Рішення
від 29.05.2020 по справі 640/1627/20
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 640/1627/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Балась Т.П. при секретарі судового засідання Кравченку Я.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представник від відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

третя особа Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.12.2019 № 938-к Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу бюджетного фінансування Управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України з 29.12.2019, а за відсутністі такої посади - на іншій рівнозначній посаді відповідно до її кваліфікації та професійної компетентності в цьому або державному органі-правонаступнику;

- стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення по день постанови рішення суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/1627/20 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання у справі на 18.03.2020 о15:30.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у період реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідно до пункту 1 статті 87 Закону України Про державну службу відповідачем не було проведено визначену законом процедуру переведення та звільнення працівників.

Позивач вважає, що звільнення з посади заступника начальника відділу бюджетного фінансування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту є незаконним, з порушенням процедури вивільнення згідно з положеннями чинного законодавства, а тому прийняте відповідачем рішення про звільнення є протиправним та підлягає скасуванню із застосуванням наслідків такого скасування (поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

20 лютого 2020 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він наголосив, що звільнення позивача є законним та правомірним та було проведено на підставі та у відповідно до процедури, встановленої Законом України Про державну службу . Відповідач стверджує, що при звільненні ОСОБА_1 не було допущено жодного порушення її законних прав та інтересів, а також норм чинного законодавства України, у зв`язку з чим правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Мінагрополітики від 27.12.2019 № 938-к відсутні, а тому у задоволенні позову просить відмовити повністю.

06 березня 2020 року позивачем через канцелярію суду було подано відповідь на відзив, яка містить заперечення стосовно застосування відповідачем норм законодавства, чинних на момент звільнення, відповідно до яких було проведено процедуру реорганізації та прийняття наказу про звільнення Мінагрополітики від 27.12.2019 № 938-к.

Третя особа правом надати пояснення по суті спору не скористалась.

18.03.2020 через канцелярію суду подано клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, яке було задоволено судом. Клопотання мотивоване тим, що співробітники Міністерства на час дії карантину з метою мінімізації ризиків поширення короновірусу працюють дистанційно, що унеможливлює представлення інтересів відповідними працівниками в суді. Також аналогічне клопотання подано представником Мінагрополітики 17.04.2020, у зв`язку з чим розгляд справи було відкладено на 13.05.2020.

На виконання ухвали суду від 22.04.2020 представником відповідача надані витребувані судом документи разом із письмовими поясненнями, проте жодних клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Разом з тим, у судовому засіданні 13 травня 2020 розпочато судовий розгляд справи за відсутності представника, заслухано пояснення позивачки ОСОБА_1., але у зв`язку з першою неявкою представника відповідача без поважних причин, суд ухвалив відкласти розгляд справи.

У судове засідання 29.05.2020 повторно не з`явився без поважних на те причин представник відповідача, жодних клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав та не подав.

Суд поставив на обговорення питання щодо можливості розглядати справу за відсутності представника відповідача. Позивач звернула увагу суду, що вирішення трудового спору має відбутись у найшвидші строки, оскільки позивач перебуває досі в стані невизначеності, не може працевлаштуватись на роботу.

Суд бере до уваги, що на усій території України карантин установлено з 12 березня 2020 року до 24 квітня 2020 року (постанови Кабінету Міністрів України від 11.03. 2020 р. № 211 і від 2.04.2020 р. № 255 та продовжено до 11 травня 2020 (постанова Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 р. № 291). З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 22 травня 2020 року до 22 червня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя установлено карантин згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392.

Суд, заслухавши думку представника позивача, вирішив розглянути справу за відсутності представника відповідача, врахувавши об`єктивні обставини щодо установлення на території України та міста Києва карантину, дію якого можливо буде продовжено на невизначений час; з огляду на предмет спору, наявність у справі усіх необхідних доказів для розгляду спору по суті.

У судовому засіданні 29.05.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Судом при виготовленні повного тексту судового рішення виявлено описку у пункті 2 резолютивної частини рішення у даті наказу: замість 27.12.2019 зазначено помилково 29.12.2019 . У зв`язку з чим, керуючись положеннями статті 253 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне виправити вказану описку та зазначити у повному тексті рішення (п. 2 резолютивної частини) правильну дату наказу, а саме 27.12.2019 .

Розглянувши у відкритому судовому засіданні подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши усні пояснення позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивачка ОСОБА_1 перебуває на державній службі у Міністерстві аграрної політики України з 02.07.2002, при зарахуванні на посаду головного економіста відділу бюджетного фінансування цільових програм та заходів управління прогнозування, фінансування цільових програм, заходів та бюджетних установ Департаменту фінансово-кредитної та податкової політики у 2002 році їй присвоєно одинадцятий ранг державного службовця. Позивачка у період з 2002 по 2018 рік просувалась по службі, з 02.03.2018 має п`ятий ранг державного службовця.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом від 19.04.2018 № 169-к ОСОБА_1 переведено на рівнозначну посаду заступника начальника відділу бюджетного фінансування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту з оплатою праці відповідно до законодавства України (зворотній бік а.с. 10).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади , вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.09.2019 № 507, підписаним Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, було затверджено план заходів, пов`язаних з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України (в подальшому - План) (а.с. 12-22).

Судом встановлено, що згідно з Планом пункту 1 кадрових питань було передбачено письмове попередження працівників Мінагрополітики про можливе вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення строк виконання якого відбудеться після затвердження штатного розпису Мінекономіки (а.с. 17).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 537 від 31.10.2019, підписаним Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, було затверджено зміни до плану заходів з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України (а.с. 23, 24).

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 565 від 23.12.2019, підписаним Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України, було затверджено зміни до плану заходів з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України (а.с. 25-27).

Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України Миловановим Т. видано наказ № 938-к від 27.12.2019, згідно з яким звільнено ОСОБА_1 , заступника начальника відділу бюджетного фінансування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту, 28.12.2019 у зв`язку із реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу (а.с. 11).

Вважаючи протиправним вищезазначений наказ відповідача від 27.12.2019 № 938-к, позивачка звернулась до суду з даною позовною заявою про його скасування та, відповідно, застосування наслідків такого скасування (поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Для вирішення спірних правовідносин судом застосовано, зокрема, норми Конституції України, Законів України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII (далі по тексту також - Закон № 889-VIII) та Про центральні органи виконавчої влади від 17.03.2011 № 3166-VI (далі по тексту також - Закон № 3166-VI), у тому числі у відповідних редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до статті 5 Закону України Про державну службу правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтею 83 Закону України Про державну службу визначені підстави для припинення державної служби, а саме - державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";

9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 881 цього Закону).

Законом від 19.09.2019 № 117-IX Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади були внесені зміни та доповнення до Закону України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII, який набув чинності 25.09.2019.

Так, статтею 87 Закону № 889-VIII у редакції із змінами, внесеними згідно із Законом України від 19.09.2019 № 117-IX передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1 1 ) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

2. Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

3. Суб`єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п`ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

4. У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

5. Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Статтею 43 Закону №889-VIII визначено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади було прийнято рішення реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики) шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Мінекономіки). Пунктом 7 цієї постанови установлено, що Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України є правонаступником майна, прав і обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.2019 № 838 Питання Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства (із змінами, внесеними згідно постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 № 1053) були внесені зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України та затверджено Положення про Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а також внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів - збільшено чисельність апарату Мінекономіки до 1355 одиниць, у тому числі державних службовців - 1351 одиниця, враховуючи приєднану чисельність реорганізованого Міністерства агарної політки та продовольства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2014 № 85 Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів виконавчої влади, інших державних органів (зі змінами згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2019 № 1053) у додатку 1 затверджено граничну чисельність працівників апарату Мінекономіки у кількості 1335 одиниць, у тому числі державних службовців - 1331 одиниця.

Відповідно до наказу Мінекономіки від 05.11.2019 року № 322 Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України в. о. державного секретаря Мінекономіки О.О. Черних 07.11.2019 року затверджено та надіслано на розгляд та погодження до Міністерства фінансів України листом з вихідним номером 2102-14/46241-03 від 07.11.2019, Штатний розпис на 2019 рік апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у кількості 1335 штатних одиниць (а.с. 28-54).

Враховуючи викладене, чисельність працівників апарату Мінагрополітики в структурі Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства у 2019 році була збережена повністю.

Крім того, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 20.09.2019 року № 507, підписаним Головою комісії з реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України Т. Миловановим, було затверджено План заходів, пов`язанні з реорганізацією Мінагрополітики (а.с. 84-94).

Пунктом 1 заходу з кадрових питань було передбачено письмове попередження працівників Мінагрополітики про можливе наступне вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці із одночасним внесенням пропозицій щодо заміщення посад у Мінекономіки та їх призначення у порядку переведення (після затвердження штатного розпису Мінекономіки) (а.с. 89).

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 у будь-якій формі не зверталася до відповідача з приводу звільнення та припинення державної служби та не була попереджена відповідачем про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці до зміни істотних умов державної служби. Відповідачем перед звільненням не запропоновано позивачу жодної іншої рівноцінної посади державної служби та (або) іншої роботи, навіть нижчої посади (посади державної служби), в тому числі декретної у цьому або іншому державному органі. Відповідачем жодним чином не було мотивовано та аргументовано звільнення позивача з державної служби та відсутності можливості подальшого використання позивача на державній службі. Перед звільненням позивача Відповідачем не з`ясовано питання наявності у позивача переважного права на залишення на роботі (посаді), а також не проводився порівняльний аналіз продуктивності праці працівників за період їх роботи при вивільненні.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 04.09.2019 № 6-р (ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України констатував, що всі трудові відносини повинні ґрунтуватися на принципах соціального захисту та рівності для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, що, зокрема, має відображатись у встановленні вичерпного переліку умов та підстав припинення таких відносин.

У п. 2.2 вказаного рішення зазначено, що зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Вільний вибір передбачає різноманітність умов праці, проте сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення за будь-яких умов праці.

З приписів Конституції України випливає, що незалежно від підстав виникнення трудових правовідносин держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для реалізації трудових правовідносин на рівні закону, а відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод працівника.

Відповідно до статті 2-1, 5-1 Кодексу законів про працю України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України Про запобігання корупції , а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Таким чином, саме на державу покладено обов`язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов`язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 22 Конституції України закріплено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Суд погоджується з позицією позивача, підкріпленою роз`ясненнями Національного агентства України з питань державної служби від 06.02.2020 № 85р/з, де зазначено, що порядок вивільнення державних службовців положеннями Закону України Про державну службу не врегульовано.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону Про державну службу дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Суд зауважує, при вивільненні працівників (державних службовців) державного органу у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу, враховуючи положення частини третьої статті 5 Закону № 889, застосовують норми КЗпП.

Верховним Судом у постанові від 08 травня 2019 року по справі № 806/1175/17 викладено: Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частини першої, третьої статті 49-2 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом періоду та які існували на день звільнення. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів дотримання ним установленої законом процедури звільнення позивача, зокрема в частині вирішення питання наявності у працівника переважного права на залишення на роботі, що передбачено статтею 42 КЗпП .

З урахуванням викладеного, у суду наявні всі підстави для висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності під час процедури вивільнення позивача (попередження про вивільнення та наступне звільнення) у вигляді не пропонування іншої рівноцінної (рівнозначної) посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі, тоді як встановлені обставини в ході розгляду справи свідчать про їх наявність.

Доказів зворотного відповідачем не надано, а судом не встановлено.

Такі висновки суду підтверджуються обставинами, що є предметом дослідження у даній справі відносно звільнення позивачки з посади державної служби, яка призначалася на відповідну посаду у порядку, визначеному положеннями Закону № 889-VIII до набрання чинності вищенаведеними змінами та доповненнями, внесеними Законом від 19.09.2019 № 117-IX, що надавало їй певні соціальні гарантії, впевненість у майбутньому тощо, проте позивач була звільнена саме на підставі зміненої Законом від 19.09.2019 № 117-IX статті 87 Закону № 889-VIII, яка набрала чинності 25.09.2019 та виключала норму щодо процедури вивільнення державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення, погіршивши становище позивача, яке існувало до прийняття нової норми закону.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу про звільнення ОСОБА_1 від 27.12.2019 № 938-к є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про поновлення на посаді заступника начальника відділу бюджетного фінансування управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Правова позиція з цього приводу є усталеною у судовій практиці. Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, з якою погодився Верховний Суд у своїх постановах від 16 травня 2019 року у справі №823/5361/15 та від 16 травня 2019 року у справі №820/10744/15, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення позивача з посади заступника начальника відділу бюджетного фінансування Управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України, вона підлягає поновленню на відповідній посаді з 29.12.2019 (наступний день за днем звільнення).

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, - кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 05 квітня 2005 року Афанасьєв проти України вказав, що спосіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - повинен бути ефективним як у законі так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.

Враховуючи вимоги частини другої статті 40 та частини першої статті 235 КЗпП України, у випадку неможливості поновити позивача на попередній посаді у зв`язку з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача запропонувати чи призначити позивача на рівнозначну посаду тій, що він займав до звільнення з роботи, в новоутвореній установі шляхом переводу.

Як підтверджується штатним розписом апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства на 2019 рік, після реорганізації існує посада заступника начальника відділу бюджетного планування та фінансування Управління фінансів Департаменту фінансово-господарської діяльності, яка є рівнозначною тій посаді, яку обіймав позивач та з якої він був незаконно звільнений.

Також, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 по день ухвалення судового рішення.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з довідкою від 06.05.2020 № 57 про середньомісячну заробітну плату позивача, подану суду за підписом голови комісії з реорганізації Мінагрополітики, середньоденна заробітна плата становить 1184,77,00 грн.; середньомісячна заробітна плата становить 25 472,55 грн. (а.с. 141).

Виходячи з наведених величин, судом здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 по 29.05.2020 (104 робочих днів), який становить 123 216,08 грн. (сто двадцять три тисячі двісті шістнадцять гривень 08 копійок) та підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож, адміністративний суд, здійснюючи судовий розгляд справи, перевіряє оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність вищенаведеним закріпленим процесуальним законом критеріям.

Згідно частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваного наказу від 27.12.2019 № 938-к щодо звільнення позивача з посади заступника начальника відділу бюджетного фінансування Управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розглядаючи розподіл судових витрат, суд вбачає за необхідне присудити на користь позивача судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений при зверненні з позовом до адміністративного суду згідно з квитанцією від 22.01.2020 № 47360351 (а.с. 57).

Згідно з частиною першою статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2); поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3). Відтак, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення заробітної плати в межах суми за один місяць у розмірі 25 472,55 грн., з якої мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.12.2019 № 938-к Про звільнення ОСОБА_1 .

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу бюджетного фінансування Управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України з 29.12.2019, а у разі відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді відповідно до її кваліфікації та професійної компетентності в цьому або державному органі, який є правонаступником Міністерства аграрної політики та продовольства України.

4. Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37471967, адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 29.12.2019 по 29.05.2020 в сумі 123 216,08 грн. (сто двадцять три тисячі двісті шістнадцять гривень вісім копійок).

5. Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37471967, адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

6. Допустити негайне виконання рішення в частині:

- поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу бюджетного фінансування Управління фінансової політики Господарсько-фінансового департаменту Міністерства аграрної політики та продовольства України з 29.12.2019, а у разі відсутності такої посади - на іншій рівнозначній посаді відповідно до її кваліфікації та професійної компетентності в цьому або державному органі, який є правонаступником Міністерства аграрної політики та продовольства України;

- стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 25 472,55 грн. (двадцять п`ять тисяч чотириста сімдесят дві гривні п`ятдесят п`ять копійок), з якої мають бути відраховані податки та обов`язкові платежі.

Позивач: ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Міністерство аграрної політики та продовольства України (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37471967, адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.П. Балась

Повний текст рішення суду складено та підписано 19 червня 2020 року.

Дата ухвалення рішення29.05.2020
Оприлюднено21.06.2020

Судовий реєстр по справі —640/1627/20

Постанова від 06.07.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Постанова від 06.07.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Ухвала від 23.06.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Ухвала від 29.04.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Ухвала від 17.03.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Ухвала від 16.03.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Ухвала від 07.12.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Ухвала від 09.11.2020

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Постанова від 22.09.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Василенко Ярослав Миколайович

Постанова від 22.09.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Василенко Ярослав Миколайович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні