Рішення

від 11.06.2020 по справі 548/675/20

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 548/675/20

Провадження № 2/548/347/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.06.2020 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді- Коновод О.В.

за участю секретаря судового засідання Вовк М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області, Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про встановлення факту прийняття спадщини, факту належності спадкодавцю права на майно та визнання права на майно в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області, Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про встановлення факту прийняття спадщини, факту належності спадкодавцю права на майно та визнання права на майно в порядку спадкування, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , 1912 року народження, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 , виданого 15 лютого 1999 року Петрівською сільською радою Хорольського району Полтавської області, актовий запис № 5.

Позивач, ОСОБА_1 , є дочкою ОСОБА_2 , що доводиться копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого 18 вересня 1952 року Миколаївською сільською радою Семенівського району, актовий запис № 13, та копією свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_3 , виданого 10 березня 1973 року Петрівською сільською радою Хорольського району Полтавської області, актовий запис № 5.

Як слідує з довідки виконкому Вишневої сільської ради Хорольського району Полтавської області від 10 липня 2019 року № 02-45/353 ОСОБА_2 , 1912 року народження, дійсно проживала та була зареєстрована по день смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у селі Вишневе (Петрівка) Хорольського району Полтавської області. На день смерті спільно з покійною проживали і були зареєстровані: дочка - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; онук - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Від імені гр. ОСОБА_2 заповіт Вишневою сільською радою не посвідчувався.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадшина на усе належне їй майно та майнові права.

В судове засідання позивач та її представник не з"явилися, але в позовній заяві прохали суд провести розгляд справи за їх відсутності.

В судове засідання представник відповідача Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області не з"явився, але подали заяву про розгляд справи за відсутності представника сільської ради, зазначивши, що заперечують проти задоволення позову та прохають у відмовити у його задоволенні у зв"язку із пропуском позовної давності.

В судове засідання представник відповідача Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області не з"явився, але подали заяву про розгляд справи за відсутності їх представника , зазначивши, що при розгляді справи покладаються на розсуд суду.

В судове засідання представник відповідача Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області не з"явився, з невідомих суду причин.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3ст. 211 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється,що відповідає положенням ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Врахувавши позицію позивача, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку відповідача, викладену у письмовій заяві, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За вимогами ч. 3 ст. 12 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Цивільно-процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Цивільно-процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільно-процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

З огляду на те, що спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася та була прийнята до 01 січня 2004 року , то правовідносини, що виникли, регулюються нормами Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Зазначене відповідає пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року, роз`ясненням, що містяться в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 30 травня 2008 року Про судову практику у справах про спадкування , а також позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, висловленій у п. 1 Інформаційного листа Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування за № 24-753/0/4-13 від 16 травня 2013 року. Відповідно до зазначених нормативних актів та роз`яснень, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилася і була прийнята до 01 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

За загальними положеннями про спадкування за ЦК УРСР 1963 року, зокрема згідно з ст. 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця (ст. 525 ЦК УРСР).

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (ст. 526 ЦК УРСР).

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 р., яка діяла на час відкриття спадщини, передбачала, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що, набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Таким чином, Позивач, ОСОБА_1 , є єдиною спадкоємицею за законом, яка належним чином прийняла спадщину на майно та майнові права померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , оскільки безпосередньо перед смертю спадкодавця проживала разом з нею.

За життя спадкодавець мала право на земельну частку (пай) по КСП Шлях Ілліча , що на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області, оскільки на момент розпаювання земель КСП була пенсіонером, яка раніше працювала у колгоспі Шлях Ілліча Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Так, у 1931 році вона вступила в члени колгоспу Шлях Ілліча та працювала на різних роботах. У 1971 році вийшла на пенсію за віком, але до 1975 року продовжувала працювати у колгоспі, із членів колгоспу не виключалася. Зазначене підтверджується: 1. Копіями документів із архівної пенсійної справи ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стосуються трудової діяльності в колгоспі Шлях Ілліча , надані Управлінням соціального захисту населення Хорольської районної державної адміністрації (супровідний лист від 27 грудня 2019 року № 0-59/6062). Зокрема:

1) Копією рішення відділу соціального захисту населення Хорольської райдержадміністрації Полтавської області від 20 липня 1994 року, згідно якого ОСОБА_2 працювала у колгоспі Шлях Ілліча з 01 січня 1931 року по 13 вересня 1941 року, з 01 вересня 1943 року по 01 січня 1946 рік , на різних роботах.

2) Копією довідки сільськогосподарської артілі Шлях Ілліча Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області від 08 липня 1970 року № 27 про середньомісячний заробіток ОСОБА_2 за 1968 - 1969 роки роботи в колгоспі.

3) Копією довідки сільськогосподарської артілі Шлях Ілліча Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області від 18 вересня 1967 року № 148 про середньомісячний заробіток ОСОБА_2 за 1955 - 1959 роки роботи в колгоспі.

4) Копією довідки сільськогосподарської артілі Шлях Ілліча Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області від 18 вересня 1967 року № 148 про роботу ОСОБА_2 у колгоспі Шлях Ілліча у період з січня 1946 року по 31 грудня 1966 року.

2. Копією пенсійного посвідченням № НОМЕР_9 виданого Хорольським районним відділом соціального забезпечення Полтавської області 01 грудня 1975 року, згідно якого ОСОБА_2 з 01 липня 1971 року призначена пенсія по старості як члену колгоспу Ялосовецької сільської ради.

3. Довідкою ТОВ Астарта Прихоролля (правонаступник КСП Шлях Ілліча ) від 24 січня 2020 року № б/н, згідно якої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в період з 1931 року по 1975 рік дійсно працювала в колгоспі Шлях Ілліча Хорольського району Полтавської області на різних роботах.

4. Поясненнями свідків: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживає у селі Кривці Хорольського району Полтавської області, паспорт Серія НОМЕР_4 , виданий Хорольським РВ УМВС України у Полтавській області 06 травня 2000 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , який у період з 1960 року по 1971 рік працював разом із ОСОБА_2 у колгоспі Шлях Ілліча Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області, та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , проживає у селі Кривці Хорольського району Полтавської області, паспорт Серія НОМЕР_6 , виданий Хорольським РВ УМВС України у Полтавській області 17 листопада 1995 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , який у період з 1970 року по 1971 рік працював разом із ОСОБА_2 у колгоспі Шлях Ілліча Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Так, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у своїх письмових заявах свідчать, що ОСОБА_2 дійсно працювала у колгоспі Шлях Ілліча (пізніше господарство було реорганізовано у КСП Шлях Ілліча ) на різних роботах у період з 1931 року, аж до виходу на пенсію у 1971 році, була членом колгоспу, до виходу на пенсію не виключалася із членів колгоспу. Справжність підпису на заявах свідків засвідчена 21 січня 2020 року Ярош Світланою Олексіївною , секретарем виконавчого комітету Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Розпаювання земель КСП Шлях Ілліча на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району проводилося протягом 1995-1996 років, що доводиться наступними письмовими доказами:

1. Як слідує з листа відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 23 грудня 2019 року № 1284/116-19:

- розпаювання земель КСП Шлях Ілліча на території Ялосовецької сільської ради затверджено загальними зборами членів КСП від 07 грудня 1995 року (протокол № 3);

- Державний акт на право колективної власності на землю по КСП Шлях Ілліча Ялосовецької сільської ради серія ПЛ № 00019 зареєстрований 25 березня 1996 року за № 1;

- ОСОБА_2 не внесена до списку осіб, які працюють у КСП Шлях Ілліча , а також пенсіонерів, які раніше працювали у с/г виробництві і проживають у сільській місцевості Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області;

- по КСП Шлях Ілліча на території Ялосовецької сільської ради проведено уточнення розміру і вартості земельної частки (паю) згідно схеми організації території земельних часток (паїв) в межах розпайованих земель КСП, згідно якого станом на 01 січня 2019 року розмір земельної частки (паю) становить - 5,56 га (умовних кадастрових гектарів), уточнена вартість земельної частки (паю) з урахуванням коефіцієнту індексації - 4,7964 та коефіцієнту - 1,756 (Постанова КМУ № 1185 від 31 жовтня 2011 року) становить - 205 121,04 грн. (двісті п`ять тисяч сто двадцять одна гривня 04 копійки).

2. Згідно виписки з рішення загальних зборів членів колгоспу Шлях Ілліча від 17 листопада 1992 року (протокол № 3) було прийнято рішення про реорганізацію колгоспу Шлях Ілліча в колективне сільськогосподарське підприємство Шлях Ілліча та про передачу земельної ділянки у власність колективного с/г підприємства.

3. Відповідно до виписки з рішення загальних зборів членів КСП Шлях Ілліча Хорольського району Полтавської області від 07 грудня 1995 року (протокол № 3): 1) затверджено комісію по редагуванню списків членів КСП, яким буде наділятися земельний пай; 2) затверджено положення Про паювання земель господарства ; 3) затверджено списки громадян, які мають право на земельний пай. 4. Згідно копії Державного акту на право колективної власності на землю Серія 00019 КСП Шлях Ілліча Ялосовецької сільської ради народних депутатів Хорольського району Полтавської області передано у колективну власність 1729,7 гектарів землі в межах згідно з планом, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до рішення Ялосовецької сільської ради народних депутатів від 19 грудня 1995 року № 43. Списки громадян-членів КСП затверджені рішенням Ялосовецької сільської ради народних депутатів від 25 березня 1996 року.

Під час проведення паювання земель КСП Шлях Ілліча , а саме протягом 1995 -1996 рр., ОСОБА_2 через поважний вік дуже хворіла, тому перебувала під постійним наглядом дочки за місцем її проживання у селі Вишневе (Петрівка) Хорольського району Полтавської області. Як наслідок, ОСОБА_2 помилково не було включено до списку громадян-членів КСП, які мають право на земельну частку (пай). Коли розпаювання завершилося Позивачу та її матері повідомили, що ОСОБА_2 не має права на земельну частку (пай), адже вона не включена у відповідні списки громадян-членів КСП.

Але нещодавно, у червні 2019 року, у розмові із співробітником Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області Позивач дізналася, що її мати все таки мала право на земельну частку (пай), оскільки була пенсіонером КСП, але помилково не була включена у списки громадян - членів КСП Шлях Ілліча , які були затверджені загальними зборами членів КСП 07 грудня 1995 року. Лише зараз Позивач зрозуміла, що на момент розпаювання її матір була введена в оману і, як наслідок, за життя вона не змогла скористатися своїм правом на земельну частку (пай).

Таким чином, вказане вище доводить факт, що: 1) на момент розпаювання земель КСП Шлях Ілліча Ялосовецької сільської ради (1995 - 1996 роки) ОСОБА_2 була пенсіонером КСП, оскільки до виходу на пенсію працювала у колгоспі Шлях Ілліча на території Ялосовецької сільської ради, до звільнення з роботи не була виключена із членів КСП, а, відповідно, дійсно мала право на земельну частку (пай) по КСП Шлях Ілліча на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області; 2) ОСОБА_2 помилково не була включена у список громадян - членів КСП, які мають право на пай, та, відповідно, не змогла за життя реалізувати своє право на земельну частку шляхом отримання сертифікату та оформлення державного акту.

Позивач, ОСОБА_1 , є спадкоємицею за законом майна та майнових прав після смерті ОСОБА_2 . У зв`язку із тим, що спадкодавець за життя не реалізувала своє право на земельну частку (пай) шляхом отримання сертифіката, оформлення державного акта та встановлення меж ділянки в натурі, Позивач після смерті матері успадкувала не майно (земельну частку), а право на це майно.

Порядку видачі сертифікату на ім`я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай), законодавством не передбачено. Належним способом захисту прав спадкоємців у таких випадках є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

В силу ст. 116 ЗК України громадяни набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (ст. 126 ЗК України).

Статті 81, 131 ЗК України передбачають, що громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та не переходить до спадкоємців у порядку спадкування.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено перелік способів захисту цивільних прав шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов`язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Тобто, за змістом ст. 6 ЦК УРСР кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.

Приписами ст. 524 ЦК УРСР (в редакції 1963 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та ст. 3 Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10 листопада 1994 року № 666/94 право на земельну частку успадковується спадкоємцями, оскільки спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ визначено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Право на земельну частку (пай), що отримують працівники, набувається ними на період з моменту прийняття рішення про виділення земельних часток (паїв) до завершення землевпорядних робіт, необхідних для виділення земельних часток (паїв) у натурі у вигляді земельних ділянок та видачі громадянам державних актів про право власності на землю.

Відповідно до вимог ст. ст. 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року, чинній на час виникнення спірних правовідносин), п. 2 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 8 серпня 1995 року за № 720/95, право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Згідно ст. 1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05 червня 2003 року №899-IV, право на земельну частку (пай) мають колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку. Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Варто зауважити, що невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку (пай), особи, яка є членом колективного сільськогосподарського підприємства та не отримання сертифікату, за жодних умов не позбавляє її права на земельну частку (пай). Аналогічна позиція висловлена в п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 16.02.2004 року № 7.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05 червня 2003 року №899-IV, основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

У відповідності до абз. 3 п. 2 Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва від 10 листопада 1994 року за № 666/94, (який був чинний на час проведення паювання земель), кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.

Як передбачено п. 5 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 8 серпня 1995 року за № 720/95, видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. Згідно з положеннями цього Указу Президента паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості), а отже - невиділення позивачці, як члену колгоспу земельної частки (паю) порушує її право на безоплатну передачу такої частки у приватну власність, що також передбачено нормами ст. 121 ЗК України.

Як роз`яснено у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними Постановою Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акту про право власності на землю.

Відповідно до п. 3 Порядку організації робіт та методики розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2004 року № 122, у разі виявлення після розробки проекту факту невключения одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація може прийняти рішення розпорядження про: коригування проекту землевпорядною організацією з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору); надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю). У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією рішення розпорядження щодо коригування проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.

При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 8 серпня 1995 р. № 720/95 Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Таким чином, Позивач, ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею за законом майна та майнових прав після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку із тим, що спадкодавець за життя не реалізувала своє право на земельну частку (пай) шляхом отримання сертифіката, встановлення меж ділянки в натурі та оформлення державного акта, успадкувала право на земельну частку (пай), яке за життя належало її матері.

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

В силу ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 21 Конституції України усі люди є рівними у своїх правах та гідності. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Згідно зі ст. ст. 41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються законом. Кожен має право будь - якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 2 Закону України Про власність , ст. 321 ЦК України право власності в Україні є непорушним і охороняється законом; власника не може бути позбавлено права власності на земельну ділянку, крім випадків, встановлених законом.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі Надточій проти України та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі Гурепка проти України №2 наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

В силу ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 року; статті 7, 17 Загальної декларації прав людини прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому, в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Новоселецький проти України від 11 березня 2003 року, Федоренко проти України від 1 червня 2006 року).

За положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Згідно п. а ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Частиною 1 ст. 26 Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство закріплено, що держава гарантує додержання прав і законних інтересів підприємства та його членів.

Тому для захисту своїх прав та інтересів Позивач звернулася до суду для: 1) встановлення факту прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті її матері, ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 2) встановлення факту належності спадкодавцю, ОСОБА_2 , права на земельну частку (пай) КСП Шлях Ілліча , розташованого на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області; 3) визнання за Позивачем, ОСОБА_1 , права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом після смерті її матері, ОСОБА_2 , 1912 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як зазначалося вище, Позивач дізналася про порушене її право на земельну частку (пай) лише у червні 2019 року. Після консультацій з цього приводу з юристом Позивач відразу звернулася до відповідних органів, а саме Ялосовецької сільської ради, Хорольської районної державної адміністрації та відділу у Хорольському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, з метою встановлення свого права на земельну частку (пай) та його захисту.

До 2019 року Позивачу не було відомо про те, що її мати за життя мала право на земельну частку (пай), а також, що вона має право на земельну частку (пай) у порядку спадкування після смерті її матері. Дізнатися про це вона не мала змоги, так як на час розпаювання земель КСП Шлях Ілліча так і в подальшому проживала у іншому населеному пункті.

Відповідно до ЦК України загальний строк позовної давності установлено у три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність - це строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Іншими словами, це строк протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права через суд.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки Позивач дізналася, що має право на земельну частку (пай) лише у червні 2019 року, вона не пропустила строку позовної давності для звернення за захистом своїх прав та інтересів до суду, адже строк позовної давності починає текти з того часу, коли особа дізналася про своє порушене право.

Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі, тощо.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 ЦК України, орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Рішення щодо надання земельних ділянок у власність або користування приймаються органами виконавчої влади і видаються у відповідності та на підставах згідно вимог чинного законодавства, зокрема ст. ст. 116, 118, 121 ЗК України.

Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 ЗК України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Таким чином, у даній справі належними відповідачами є Ялосовецька сільська рада Хорольського району Полтавської області, Хорольська районна державна адміністрація Полтавської області, Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області.

Щодо розгляду справи на загальних підставах в порядку позовного провадження Встановлення факту своєчасного прийняття Позивачем спадщини, а також факту належності спадкодавцю спадкового майна є юридичними фактами, оскільки їх встановлення надає Позивачу можливість реалізувати право на спадщину після померлої ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно ч. 2 ст. 293 ЦПК України справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення суд розглядає в порядку окремого провадження.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 294 ЦПК України якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заявнику та заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Згідно п. 9 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року №24-753/0/4-13 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування , якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Не допускається вирішення справи в порядку окремого провадження, якщо заява містить вимогу про визнання права, зокрема права власності.

Таким чином, враховуючи наявність спору про право на спадкове майно, заява Позивача про встановлення юридичних фактів, а саме - встановлення факту своєчасного прийняття Позивачем спадщини та належності спадкодавцю права на земельну частку (пай), має розглядатися на загальних підстав в порядку позовного провадження.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи майна за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини майном в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спобіг, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інетерсу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єкт захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні чи невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для повновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 ЦК України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки.

Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №1-10/2004 визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Таким чином, під способами захисту суб`єктивних цивільних прав/інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться повновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та охоронюваних законом інтересів.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України випливає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом ніж той, який встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально- правових способів захисту цивільно права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8-9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13.

За даних обставин суд приходить до висновку, що права позивача є доведеним, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

На підставі наведеного, керуючись Враховуючи викладене вище та у відповідності до ст. ст. 15, 16, 17, 392, п. п. 4, 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року, ст. ст. 6, 524, 525, 526, 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, ст. ст. 4, 19, 30, 175, 293, 294, 315 ЦПК України, ст. ст. 22, 23, 81, 116, 118, 121, 122, 126, 131 ЗК України, ст. ст. 1, 2 ЗУ Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 року № 899-ІV, пунктів 2 та 5 Указу Президента України від 08.08.1995 року №720/95, п. 2 Указу Президента України від 10.11.1994 року № 666/94, п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування , п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.05.1995 року № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення , Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14.06.1994 р., суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області, Хорольської районної державної адміністрації Полтавської області, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про встановлення факту прийняття спадщини, факту належності спадкодавцю права на майно та визнання права на майно в порядку спадкування,- задовольнити повністю.

Встановити факт своєчасного прийняття спадщини Позивачем, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .

Встановити факт належності ОСОБА_2 , 1912 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , права на земельну частку (пай) розміром 5,56 га (умовних кадастрових гектарів), вартістю 205 121,04 гривень, по КСП Шлях Ілліча на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області.

Визнати за Позивачем, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , право на земельну частку (пай) КСП Шлях Ілліча на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області орієнтовною площею 5,56 га (в умовних кадастрових гектарах) вартістю 205 121,04 гривень цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , 1912 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В порядку реалізації права на земельну частку (пай) зобов`язати Ялосовецьку сільську раду Хорольського району Полтавської області, Хорольську районну державну адміністрацію Полтавської області та Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області виділити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , із земель запасу державної власності земельну частку (пай) КСП Шлях Ілліча на території Ялосовецької сільської ради Хорольського району Полтавської області орієнтовною площею 5,56 га (в умовних кадастрових гектарах) вартістю 205 121,04 гривень цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та видати на неї правовстановлюючі документи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 11.06.2020 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка с. Миколаївка Хорольського р-ну Полтавської області, адреса місця реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ), РНОКПП - НОМЕР_8 .

Представник в інтересах Позивача - адвокат Чубенко Жанна Анатоліївна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1414, видане радою адвокатів Полтавської області 25 червня 2014 року, юридична адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідачі:

1. Ялосовецька сільська рада Хорольського р-ну Полтавської обл., Місцезнаходження: 37862, Полтавська обл., Хорольський р-н, с. Ялосовецьке, вул. Центральна, буд. № 2, Ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 22535612 .

2. Хорольська районна державна адміністрація Полтавської області,місцезнаходження: 37800, Полтавська обл., м. Хорол, вул. 1 Травня, № 4, Ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04057267 .

3. Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, місцезнаходження: 36039, м. Полтава, вул. Уютна, буд. № 23, Ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 22535552.

Суддя: О.В. Коновод