Постанова

від 18.06.2020 по справі 515/348/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 515/348/19 Головуючий в 1 інстанції: Тимошенко С.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Скрипченка В.І., Танасогло Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року (м. Татарбунари, дата складання повного тексту рішення - 26.03.2019р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в особі заступника Головного державного інспектора у сфері контролю за використанням та охороною земель і дотриманням законодавства України про охорону земель в Одеській області Задорожної Н.В. про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження, -

В С Т А Н О В И В:

28.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Татарбунарського районного суду Одеської області із адміністративним позовом до ГУ Держгеокадастру в Одеській області в особі заступника Головного державного інспектора у сфері контролю за використанням та охороною земель і дотриманням законодавства України про охорону земель в Одеській області Задорожної Н.В., в якому просив суд скасувати постанову від 24.01.2019 року №1028-ДК\0004\По\08\01\-19 про накладення на нього адміністративного стягнення відповідно до ст.53-1 КУпАП у розмірі 510 грн. та закрити провадження у цій адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення було винесено відповідачем з порушенням чинного законодавства та без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття цього рішення.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, ОСОБА_1 04.04.2019 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 26.03.2019 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

15.04.2019 року матеріали даної справи, разом із вказаною вище апеляційною скаргою, надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 року та від 23.04.2019 року відрито апеляційне провадження по даній справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 є головою господарства ФГ Новий Карагач , яке зареєстроване в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, код ЄДРПОУ 21019436, засновники ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яке, в свою чергу, також є правонаступником ФГ Южний Буджак .

07.11.2018 року наказом начальника ГУ Держгеокадастру в Одеській області №1028-ДК ОСОБА_3 на державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Білгород-Дністровському, Татарбунарському районах та м. Білгород-Дністровський ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покладено обов`язок в період з 08.11.2018 року по 08.01.2019 року здійснити державний контроль за дотриманням земельного законодавства, використання та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості грунтів шляхом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо використання земельної ділянки площею 12 га, яка розташована на території Вишнівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

12.12.2018 року вказаною перевіркою (з виїздом на місце) посадовою особою відповідача ОСОБА_4 встановлено, що спірна земельна ділянка державної власності площею 12 га, яка розташована на території Вишнівської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, обробляється та наразі засіяна сільськогосподарськими культурами, доступ на цю земельну ділянку є вільним.

За результатами вказаної перевірки складено акт обстеження земельної ділянки №1028-ДК/1260/АО/10/01/-18.

При цьому, перевіркою встановлено, що у позивача відсутні будь-які правовстановлюючі документи, що підтверджують державну реєстрацію права власності чи права постійного користування або право оренди цієї земельної ділянки загальною площею 12 га, що відноситься до земель сільськогосподарського призначення. Не має правовстановлюючих документів та документацій із землеустрою і в державному фонді.

19.12.2018 року за результатами обстеження спірної земельної ділянки, посадовою особою Головного управління Мунтяном А.А. складено акт №1028-ДК/1022/АП/09/01/-18, згідно якого, зазначена земельна ділянка державної власності площею 12 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення , цільове призначення якої - для ведення фермерського господарства , фактично використовується ОСОБА_1 , яким, в свою чергу, на ній проведено осінньо-польові роботи, на цій земельній ділянці на момент перевірки зростає озима пшениця .

Одночасно, державним інспектором управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління в ході проведення цієї перевірки було вручено позивачу повідомлення від 11.12.2018 року про виклик для надання пояснень у зв`язку з виявленим порушенням земельного законодавств, яке він отримав особисто, що підтверджено його підписом, але так і не відреагував на нього.

19.08.2018 року Вишнівською сільською радою Татарбунарського району Одеської області своїм листом №264 було проінформовано Головне управління про те, що ОСОБА_1 обробляє ділянку державної власності сільськогосподарського призначення площею 12 га, що знаходиться на території ради, без правовстановлюючих документів, а отже, з урахуванням вказаного, в результаті перевірки було виявлено самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки, відповідальність за яке передбачено ст.53-1 КУпАП.

16.01.2019 року стосовно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення №1028-ДК/ 0002/П/07/01/-19 за ознаками правопорушення, передбаченого ст.53-1 КУпАП у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Однак, ОСОБА_1 відмовився від надання будь-яких пояснень чи зауважень щодо змісту протоколу, а також від його підписання та отримання другого примірника цього протоколу.

24.01.2019 року за результатами розгляду вищевказаного протоколу та матеріалів перевірки, заступник Головного державного інспектора у сфері контролю за використанням та охороною земель і дотриманням законодавства України про охорону земель в Одеській області Задорожна Н.В. винесла постанову №1028-ДК/0004По/08/01/-18, якою ОСОБА_1 було притягнуто до відповідальності за ст.53-1 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

Не погоджуючись з такими діями та постановою відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності вимог та, відповідно, з правомірності дій та спірних рішень відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Як передбачено приписами ст.15-1 ЗК України, до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із ст.84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до ст.22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної га навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з п. а ч.3 ст.22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Як передбачено ст.31 ЗК України, землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству, як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

В свою чергу, стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини ) здійснюється відповідно до закону.

Одночасно слід зазначити, що поняття самовільного зайняття земельної ділянки міститься у ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель та визначається як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, 24.01.2019 року постановою заступника Головного державного інспектора у сфері контролю за використанням та охороною земель і дотриманням законодавства України про охорону земель в Одеській області Задорожною Н.В. №1028-ДК/0004По/08/01/-18 ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ст.53-1 КУпАП, т.б. за самовільне зайняття земельної ділянки площею 12 га та накладено стягнення у вигляді штрафу розміром 510 грн.

В свою чергу, позивач посилається на те, що його дідусю ОСОБА_8 , на підставі рішення районної Ради народних депутатів Татарбунарського району Одеської області Української РСР від 30.08.1991 року №81-ХХІ було надано у довічне успадковане володіння 12 гектарів землі у межах згідно плану землеволодіння. Земля надана у довічне успадковуване володіння для ведення християнського (фермерського) господарства, що підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано у Книзі запису державних актів на право довічного успадкованого володіння землею АДРЕСА_1 НОМЕР_1 . (а.с.24)

Як зазначає позивач, для подальшого використання отриманої земельної ділянки за цільовим призначенням, ОСОБА_8 заснував юридичну особу ФГ Южний Буджак , яке здійснювало свою господарську діяльність на підставі Статуту зареєстрованого Татарбунарською районною Радою народних депутатів 10.07.1994 року за №65.

В подальшому, після смерті ОСОБА_8 31.07.2014 року, рішенням ФГ Южний Буджак від 28.07.2015 року припинено діяльність даного господарства, як юридичної особи (код ЄДРПОУ 21031051 ) шляхом приєднання до ФГ Новий Карагач (код ЄДРПОУ 21019436 ).

З тверджень позивача також вбачається, що ФГ Новий Карагач продовжує використовувати цю земельну ділянку площею 12 га за цільовим призначенням на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, який був виданий померлому діду позивача - ОСОБА_8 .

При цьому, судова колегія зазначає, що відповідно до ст.1225 ЦK України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення ) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

А згідно зі ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Одночасно, ст.23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

У відповідності до ст.19 Закону України Про фермерське господарство , до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність ), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України Про фермерське господарство , майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Проте, Закон України від 19.06.2003 року Про фермерське господарство не містить такої форми володіння землею, як довічне успадковуване володіння, як і чинний Земельний кодекс України.

Згідно з ч.1 ст.92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), право постійного користування земельною ділянкою визначалося як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Відповідно до ч.1 ст.125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин ), право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із ч.1 ст.126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Як передбачено приписами ст.131 ЗК України, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Також, як вбачається зі змісту ч.1 ст.407 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, далі - ЦК України ) право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч.2 ст.407 ЦК України та ч.2 ст.102 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

У відповідності до ст.1225 ЦK України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення ) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Разом з тим, за змістом ст.6, 50 ЗК України 18.12.1990р. №561-XII (у редакції на час його прийняття ), у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 року, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України №2201-XII від 13.03.1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Так, ЗК України у редакції від 13.03.1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому, відповідно до п.8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 року №2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, у Рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками ) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18.12.1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13.03.1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6 )). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Отже, Конституційний Суд України зазначив, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч.2 ст.14, ч.2 ст.41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги п.6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Таким чином, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- п.6 розділу Х Перехідні положення ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- п.6 Постанови Верховної Ради України Про земельну реформу від 18.12.1990 року №563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 20.11.2019 року у справі №368/54/17.

Так, як вже зазначалось вище, відповідно до ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України ), крім прав і обов`язків що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст.608 ЦК України.

Таким чином, враховуючи те, що зі смертю особи не відбувається припинення прав і обов`язків, окрім тих, перелік яких визначено у ст.1219 ЦК України спадкоємець стає учасником правовідносин з довічного успадковуваного володіння.

Отже, право довічного користування земельної ділянки може бути визнано таким що успадковане, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.

Разом з тим, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них пояснення позивача, судова колегія зазначає, що у ОСОБА_1 на момент ухвалення оскаржуваної постанови були відсутні будь-які правовстановлюючі документи щодо права користування (володіння) спірною земельною ділянкою.

Крім того, позивачем не надано до суду і документів на підтвердження прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 (діда позивача ) в вигляді спірної земельної ділянки, яка належала його померлому діду на праві довічного успадковуваного володіння землею.

Таким чином, судова колегія приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку, що в результаті перевірки було виявлено самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки, відповідальність за яке передбачено ст.53-1 КУпАП.

Що ж стосується доводів позивача про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні не самого позивача, а ФГ Новий Карагач , у зв`язку з чим, його було протиправно притягнуто до інкримінованої відповідальності, то судова колегія вважає їх необгрунтваними та з цього приводу зазначає наступне.

Так, відповідно до ч.3 ст.21 Закону України Про фермерське господарство , за порушення кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господарської діяльності, голова фермерського господарства несе відповідальність, передбачену законом.

При чому, відповідальність безпосередньо фермерського господарства в силу ч.ч.1,2 ст.21 Закону України Про фермерське господарство поширюється за своїми зобов`язаннями у межах майна, яке є власністю фермерського господарства.

Таким чином, позивач - ОСОБА_1 , як голова ФГ Новий Карагач , фактично і є суб`єктом правопорушення, передбаченого ст.125 Земельного кодексу України та ст.53-1 КУпАП України.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції грубих порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 26 березня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 18.06.2020р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.О. Скрипченко

Т.М. Танасогло