Рішення

від 19.06.2020 по справі 924/495/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" червня 2020 р. Справа № 924/495/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Танасюк О.Є., секретаря судового засідання Ключки Н.М., розглянувши справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" м.Київ

до приватного підприємства "Лагуна-Поділля" Хмельницька область, Летичівський район, с. Гол овчинці

про стягнення 2026,42 грн. - заборгованість за поставлений товар, 56,36 грн. - пеня, 16,21 грн. - інфляційне збільшення суми боргу, 33,22 грн. - 12% річних.

Без повідомлення (виклику) сторін

Процесуальні дії по справі.

Ухвалою господарського суду Хмельницької області від 04.05.2020р. відкрито провадження у справі №924/495/20, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позиції учасників справи.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором поставки №14370-24/2018 від 21.12.2018р. Зокрема, зазначає, що відповідачем не сплачено вартість поставленого товару в розмірі 2026,42 грн.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Ухвала суду від 04.05.2020р. двічі, надсилалася на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських організацій, однак повернута відділенням поштового зв`язку, оскільки підприємство тимчасово не працює.

Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання адресатом кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу. (Аналогічна правова позиція викладена ВС в постанові від 25.06.2018р. у справі №904/9904/17).

Враховуючи зазначене, суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом/

21.12.2018р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Автодистриб`юшн Карго Партс" (постачальник) та приватним підприємством „Лагуна-Поділля" (покупець) був укладений договір поставки №14370-24/2018 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені в договорі запчастини та експлуатаційні матеріали, автомобільні шини, тощо (далі - товар), а також надати шиноремонтні та шиномонтажні послуги (далі - послуги), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар і послуги та здійснити їх оплату.

Згідно з п. 1.2 договору номенклатура, найменування, одиниця виміру, походження товару, загальні кількість, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, термін та умови передачі визначаються у рахунках-фактурах (рахунках на оплату), товарних (видаткових) накладних, або інших передбачених чинним законодавством документах на товар, які є невід`ємною частиною договору та остаточно узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару.

Найменування, вартість та обсяг наданих послуг зазначається в актах виконаних робіт, укладених сторонами, які є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.3. договору).

Погодження сторонами кількості, номенклатури, асортименту та ціни товару відбувається за їх взаємною згодою шляхом переговорів та фіксується у товарних (видаткових) накладних та в рахунках на оплату, що являються невід`ємними складовими даного договору, без складання специфікацій(п. 2.4. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору ціни на товар і послуги погоджуються сторонами у кожному окремому випадку і вказуються у товарних (видаткових) накладних, товарно-транспортних накладних, замовленнях-нарядах та актах виконаних робіт, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно до п. 3.2. договору товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту.

Якщо продаж товару здійснюється на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту, термін такого відстрочення зазначається у товарній (видатковій) накладній. У такому разі товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно на підставі рахунку на оплату, який надається постачальником покупцю разом з товарною (видатковою) накладною. Підписання покупцем або уповноваженої ним особи на прийняття товару товарної (видаткової) накладної є належним підтвердженням факту отримання ним рахунку на оплату (п. 3.4. договору).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що за порушення грошового зобов`язання за договором більше 3-х календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення.

У п. 5.3. договору сторони домовилися, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, винна сторона несе відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України, а саме, має сплатити на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12% річних від простроченої суми.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018р. (пункт 8.2. договору).

Договір підписано сторонами та скріплений їх печатками. 21.12.2018р. директором ПП „Лагуна-Поділля" Кухар Д.В. видано генеральну довіреність, в якій засвідчив, що директор ПП „Лагуна-Поділля" Кухар Д.В . (покупець) буде єдиним отримувачем товарно-матеріалдьних цінностей від ТОВ „Автодистриб`юшн Карго Партс" (постачальник) і зобов`язується підписувати товарно-транспортні накладні та видаткові накладні згідно з договором №14370-24/2018 від 21.12.2018р. У генеральній довіреності завірено зразок печатки (штампу) та підпис.

На виконання умов вищевказаного договору, позивачем в період з 11.07.2019р. по 04.09.2019р. був поставлений відповідачу товар на суму 32138,82 грн. згідно видаткових накладних: №SІ0001799213 від 11.07.2019р. на суму 22618,20 грн. та №SІ0001894682 від 04.09.2019р. на суму 9520,62 грн.

Позивачем виставлені рахунки на оплату поставленого товару, а саме: №S0004007108 від 11.07.2019р. на суму 22618,20 грн. та №S0004015118 від 04.09.2019р. на суму 9520,62 грн.

У рахунках на оплату зазначено, що вони є дійсними протягом 3-х банківських днів, а також вказано про необхідність в призначенні платежу обов`язково вказувати номер договору та номер рахунку.

Відповідачем було здійснено повернення товару, який отримано позивачем 09.09.2019р. на суму 19676,70 грн. (згідно повернення №SR0000183753 від 06.09.2019р.) та на суму 8435,70 грн. (згідно повернення №SR0000183750 від 06.09.2019р.).

06.11.209р. позивачем була направлена відповідачу претензія від 05.11.20019р. за вих. №1057, в якій ТОВ „Автодистриб`юшн Карго Партс" повідомив, що станом на 05.11.2019р. прострочена заборгованість ПП „Лагуна-Поділля" становить 4026,42 грн., загальна сума боргу становить 4782,34 грн., яку вимагав сплатити до 19.11.20019р.

Відповідачем було частково оплачено вартість поставленного товару в розмірі 2000,00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами №@PL932527 від 03.01.2020р. на суму 1000,00 грн. та №2@PL482431 від 04.03.2020р. на суму 1000,00 грн.

У листі-вимозі №17/04 від 17.04.2020р. позивач повідомив про наявність у відповідача заборгованості і сумі 2026,42 грн., яку просив негайно погасити. В якості додатку в листі-вимозі зазначено акт звірки взаємних розрахунків за період з 11.07.2019р. по 15.04.2020р., який наявний в матеріалах справи, однак підписаний лише з боку позивача. Докази направлення відповідачу зазначеного листа-вимоги та акту звірки в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи, що відповідач не здійснив повну оплату вартості поставленого йому товару, позивав звернувся з даним позовом до суду.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2018р. між товариством з обмеженою відповідальністю „Автодистриб`юшн Карго Партс" (постачальник) та приватним підприємством „Лагуна-Поділля" (покупець) був укладений договір поставки №14370-24/2018 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти покупцю визначені в договорі запчастини та експлуатаційні матеріали, автомобільні шини, тощо (далі - товар), а також надати шиноремонтні та шиномонтажні послуги (далі - послуги), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, приймати товар і послуги та здійснити їх оплату.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов вищевказаного договору, позивачем в період з 11.07.2019р. по 04.09.2019р. був поставлений відповідачу товар на суму 32138,82 грн. згідно видаткових накладних: №SІ0001799213 від 11.07.2019р. на суму 22618,20 грн. та №SІ0001894682 від 04.09.2019р. на суму 9520,62 грн.

Як передбачено ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 статті 530 ЦК України визначає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.3. договору товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу. У разі продажу товару на умовах відстрочення платежу, термін відстрочення платежу зазначається у накладній. У разі відстрочення платежу товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно.

Згідно до п. 3.2. договору товар за домовленістю сторін продається на умовах попередньої оплати або на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту. Якщо продаж товару здійснюється на умовах відстрочення платежу в межах кредитного ліміту, термін такого відстрочення зазначається у товарній (видатковій) накладній. У такому разі товар має бути сплачений не пізніше останнього дня відтермінування включно на підставі рахунку на оплат, який надається постачальником покупцю разом з товарною (видатковою) накладною. (п. 3.4. договору).

Позивачем виставлені рахунки на оплату поставленого товару, а саме: №S0004007108 від 11.07.2019р. на суму 22618,20 грн. та №S0004015118 від 04.09.2019р. на суму 9520,62 грн. У рахунках на оплату зазначено, що вони є дійсними протягом 3-х банківських днів, а також вказано про необхідність в призначенні платежу обов`язково вказувати номер договору та номер рахунку.

Таким чином, товар поставлений 11.07.2019р. повинен був сплачений відповідачем не пізніше 16.07.2019р. включно (13.07.2019р. та 14.07.2019р. - вихідні), а товар поставлений 04.09.2019р. - не пізніше 09.09.2019р. включно (07.09.2019р. та 08.09.2019р. - вихідні).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2019р. відповідачем було повернуто позивачу товар на загальну суму 28112,40 грн. (згідно повернення №SR0000183753 від 06.09.2019р. на суму 19676,70 грн. та згідно повернення №SR0000183750 від 06.09.2019р. на суму 8435,70 грн.).

Також відповідачем було частково оплачено вартість поставленного товару в розмірі 2000,00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами №@PL932527 від 03.01.2020р. на суму 1000,00 грн. та №2@PL482431 від 04.03.2020р. на суму 1000,00 грн.

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Положення аналогічного змісту міститься в ст. 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу приписів ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідач не в повному обсязі розрахувався за товар, поставлений позивачем, вимоги про стягнення з відповідача 2026,42 грн. заборгованості за поставлений товар є правомірними, обґрунтовані наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною другою ст. 551 ЦК України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що за порушення грошового зобов`язання за договором більше 3-х календарних днів, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ до суми простроченого платежу, за весь період такого прострочення.

Як вбачається з розрахунку, позивачем заявлено до стягнення 56,36 грн. пені за період з 04.03.2020р. по 22.04.2020р. (з дати останньої часткової сплати товару до дати написання позовної заяви).

Враховуючи, що позивачем правомірно здійснено нарахування пені, вимоги про стягнення з відповідача 56,36 грн. пені підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У п. 5.3. договору сторони домовилися, що у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, винна сторона несе відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України, а саме, має сплатити на користь іншої сторони суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також штраф у розмірі 12% річних від простроченої суми.

Як вбачається із розрахунку наявного в матеріалах справи, позивачем правомірно здійснено нарахування 12% річних в розмірі 33,22 грн. за період з 04.03.2020р. по 22.04.2020р.

Також позивачем правомірно здійснено розрахунок інфляційних втрат з урахуванням індексу інфляції, який діяв у березні 2020р. в розмірі 16,21 грн.

З огляду на вищезазначене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст. ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку із задоволенням позову.

Також позивачем заявлено клопотання про стягнення (відшкодування) з відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 2400,00 грн.

Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до статті 26 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Договір про надання правової допомоги визначає взаємні права й обов`язки адвоката (адвокатського об`єднання) та клієнта, який звернувся за правовою допомогою, а також обсяг повноважень адвоката (адвокатського об`єднання) при здійсненні представництва інтересів клієнта, в тому числі в судах. Договір про надання правової допомоги, по суті, є договором про надання послуг у розумінні статті 902 Цивільного кодексу України, що узгоджується з нормами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", яка передбачає, що до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Згідно зі статтею 30 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України „Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №910/16223/18.

У додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі №922/1163/18 зроблено наступні правові висновки:

„(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково."

Як вбачається з матеріалів справи, 22.04.2020р. між адвокатом Спиридоновим Олегом Володимировичем (виконавець) та ТОВ „Автодистриб`юшн Карго Партс" (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №22/04/2020, відповідно до п. 1.1. якого адвокат зобов`язався надати необхідну правову допомогу клієнту щодо прав та законних інтересів у господарському суді Хмельницької області шляхом здійснення позовної роботи відносно контрагента ПП „Лагуна-Поділля" щодо стягнення з останнього на користь клієнта суми дебіторської заборгованості та штрафних санкцій у зв`язку з порушенням договірних зобов`язань, а клієнт зобов`язується виплатити адвокату гонорар за надання такої правової допомоги.

Згідно п. 4.1. договору за правову допомогу, передбачену п. 1.2. договору клієнт сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначену в додатковій угоді до цього договору за розрахунковою ставкою 1200,00 грн. за 1 годину витраченого часу адвокату.

У п.п. 1.1. п. 1 додаткової угоди сторони домовилися, що розмір винагороди за надання послуг за основним договором становить, зокрема, за вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору, чинного законодавства України, яким врегульовано спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи в інтересах клієнта, судової практики Верховного Суду, а також підготовку та подання до господарського суду Хмельницької області позовної заяви - 2400,00 грн. (згідно опису наданих послуг, що додається).

До матеріалів справи надано опис наданих послуг за договором про надання правової (правничої) допомоги №22/04/2020 від 22.04.2020р., в якому адвокатом та клієнтом погоджено надання послуг на суму 2400,00 грн.: вивчення та аналіз документів, що підтверджують наявність спору - 300,00 грн.; вивчення та аналіз чинного законодавства України, яким врегульовано спірні правовідносини та процесуальні підстави для проведення позовної роботи - 300,00 грн.; вивчення та аналіз судової практики Верховного Суду щодо застосування норм права, якими врегульовані спірні правовідносини - 300,00 грн.; підготовка та подання до суду позовної заяви з розрахунками - 1500,00 грн.

Позивачем здійснено оплату юридичних послуг адвокату Спиридонову О.В. за договором №22/04/2020 від 22.04.2020р. в розмірі 2400,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 23.04.2020р. №44 на суму 1932,00 грн., №445 на суму 432,00 грн., №446 на суму 36,00 грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Докази понесення витрат на професійну правничу допомогу були надані позивачем разом з позовною заявою.

Частиною 4 ст. 126 ГПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 зробила висновки з приводу витрат на правову допомогу:

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Пунктом 2 ч. 5 ст. 129 ГПК України передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову.

Судом враховується, що предметом позову у даній справі є стягнення 2132,21 коп., з яких: 2026,42 грн. - заборгованість, 56,36 грн. - пеня, 16,21 грн. - інфляційні втрати, 33,22 грн. - 12% річних. Розмір витрат на правову правничу допомогу, яку позивач просить стягнути з відповідача становить 2400,00 грн., тобто перевищує ціну позову, відповідно є непропорційним до предмета спору.

З огляду на зазначене, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, вбачає підстави для обмеження розміру витрат на правову правничу допомогу, який заявлений позивачем до стягнення з відповідача. З огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи, враховуючи пропорційність витрат на правничу допомогу до предмета спору, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1200,00 грн. (50% від заявленого розміру) витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 2, 20, 24, 73, 74, 129, 232, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства "Лагуна-Поділля" (31533, Хмельницька область, Летичівський район, с. Головчинці, код ЄДРПОУ 32039290) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Автодистриб`юшн Карго Партс" (02222, м.Київ, вул. Закревського, буд. 16, код ЄДРПОУ 37141112) 2026,42 грн. (дві тисячі двадцять шість гривень 42 коп.) заборгованості за поставлений товар, 56,36 грн. (п`ятдесят шість гривень 36 коп.) пені, 16,21 грн. (шістнадцять гривень 21 коп) інфляційного збільшення суми боргу, 33,22 грн. (тридцять три гривні 22 коп.) 12% річних, 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.) витрат по оплаті судового збору, 1200,00 грн. (одну тисячу двісті гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 ГПК України)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку визначеному ст. 257 ГПК України до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 19.06.2020р.

Суддя О.Є. Танасюк

Віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 -позивачу, товариство з обмеженою відповідальністю "Автодистриб`юшн Карго Партс" (02222, м.Київ, вул. Закревського,16);

3- відповідач, приватне підприємство "Лагуна-Поділля" (31533, Хмельницька область, Летичівський район, с. Головчинці)

Всім рекомендованим листом з повідомленням про вручення.