Рішення

від 23.06.2020 по справі 910/2927/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2020Справа № 910/2927/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" вул. Раїси Окіпної, буд.2, м. Київ, 02002

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" вул. Шулявська, 7, м. Київ, 04116

про стягнення 24 749,89 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" 26.02.2020 року звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" про стягнення 24 749,89 грн., а саме 23311,00 грн. основного боргу, 1293,28 грн. пені та 145,61 грн. процентів річних.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору № 1/05/19 про реструктуризацію боргу за проживання від 14.05.2019 року, який виник внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати наданих відповідачем послуг з проживання, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховано пеню та проценти річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.03.2020 року, за результатами розгляду заяви позивача № 62 від 06.03.2020 року щодо усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/2927/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/2927/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд зазначає, що відповідно до частини 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 19.03.2020 про відкриття провадження у справі № 910/2927/20 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вул. Шулявська, 7, м. Київ, 04116, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103053753098 була отримана останнім 23.03.2020 року.

Приймаючи до уваги дату отримання ухвали суду від 19.03.2020 року (23.03.2020 року) та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 19.03.2020 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Судом прийнято до уваги, що Указом Президента України від 13 березня 2020 року № 87/2020 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 березня 2020 року "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки в умовах спалаху гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами та доповненнями), з урахуванням внесених змін згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" та змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 22.04.2020 № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", та змінами, внесеними згідно з Постановами Кабінету Міністрів № 424 від 29.05.2020 та № 500 від 17 червня 2020 року, установлено з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року на усій території України карантин.

Також судом враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" щодо введення адаптивного карантину, враховуючи постанови Кабінету Міністрів України № 477 від 12.06.2020 року, № 480 від 12.06.2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року та постанову Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 року №435 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392", якою передбачено послаблення частини карантинних обмежень, зокрема, починаючи з 11.05.2020 року відновлено діяльність адвокатів, нотаріусів, аудиторів, з 22.05.2020 року відновлено роботу громадського транспорту, а з 25.05.2020 року - роботу метрополітенів.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 435 від 03.06.2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 року № 392 та запроваджено наступний етап послаблення карантинних заходів.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до ст. 165 ГПК України після закінчення дії карантинних обмежень.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, зважаючи на прийняття Урядом України рішення про пом`якшення режиму карантину, введеного у зв`язку з поширенням короновірусу COVID-19, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до п. 3.1 Наказу Державної туристичної адміністрації України № 19 від 16.03.2004, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2004 за № 413/9012, про затвердження Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг (далі - Правила) готель має право укладати договір з замовником (споживачем) на бронювання номерів (місць) шляхом підписання його двома сторонами, а також шляхом прийняття заявки на бронювання за допомогою поштового, телефонного або іншого зв`язку (засобів електронної пошти, включаючи факсимільну), який дозволяє достовірно встановити належність заявки споживачу або замовнику. Договір вважається укладеним тільки в разі письмового акцепту готелем направленої йому заявки на бронювання та досягнення сторонами згоди в обумовленій формі щодо всіх істотних умов.

Як зазначено позивачем в позовній заяві, протягом 2018 року Дочірнім підприємством "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" за отриманими електронною поштою заявками Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" на розміщення та харчування для пасажирів рейсів BAY 4425, BAY 2031 шляхом бронювання місць було надано послуги з проживання та харчування пасажирам відповідача на обумовлений строк та в узгодженому обсязі, на підтвердження фактичного надання яких позивач посилається на Акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) (послуги з проживання, страховий збір та туристичний збір) № 1600 від 03.09.2018 року на суму 45020,00 грн. та № 1581 від 09.09.2018 року на суму 38865,00 грн., а також рахунки - фактури, копії яких долучені до позовних матеріалів.

Отже, приймаючи до уваги, що позивачем, за умови відсутності заперечень відповідача, підтверджуються обставини щодо узгодження умов та прийняття до виконання заявок, суд, виходячи із приписів ст. 202 Цивільного кодексу України, приходить до висновку, що сторонами вчинені дії, спрямовані на набуття цивільних прав та обов`язків. При цьому зміст зобов`язальних відносин сторін полягає в тому, що позивач зобов`язався надати відповідачу готельні послуги (послуги проживання), а відповідач зобов`язався оплатити послуги, які зазначені у актах наданих послуг та відповідних рахунках-фактурах.

Аналіз правовідносин, які виникли між сторонами з приводу бронювання номерів та надання послуг з проживання та харчування свідчить, що між сторонами фактично укладено договір надання готельних послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто.

Згідно п. 1.3 Правил готельна послуга - дії (операції) підприємства з розміщення споживача шляхом надання номера (місця) для тимчасового проживання в готелі, яким визнається підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається із шести і більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов`язковим обслуговуванням, а також інша діяльність, пов`язана з розміщенням та тимчасовим проживанням. Готельна послуга складається з основних та додаткових послуг, що надаються споживачу відповідно до категорії готелю.

Основні послуги - це обсяг послуг готелю (проживання, харчування тощо), що включається до ціни номера (місця) і надається споживачу згідно з укладеним договором; додаткові послуги - обсяг послуг, що не належать до основних послуг готелю, замовляються та сплачуються споживачем додатково за окремим договором.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання домовленостей щодо бронювання номерів позивачем в вересні 2018 року було надано, а відповідачем прийнято послуги з проживання, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін Актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) (послуги з проживання, страховий збір та туристичний збір) № 1600 від 03.09.2018 року на суму 45020,00 грн. та № 1581 від 09.09.2018 року на суму 38865,00 грн., всього на суму 83885,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Факт прийняття послуг з проживання згідно вказаних актів відповідачем підтверджується засвідченим відбитком печатки підписом представника ТОВ Авіакомпанія Браво на зазначених актах.

При цьому, як вбачається із наданих позивачем актів, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг з боку замовника відсутні.

Доказів пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг проживання та підписання актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), а також претензій щодо повного та належного виконання позивачем умов договору про надання готельних послуг в частині, зазначеній у вказаних актах, до суду не надходило.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання готельних послуг (послуг розміщення) в обсягах, зазначених в актах дачі - прийняття робіт (надання послуг), а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані готельні послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень.

В свою чергу факт надання послуг та прийняття їх замовником на час підписання актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) сторонами не заперечується.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як зазначалось судом вище, згідно актів здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 1600 від 03.09.2018 року на суму 45020,00 грн. та № 1581 від 09.09.2018 року на суму 38865,00 грн., загальна вартість наданих позивачем та прийнятих відповідачем готельних послуг складає 83885,00 грн.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов`язання з надання готельних послуг відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є акти здачі - прийняття робіт (надання послуг), які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість наданих готельних послуг (виконаних робіт).

Таким чином, підписання замовником (відповідачем) актів здачі - прийняття робіт (надання послуг), які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і який відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та домвленостей є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за фактично надані позивачем послуги проживання (готельні послуги).

Також позивачем на оплату наданих послуг були виставлені рахунки - фактури № 14012-Г від 02.09.2018 року на суму 45020,00 грн. строком оплати до 09.09.2018 року та № 14069-Г від 13.09.2018 року на суму 38865,00 грн. строком оплати до 20.09.2018 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив оплату наданих за спірним договором готельних послуг, в зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 83885,00 грн.

Так, позивач звертався до відповідача з претензією № 111 від 25.04.2019 року про повернення боргу, відповідно до якої просив останнього виконати належним чином зобов`язання та перерахувати заборгованість в розмірі 83885,00 грн.

За результатами розгляду зазначеної претензії відповідач листом № 1.6-100 від 14.05.2019 року повідомив позивача про визнання боргу у сумі 83885,00 грн. та звернувся з проханням про надання розстрочення для оплати вказаної заборгованості за графіком: до 20.05.2019 року - 16777,00 грн., до 10.06.2019 року - 16777,00 грн., до 30.06.2019 року - 16777,00 грн., до 20.06.2019 року - 16777,00 грн., до 10.07.2019 року - 16777,00 грн.

В подальшому з метою врегулювання спору між сторонами, а саме позивачем як кредитором та відповідачем як боржником 14 травня 2019 року було укладено Договір № 1/05/19 на реструктуризацію боргу за проживання (далі - Договір № 1/05/19), предметом якого є заборгованість боржника, що виникла у зв`язку з виконанням зобов`язань по сплаті рахунків за надані послуги з проживання.

Згідно п. 2.1 Договору № 1/05/19 сторони дійшли згоди, що загальний розмір боргу становить 83885,00 грн.

Порядок і строки погашення заборгованості за даним Договором обумовлені сторонами та викладені у Додатку № 1 до цього Договору, що є його невід`ємною частиною. Сторони домовились, що заборгованість сплачується відповідно до графіку погашення заборгованості платежами та строками, зазначеними в Додатку № 1 до Договору (п.п.3.1, 3.2 Договору № 1/05/19).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками представниками сторін і діє до 12 липня 2019 року, але в будь - якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором (п.4.1 Договору № 1/05/19).

Вказаний Договір № 1/05/19 підписаний представниками сторін та засвідчений печатками кредитора та боржника.

Так, у відповідності до умов Додатку № 1 до Договору № 1/05/19 сторонами узгоджено графік погашення заборгованості в сумі 83885,00 грн., а саме: 20.05.2019 року - 16777,00 грн., 10.06.2019 року - 16777,00 грн., 20.06.2019 року - 16777,00 грн., 30.06.2019 року - 16777,00 грн., 10.07.2019 року - 16777,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору № 1/05/19 відповідачем було перераховано на розрахунковий рахунок виконавця - Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" грошові кошти у сумі 60574,00 грн., а саме 21.05.2019 року в сумі 16777,00 грн., 10.06.2019 року в сумі 16777,00 грн., 25.06.2019 року в сумі 16777,00 грн., 22.08.2019 року в сумі 4932,00 грн. та 5311,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою обслуговуючого позивача банку.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Також 12.07.2019 року між позивачем як кредитором та відповідачем як боржником укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 1/05/19 про реструктуризацію боргу з проживання від 14.05.2019 року, згідно якого сторони дійшли взаємної згоди про продовження строку дії Договору, а саме до 02 грудня 2019 року включно.

Станом на дату підписання даної Додаткової угоди сторони погодили, що сума Договору становить 23311,00 грн., в т.ч. ПДВ, які боржник зобов`язаний сплатити строком до 30 листопада 2019 року включно (п. 2 вказаної Додаткової угоди).

Окрім цього від відповідача на адресу позивача 16.07.2019 року за вх. № 212 надійшов лист № 1.-149 від 16.07.2019 року за підписом генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво", в якому останнє, посилаючись на фінансові труднощі та погашення більшої частини заборгованості, зверталось з проханням перенесення оплати двох останніх прострочених платежів на 09.08.2019 року та 30.08.2019 року відповідно. Копія зазначеного листа наявна в матеріалах справи.

З метою досудового врегулювання спору, оскільки відповідачем не було оплачено залишок боргу у відповідності до умов Договору № 1/05/19 та Додаткової угоди № 1 до нього і графіку погашення заборгованості, позивачем на адресу останнього було направлено претензію № 314 від 03.12.2019 року про повернення боргу в сумі 23311,00 грн., факт надсилання якої підтверджується наявними в матеріалах справи фіскальними чеками від 03.12.2019 року.

Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення, залишок боргу за надані готельні послуги перераховано позивачу не було.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, свої зобов`язання щодо сплати Дочірньому підприємству "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" грошових коштів в сумі 23311,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору № 1/05/19 і Додаткової угоди № 1 до нього відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю Авіакомпанія Браво утворилась заборгованість перед позивачем за у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним укладеного між сторонами Договору № 1/05/19 на реструктуризацію боргу за проживання від 14.05.2019 року та Додаткової угоди № 1 від 12.07.2019 року до нього та/або їх окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного договорів на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за договорами на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості за надані позивачем готельні послуги відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 23311,00 грн. з оплати наданих послуг проживання (готельних послуг) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів ст.549, ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу ст. ст. 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі ст. 625 ЦК України 145,61 грн. процентів річних за період 01.12.2019 року по 14.02.2020 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються проценти річних, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У ст. 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як встановлено судом, при визначенні періоду прострочення позивачем визначено граничним строком виконання зобов`язання зі сплати боргу в сумі 23311,00 грн. дату 30.11.2019 року та здійснено нарахування процентів річних починаючи з 01.12.2019 року, в той час як за висновками суду період прострочення починається з 03.12.2019 року, оскільки з урахуванням того, що 30.11.2019 року є вихідним днем, граничним строком виконання зобов`язання є 02.12.2019 року.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних в сумі 145,61 грн. судом встановлено, що розмір процентів річних, перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства, з урахуванням початку визначеного позивачем періоду, становить 141,55 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому правомірним є нарахування та стягнення процентів річних внаслідок несвоєчасної оплати послуг у розмірі, нарахованому судом, а саме 141,55 грн. процентів річних.

Щодо заявлених нарахованих позивачем та заявлених до стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені в сумі 1293,28 грн. за період з 01.12.2019 року по 14.02.2020 року суд зазначає, що згідно приписів ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 4 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності (ст. 218 Господарського кодексу України).

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п.1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що в обґрунтування підстав для застосування до відповідача штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від суми простроченої заборгованості за кожний день такого прострочення позивач посилається на ч. 6 ст.231 ГК України.

Згідно п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Наведене не виключає можливості покладення на боржника також і відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання.

При цьому, судом встановлено згідно матеріалів справи відсутність в укладених між сторонами Договорі № 1/05/19 та Додатковій угоді № 1 до нього, невиконання умов яких стало підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою, положень щодо передбаченої сторонами відповідальності у вигляді нарахування пені за невиконання (прострочення) замовником грошових зобов`язань з оплати наданих послуг проживання, що, за умови відсутності визначення такого обов`язку певним законодавчим актом, в свою чергу виключає можливість нарахування та стягнення пені в даному випадку за порушення сторонами умов укладених між сторонами правочинів.

Отже, у вчинених сторонами правочинах розмір та базу нарахування пені взагалі не визначено.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 547 та п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Окрім цього Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18 зазначила, що ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу, на яку посилається позивач в обґрунтування розміру нарахованої пені, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Таким чином, оскільки з матеріалів справи не вбачається та позивачем не доведено укладення між сторонами у справі письмового правочину щодо забезпечення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді неустойки (пені), а розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних правовідносинах сторін також не встановлено, що виключає правові підстави для стягнення пені, нарахованої позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіакомпанія Браво" (вул. Шулявська, 7, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ 32259588) на користь Дочірнього підприємства "Готельний комплекс "Турист" Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (вул. Раїси Окіпної, буд.2, м. Київ, 02002; код ЄДРПОУ 14353417) 23311,00 грн. (двадцять три тисячі триста одинадцять грн. 00 коп.) боргу, 141,55 грн. (сто сорок одну грн. 55 коп.) грн. процентів річних та судовий збір у розмірі 1991,82 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто одна грн. 82 коп.) грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 23 червня 2020 року.

Суддя А.М. Селівон