Рішення

від 18.06.2020 по справі 906/286/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2020 р. м. Житомир Справа № 906/286/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

секретар судового засідання: Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмежено відповідальністю "Млин база"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Лісовик"

про стягнення 208 127,74 грн

ТОВ "Млин база" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до ТОВ "ТК"Лісовик" про стягнення 208 127,74 грн, з яких 148 000,00 грн основна сума боргу, 51 013,37 грн пеня, 4 793,00 грн 3% річних, 4 321,37 грн інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку ТОВ "ТК"Лісовик" умов укладеного між сторонами договору поставки №237/11/18 в частині поставки оплаченого товару, в результаті чого заявник просить стягнути кошти перераховані в якості попередньої оплати за непоставлений товар.

Ухвалою суду від 06.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 906/286/20 за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "05" травня 2020 р. о 10:30.

04.05.2020 на електронну адресу суду надійшло клопотання від позивача про розгляд справи без участі його представника за наявними в матеріалах справи документами.

05.05.2020 розгляд справи по суті було відкладено на 18.06.2020.

Сторони своїх представників в судове засідання не направили.

Позивач про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення кореспонденції.

Ухвала, яка направлялась на адресу відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернулась до суду .

Відповідно до ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, однак відповідач не скористався своїм правом наданим йому ст.46 ГПК України, бути присутнім у судовому засіданні та надати свої заперечення по суті позову.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

26.11.2018 між ТОВ "Торгівельна компанія "Лісовик" ( сторона 1/відповідач) та ТОВ "Млин база" (сторона 2/ позивач) укладено договір поставки № 237/11/18.

Відповідно до п. 1.1 договору, сторона 1 поставляє, а сторона 2 приймає та оплачує вартість обладнання: Лінія гранулювання МЛГ-1000 (в комплектації з транспортером ТЛ 500, матриця - 6шт, ролики - 2 шт) в кількості 1 штука.

Згідно п. 2.1 договору загальна вартість договору складає 178 000,00 грн.

До ціни товару входить вартість навантаження і доставки у місце поставки ( п. 2.2 договору).

В п. 3.1 договору передбачено, що сторона 2 проводить оплату відповідно до виставленого рахунку, який виставляється на загальну суму договору, а оплачується наступним чином:

- 50 000,00 грн попередня оплата;

- 128 000,00 грн по факту поставки товару або за домовленістю сторін.

Сторона 1 зобов`язується поставити товар своїм транспортом ( п. 3.2 договору).

В п. 4.2 договору сторони передбачили орієнтовний строк поставки до 31.12.2018 року або в строки відповідно до письмового повідомлення про готовність прийняття товару стороною 2.

Даний договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2018 ( п. 10.1 договору).

26.11.2018 відповідачем був виставлений позивачу рахунок - фактура № 247/237 на суму 178 000,00 грн.

В якості попередньої оплати за товар позивачем були перераховані відповідачу кошти у розмірі 148 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №569 від 05.12.2018 на суму 20 000,00 грн, №608 від 07.12.2018 на суму 30 000,00 грн, №668 від 21.12.2018 на суму 10 000,00 грн, № 691 від 28.12.2018 на суму 18 000,00 грн, №704 від 04.01.2019 на суму 20 000,00 грн, № 734 від 09.01.2019 на суму 20 000,00 грн, № 749 від 16.01.2019 на суму 30 000,00 грн.

Однак, в порушення умов договору відповідач товар відповідачу не поставив.

25.01.2019 позивач направив на адресу відповідача лист №5 в якому у зв`язку з невиконанням умов договору поставки лінії гранулювання МЛГ - 1000UK № 237/11/18 просить повернути останнього кошти в сумі 148 000,00 грн, які були перераховані позивачем в якості попередньої оплати.

01.02.2019 відповідач направив позивачу лист №16/02, в якому зазначив, що у зв`язку з відмовою у прийняття товару в строк, відсутністю письмового повідомлення про готовність прийняття товару, безпідставного звинувачення у шахрайстві, розриває договір поставки. Крім того, повідомляє, що кошти у розмірі 148 000,00 грн, які були перераховані за товар, будуть повернуті позивачу в термін до 28.02.2019.

У відповідь на зазначений лист відповідача, 11.02.2019 за № 9 позивачем направлений лист , в якому позивач повідомив про готовність прийняття товару у комплектації та у кількості відповідно до умов договору за адресою Житомирська область, м. Андрушівка, вул. Лисенка, 22 в строк до 13.02.2019 включно, або в цей же термін повернути всі сплачені кошти за товар у розмірі 148 000,00 грн.

Натомість, ні товар ні кошти в установлений строк повернуті позивачу не були. В результаті чого, позивач просить стягнути перераховані ним кошти в судовому порядку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частин 1 та 4 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Оскільки, як встановлено судом, в установлений строк відповідач товар позивачу не передав, то вимога про стягнення з відповідача коштів перерахованих в якості попередньої оплати в розмірі 148 000,00 грн підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 51 013,37 грн пені нарахованої за період з 13.02.2019 по 13.03.2020.

У п. 7.3 договору сторони погодили, що за несвоєчасну поставку товару Сторона 1 зобов`язана виплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого непостачання.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Разом з тим, стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку товару, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні ст. 625 ЦК України.

За такі дії постачальник несе відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлено обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

З встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з поставки, в межах яких відповідач повинен був поставити товар.

Зобов`язання поставити товар за своєю природою не є грошовим зобов`язанням.

Та обставина, що умовами договору за порушення постачальником строку поставки, покупець має право нарахувати та стягнути з постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день такого непостачання, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов`язання, так само, як і обов`язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов`язанням.

Відтак, суд приходить до висновку про відмову у позові в частині стягнення 51 013,37 грн пені.

Позивачем також нараховані відповідачу 4 793,00 грн 3% річних з 13.02.2019 по 13.03.2020 та 4 321,37 грн інфляційних за період з лютого 2019 по лютий 2020.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України, передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

Як вже зазначалося вище, стягнення з відповідача суми боргу, що становить попередню оплату за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплачених коштів особою, яка неналежно виконала свої зобов`язання за договором.

Отже, повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов`язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

Вказану правову позицію викладено Верховним Судом в постановах від 07.03.2018 у справі № 910/23585/16, від 20.11.2018 у справі № 916/75/18, від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.

Оскільки у справі, яка розглядається, право на повернення грошових коштів виникло у кредитора внаслідок порушення боржником обов`язку передати кредиторові відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов`язання. Грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Тому суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 793,00 грн 3% річних та 4 321,37 грн інфляційних.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог в частині стягнення 148 000,00 грн коштів перерахованих в якості попередньої оплати за товар та відмови в частині стягнення 51 013,37 грн пені, 4 793,00 грн 3% річних, 4 321,37 грн інфляційних.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельна компанія "Лісовик" (10014, Житомирська область, м. Житомир, вул. Кафедральна, 8, код ЄДРПОУ 39504724) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Млин база" (13400, Житомирська область, Андрушівський район, м. Андрушівка, вул. Лисенка, 22, код ЄДРПОУ 40254846) - 148 000,00 грн суму попередньої оплати, 2 220,00 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.06.20

Суддя Маріщенко Л.О.

Віддрукувати:

1- в справу

2-3 - сторонам (рек. з повід.)