в повному обсязі не було, а саме товар на суму 2 299 000 грн. (4 831 000 - 2 532 000) не поставлено. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

11.04.2019р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №83 від 11.04.2019р. про повернення грошових коштів в сумі 2 299 000 грн.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано у строки визначений договором №21-02 від 20.02.2019р. в повному обсязі товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України та направлено вимогу про повернення суми попередньої оплати, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення попередньої оплати в сумі 2 299 000 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з принципу повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені за порушення строків поставки , 3% річних та інфляційних втрат При цьому, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов`язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Судом вказувалось, що згідно п.7.6 договору №21-02 від 20.02.2019р. за порушення строків поставки товару або недопоставку товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості товару/партії товару, поставку якого прострочено, за кожний день затримання передачі товару.

З огляду на порушення відповідачем строків поставки товару за договором №21-02 від 20.02.2019р. на суму 2 299 000 грн. позивачем за період з 23.03.2019р. по 23.09.2019р. було нараховано пеню в сумі 404 624 грн.

Проте, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку щодо його помилковості, оскільки судом було встановлено, що 11.04.2019р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №83 від 11.04.2019р. про повернення грошових коштів в сумі 2 299 000 грн. Означену вимогу було отримано відповідачем 11.04.2019р., про що свідчить напис у нижній частині аркуша.

Зміст наведеного листа вказує на висловлення покупцем волі щодо відмови від поставки товару та повернення попередньо сплачених грошових коштів, що вказує на відсутність підстав нарахування з 11.04.2019р. неустойки за порушення строків поставки (недопоставку) товару.

За наслідками здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача пені на загальну суму 43082,63 грн. (за період з 23.03.2019р. по 10.04.2019р.).

Щодо вимог про стягнення нарахувань, які передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Грошове зобов`язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті. Якщо зобов`язання виражене в банківському металі, то відповідне правовідношення не є грошовим зобов`язанням, і до нього не застосовуються норми про відповідальність за порушення такого зобов`язання.

Отже, грошовим слід вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Судом було встановлено, що відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано у строки визначений договором №21-02 від 20.02.2019р. товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Господарського процесуального кодексу України та направлено вимогу про повернення суми попередньої оплати.

Отже, за наслідками отримання вказаної вимоги у відповідача виник обов`язок повернути грошові кошти позивачу, а отже, виникло грошове зобов`язання, невиконання якого може мати наслідком стягнення нарахувань згідно ст.625 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 15.05.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справі №331/5054/15-ц.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що заявником було невірно визначено період нарахування, а саме не враховано, що грошове зобов`язання у даному випадку вважється простроченим вже після невиконання вимоги про повернення грошових коштів.

При цьому, оскільки строку повернення коштів, який би обраховувася роками, місяцями, тижнями, днями або годинами ( ч.1 ст.252 Цивільного кодексу України) у вимозі позивачем не встановлено, суд вважає що строк повернення коштів підлягав визначенню у відповідності до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, після здійснення власного перерахунку з урахуванням наведеного вище, судом було встановлено, що обгрунтуованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 64391,62 грн. та інфляційні збитки в розмірі 11 252,80 грн.

При цьому, при розрахунку інфляційних нарахувань судом прийнято до уваги таке.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічні висновки наведено Верховним Судом у постановах від 24.04.2019р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019р. у справі № 924/312/18.

Щодо вимог позивача про стягнення збитків в розмірі 422 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Таким чином, з урахуванням вимог вказаної статті, відшкодування збитків є видом господарських санкцій, під якими розуміються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування котрих для нього настають несприятливі економічні наслідки. Одночасно, для учасника господарських відносин, який потерпів від правопорушення, відшкодування збитків є способом захисту його прав та законних інтересів.

За приписом ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права.

Збитками є:

- втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Одночасно, відповідно до ст.225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є наслідком порушення зобов`язання. За таких обставин, можливість використовувати відшкодування збитків як засіб захисту порушених прав виникає у юридичних осіб із самого факту невиконання обов`язку, порушення цивільних прав.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника і збитками, вина боржника.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань.

Судом вказувалось, що за умовами п.п.6.4 договору №21-02 від 20.02.2019р. податкові накладні та розрахунки коригувань до податкових накладних складаються сторонами в електронному вигляді з дотриманням вимог щодо їх реєстрації в Єдиному реєстрі накладних в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Пунктом 6.5 договору №21-02 від 20.02.2019р. передбачено, що у випадку, якщо одна із сторін склала податкові накладні або розрахунки коригувань до них з порушенням норм чинного податкового законодавства України, а також у разі відсутності їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що тягне за собою втрату права іншої сторони на збільшення податкового кредиту чи зменшення податкових зобов`язань, сплачених (нарахованих) у зв`язку з виконанням цього договору, винна сторона зобов`язується на вимогу сторони компенсувати їй завдані цим збитки.

Однак, як вказано позивачем, відповідачем не здійснено у передбаченому чинним законодавством України реєстрації податкової накладної, внаслідок чого покупець втратив право на податковий кредит на суму податку на додану вартість за поставлений відповідачем товар.

Зокрема, на підтвердження вказаних обставин позивачем надано до матеріалів справи квитанцію про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 14.03.2019р. за №9046154992. У вказаній квитанції в графі Результати обробки вказано про доставку документа до ДФС України проте, зупинення його реєстрації. Зокрема зазначено, що відповідно до п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної зупинена, оскільки податкова накладна не відповідає вимогам п.п.1.6 п.1 Критеріїв ризиковості платника податку . Запропоновано Товариству з обмеженою відповідальністю Юкона Стар надати пояснення та/або копії документів, достатніх для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної.

Проте, відповідних пояснень та документів відповідачем подано не було, податкову накладну так і не зареєстровано. Доказів зворотного матеріали справи не містять.

З урахуванням невчинення відповідачем дій щодо реєстрації податкової накладної позивач звернувся із заявою про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З огляду на означені вище дії відповідача, позивачем фактично було втрачено право на отримання податкового кредиту на суму поставленого в межах договору №21-02 від 20.02.2019р. товару.

Оцінюючи вказані обставини, судом враховано наступне

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу . За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу . Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця, а пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. У разі порушення продавцем/покупцем товарів/послуг порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або порушено порядок її заповнення та/або порядок реєстрації в Єдиному реєстрі. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Водночас, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

Отже, у даному випадку відповідно до положень абзацу 15 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України порушення відповідачем порядку реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних позбавляє позивача права на включення спірної суми до податкового кредиту, а отже, є збитками у розумінні ст.22 Цивільного кодексу України. З огляду на викладене, у цьому випадку є прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту позивача, а також, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.08.2018р. по справі №917/877/17.

З урахуванням змісту видаткових накладних та визначеної в них суми податку на додану вартість, суд дійшов висновку про вірне визначення позивачем розміру завданих збитків, як загальної суми втраченого податкового кредиту.

За таких обставин, з огляду на вищевикладене, вимог позивача в частині стягнення збитків підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Юкона Стар (04053, м.Київ, вул.Січових Стрільців, будинок 37/41, офіс 9/1, ЄДРПОУ 41730579) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мрія (42500, Сумська обл., Липоводолинський район, селище міського типу Липова Долина, вул.Миру, будинок 29, ЄДРПОУ 31622879) основний борг в сумі 2 299 000 грн., пеню в сумі 43082,63 грн., 3% річних в сумі 64391,62 грн., інфляційні збитки в розмірі 11 252,80 грн., збитки в сумі 422 000 грн. та судовий збір в сумі 42 595,91 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст складено та підписано 18.06.2020р.

Суддя Спичак О.М.