Рішення
від 18.06.2020 по справі 640/25542/19
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 року м. Київ № 640/25542/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства аграрної політики та продовольства України

про визнання протиправним та скасування наказу від 12 грудня 2019 року № 791-к

та поновлення на роботі,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 грудня 2019 року № 791-к Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу енергетики та відновлювальних джерел Управління технічної політики в АПК з дня звільнення, а за відсутності такої посади - на інший рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі;

- стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення по день постанови рішення суду;

- стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України в рахунок відшкодування витрат суму на користь позивача судового збору в розмірі 768,40 грн решту суму судових витрат в дохід Держави.

В обґрунтування позову, зазначено, що звільнення є незаконним, таким що не узгоджується із чинним законодавством, без попередження про наступне вивільнення та за відсутності пропозиції про рівнозначну посаду в іншій структурі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

31 січня 2020 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечує проти позову з посиланням на правомірність та законність оскаржуваного наказу.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 жовтня 2012 року № 817-к ОСОБА_1 призначено на посаду радника Міністра аграрної політики та продовольства України відділу з упровадження економічних реформ Департаменту організаційного забезпечення діяльності Міністра (патронатна служба). Прийнято Присягу державного службовця. Присвоєно 11 (одинадцятий) ранг державного службовця.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22 жовтня 2012 року № 827-к позивач призначений на посаду головного спеціаліста відділу інженерно-технічного забезпечення та ринків техніки Департаменту інженерно-технічного забезпечення та сільськогосподарського машинобудування як такого що пройшов успішно стажування на зазначеній посаді. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16 жовтня 2014 року № 574-к позивачу присвоєно черговий 10 (десятий) ранг державного службовця.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05 грудня 2014 року № 747-к позивач призначений на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу інженерно-технічного забезпечення та ринків техніки управління технічної політики в АПК Департаменту землеробства та технічної політики в АПК. Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 травня 2016 року № 206-к позивачу присвоєно 8 (восьмий) ранг державного службовця.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10 листопада 2017 року № 4-н позивач відзначений Подякою Міністерства аграрної політики та продовольства України за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків та з нагоди Дня працівників сільського господарства.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 02 травня 2018 року № 209-К позивач переведений на рівнозначну посаду головного спеціаліста відділу енергетики та відновлювальних джерел Управління технічної політики в АПК.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21 червня 2018 року № 2-Н позивач нагороджений Грамотою Міністерства аграрної політики та продовольства України за високі досягнення у праці, зразкове виконання службових обов`язків, особистий внесок у формуванні та здійсненні державної аграрної політики та з нагоди 100-річчя запровадження державної служби.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23 квітня 2019 року № 216-к позивачу присвоєно 7 (сьомий) ранг державного службовця.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14 листопада 2019 року №7-Н позивача нагороджено нагрудним знаком Міністерства аграрної політики та продовольства України Знак Пошани за особисті досягнення у забезпеченні реалізації формування державної аграрної політики. Вагомий внесок у розробку та здійснення заходів щодо удосконалення її функціонування, високі досягнення у праці, зразкове виконання службових обов`язків та особливо важливих доручень, з нагоди Дня працівників сільського господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади вирішено реорганізувати Міністерство аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 грудня 2019 року №791-к позивача звільнено з посади відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 Деякі, питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади - у зв`язку з реорганізацією Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Вважаючи наказ про звільнення з посади протиправним, позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті, суд зазначає наступне.

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України від 10.12.2015 N 889-VIII Про державну службу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Підпунктом 1 пункту 15 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про державну службу зобов`язано Кабінет Міністрів України, зокрема, забезпечити прийняття та набрання чинності одночасно з набранням чинності цим Законом Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, Положення про Комісію з питань вищого корпусу державної служби, схеми посадових окладів на посадах державної служби на 2016 рік, інших нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що реорганізація Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України проводилась на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади .

Разом з тим, судом встановлено та не спростовано відзивом на позов, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що позивача повідомлено про звільнення із займаної посади, у зв`язку із реорганізацією Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2019 року № 829 Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади . Крім того, відсутні докази і того, що позивачу запропоновано іншу роботу в установі.

Відповідач зазначає, що пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у керівника державного органу відсутній обов`язок попередження державного службовця про звільнення та надання пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби.

Так, пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України Про державну службу визначено, що суб`єктом призначення є державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Суд з посиланням на частини першу та третю статті 87 Закону України Про державну службу зазначає, що суб`єктом призначення позивача є Міністерство аграрної політики та продовольства України, який при прийняті рішення про звільнення зобов`язаний забезпечити дотримання норм чинного законодавства.

Вищезазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року (справа № 826/12583/16).

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За висновком Європейського суду з прав людини, розглядаючи будь-яку справу щодо оскаржуваного втручання держави у права і свободи особи, ґарантовані Конвенцією, необхідно пересвідчитись у тому, чи справді оскаржуване втручання мало місце відповідно до закону . З цією метою закон повинен досліджуватись з огляду його відповідності вимогам основоположного принципу верховенства права . Як зазначав Суд, такий аналіз стосується якості юридичних норм національного права, що застосовуються до тієї чи іншої особи в кожному конкретному випадку (рішення у справі Huvig v. France від 24 квітня 1990 року).

Суд розтлумачив, що мета статті 5 Конвенції загалом полягає в тому, щоб захистити особу від свавільного втручання держави у право особи на свободу . Що стосується пункту 3 статті 5, то його мета ?- уникнути свавільності та забезпечити верховенство права за допомогою вимоги стосовно судового контролю за втручанням виконавчої влади (рішення у справі Taylor-Sabori v. the United Kingdom від 22 жовтня 2002 року).

Виходячи з того, що загальний принцип відповідності верховенству права вимагає від національного права містити міру юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади у права особи, Суд зазначив: не відповідатиме верховенству права - якщо юридичну дискрецію, надану виконавчій владі, буде сформульовано мовою повноважень, не поставлених у рамки . Відповідно до цього - закон повинен вказувати на обсяг будь-якої дискреції, якою наділяється компетентний орган, і на спосіб її здійснення з достатньою чіткістю, з тим щоб забезпечити особу достатнім захистом від свавільного втручання (рішення у справі Malone v. the United Kingdom від 02 серпня 1984 року).

Отже, розглядаючи справу, суду необхідно встановити зміст правового регулювання спірних правовідносин з огляду на його відповідність принципу верховенства права.

Так, відповідно до частин першої та третьої статті 5 Закону України Про державну службу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Суд звертає увагу на те, що положення Закону України Про державну службу (в редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з посади) не передбачають порядку звільнення державних службовців у випадку ліквідації чи реорганізації органу, як і не містять жодних застережень щодо застосування норм законодавства про працю у такому випадку.

Практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення Європейського суду з прав людини у справах C. G. and Others v. Bulgaria , Oleksandr Volkov v. Ukraine ).

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах Кантоні проти Франції ( Cantoni v. France , заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України ( Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11, § 65)).

А отже, звільнення державних службовців без існування відповідного правового регулювання має наслідком свавільне втручання відповідного органу у право на працю та, як наслідок, суперечить вимогам принципу верховенства права.

Крім вказаного суд зазначає, що редакція Закону України Про державну службу , чинна до 25 вересня 2019 року, містила гарантії прав державних службовців, звільнених на підставі пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону. Зокрема, передбачалось застосування до таких правовідносин вимог законодавства про працю щодо повідомлення працівника про наступне звільнення, також існувала вимога щодо переведення державного службовця на іншу посаду.

Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади № 117-IX від 19 вересня 2019 року (частково набув чинності з 25 вересня 2019 року) внесено зміни, крім іншого, до статті 87 Закону України Про державну службу та виключено норми, які забезпечували дотримання гарантій прав державних службовців при їх звільненні на підставі пункту 1 частини першої статті 87 цього Закону.

Натомість, норми Кодексу законів про працю України не зазнали змін: чинними є відповідні гарантії для працівників у цивільних правовідносинах при звільненні у випадку реорганізації підприємства, скорочення чисельності або штату (статті 36, 49-2 Кодексу законів про працю України).

Так, відповідно до статей 21 та 24 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що Конституція України надає кожному рівні права у сфері трудових правовідносин. Так, положення Конституції України не передбачають різного правового регулювання щодо гарантій прав при звільненні державних службовців та працівників приватного сектору.

Відповідно до статті 1 Закону України Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статті 1 та 14 Конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачають, що кожний, хто перебуває під [...] юрисдикцією Договірної Держави, повинен користуватися правами і свободами, визначеними в розділі І, без дискримінації за будь-якою ознакою (рішення Європейського суду з прав людини у справі Engel and Others v. the Netherlands від 08 червня 1976 року). Як правило, гарантії Конвенції поширюються на державних службовців (рішення Європейського суду з прав людини у справі Schmidt and Dahlstrцm v. Sweden від 06 лютого 1976 року, Ahmed and Others v. the United Kingdom від 02 вересня 1998 року).

Щоб держава-відповідач могла для позбавлення заявника захисту посилатися у суді на його статус державного службовця, повинні бути дотримані дві умови. По-перше, законодавство держави повинно чітко передбачати позбавлення осіб, що займають певні посади або категорії посад, права на звернення до Суду. По-друге, таке позбавлення має бути обґрунтованим об`єктивними підставами, пов`язаними з інтересами держави (рішення Європейського суду у справі Vilho Eskelinen and Others v. Finland ).

Отже, скасування гарантій для державних службовців при їх звільненні у випадку реорганізації або ліквідації органу є дискримінацією порівняно з правовим положенням працівників у приватному секторі, оскільки не є обґрунтованим об`єктивними підставами.

Суд повторно звертає увагу на те, що положення Закону України Про державну службу (у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача з посади) не містять жодних застережень щодо застосування законодавства про працю у сфері звільнення державних службовців у випадку ліквідації чи реорганізації органу.

Зміни у абзац перший частини третьої статті 87 Закону України Про державну службу внесені Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14 січня 2020 року №440-ІХ, який набрав чинності 13 лютого 2020 року - тобто після звільнення позивача з посади.

Крім того, Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14 січня 2020 року №440-ІХ абзац перший частини третьої статті 87 Закону України Про державну службу викладено з урахуванням таких положень: суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. .

Тобто після звільнення позивача з посади положення Закону України Про державну службу повторно доповнені вимогою щодо завчасного повідомлення державного службовця про наступне звільнення з посади.

З огляду на відсутність відповідного правового регулювання у Законі України Про державну службу станом на дату виникнення спірних правовідносин, суд застосовує загальні норми Кодексу законів про працю України.

Пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Частиною другою статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Приписами статті 36 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення , власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Суд зазначає, що перш за все, доцільним, на переконання суду є застосування позиції Пленуму Верховного Суду України, викладеному в пункті 19 постанови від 06.11.92 N 9 Про практику розгляду судами трудових спорів .

Так, судом визначено, що розглядаючи трудові спори, повязані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

При проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Зі змісту частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України випливає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Сторонами у справі не заперечується, що позивач не звертався до відповідача з відповідними заявами про звільнення та не був попереджений про наступне звільнення з посади у порядку, встановленому положеннями Кодексу законів про працю України.

Суд наголошує, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про скорочення чисельності або штату Міністерства аграрної політики та продовольства України або ліквідацію Міністерства аграрної політики та продовольства України або про його реорганізацію та одночасну відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівноцінної посади.

Так, відповідачем не надано доказів, які підтверджували кількісні зміни чисельності або штату Міністерства аграрної політики та продовольства України та факт пропозиції позивачу інших посад у реорганізованому органі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача пункту 1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу та про порушення процедури звільнення із займаної посади, що, у свою чергу, свідчить про протиправність прийняття оскаржуваного наказу та про задоволення позовних вимог у цій частині.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи неправомірність прийняття відповідачем наказу від 12 грудня 2019 року, суд дійшов висновку також про задоволення вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення його на посаді головного спеціаліста відділу енергетики та відновлювальних джерел Управління технічної політики в АПК з дня звільнення, а за відсутності такої посади - на інший рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі.

У частині позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає про наступне.

Відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Пункт 10 Порядку визначає, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV Порядку визначається середньоденний (годинний) заробіток.

Таким чином, сума належного позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення має бути скоригована на відповідний коефіцієнт підвищення з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

Матеріали справи містять довідку про середню заробітну плату, відповідно до якої заробітна плата за останні два повних місяці роботи (жовтень - листопад) складає 39 385,53 грн, відповідно середньоденна заробітна плата позивача складає 915,94 грн (розрахунок здійснено відповідно до кількості робочих днів відповідно до Порядку та листа Міністерства праці та соціальної політики України Про розрахунок норми тривалості робочого часу від 27 вересня 2019 року № 1133/0/206-19).

Згідно з листом Міністерства праці та соціальної політики України Про розрахунок норми тривалості робочого часу від 27 вересня 2019 року № 1133/0/206-19 кількість робочих днів складає: січень 2020 року - 21 день, лютий 2020 року - 20 днів, березень 2020 року - 21 день, квітень 2020 року - 21 день, травень 2020 року - 19 днів, червень 2020 року - 13 днів (18 червня включно). Загалом - 115 робочі дні х 915,94 грн = 105 333,10 грн.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Окружний адміністративний суду міста Києва дійшов висновку про те, що відповідачем не доведена правомірність звільнення позивача з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби, - виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму, суд вважає, що рішення в частині поновлення позивача на посаді та стягнення суми заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства аграрної політики та продовольства України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, код ЄДРПОУ 37471967) про визнання протиправним та скасування наказу від 12 грудня 2019 року № 791-к та поновлення на роботі - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12 грудня 2019 року № 791-к Про звільнення ОСОБА_1 ;

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу енергетики та відновлювальних джерел Управління технічної політики в АПК з дня звільнення, а за відсутності такої посади - на інший рівнозначний посаді в цьому (або іншому) державному органі;

4. Стягнути з Міністерства аграрної політики та продовольства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 105 333 (сто п`ять тисяч триста тридцять три) гривні 10 копійок.

5. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернути до негайного виконання.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова

Дата ухвалення рішення18.06.2020
Оприлюднено21.06.2020

Судовий реєстр по справі —640/25542/19

Ухвала від 28.01.2021

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Шевцова Н.В.

Постанова від 17.11.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Федотов Ігор В'ячеславович

Ухвала від 27.10.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Федотов Ігор В'ячеславович

Ухвала від 01.09.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Федотов Ігор В'ячеславович

Ухвала від 01.09.2020

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Федотов Ігор В'ячеславович

Рішення від 18.06.2020

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аверкова В.В.

Ухвала від 13.01.2020

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аверкова В.В.

Ухвала від 24.12.2019

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аверкова В.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні