Постанова

від 16.06.2020 по справі 826/14366/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 червня 2020 року

Київ

справа №826/14366/17

адміністративне провадження №К/9901/53302/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 (суддя Аверкова В.В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 (головуючий суддя Файдюк В.В., судді: Мєзєнцев Є.І., Чаку Є.В.) у справі №826/14366/17 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Камет до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Камет (далі - ТОВ Камет , позивач) звернулось до суду з адміністративними позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС, відповідач), у якому позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.10.2017 №2662615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, податковий орган звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01.08.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №826/14366/17.

Ухвалою суду від 15.06.2020 призначено справу до розгляду у судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін на 16.06.2020.

В обґрунтування касаційної скарги (з урахуванням додаткових пояснень) відповідач зазначає, що контролюючим органом встановлено відсутність факту здійснення фінансово-господарських відносин між позивачем та його контрагентом. Позивачем не підтверджено правомірність включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за оспорюваними господарськими операціями шляхом надання первинних документів. Відповідач посилається на обставини, залишеними поза увагою судів, встановлені поясненнями, наданими директором контрагента, який заперечує свою участь у діяльності юридичної особи, ухвалою суду у кримінальному провадженні, відсутності підтвердження здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання. Відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, де ТОВ Камет зазначає, що вважає касаційну скаргу необґрунтованою. Позивач наполягає, що взаємовідносини сторін здійснювалися на підставі належно оформлених розрахункових, платіжних документів, обов`язковість ведення і збереження яких передбачена правилами податкового обліку. Позивач звертає увагу на персональну відповідальність платників у веденні господарської діяльності. ТОВ Камет просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим повідомленням-рішенням від 31.10.2017 №2662615147 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, відповідно до абзацу другого пункту 123.1 статті 123, за порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 419193,00грн., в тому числі: за основним платежем - 335354,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 83839,00грн.

Зазначене податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акта перевірки від 13.10.2017 №154/26-15-14-07-01-10/241206 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПАТ Камет з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства під час здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ Будконсалт Плюс (код 39315010) за травень, червень, липень, серпень 2015 року .

За висновками акту перевірки, серед іншого, встановлено порушення пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 335354грн.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням позивачем до складу витрат вартості послуг по взаємовідносинам ТОВ Будконсалт Плюс та безпідставним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по цим відносинам у зв`язку з непідтвердженням реальності вчинення господарських операцій, виходячи із того, що контрагенти не мають достатніх можливостей для виконання спірних операцій; відсутності їх за податковою адресою; ненадані первинні документи (звіти) для підтвердження товарності та реальності здійснення господарських операцій за перевіряємий період; наявні кримінальні провадження відносно службових осіб контрагентів постачальників; формування постачальниками сумнівного податкового кредиту по ланцюгу постачання.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в обґрунтування якого вказав, що господарські операції підтверджені первинними документами та податковими накладними, а ТОВ Будконсалт Плюс дотримані передбачені Податковим кодексом України умови для формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій посилались на те, що реальність та товарність господарських операцій між позивачем та контрагентом в ході судового розгляду справи судом було встановлено, формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, у зв`язку з чим суди дійшли висновку, що у позивача було право на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування по операціях з вказаними контрагентами.

Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними. Надаючи правову оцінку, Верховний Суд виходить з неповного з`ясування судами попередніх інстанції обставин справи, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Як визначено пунктом 192.1 статті 192 ПК України, якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов`язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлювались обставини щодо реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ Будконсалт Плюс , можливість здійснення таких операцій, використання позивачем придбаних робіт у своїй діяльності.

Як з`ясовано судами, упродовж квітня - серпня 2015 року між позивачем (Замовник) та ТОВ Будконсалт Плюс (Підрядник) укладались договори підряду на проведення ремонту нежитлових приміщень, зокрема, 15.04.2015 договір №15/04-15, 12.05.2015 договір №12/05-15, 30.06.2015 договір №30-06/15, 06.07.2015 договір №06-07/15, 31.07.2015 договір №31-07/15, 03.07.2015 договір №03-08/15 про проведення ремонту нежитлових приміщень, за умовами якого Замовник доручає, а Підрядник зобов`язується на свій ризик, своїми силами або (за потреби) із залученням субпідрядних організацій виконати роботи по комплексному блочному ремонту нежитлових приміщень (офісних) приміщень та місць загального користування (за винятком санвузлів) другого поверху лівого крила (блоку) будівлі Корпусів А , Б Замовника за адресою: місто Київ, пр.Перемоги, 65, роботи по ремонту нежитлових офісних і промислово-складських приміщень та місць загального користування, а також робіт із благоустрою території Замовника за адресою: місто Київ, пр.Перемоги, 65.

Згідно з договором, роботи виконуватимуться відповідно до затвердженою сторонами Кошторису, що є невід`ємною частиною цього договору. Роботи виконуються з матеріалів Підрядника. Договірна ціна за договором від 15.04.2015 №15/04-15 становить 480000,00грн. у тому числі ПДВ 80000,00грн.; договір від 12.05.2015 №12/05-15 - 460000,00грн. (ПДВ 76666,67грн.); договір від 30.06.2015 №30-06/15 - 385720,00грн., (ПДВ 64286,67грн.); договір 06.07.2015 №06-07/15 - 170400,00грн. (ПДВ 28400грн); договір 31.07.2015 №31-07/15 - 335700грн. (ПДВ 55950грн.); договір від 03.07.2015 №03-08/15 - 180300,00грн.(ПДВ 30050грн.).

Оплата за виконані роботи здійснюється на підставі рахунку та акту приймання виконаних будівельних робіт.

Судами вказано, що на виконання умов Договорів, сторонами складено та підписано Дефектні акти від 15.04.2015, 12.05.2015, 30.06.2015, 06.07.2015, 31.07.2015, 03.08.2015 з переліком виконаних робіт; підписано договірну ціну та локальний кошторис на будівельні роботи, на ремонт приміщення із зазначенням суми договору та видів робіт; укладено акти приймання виконаних будівельних робіт з переліком виконаних робіт; складена підсумкова відомість ресурсів; складено довідку про вартість виконаних будівельних робіт.

Оплата за виконані роботи здійснена відповідно до платіжних доручень. Відповідні податкові накладні складені позивачем та зареєстровані у встановленому порядку.

Суди враховували наявність в матеріалах справи первинних документів по відносинам із постачальниками. Дослідивши питання пов`язаності придбаних позивачем робіт/послуг з господарською діяльністю позивача, суди зазначили, що відповідно до свідоцтва про право власності на майновий комплекс серії позивач володіє цілісним майновим комплексом, розташованим за адресою: місто Київ, пр.Перемоги , 65 . На підтвердження реальності господарських відносин з ТОВ Будконсалт Плюс позивачем надано фінансовий звіт, сертифікати відповідності на будівельні матеріали.

Відповідно до Відомостей з ЄДРПОУ ПАТ Камнет здійснює господарську діяльність за КВЕД-2010 згідно коду 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна .

Суди врахували пояснення позивача, що зведення будівель, які входять до складу майнового комплексу, 1956-1959 роки, вони потребують проведення відповідних відновлювальних та ремонтних робіт, у зв`язку із чим позивачем укладено вищезазначені Договори підряду із ТОВ Будконсалт Плюс , а також те, що на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ Будконсалт Плюс було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво платника ПДВ, копія якого наявна в матеріалах справи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що операції позивача з ТОВ Будконсалт Плюс здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Разом з тим, в обґрунтування своїх доводів податковий орган посилався на те, що контрагенти по ланцюгу постачання не мають достатніх можливостей для виконання спірних операцій, відсутності їх за податковою адресою; на виконання робіт у контрагента відсутні персонал, техніка та механізми; наявні кримінальні провадження відносно службових осіб контрагентів постачальників, кримінальне провадження щодо директора контрагента.

Зокрема, відповідач вказував на обставини, встановлені поясненнями від 03.01.2017 ОСОБА_1 , що зареєстрований засновником та директором ТОВ Будконсалт Плюс , який пояснив, що на прохання знайомого зареєстрував на себе юридичну особу, підприємницькою діяльністю не займався, печаток не отримував, до господарських операцій відношення не має.

Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на аналіз Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ Будконсалт Плюс , та посилання на пояснення ОСОБА_1 , оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім того, під час апеляційного розгляду до матеріалів справи долучено ухвалу Голосіївського районного суду м.Києва від 14.02.2018 у справі №752/2434/18, у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України, якою встановлено, що обвинувачений за пропозицією невстановлених осіб зареєстрував на своє ім`я юридичну особу ТОВ Будконсалт Плюс , підписав протокол загальних зборів та наказ про призначення директора, статут підприємства, реєстраційну картку на проведення реєстраційних змін, чим засвідчив придбання даного Товариства, що надало можливість невстановленим особам використовувати ТОВ Будконсалт Плюс з метою прикриття незаконної діяльності, що виражалось у формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ підприємствам реального сектору економіки. Дії обвинуваченого кваліфіковані як фіктивне підприємництво, тобто придбання суб`єкту підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності.

Вказаною ухвалою ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності.

Зазначеним обставинам судом апеляційної інстанції правової оцінки не надано.

Керуючись правилами оподаткування при оцінці податкових наслідків операцій позивача з контрагентами суди послалися на подані платником первинні документи, які складені за наслідками розглядуваних операції, а саме - податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення. Крім того, зазначили, що не є підставою для збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Однак, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

При цьому, суд повинен надати належну правову оцінку доводам позивача та відповідача, якими вони мотивують свою правову позицію у справі, оцінити представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України та надати належне обґрунтування щодо причин відхилення певних доказів, надання переваги тим чи іншим доводам або доказам.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних нарахувань за цими операціями.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у правильності оформлення таких документів та у достовірності наведених у цих документах відомостей. В інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин, оскільки втрачає можливість підтвердити податковий кредит в силу відсутності належним чином оформлених первинних документів.

Надання належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Верховний Суд дійшов висновку, що при розгляді даної справи, судами попередніх інстанцій не було надано належної оцінки зазначеним обставинам та не було перевірено наслідки розслідування або розгляду кримінальних справ.

Суди також мають враховувати висновки Верховного Суду України щодо застосування норм податкового законодавства, зокрема правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 05.03.2012 (справа №21-421а11), відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 12.09.2017 у справі №826/10933/14, від 18.07.2017 у справі №826/24815/15, від 27.06.2017 у справі №808/1062/14.

Таким чином, судами не досліджено комплекс доказів, необхідний для доведення реальності та правомірності укладення й виконання угод, з якими пов`язане нарахування податкового зобов`язання.

Відповідно до частин першої-другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, частиною четвертою статті 9 КАС України передбачено, що суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За необхідності з`ясуванню підлягають і обставин щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Верховний Суд звертає увагу, що виконання завдань адміністративного судочинства залежить від встановлення адміністративним судом у справі об`єктивної істини та правильного застосування норм матеріального та процесуального права. Для цього КАС України покладає на суд обов`язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для правильного з`ясування всіх обставин справи. У тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Дієвість адміністративного судочинства залежить від того, на скільки повно і всебічно будуть підтверджені доказами обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно приписів частини першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, Верховний Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій передбачені вимоги процесуального законодавства не виконано, обставини справи встановлено неповно, не досліджено доказів, які мають першочергове значення для встановлення достовірних обставин, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 242 КАС України щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з`ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, повно та об`єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України унормовано, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 340, 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2018 скасувати.

Передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду