Рішення

від 10.06.2020 по справі 802/4044/14-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 червня 2020 р. справа № 802/4044/14-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,

суддів: Вільчинського Олександра Ванадійовича,

Поліщук Ірини Миколаївни ,

за участю:

секретаря судового засідання: Волинець В.М.,

позивача: ОСОБА_3 ,

представника позивача: Арустамян А.Е.,

представника відповідача: Кузьмич Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області, Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення коштів

в с т а н о в и в :

20.11.2014 року ОСОБА_3 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області, Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на службі, стягнення коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що наказом Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 24.10.2014 року №71-о "По особовому складу податкової міліції" відповідно до п.п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-УІІ та пункту 62 підпункту а Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114, його було звільнено з 24.10.2014 року в запас Збройних сил України с посади полковника податкової міліції, перебуваючого в розпорядженні ГУ Міндоходів у Рівненській області.

На переконання позивача, наказ № 71-о від 24.10.2014 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, не передбачено звільнення з посади та зі служби на підставі Закону України "Про очищення влади".

Також позивач вважає, що Закон України "Про очищення влади" регулює відносини щодо звільнення осіб з посад, однак не регулює відносини щодо звільнення осіб зі служби. Разом з тим, на момент прийняття оскаржуваного наказу, його вже звільнено з посади на підставі рапорту.

Крім того, позивача звільнено зі служби в період тимчасової непрацездатності, що на його переконання, є порушенням трудових прав.

Окремою підставою позову, позивач зазначає, що підрозділи податкової міліції в областях не мають статусу самостійної юридичної особи, а відтак, положення Закону України "Про очищення влади" на нього не поширюється.

Враховуючи вищевикладене та вважаючи, що його конституційне право на працю в період проходження служби в органах податкової міліції порушене, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просив:

- скасувати наказ Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 24.10.2014 року №71-о "По особовому складу податкової міліції";

- поновити його на службі в органах податкової міліції Головного управління ДФС у Рівненській області;

- виплатити грошове та речове забезпечення за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 року (дату звільнення зі служби) по дату поновлення на службі.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.11.2014 року суддею Яремчуком К.О. відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду в судовому засіданні на 15.12.2014 року.

15.12.2014 року представником Головного управління ДФС у Рівненській області подано заперечення на адміністративний позов, у яких остання заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказала, що Головним управлінням ДФС у Рівненській області не видавались накази на прийняття та звільнення зі служби позивача.

Більше того, Головне управління Міндоходів у Рівненській області станом на день подання позовної заяви не ліквідовано, а тому є самостійним учасником публічно - правових відносин з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з неї, а відтак, заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

15.12.2014 року адміністративна справа №802/4044/14-а, призначена до розгляду на 15.12.2014 року, знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці. Визначивши дату наступного судового засідання 13.01.2015 року.

13.01.2015 року адміністративна справа №802/4044/14-а, призначена до розгляду на 13.01.2015 року, знята з розгляду у зв`язку із перебуванням одного із суддів у відпустці. Визначивши дату наступного судового засідання 27.01.2015 року.

Ухвалою суду від 27.01.2015 року занесеною до протоколу судового засідання у зв`язку із витребуванням додаткових доказів в судовому засіданні оголошено перерву до 10.02.2015 року.

Ухвалою суду від 10.02.2015 року занесеною до протоколу судового засідання залучено до участі у справі в якості другого відповідача Головне управління Міндоходів у Рівненській області.

Водночас, ухвалою суду від 10.02.2015 року занесеною до протоколу судового засідання долучено до матеріалів справи заперечення представника Головного управління Міндоходів у Рівненській області, у яких останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказала, що з 16.10.2014 року набув чинності Закону України "Про очищення влади", який визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Частина 3 статті 1 цього Закону, визначає, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

В пункті 8 частини 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади" визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Вказала, що ОСОБА_3 у зазначений період обіймав посади визначені у п. 8 ч.1 ст.3 Закону України "Про очищення влади".

Відповідно до п.1 ч.2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

За результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій справі встановлено, що до полковника податкової міліції ОСОБА_3 застосовується заборона, визначена ч. 3 ст.1 Закону України "Про очищення влади".

З метою забезпечення виконання вимог Закону України "Про очищення влади" Головним управлінням Міндоходів у Рівненській області видано наказ від 24.10.2014 року №71-0 "По особовому складу податкової міліції", яким звільнено з органів податкової міліції у запас Збройних Сил України згідно п.п. 1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" та п.62 пп."а" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого Постановою КМУ РСР від 29.07.1991 року №114 полковника податкової міліції ОСОБА_3 - перебуваючого в розпорядженні ГУ Міндоходів у Рівненській області.

Також вказала, що на момент прийняття оскаржуваного наказу та звернення позивача з цим позовом до суду Закон України "Про очищення влади" неконституційним не визнано.

Крім того, твердження позивача про те, що на посадових осіб підрозділів податкової міліції не поширюються положення Закону України "Про очищення влади", представник відповідача вважає безпідставними, оскільки положення ст. 3 цього Закону застосовуються до певної категорії посад, без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади.

На переконання представника відповідача, оскільки ст. 36 Кодексу законів про працю в Україні доповнено окремою самостійною підставою для звільнення, а саме, з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади", на неї не поширюється заборона звільнення в період тимчасової непрацездатності працівника.

Також представник відповідача вважає, що Закон України "Про очищення влади", який регулює процес прийняття та звільнення з посад в органах державної влади та органів місцевого самоврядування, є пріоритетними у даних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, просила у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 10.02.2015 року витребувано у сектору медичного забезпечення управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області інформацію з приводу перебування на лікуванні ОСОБА_3 протягом періоду з 01.10.2014 року по 02.11.2014 року.

Водночас, ухвалою суду від 10.02.2015 року занесеною до протоколу судового засідання, у зв`язку із витребуванням доказів у судовому засіданні оголошено перерву до 26.02.2015 року.

20.02.2015 року на виконання вимог ухвали суду від 10.02.2015 року сектор медичного забезпечення управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області повідомив, що позивач з 01.10.2014 року по 02.11.2014 року перебував на амбулаторному лікуванні в поліклініці СМЗ УМВС України у Вінницькій області.

26.02.2015 року адміністративна справа №802/4044/14-а, призначена до розгляду на 26.02.2015 року, знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці. Визначивши дату наступного судового засідання 23.03.2015 року.

23.03.2015 року у зв`язку із неявкою сторін у судове засідання фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Визначивши дату наступного судового засідання 20.04.2015 року.

23.03.2015 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення представника Головного управління ДФС у Рівненській області. Водночас зміст пояснень є аналогічним змісту заперечень представника Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 10.02.2015 року.

При цьому, представник відповідачів просила вирішити питання про її участь у судовому засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 30.03.2015 року допущено представника відповідачів до участі в судовому засіданні призначеному на 20.04.2015 року в режимі відеоконференції.

20.04.2015 року адміністративна справа №802/4044/14-а, призначена до розгляду на 20.04.2015 року, знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному. Визначивши дату наступного судового засідання 20.05.2015 року.

Ухвалою суду від 27.04.2015 року допущено представника відповідачів до участі в судовому засіданні призначеному на 20.05.2015 року в режимі відеоконференції.

20.05.2015 року адміністративна справа №802/4044/14-а, призначена до розгляду на 20.05.2015 року, знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці. Визначивши дату наступного судового засідання 09.06.2015 року

Ухвалою суду від 21.05.2015 року допущено представника відповідачів до участі в судовому засіданні призначеному на 09.06.2015 року в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 09.06.2015 року занесеною до протоколу судового засідання за клопотанням позивача розгляд справи відкладено на 17.06.2015 року.

Ухвалою суду від 09.06.2015 року допущено представника відповідачів до участі в судовому засіданні призначеному на 17.06.2015 року в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 17.06.2020 року провадження у даній справі зупинено до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України та конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про очищення влади", що об`єднані в одне конституційне провадження.

Відповідно до розпорядження Вінницького окружного адміністративного суду №003 від 15.01.2016 року, враховуючи, що термін повноважень судді Яремчука К.О. закінчився 11.01.2016 року, здійснено повторний автоматизований розподіл даної адміністративної справи.

Автоматизованою системою документообігу суду, визначено головуючого суддю по справі - Дончика Віталія Володимировича .

Ухвалою суду від 18.01.2016 року суддею Дончиком В.В. прийнято до свого провадження адміністративну справу №802/4044/14-а. Цією ж ухвалою зобов`язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що слугували підставою для зупинення провадження у справі.

Відповідно до розпорядження Вінницького окружного адміністративного суду №005 від 21.01.2016 року, враховуючи, що термін повноважень судді, який входить до складу колегії суддів у адміністративній справі 802/4044/14-а ОСОБА_5 закінчився 19.06.2015 року, здійснено повторний автоматизований розподіл даної адміністративної справи.

Автоматизованою системою документообігу суду, визначено склад колегії суддів по справі даній справі, а саме головуючий суддя - Дончик В.В., судді - Заброцька Л.О., Сало П.І.

Відповідно до розпорядження Вінницького окружного адміністративного суду №2 від 22.01.2019 року, враховуючи, що термін повноважень суддів, які входять до складу колегії у адміністративній справі 802/4044/14-а Сала П.І. закінчився 23.01.2017 року, судді ЗаброцькоїЛ.О. - 10.03.2017 року, здійснено повторний автоматизований розподіл даної адміністративної справи.

Автоматизованою системою документообігу суду, визначено склад колегії суддів по справі даній справі, а саме головуючий суддя - Дончик В.В., судді - Вільчинський О.В., Поліщук І.М.

Ухвалою суду від 24.01.2019 року у задоволенні клопотання представника позивача про поновлення провадження у даній справі відмовлено.

Ухвалою суду від 24.02.2020 року провадження даній у справі поновлено. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, оскільки 15.12.2017 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" №2147-VIII від 03.10.2017, яким КАС України викладено в новій редакції. Цією ж ухвалою призначено підготовче судове засідання на 12.03.2020 року.

12.03.2020 року адміністративна справа №802/4044/14-а, призначена до розгляду на 12.03.2020 року, знята з розгляду у зв`язку із перебуванням судді, який входить до складу колегії суддів у відрядженні. Визначивши дату наступного судового засідання 14.04.2020 року.

Ухвалою суду від 16.03.2020 року допущено представника ГУ ДФС у Рівненській області до участі в судовому засіданні призначеному на 14.04.2020 року в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 14.04.2020 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті на 27.04.2020 року.

Ухвалою суду від 15.04.2020 року допущено представника ГУ ДФС у Рівненській області до участі в судовому засіданні призначеному на 27.04.2020 року в режимі відеоконференції.

27.04.2020 року представником позивача подано додаткові документи для визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 27.04.2020 року занесеною до протоколу судового засідання витребувано у позивача детальний розрахунок суми, яку він просить стягнути за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 27.04.2020 року клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції вирішено розглядати в письмовому провадженні. Цією ж ухвалою відкладено розгляд справи на 12.05.2020 року.

Ухвалою суду від 27.04.2020 року допущено представника ГУ ДФС у Рівненській області до участі в судовому засіданні призначеному на 12.05.2020 року в режимі відеоконференції.

04.05.2020 року на виконання вимог протокольної ухвали суду від 27.04.2020 року позивачем надано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 12.05.2020 року занесеною до протоколу судового засідання у зв`язку з виникненням технічних проблем, що унеможливлювали участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, розгляд справи відкладено на 03.06.2020 року

Ухвалою суду від 13.05.2020 року допущено представника ГУ ДФС у Рівненській області до участі в судовому засіданні призначеному на 03.06.2020 року в режимі відеоконференції.

22.05.2020 року позивачем подано уточнений розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

03.06.2020 року представником ГУ ДФС у Рівненській області подано додаткові пояснення. Зокрема вказала, що розрахунок середнього заробітку наданий позивачем не відповідає фактичним обставинам справи і грошовому забезпеченню, яке отримував ОСОБА_3 до дати звільнення.

03.06.2020 року адміністративна справа №802/4044/14-а, призначена до розгляду на 03.06.2020 року, знята з розгляду у зв`язку із перебуванням судді, який входить до складу колегії суддів на лікарняному. Визначивши дату наступного судового засідання 10.06.2020 року.

Ухвалою суду від 10.06.2020 року допущено представника ГУ ДФС у Рівненській області до участі в судовому засіданні призначеному на 10.06.2020 року в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 10.06.2020 року позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник ГУ ДФС у Рівненській області у судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечила щодо задоволення позову та просила у задоволенні адміністративного позову відмовити з мотивів наведених у письмових поясненнях.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив, що ОСОБА_3 в період з 08.04.2008 року по 14.09.2010 року працював на посаді заступника начальника оперативного управління - начальник відділу протидії незаконному відшкодуванню ПДВ та викриття злочинів у кредитно - фінансовій сфері оперативного управління управління податкової міліції ДПА у Вінницькій області.

В період з 14.09.2010 року по 07.12.2010 року працював на посаді заступника начальника управління податкової міліції ДПА в Черкаській області.

В період з 07.12.2010 року по 01.02.2012 року обіймав посаду першого заступника начальника управління податкової міліції ДПА в Черкаській області.

В період з 01.02.2012 року по 07.05.2013 року обіймав посаду першого заступника голови - начальник управління податкової міліції ДПА в Рівненській області.

В період з 08.05.2013 року по 10.06.2013 року виконував обов`язки заступника начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

В період з 10.06.2013 року по 23.04.2014 року перебував на посаді заступника начальника - начальник слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 23.04.2014 року №1023-о полковника податкової міліції ОСОБА_3 звільнено з посади заступника начальника - начальника слідчого управління фінансових розслідувань Головного управління Міндоходів у Рівненській області, зарахувавши його у розпорядження Головного управління Міндоходів у Рівненській області.

Згідно довідки про результати перевірки відомомстей, зазначених в особовій справі полковника податкової міліції ОСОБА_3 , встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині першій ст. 3 Закону України "Про очищення влади" за період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року обіймав посаду (и) щодо яких, встановлена заборона.

Наказом Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 24.10.2014 року №71-о "По особовому складу податкової міліції" відповідно до п.п. 1 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-УІІ та пункту 62 підпункту а Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114, звільнено 24.10.2014 року в запас Збройних сил України полковника податкової міліції ОСОБА_3 - перебуваючого в розпорядженні ГУ Міндоходів у Рівненській області.

На переконання позивача, даний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, у зв`язку з чим, він звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України Про очищення влади № 1682-VII від 16 вересня 2014 року.

Відповідно до статті 1 Закону України Про очищення влади очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист (частина 2 статті 1 Закону № 1682-VII).

Частиною 3 статті 1 Закону №1682-VII встановлено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною 3 або 4 цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частина 8 статті 1 Закону № 1682-VII).

Згідно з пунктом 8 частин 1 статті 3 Закону № 1682-VII заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

При цьому, підпунктом 1 пункту 2 Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про очищення влади визначено, що впродовж 10-ти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Як вже встановлено судом, підставою для видання оскаржуваного наказу від 24 жовтня 2014 року №71-о про звільнення позивача в запас Збройних сил України слугувало те, що на час набрання чинності Закону № 1682-VII ОСОБА_3 з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року сукупно більше одного року, обіймав посади, визначені пунктом восьмим частини першої статті 3 Закону № 1682-VII.

При цьому, позивач зазначає, що підрозділи податкової міліції в областях не мають статусу самостійної юридичної особи, а відтак, положення Закону України "Про очищення влади" на нього не поширюється.

Суд не погоджується із такими доводами, з огляду на наступне.

Правовий статус податкової міліції визначено у розділі XVIII-2 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України).

Податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції (пункт 348.1 статті 348 ПК України).

Згідно з пунктом 349.1 статті 349 ПК України до складу податкової міліції належать, зокрема, управління (відділи, відділення, сектори) податкової міліції відповідних державних податкових служб в областях.

Особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (пункт 353.1 статті 353 ПК України).

За приписами підпункту 353.4.2 пункту 353.4 статті 353 ПК України особам, яких прийнято на службу до податкової міліції на посади начальницького і рядового складу, присвоюються, зокрема, такі спеціальні звання старшого начальницького складу: полковник податкової міліції; підполковник податкової міліції; майор податкової міліції.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 2 Закону №1682-VII заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються, зокрема, щодо начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 3 Закону №1682-VII заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року - "керівника, заступника керівника податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі".

Отже, стаття 2 Закону № 1682-VII містить перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації), а стаття 3 цього ж Закону визначає критерії, на яких ґрунтується очищення влади (люстрація).

Системний аналіз правових норм, дає підстави для висновку, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо посадових осіб органів податкової міліції за критерієм перебування на керівних посадах (керівників і заступників керівників) регіональних органів.

Термін "посади", який використовується у Законі № 1682, у тому числі і в пункті 2 "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, необхідно розуміти у значенні, наведеному у частині першій статті 1 Закону №1682-VII, відповідно до якої цей термін використовується як скорочення від термінів певні посади (перебування на службі) .

Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується із доводами позивача, що на посади, які він обіймав протягом означеного періоду, не поширюється дія Закону №1682-VІІ, оскільки пункт 8 частини першої статті 3 цього Закону необхідно тлумачити у системному зв`язку із положеннями частини першої статті 1 та пункту 7 частини першої статті 2 цього Закону.

Крім того, позивача звільнено зі служби в період тимчасової непрацездатності, що на його переконання, є порушенням трудових прав.

Надаючи правову оцінку посиланням позивача, суд зазначає наступне.

В статтях 40 та 41 Кодексу законів про працю України наведено виключний перелік випадків звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Частина 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України визначає, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. В той же час, позивача звільнено зі служби з підстав визначених у Законі України "Про очищення влади", тобто самостійною підставою для припинення трудового договору, визначеною у ст. 36 КЗПП України, а відтак, положення ч.3 ст.40 цього Кодексу до позивача не застосовуються.

Водночас, суд вважає за необхідне дослідити питання чи достатньо самого факту перебування позивача на вказаних посадах протягом сукупного строку більше одного року для застосування заборон, визначених частиною третьою статті 1 Закону №1682-VІІ.

Судом встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) до позивача застосовані на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі, про перебування позивача на відповідних посадах.

При цьому, аналіз положень пункту 8 частини першої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №1682-VII дає підстави для висновку, що заборони, встановлені частиною третьою статті 1 Закону №1682-VII, виникають в силу закону, а не в силу прийняття суб`єктом владних повноважень правозастосовного (індивідуально-правового) акта.

Водночас із аналізу цих норм випливає, що встановлення для осіб заборони обіймати певні посади в органах державної влади чи їхніх самостійних структурних підрозділах пов`язується із самим лише фактом зайняття ними сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року посад, зокрема, передбачених пунктом 8 частини першої статті 3 цього Закону, незалежно від того чи сприяла вона своїми рішеннями, діями (бездіяльністю) узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони України або протиправному порушенню прав і свобод людини, тобто не враховуючи жодної індивідуальної дії чи зв`язку особи з будь-якими антидемократичними подіями.

Питання конституційності, зокрема положень пунктів 7, 8, 9 частини першої пункту 4 частини другої статті 3 у взаємозв`язку із частиною третьою статті 1 та пунктом 2 Розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1682-VII на відповідність положенням статті 38, частини другої статті 61, частини першої статті 62 Конституції України вирішуються Конституційним Судом України.

На розгляді Великої Палати Конституційного Суду України тривалий час перебуває справа за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України Про очищення влади , 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього закону, Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 4 цього закону.

На момент розгляду судом цієї справи рішення Конституційним Судом України за наслідками розгляду вищевказаного конституційного провадження не ухвалено.

Водночас Верховний Суд у рішенні від 18.09.2018 року у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв`язку з цим, Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов`язані з настанням юридичної відповідальності осіб.

Із цим висновком погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.

У справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов`язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об`єктивні вимоги до неї).

Також у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.

Водночас необхідно врахувати, що на необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує Венеціанська комісія у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону №1682, як на загальновизнаному міжнародному стандарті.

Парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що "люстрація" застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть будуть сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв. По-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію. По-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення. Помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації. Метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Також необхідно враховувати, що застосовані до позивача обмеження, у контексті практики Європейського суду з прав людини, становлять аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

Гарантовані Конвенцією основоположні права і свободи є мінімальними для демократичної держави, яка її ратифікувала.

Суди зобов`язані відповідно до частини першої статті 129 Конституції України вирішувати спори, керуючись верховенством права, що, у свою чергу, означає врахування тлумачення Конвенції, яке надається Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) як мінімальних стандартів демократичного суспільства.

Принцип законності, який є складовою верховенства права, у розумінні ЄСПЛ, має бути заснованим на визнанні і прийнятті людини, її прав та свобод, як найвищої цінності, тобто, за своїм змістом мати характер правозаконності.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що вислів згідно із законом означає, зокрема, що закон не повинен суперечити принципу верховенства права.

Юридичною гарантією законності у міжнародному праві є принцип pacta sunt servanda (договори необхідно сумлінно виконувати). Задля реалізації цього принципу правова система країни має забезпечувати виконання міжнародних зобов`язань держави, взятих нею на основі укладених міжнародних договорів, включаючи виконання рішень міжнародних судів, юрисдикцію яких визнано державою.

Цей принцип не визначає, яким саме чином міжнародне договірне право має бути реалізовано в рамках внутрішнього правопорядку, але відповідно до статті 27 Віденської конвенції держава не може посилатися на положення свого внутрішнього права як на виправдання не виконання нею міжнародного договору.

17 жовтня 2019 року ЄСПЛ прийняв рішення у справі Полях та інші проти України (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18, № 47749/18), яке 24 лютого 2020 року набуло статусу остаточного (далі - рішення у справі Полях та інші проти України ), та стосувалося звільнення п`ятьох державних службовців на підставі приписів Закону №1682-VII.

У цьому рішенні ЄСПЛ, із застосуванням підходу, заснованого на наслідках, визнав, що звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя.

У пункті 208 цього рішення щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначив, що Закон №1682-VII вплинув на заявників у трьох аспектах:

1) їх звільнили з державної служби;

2) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років;

3) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону №1682-VII.

За оцінкою ЄСПЛ, поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої здобутки. Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці (рішення у справі Полях та інші проти України , пункт 209).

У вказаній справі ЄСПЛ визнав, що застосовані до заявників заходи ґрунтувалися на національному законодавстві, однак піддав сумніву наявність легітимної мети звільнення заявників на підставі Закону №1682-VII, проте продовжив розгляд скарг, призюмуючи, що цілі Закону №1682-VII можуть розглядатися як такі, що загалом відповідають цілям, визнаним Судом законними у його практиці щодо посткомуністичної люстрації в державах Центральної та Східної Європи. ЄСПЛ зазначив, що він має переконатися чи переслідували законну мету застосовані до заявників заходи розглянуті не in abstracto, а з огляду на конкретні обставини їхніх справ, і чи були вони необхідні у демократичному суспільстві у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Втручання вважатиметься необхідним у демократичному суспільстві для досягнення законної мети, якщо воно відповідає нагальній суспільній необхідності , та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті.

В основу підходу ЄСПЛ до розгляду справ, які стосувалися люстраційних заходів, покладено необхідність пошуку балансу між концепцією демократії, здатної себе захистити , що передбачає принцип політичної лояльності державних службовців ( демократична держава вправі вимагати від державних службовців відданості конституційним принципам, на яких вона заснована ) та принципу дотримання прав і свобод людини, що гарантовані Конвенцією.

За висновком ЄСПЛ, його попередні висновки у справах щодо посткомуністичної люстрації лише частково стосуються цієї справи, зокрема щодо перших чотирьох заявників, оскільки передбачені Законом №1682-VII заходи мають набагато ширшу сферу застосування та були застосовані до заявників за обставин, що відрізнялися від тих, які відбувалися у країнах Центральної та Східної Європи під час впровадження ними люстраційних програм, які були більш цільовими та вузькоспрямованими. Суд відмітив, що навіть у контексті справ, пов`язаних із переходом від тоталітаризму до демократії, а також пов`язаних зі (стверджуваними) співробітниками служб безпеки тоталітарних режимів, він ніколи не стикався з обмежувальними заходами такого широкого обсягу, застосованими до державних службовців лише на тій підставі, що вони залишались на своїх посадах під час діяльності уряду, який згодом був визнаний недемократичним.

Зокрема, у розглянутих справах щодо посткомуністичної люстрації ЄСПЛ розглядав ситуації колишніх (як стверджувалося) працівників спецслужб тоталітарного режиму. Проте у цій справі заявники обіймали посади у державних установах, які принаймні принципово, ґрунтувалися на демократичних конституційних засадах, хоча і працювали за часів уряду Президента, який широко критикували через авторитарні тенденції та вважали причетним до широкомасштабної системної корупції. Крім того, вбачається, що їхнє звільнення ґрунтувалося на колективній відповідальності осіб, які працювали у державних установах, коли при владі був Президент ОСОБА_7, незалежно від конкретних виконуваних ними функцій та їхнього зв`язку з антидемократичними тенденціями і подіями, які відбувались у той період. Отже, стверджувана загроза, яку широке коло осіб, до якого застосовувалися передбачені Законом Про очищення влади заходи, становило для діяльності демократичних установ, не може прирівнюватися до загрози, яка виникає у випадках співпраці із спецслужбами тоталітарних режимів (рішення у справі Полях та інші проти України , пункт 275).

ЄСПЛ на основі аналізу своєї практики погодився, що індивідуалізація люстраційних заходів, хоча загалом вважається необхідною, не завжди є необхідною у справі щодо кожної конкретної особи та може бути здійснена на законодавчому рівні. Проте для вибору такого підходу мають бути наведені переконливі підстави (рішення у справі Анчев проти Болгарії (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункти 109 - 111).

У зв`язку з цим ЄСПЛ наголосив, що особливо важливим фактором є якість парламентського і судового перегляду законодавчого механізму (mutatis mutandis, рішення у справі Енімал Дефендерз Інтернешнл проти Сполученого Королівства [ВП] (Animal Defenders International v. the United Kingdom) [GC], заява № 48876/08, пункти 113 - 116, ЄСПЛ 2013 (витяги). Іншими аспектами, які мають враховуватись, під час оцінки відповідності законодавчого механізму, який передбачає застосування обмежувальних заходів за відсутності індивідуальної оцінки поведінки особи, є суворість застосованого заходу (рішення у справі Анчев проти Болгарії (Anchev v. Bulgaria), заява № 38334/08 і 68242/16, пункт 111), та чи розроблено законодавчий механізм достатньо чітко для вирішення нагальної суспільної потреби, яку він має задовольнити пропорційним чином (наприклад, у контексті статті 3 Першого протоколу до Конвенції рішення у справі Жданока проти Латвії (Ћdanoka v. Latvia) [GC], заява № 58278/00, пункти 22 - 28, 116 - 136, ЄСПЛ 2006 IV).

Утім, щоб обмежувальний захід відповідав статті 3 Першого протоколу до Конвенції, достатнім може бути менший рівень індивідуалізації, ніж у випадках стверджуваного порушення статей 8 і 11 Конвенції (рішення у справі Жданока проти Латвії , пункт 115) (рішення у справі Полях та інші проти України , пункти 292-293).

Відповідаючи на питання, чи відповідав застосований до заявників законодавчий механізм наведеним критеріям, розробленим практикою ЄСПЛ у справі Полях та інші проти України , ЄСПЛ указав, що застосовані до заявників заходи були дуже обмежувальними та широкими за обсягом. Тому необхідні були дуже переконливі підстави, щоб довести, що такі заходи могли бути застосовані за відсутності будь-якої індивідуальної оцінки поведінки особи лише на підставі висновку, що їхнє перебування на посаді у період, коли пан ОСОБА_7 обіймав посаду Президента України, достатньою мірою доводило відсутність у них відданості демократичним принципам державної організації або їхню причетність до корупції.

ЄСПЛ зазначив, що застосування до заявників встановлених Законом №1682-VII заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан ОСОБА_7 був Президентом України (рішення у справі Полях та інші проти України , пункт 294).

ЄСПЛ підкреслив, що Уряд не зазначив про будь-який розгляд підстав для застосування таких широкомасштабних та обмежувальних заходів під час обговорення Верховною Радою України Закону №1682-VII. Навпаки, у статті 1 Закону серед принципів, які мають керувати процесом очищення, наведено презумпцію невинуватості та індивідуальну відповідальність . На думку Суду, це свідчить про певну неузгодженість між проголошеними цілями Закону та фактично оприлюдненими ним правилами (рішення у справі Полях та інші проти України , пункти 72, 297).

У ситуації заявників у справі Полях та інші проти України ЄСПЛ констатував, що передбачені Законом №1682-VII заходи могли бути застосовані навіть до державного службовця, призначеного на його посаду задовго до того, як пан ОСОБА_7 став Президентом України, лише на тій підставі, що він не пішов зі своєї посади протягом року після приходу до влади пана ОСОБА_7.

Іншими словами, причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом №1682-VII, є прихід до влади пана ОСОБА_7 , а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд уважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави (рішення у справі Полях та інші проти України , пункти 299-300).

Так само, на думку ЄСПЛ, немає переконливого пояснення часовим рамкам, установлених Законом №1682-VII, як основного критерію для застосування передбачених законом обмежувальних заходів. Як немає і пояснення, чому однорічний період є ключовим критерієм для застосування Закону №1682-VII (рішення у справі Полях та інші проти України , пункти 301-302).

У підсумку ЄСПЛ дійшов висновку, що не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Аналіз цього рішення ЄСПЛ та встановленого у ньому порушенні статті 8 Конвенції щодо всіх заявників, дозволяє дійти висновку, що застосований до заявників законодавчий механізм очищення влади (люстрації), визначений Законом №1682, суперечить верховенству права, оскільки порушує права людини, поважати які Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання, ратифікувавши Конвенцію, а тому його застосування становить порушення положень Конвенції.

У цій справі до позивача, який обіймав посаду аналогічну посаді одного із заявників у справі Полях та інші проти України , був застосований найсуворіший захід очищення влади (люстрації) на підставі Закону №1682, законодавчому механізму якого була надана оцінка ЄСПЛ у рішенні по цій справі. Тож при вирішенні цього спору застосуванню підлягають положення статті 8 Конвенції, тлумачення якої надано у справі Полях та інші проти України , оскільки за висновками Європейського суду сам Закон №1682, що укладений з порушенням міжнародних стандартів у сфері люстрації, є причиною порушення положень Конвенції.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд констатує, що позивача звільнено з органів податкової міліції у запас Збройних Сил України на підставі Закону № 1682-VII за критерієм перебування на посаді, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) більше одного року.

Водночас за матеріалами справи вбачається що керівні посади податкової міліції позивач обійняв задовго до того як ОСОБА_7 став Президентом України і не звільнився протягом року після його приходу до влади. Ніщо не вказує на те, що кар`єра позивача розвивалася якимось надзвичайним чином у зв`язку із приходом до влади Президента України ОСОБА_7 .

Звільнення позивача проведено на підставі довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах. При цьому встановлення фактів особистої протиправної поведінки позивача не було метою цієї перевірки. У свою чергу відповідач не стверджував про причетність позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.

У питанні застосування заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація) закон не передбачав жодних реальних процедурних гарантій, за якими особи мали б можливість довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи.

Така заборона автоматично застосовувалася рівною мірою як до політичних посад, перебуваючи на яких особи безпосередньо формували державну політику певного періоду, так і до посад керівників державних органів та їх структурних підрозділів, які не мали об`єктивної можливість впливати на формування державної політики цього періоду, незалежно від того, чи особи, які займали посаду/посади, наведені у статтях 2 та 3 Закону №1682-VII, своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їхньому здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Венеціанська комісія у пункті 65 Проміжного висновку № 788/2014 вказала, що той факт, що Закон №1682-VII виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом індивідуальної відповідальності, на якому має бути заснована люстрація.

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Без встановлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_7 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

Тож заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону.

Довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі про перебування позивача на відповідних посадах, не містить відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а наказ Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 24.10.2014 року №71-о Про звільнення ОСОБА_3 не містить обґрунтування, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до ОСОБА_3 , щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві.

Суд уважає за необхідне зазначити, що відсутність у Законі № 1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених положенням частини другої статті 2 КАС України.

Цей обов`язок випливає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку , що оскаржуваний наказ Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 24.10.2014 року №71-о Про звільнення ОСОБА_3 не відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, винесений непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції.

Скасування наказу про звільнення ОСОБА_3 , у силу вимог частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на службі в органах податкової міліції Головного управління ДФС у Рівненській області.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Таким чином, рішення у частині поновлення ОСОБА_3 на службі підлягає негайному виконанню.

Щодо вимоги позивача про виплату грошового те речового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це зазначено у спеціальному законі. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2015 року справа №21-8а15.

Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Так, відповідно до вимог Податкового кодексу України, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-IV, постанови Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ , пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб наказом Міністерства Фінансів України від 17.07.2018 № 616 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.08.2018 за № 928/32380, який набрав чинності 04.09.2018, затверджений Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу податкової міліції (далі - Порядок).

Пунктом 4 розділу XII Грошове забезпечення у разі звільнення зі служби та у разі поновлення на службі осіб начальницького складу податкової міліції Порядку передбачено, що особам начальницького складу податкової міліції, звільненим з органів ДФС, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за визначений час вимушеного прогулу грошове забезпечення нараховується виходячи з одноденного розміру грошового забезпечення, помноженого на кількість календарних днів періоду вимушеного прогулу.

Пунктом 2 Порядку визначено, що одноденний розмір грошового забезпечення - місячне грошове забезпечення, поділене на кількість календарних днів місяця настання події.

Згідно грошового атестату позивача №15/14 станом на 24.10.2014 року його грошове забезпечення складало 6280,73 грн.

Таким чином, одноденний розмір грошового забезпечення становить: 6280,73/30 = 209,36 грн.

Судом встановлено, що загальна кількість днів вимушеного прогулу ОСОБА_3 складає 2056 (у 2014 році - 88; у 2015 році - 365; у 2016 році - 366; 2017 році - 365; 2018 році - 365; 2019 році - 365; 2020 році - 162).

Враховуючи кількість днів вимушений прогулу позивача - 2056 календарних днів, стягненню з Головного управління ДФС у Рівненській області на користь позивачу підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 430444,16 грн. (209,36 грн. х 2056 календарних днів).

При цьому, суд вважає безпідставним розрахунок середнього заробітку наданий позивачем в частині збільшення грошового забезпечення в 2018 році, оскільки підвищення грошового забезпечення здійснюється особам, які обіймали посаду на день такого підвищення. В даному випадку, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обчислюється із розміру грошового забезпечення, визначеного в грошовому атестаті станом на день звільнення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно.

Таким чином, рішення у частині виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Разом з тим, вимога про стягнення з відповідача речового забезпечення задоволенню не підлягає, у зв`язку із її необґрунтованістю.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 24.10.2014 року №71-о "По особовому складу податкової міліції", в частині звільнення з органів податкової міліції у запас Збройних Сил України полковника податкової міліції ОСОБА_3 .

Поновити ОСОБА_3 на службі в органах податкової міліції Головного управління ДФС у Рівненській області.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 року по 10.06.2020 року в сумі 430444,16 грн. (чотириста тридцять тисяч чотириста сорок чотири гривні шістнадцять копійок).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду в частині поновлення на службі та в частині виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДФС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, Код ЄДРПОУ 39394217);

Відповідач: Головне управління Міндоходів у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, Код ЄДРПОУ 38714300).

Рішення у повному обсязі виготовлене: 22.06.2020 року.

Головуючий: Дончик Віталій Володимирович

Судді: Вільчинський Олександр Ванадійович

Поліщук Ірина Миколаївна