Рішення

від 19.06.2020 по справі 458/266/20

СКОЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 458/266/20

№ провадження 2/453/249/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2020 року Сколівський районний суд Львівської області

в складі: головуючого судді Брони А.Л.

за участю секретаря судових засідань - Бендеш А.І.,

позивача ОСОБА_1

та його представника - адвоката Буняк Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сколе в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області, з участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на житло в порядку спадкування за законом,-

в с т а н о в и в :

20.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Турківського районного суду Львівської області із позовною заявою до Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області, за участю третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на 10/18 частки житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_4 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

27.04.2020 року матеріали вищевказаної позовної заяви передані до Сколівського районного суду Львівської області на підставі розпорядження в. о. голови Турківського районного суду Львівської області Кріль Л.М. про передачу справ з одного суду до іншого, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 31 ЦПК України та передано судді Броні А.Л., для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою судді від 28.04.2020 року вказаний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження із визначенням дати підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 22.05.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проживає в АДРЕСА_6. В АДРЕСА_1 проживала його мати - ОСОБА_5 та її син (рідний брат позивача) - ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача і після її смерті в будинку залишився проживати її син - ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, але не оформив спадкових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача - ОСОБА_4 .

Відповідно до вимог ст. 1269 ЦК України, позивач після смерті свого брата подав заяву до Турківської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини.

Згідно рішення Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області №134 від 12.11.2009 року, власником житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_1 була мати позивача - ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки № 1725 від 05.10.2016 року, виданої Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації, право власності на зазначений вище житловий будинок не зареєстровано.

Спірний житловий будинок побудований в 1958 році спадкодавцем на земельній ділянці, наданій для забудови та постійного користування. Свідоцтво про право власності на будинок відсутнє.

Також позивач зазначає, що окрім нього до Турківської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулися його брат ОСОБА_2 та сестра ОСОБА_3 .

Вказує на те, що державним нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вказаний житловий будинок у зв`язку відсутністю правовстановлюючих документів та рекомендовано за захистом своїх прав звернутися до суду.

В зв`язку з наведеним, позивач просив суд задовольнити його позовні вимоги, так як вирішити питання в нотаріальному порядку він позбавлений можливості через відсутність документів, які б посвідчували право власності спадкодавця на зазначене майно.

10.06.2020 року на адресу суду за вх. №2729 надійшла заява позивача ОСОБА_1 , в якій просить суд змінити позовні вимоги в сторону збільшення та визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_4 .

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання.

Таким чином, відповідно до норм ЦПК України, суд не вправі прийняти заяву позивача про збільшення позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги, без врахування заяви про збільшення позовних вимог, підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач - Ільницька сільська рада Турківського району Львівської області в судове засідання явку представника не забезпечила, попередньо подавши до суду клопотання про розгляд справи без участі представника, вказавши, що позовні вимоги визнає та просить прийняти рішення на розсуд суду.

Треті особи: ОСОБА_6 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, однак в матеріалах справи наявна заява від ОСОБА_7 датована 05.06.2020 роком в засвідчена печаткою Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області та сільським головою Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області Ільницьким Р., в якій вона зазначає, що прийняла рішення відмовитись від належної їй частки у спадковому майні після смерті брата - ОСОБА_4 на користь позивача - ОСОБА_1 , а також просила розглянути справу без її участі.

Крім цього, від третьої особи - ОСОБА_2 на адресу суду надійшла заява від 11.06.2020 року, в якій він зазначає, що не може з`явитись в судове засідання, оскільки хворіє та здійснює догляд за хворою дружиною-інвалідом, своє відношення до заявлених позовних вимог не висловив, однак зазначив, що обставини, викладені позивачем у позовній заяві, не відповідають дійсним обставинам справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, а також врахувавши позиції третіх осіб, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм та роз`яснень, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Стаття 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача - ОСОБА_5 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 03.09.2004 року, видане Ільницькою сільською радою Турківського району Львівської області, відповідно актового запису №14.

На момент смерті ОСОБА_5 її син ОСОБА_4 постійно проживав з нею та був зареєстрований у спірному будинку АДРЕСА_1 , а тому, відповідно до статті 1268 ЦК України, вважається таким, що прийняв спадщину після своєї матері, так як постійно проживав разом з нею на час відкриття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача - ОСОБА_4 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 14.06.2016 року, видане виконавчим комітетом Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області, згідно актового запису № 19.

Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок з господарськими будівлями, розташований по АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Заповіту спадкодавець ОСОБА_4 на випадок смерті не складав, що підтверджується інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 45378893 від 11.10.2016 року, наданою Самбірською державною нотаріальною конторою.

Відповідно до ч. ч. 2 та 3 ст. 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Окрім позивача, право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 мали його рідні брат ОСОБА_2 , сестра ОСОБА_3 , які подали у Турківську державну нотаріальну контору Львівської області відповідні заяви про прийняття спадщини від 08.11.2016 року, а також ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , котрі 11.10.2016 року подали заяву у Турківську державну нотаріальну контору Львівської області заяву про відмову від спадщини на користь брата ОСОБА_1 .

Згідно із ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Також, за змістом ч. 2 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Із копії спадкової справи Турківської державної нотаріальної контори № 111/2016 від 11.10.2016 року, яка заведена після смерті ОСОБА_4 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що 23.03.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса з проханням видати свідоцтво про право на спадщину на 10/18 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , який належав гр. ОСОБА_5 , матері позивача, котра померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем котрої був її син ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Разом з тим, згідно із постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дій № 91/02-31 від 23 березня 2017 року, яка видана в. о. завідувача Турківської державної нотаріальної контори Львівської області, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті його брата - ОСОБА_4 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з тим, що відсутній правовстановлюючий документ на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Відповідно до п. 3.1 листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування, право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 331 ЦК, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до норм ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Із технічного паспорта на житловий будинок індивідуального житлового фонду, виготовлений Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації, вбачається, що загальна площа спірного житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 становить 58,3 кв. м., з них житлова - 22, 4 кв. м. та підсобна - 35,9 кв. м.

Як вбачається з рішення Ільницької сільської ради Турківського району Львівської області №134 від 12.11.2009 року, власником житлового будинку АДРЕСА_1 була покійна ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки №1725 від 05.10.2016 року, виданої Самбірським міжміським бюро технічної інвентаризації, право власності на зазначений вище житловий будинок не зареєстровано.

Слід зазначити, що державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до роз`яснень, викладених у листі ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 Про судову практику з розгляду цивільних справ про спадкування, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України "Про власність", Законом України від 7 грудня 1990 року № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", Законом України від 25 грудня 1974 року "Про державний нотаріат", постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 "Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР", Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих Рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих Рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985 - 1988 роках сільськими, селищними, районними Радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних Рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм закону дає підстави стверджувати, що покійна ОСОБА_5 набула за життя право власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , а відтак дане право власності після її смерті було фактично успадковано сином - ОСОБА_4 .

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296, 1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК).

Щодо заяви ОСОБА_3 від 05.06.2020 року, в якій вона зазначає, що відмовляється від належної їй частки у спадковому майні на користь брата - ОСОБА_1 , то суд звертає увагу на ту обставину, що відповідно до частини 1 статті 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (тобто шестимісячного строку з моменту відкриття спадщини). Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відтак суд не наділений правом розгляду відповідної заяви.

Таким чином, враховуючи, що позивач оформити право власності на спадкове майно (житловий будинок), в нотаріальному порядку не має можливості у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину так як відсутні оригінали правовстановлюючих документів на спірний будинок, представник відповідача та треті особи проти задоволення позову не заперечували, що не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, підставним та таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 331, 392, 1218, 1268, 1296, 1297, 1299 ЦК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 81, 89, 95, 258, 259, 264-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право власності на 10/18 частки житлового будинку АДРЕСА_4 в порядку спадкування за законом після смерті брата - ОСОБА_4 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У зв`язку з оголошенням в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Ільницька сільська рада Турківського району Львівської області, місцезнаходження: с. Ільник Турківського району Львівської області, код ЄДРПОУ 04373471.

Третя особа: ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: ОСОБА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Повний текст рішення складений 19.06.2020 року.

Суддя