Постанова

від 10.06.2020 по справі 384/514/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 384/514/17-ц

провадження № 61-41867св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання дій протиправними, визнання договору оренди землі поновленим та визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року у складі судді Галицького В. В. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року у складі колегії суддів: Черненко В. В., Авраменко Т. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив: визнати протиправною відмову, викладену в листі-повідомленні Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 12 червня 2017 року № 31-11-0.63-5657/2-17 щодо заперечення у поновленні договору оренди землі, укладеного між ним та Вільшанською районною державною адміністрацією Кіровоградської області (далі - Вільшанська РДА), зареєстрованого у відділі Держкомзему у Вільшанському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель 06 червня 2012 року вчинено запис за № 352430004001310; визнати поновленим договір оренди земельної ділянки, укладений між ним та Вільшанською РДА, зареєстрованого у відділі Держкомзему у Вільшанському районі Кіровоградської області, про що у Державному реєстрі земель 06 червня 2012 року вчинено запис за № 352430004001310; визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі, укладеного між ним та Вільшанською РДА щодо земельної ділянки загальною площею 7,1934 га, кадастровий номер 3524380400:02:000:9031, розташованої на території Добрівської сільської ради Вільшанського району Кіровоградської області (далі - Добрівська сільська рада) у редакції, запропонованій позивачем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилався на те, що між ним та Вільшанською РДА був укладений договір оренди земельної ділянки площею 7,19 га, розташованої на території Добрівської сільської ради, який підписано та зареєстровано у відділі Держкомзему у Вільшанському районі Кіровоградської області 06 червня 2012 року за № 352430004001310 (далі - договір оренди земельної ділянки). 31 березня 2017 року він звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з листом-повідомленням про намір поновити договір оренди земельної ділянки. До листа-повідомлення додано два примірника проекту додаткової угоди про поновлення договору, якою ним запропоновано поновити строк дії договору на 7 років з орендною платою в розмірі 8 % від нормативно грошової оцінки землі. 15 червня 2017 року йому надійшов лист відповідача від 12 червня 2017 року за вихідним № 31-11-0.63-5657/2-17 про заперечення у поновленні договору оренди земельної ділянки. Він продовжує користуватися земельною ділянкою, виконує всі умови договору та сплачує орендну плату, а тому вважає неправомірною відмову в поновленні договору.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вільшанський районний суд Кіровоградської області рішенням від 23 квітня 2018 року відмовив у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що переважне право позивача на укладення нового договору оренди не було порушено, оскільки договір оренди вказаної земельної ділянки не укладався з іншим орендарем. Відповідач скористався своїм дискреційним повноваженням та прийняв рішення про відмову в поновлені договору оренди з позивачем.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Апеляційний суд Кіровоградської області постановою від 06 липня 2018 року рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року залишив без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд зазначив, що між позивачем та Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області не було досягнуто домовленості щодо істотних умов договору оренди землі, що слідує з листів сторін, а тому переважне право ОСОБА_1 на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк припинилося.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що відповідач не виконав встановленого частиною п`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі обов`язку щодо розгляду в місячний термін надісланого ним листа-повідомлення про намір поновлення договору оренди земельної ділянки. При цьому судами встановлено, що він належно виконував обов`язки передбачені умовами договору, своєчасно звернувся до орендодавця з листом-повідомленням про поновлення договору. Судами попередніх інстанцій не взято до уваги, що він продовжує використовувати спірну земельну ділянку та сплачує за неї орендну плату.Залишився поза увагою і факт ненадання відповідачем доказів про те, що він прийняв рішення (у формі наказу) про заперечення у поновленні договору оренди земельної ділянки, а тому висновок місцевого суду про доведення відповідачем обставин його повідомлення про прийняте рішення є надуманим та не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами. Суди не надали оцінки обставинам поновлення договору оренди земельної ділянки з підстав передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі .

У жовтні 2018 року Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що вони є законними і обґрунтованими. Доводи наведені в касаційній скарзі не відповідають дійсним обставинам справи, не ґрунтуються на вимогах закону, не спростовують доведені обставини і не обґрунтовують порушення судами норм матеріального та процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

20 серпня 2018 року справа № 384/514/17-ц надійшла до Верховного Суду.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року № 1002/0/226-20, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 13 квітня 2020 року визначено суддю-доповідача Зайцева А. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Вільшанською РДА тафізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 7,19 га, розташованої на території Добрівської сільської ради, який підписано та зареєстровано у відділі Держкомзему у Вільшанському районі Кіровоградської області 06 червня 2012 року за № 352430004001310, а тому термін дії вказаного договору закінчився через п`ять років, тобто 06 червня 2017 року.

Пунктом 7 договору оренди земельної ділянкивизначено, що він укладений на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

16 листопада 2016 року начальником відділу Держгеокадастру у Вільшанському районі Вернидубу С. Л. направлено лист № 27-28-99.4-1635/15-16 в якому йому пропонувалося звернутися до Головного управляння Дергеокадастру у Кіровоградській області з додатковою угодою, щодо змін умов договору оренди на земельну ділянку загальною площею 7,1900 га, що знаходиться на території Добрівської сільської ради. В частині розміру орендної плати на рівні не менше 8 % від нормативної грошової оцінки земель.

31 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області з повідомленням про продовження договору оренди земельної ділянки, яке відповідач отримав 03 квітня 2017 року, а також надав додаткову угоду до вказаного договору оренди земельної ділянки.

31 травня 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області направило ОСОБА_1 відповідь на лист в якому зазначило, що не погоджується з запропонованими умовами поновлення договору оренди землі який є предметом судового розгляду.

12 червня 2017 року, тобто після закінчення дії договору оренди земельної ділянки, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надіслало позивачу лист-повідомлення, яким повідомило про прийняте рішення щодо заперечення в поновлені договору оренди землі та направив акт приймання-передачі земельної ділянки для підписання. Отримання зазначеного листа позивач не заперечував.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час звернення позивача з цим позовом (далі - ЦПК України 2004 року), частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням наведених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Європейської конвенції з прав людини (далі - Конвенція). Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ є здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Із моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні не адміністративним, а цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі - ГПК України, у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом та відкриття провадження у справі судом першої інстанції) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з частиною першою статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 6 частини першої статті 12 ГПК України установлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

За загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов`язаних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб`єктного складу їх учасників.

Земельні та пов`язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб`єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.

Саме до таких висновків дійшлаВелика Палата Верховного Суду в постановах від 17 квітня 2018 року в справі № 461/980/16-а (провадження № 11-248апп18) та від 14 листопада 2018 року в справі № 127/2709/16-ц (провадження № 14-352цс18).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Вільшанською РДАта фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 7,19 га, розташованої на території Добрівської сільської ради, який підписано та зареєстровано у відділі Держкомзему у Вільшанському районі Кіровоградської області 06 червня 2012 року за № 352430004001310.

Позовна заява мотивована тим, що, на думку позивача, відповідач безпідставно не поновив договори оренди земельної ділянки шляхом підписання відповідної додаткової угоди.

За таких умов фактично предметом позову у цій справі є право орендаря на поновлення строку договору оренди, предметом судового розгляду є спір між сторонами у договірних відносинах. У такому випадку суб`єкт владних повноважень діє як учасник договірних правовідносин.

При цьому Верховним Судом враховується наступне.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 28 січня 2005 року був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а 04 вересня 2012 року внесено запис про припинення його підприємницької діяльності.

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав підвідомчі господарським судам відповідно до статті 12 ГПК України, у редакції чинній на час вирішення справи судом першої інстанції.

За змістом частини першої статті 19 ЦПК України, в редакції чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом частини першої статті 20 ГПК України, в редакції чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 ЦК України.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).

Таким чином, однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб`єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб`єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов`язання, що з нього виникають, є господарськими.

Зобов`язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов`язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов`язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю (стаття 609 ЦК України).

Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Частиною дев`ятою статті 4 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань передбачено, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статті 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарських договорів, зобов`язання за такими договорами навіть з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припиняються.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, яка неодноразово висловлювала позицію щодо юрисдикції спору за позовом суб`єкта господарювання до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, що виник при виконанні умов укладеного між ними господарського договору (постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18), від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18 (провадження № 12-249гс18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18 (провадження № 14-460цс19).

Зміст укладеного договору оренди земельної ділянки, де орендарем зазначений фізична особа-підприємець ОСОБА_1 та характер правовідносин, що виникли між сторонами, свідчать про наявність договірних відносин з приводу використання спірної земельної ділянки позивачем для здійснення підприємницької діяльності, спір пов`язаний з правом оренди, яке відповідачем не визнається, а позовні вимоги стосуються прав та інтересів сторін саме як учасників господарських відносин.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що спір у цій справі є господарським і підлягає вирішенню за правилами ГПК України , оскільки він не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що заявлений у цій справі спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди попередніх інстанцій не встановили правову природу спірних правовідносин, що виникли між сторонами, у зв`язку з чим порушили норми цивільного процесуального законодавства щодо визначення предметної юрисдикції справи та розглянули в порядку цивільного судочинства справу, яка підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд роз`яснює ОСОБА_1 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду, протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови він може звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 400, 409, 414 , 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 23 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 липня 2018 року скасувати.

Провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання дій протиправними, визнання договору оренди землі поновленим та визнання укладеною додаткову угоду до договору оренди землі закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, справа буде повернута до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун