Рішення

від 11.06.2020 по справі 922/702/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/702/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Прохорова С.А.

при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус-Інструмент", 61146, м. Харків, вул. Героїв Праці, 32-А, код 33122583 до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш", 61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121 про стягнення 3 144 020,26 грн. за участю представників:

позивача - Бялковський А.О. за наказом №3 від 13.10.2004, Шевченко О.О. згідно ордеру ХВ №1368 від 05.03.2020, Ходаковський Ю.В. згідно ордеру №1157 від 27.05.2020

відповідача - Петруніна К.О. за довіреністю №248-324/19 від 05.12.2019

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Модус-Інструмент" (позивач) звернулося до господарського суду Харкывськоъ областы з позовом про стягнення з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (відповідач) заборгованості, за поставлене згідно договору №231/24-19-ВК від 10.07.2019, обладнання в сумі 5 240 000,00 грн., 42 303,04 грн. інфляційних збитків, 19 338,05 грн. відсотків за користування коштами та 342 379,17 грн. пені.

Судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу просить покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.03.2020, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.

25.03.2020 до суду надійшло клопотання позивача (вх. №7574) в якому останній просить суд прийняти до розгляду уточнену позовну заяву, у зв`язку з тим, що після звернення позивача до суду, відповідачем було частково сплачено заборгованість в розмірі 2 000 000,00 грн.

Протокольною ухвалою від 25.03.2020 було відкладено підготовче засідання у справі на 13.04.2020.

Ухвалою суду від 30.03.2020 було прийнято до розгляду заяву позивача та продовжено розгляд справи з її урахуванням.

30.03.2020 відповідачем надано відзив на позовну заяву (вх. №7939) в якому не заперечує проти наявності заборгованості перед позивачем, просить суд при винесенні рішення відмовити в задоволенні вимог в частині стягнення пені або зменшити пеню до 5 %.

13.04.2020 позивачем надано відповідь на відзив на позовну заяву (вх. №8939) в якій заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Протокольною ухвалою від 13.04.2020 було відкладено підготовче засідання у справі на 13.05.2020.

06.05.2020 відповідачем надані заперечення на уточнену позовну заяву (вх. №10349) в яких відповідач, крім іншого, заперечує проти стягнення з нього витрат позивача на правничу допомогу та просить зменшити пеню до 13 100,00 грн.

13.05.2020 позивачем подано до суду заяву (вх. №10799) у зв`язку з тим, що після звернення позивача до суду, відповідачем було ще сплачено заборгованість в розмірі 500 000,00 грн.

Заяву позивача було прийнято до розгляду протокольною ухвалою від 13.05.2020.

Таким чином, судом розглядаються вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 740 000,00 грн. боргу, 42 303,04 грн. інфляційних, 19 338,05 грн. відсотків за користування коштами та 342 379,17 грн. пені.

Ухвалою суду від 13.05.2020 було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 27.05.2020.

27.05.2020 позивачем надано відповідь на відзив відповідача на уточнену позовну заяву (вх. №11886) та заяву про відшкодування судових витрат.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті, яке розпочалося 27.04.2020 було оголошено перерву до 03.06.2020.

03.06.2020 позивачем надано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесення судових витрат (вх. №12526).

Також, представник позивача заявив клопотання (вх. №12539 від 03.06.2020) про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю явки в судове засідання.

Вказане клопотання відповідача було задоволено протокольною ухвалою від 03.06.2020.

В судовому засіданні було оголошено перерву до 10.06.2020.

У зв`язку з неможливістю проведення судового засідання 10.06.2020, по справі було оголошено технічну перерву до 11.06.2020.

Представники позивача, в судовому засіданні, підтримували позовні вимоги в повному обсязі з урахуванням заяв про зменшення.

Представник відповідача, в судовому засіданні, підтримував свої заперечення.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 11.06.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

10.07.2019 року між Державним підприємством "ЗАВОД "ЕЛЕКТРОВАЖМАШ" (Замовник, відповідач) та ТОВ МОДУС-ІНСТРУМЕНТ (Постачальник, позивач), було укладено договір № 231/24-19-ВК.

За умовами вказаного договору, Постачальник зобов`язується поставити обладнання у власність Замовника, а також надати послугу шеф-нагляду за монтажними та пуско-налагоджувальними роботами , а також навчання принципам і методам роботи та обслуговуванню обладнання, а замовник зобов`язується прийняти від Постачальника обладнання та оплатити його в порядку передбаченому цим договором.

Загальна вартість договору- 15 600 000,00 грн.

ДП «Завод «Електроважмаш» здійснює оплату договору відповідно до умов оплати та графіку затвердженого договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зодов`язання за договором та поставив на адресу відповідача обладнання вартістю 15 600 000,00 грн., що підтверджується актами від 18.11.2019 та накладною №М-00665 від 05.11.2019.

Як зазначає позивач, та, що не оспорено відповідачем, останній не дотримувався графіку оплат, згідно договору.

Згідно п. 8.7. договору 231/24-19-ВК від 10 липня 2019р., підписання акту приймання обладнання тгелставннком Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку.

Жодних претензій щодо якості поставленого обладнання, якості послуг і щодо оформлення задних та товарно-транспортних накладних відповідачем не заявлялось.

Згідно п. 4.1 договору оплата здійснюється замовником наступним чином:

1-й етап - 30 % передплата до початку виготовлення обладнання

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем були здійснені наступні платежі на користь позивача:

11.07.2019 року - 4 680 000,00грн.

10.09.2019 року - 1 500 000,00грн.

27.09.2019 року - 980 000,00грн.

11.10.2019 року - 1 000 000,00грн.

25.10.2019 року - 1 200 000,00грн.

04.11.2019 року - 1 000 000,00грн.

та вже після звернення позивача з позовною заявою :

05.03.2020 року - 1 000 000,00грн.

06.03.2020 року - 500 000,00грн.

18.03.2020 року - 500 000,00грн.

25.03.2020 року - 380 000,00 грн.

25.03.2020 року 120 000,00 грн.

Таким чином у відповідача наявна заборгованість перед позивачем по оплаті отриманого обладнання в розмірі 2 740 000,00 грн.

Дані обставини визнаються сторонами по справі.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, в тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Приписами частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено іншого строку оплати.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.

За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідачем не оспорено вказану заборгованість.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач не оспорював наявність заборгованості перед позивачем за договором № 231/24-19-ВК від 10.07.2019, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 2 740 000,00 грн. основного боргу обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 342 379,17 грн. пені, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону).

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.З Закону).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Пунктом 11.5 договору передбачено, що за порушення строку оплати Постачальник має право, пред`явити замовнику вимогу про сплату пені у розмірі 0,1% від суми простроченої оплати за кожен день прострочення, але не більше 5% від несплаченої сум.

За розрахунком зробленим Позивачем вбачається, що сума несплаченої суми дорівнює 5 240 000,00 грн. Сума пені нарахована Позивачем дорівнює 342 379,17грн., що перевищує 5% від суми боргу. Тому пеня має бути зменшена до 262 000,00 грн., що дорівнює п`яти відсоткам від суми прострочення платежу.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 80 379,17 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок річних - 19 338,05 грн. та інфляційних втрат - 42 303,04 грн. за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» , Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, суд не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

У відзиві на позов Відповідач посилається на те, що ДП Завод Електроважмаш є виробником комплексного електрообладнання для залізничного та міського електротранспорту і відповідно до Постанови уряду РФ від 29.10.2018 року № 1716-83 "Про заходи з реалізації Указу Президента РФ від 22.10.2018 №592"позбавлений можливості реалізувати свою продукцію до РФ.

Також на теперішній час Відповідач не може здійснити швидке переорієнтування існуючого запланованого обсягу виробництва на нових замовників, і на його думку, ці обставини є об`єктивною причиною неналежного виконання зобов`язань за договором.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Норми Глави 48 ЦК України, якими регулюється виконання зобов`язання, не містять положень щодо звільнення від виконання зобов`язання внаслідок скрутного матеріального становища.

До того ж, договір за яким не виконано зобов`язання відповідачем, укладений після втрати можливості реалізації продукції на території РФ, і ним при укладанні цього Договору мало б бути враховано цю обставину при погодженні умов Договору, зокрема загальної ціни договору та порядку і строків розрахунку за поставлену продукцію.

Згідно ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. З ст. 551 ЦК України).

З урахуванням того, що при укладанні Договору № 231/24-19-ВК від 10 липня 2019р. відповідач був обізнаний про ті обставини, на які він посилається, як на підставу заперечуючи проти позову, і ним не було запропоновано інших умов Договору, на яких ним би зобов`язання виконувалося належним чином, суд дійшов висновку, що підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язань за договором та їх зменшення не вбачається.

До того ж, штрафні санкції які передбачені договором та в тому розмірі, який було стягнуто судом є співмірними з основною сумою боргу.

Також суд має вирішити питання розподілу та стягнення судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача пропорційно задоволеним вимогам в сумі 83 454,62 грн. При цьому, судом враховано часткова відмова в задоволення стягнення пені та те, що підставою для зменшення позовних вимог позивачем стало часткове погашення заборгованості після звернення до суду з позовом.

Також, позивачем подано заяву про стягнення з відповідача 200 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» , адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Так, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України ).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 16 ГПК України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відповідно порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, 02.12.2019 між позивачем та АО "Юр Прайд" було укладено договір про надання правової допомоги.

Відповідно до Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» , порядок розрахунку суми гонорару прописується в договорі про надання правової допомоги, визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений виключно на підставі їхньої спільної домовленості. Гонорар повинен бути адекватним і враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно опису виконаних робіт від 03.06.2020, адвокатським об`єднанням було надано позивачу послуги на 200 000,00 грн.

Вказані послуги оплачені позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями № 649 від 02.06.2020 та №83 від 05.03.2020.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідачем не обгрунтовано наявності належних підстав для зменшення адвокатських витрат позивача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу є співрозмірною зі складністю справи та виконаними адвокатським об`єднанням роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає відшкодуванню позивачеві за рахунок відповідача, та покладенні цих витрат на відповідача в повному обсязі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус-Інструмент" до Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус-Інструмент" (61146, м. Харків, вул. Героїв Праці, 32-А, код 33122583) заборгованість, за поставлене згідно договору №231/24-19-ВК від 10.07.2019, обладнання в сумі 2 740 000,00 грн., 42 303,04 грн. інфляційних збитків, 19 338,05 грн. відсотків за користування коштами та 262 000,00 грн. пені.

В решті позову відмовити.

Витрати позивача по сплаті судового збору покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус-Інструмент" (61146, м. Харків, вул. Героїв Праці, 32-А, код 33122583) - 83 454,62 грн. судового збору.

Витрати позивача на оплату правничої допомоги покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Модус-Інструмент" (61146, м. Харків, вул. Героїв Праці, 32-А, код 33122583) - 196 932,09 грн. витрат на правничу допомогу.

Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

УЧАСНИКИ СПРАВИ

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Модус-Інструмент" (61146, м. Харків, вул. Героїв Працї, 32-А, код 33122583).

Відповідач - Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (61089, м. Харків, пр. Московський, 299, код 00213121).

Повне рішення складено "17" червня 2020 р.

Суддя С.А. Прохоров