Рішення

від 18.06.2020 по справі 908/453/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.06.2020 Справа № 908/453/20

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши матеріали справи № 908/453/20

за позовом: Фермерського господарства "БРАТ" (71220, Запорізька область,

Чернігівський район, с. Стульневе, вул. Перемоги, буд. 189,

код 31260833)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВО МАСЛЯНИЧНІ

КУЛЬТУРИ" (40000, м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 3,

код 39533493)

про стягнення 402 361 грн. 98 коп. заборгованості за договором безпроцентної позики № 1/19/10 від 19.10.2017)

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув.

Суть спору: 17.03.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 402 361 грн. 98 коп. (з яких: 350 000 грн. коп. основна сума заборгованості, 10 500 грн. 00 коп. - штраф, 28 000 грн. 00 коп. - інфляційні збитки, 13 861 грн. 98 коп. 3% річних) за неналежне виконання Договору безпроцентної позики № 1/19/10 від 19.10.2017, а також 6035,44 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 19.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 14.04.2020.

Ухвалою суду від 14.04.20.20 відкладено підготовче засідання на 12.05.2020, 11:45; задоволено клопотання позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Господарському суду Запорізької області забезпечити проведення судового засідання 12.05.2020 в режимі відеоконференції за участю представника позивача.

В судове засідання 12.05.2020 відповідач не прибув, відзив на позовну заяву не надав. Про час і місце розгляду справи повідомлений на належним чином, ухвала суду від 12.05.2020 направлена судом на електронну пошту відповідача - ТОВ "ВО Масляничні культури" (mast_kultury@email.ua). Причин не зв`явлення в судове засідання та не подання відзиву на позовну заяву відповідач суд не повідомив.

Ухвалою суду від 12.05.2020 відкладено підготовче засідання на 26.05.2020, 12:00.

В судове засідання 26.05.2020 відповідач не прибув, відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою суду від 26.05.2020 відкладено підготовче засідання на 04.06.2020, 11:00.

29.05.2020 представник позивача надіслав до суду лист № 3ю від 26.05.2020 (вх.№4218), відповідно до якого повідомляє суд про те, що позивачем до матеріалів справи № 908/453/20 додані всі докази та документи, що наявні у позивача та мають значення для вирішення спору. Враховуючи викладене, представник позивача просить суд закрити підготовче засідання по справі і перейти до вирішення спору по суті.

04.06.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/453/20 до судового розгляду по суті. Призначено розгляд справи по суті в судове засідання на 18.06.2020, 11:00.

Ухвалу суду від 04.06.2020 направлену на адресу відповідача зазначену позивачем в позовній заяві: 40000 , м. Суми, вул. Кооперативна, буд. 3 та на електронну пошту - mast_kultury@email.ua .

При цьому, суд зауважує, що поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду 04.06.2020 повернуто відділенням поштового зв`язку на адресу суду, з зазначенням причин повернення адресат відсутній за вказаною адресою .

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.05.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 40000, Сумська область, м. Суми, вул. Кооперативна , будинок 3 , на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв`язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).

У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України Про доступ до судових рішень вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Сумської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду у справі відповідачу відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на зазначене, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

19.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю ВО Масляничні культури (відповідач) та Фермерським господарством Брат (позивач) був укладений договір безпроцентної позики № 1/19/10..

Згідно з п.1.1. договору позивач передає у власність відповідачу грошові кошти у розмірі встановленому договором, а відповідач зобов`язується повернути їх позивачу.

Відповідно до п.2.1. договору, сума позики за договором становить 350000 грн.

Пунктом 4.1. договору сторонами обумовлений строк повернення позики, який становить 12 календарних місяців з моменту надання суми позики.

Відповідно до п. 5.1. Договору, відповідач зобов`язаний повернути суму позики (або неповернену її частину в разі дострокового погашення частини позики) в останній день строку, встановлений п. 4.1. договору.

Згідно з п. 6.1. договору, при простроченні повернення позики (її частини) відповідач сплачує штраф у розмірі 3% від неповернутої суми позики.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що згідно з вищезазначеним договором він перерахував 23.10.2017 відповідачу грошові кошти у розмірі 350 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 410 від 23.10.2017, а також випискою по рахунку на 23.10.2017 ( а.с. 8-9). Зазначені кошти Відповідач повинен був повернути позивачу протягом 12 календарних місяців з моменту надання суми позики до 24.10.2018. Проте, грошові кошти відповідачем не повернено.

Згідно статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики)або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 3 статті 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ч. 1 ст. 530 ЦК України.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищезазначене, відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повернення суми позики в повному обсязі чим порушив умови Договору.

Тому, суд дійшов висновку про необхідність захисту порушеного права позивача та задоволення позовних вимог в частині стягнення 350000 грн основного боргу.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6.1. договору сторонами погоджено, що у випадку прострочення повернення позики (її частини) відповідач сплачує штраф у розмірі 3% від неповернутої суми позики.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума штрафу становить 10500 грн, виходячи з суми заборгованості 350 000 грн.

Відповідач контр розрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання, а стягнення штрафних санкцій (штрафу) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10500 грн штрафу.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданого розрахунку просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 13861 грн 98 коп. та 28000 грн 00 коп. інфляційних збитків.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому, згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів не визначався.

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних нарахувань та 3% річних. Відповідно до здійсненого судом розрахунку сума 3% річних становить 13861 грн 98 коп., інфляційні збитки - 21866 грн 49 коп.

Розрахунок здійснений судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.1.3 Інформаційно-аналітичний центр ЛІГА , ТОВ ЛІГА: ЗАКОН , 2020.

Розрахунки суду долучені до матеріалів справи.

З огляду на викладене, оскільки право позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних передбачене чинним законодавством України, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 21866 грн. 49 коп., 3% річних в сумі 13861 грн 98 коп. є правомірними та обґрунтованими.

В частині стягнення 6133 грн 51 коп. суд відмовляє за необґрунтованістю.

Згідно частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то на відповідача покладаються витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 5943 грн. 09 коп.

Керуючись ст. ст. 123, 129, ст. ст. 185, 231, 232, 233, 236 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВО Масляничні культури (40000, Сумська область, місто Суми, вул. Кооперативна, буд. 3, код ЄДРПОУ 39533493) на користь Фермерського господарства Брат (71220, Запорізька область, Чернігівський район, село Стульневе, вул. Перемоги, буд. 189, код ЄДРПОУ 31260833) 350000 грн 00 коп. основного боргу, 10500 грн 00 коп. штрафу, 21866 грн 49 коп. інфляційних збитків, 13861 грн 98 коп. 3% річних, 5943 грн 09 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 256-257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 "Прикінцевих положень" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено 19.06.2020.

Суддя С.В. Заєць