Рішення

від 03.06.2020 по справі 910/15332/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2020Справа № 910/15332/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС"

про стягнення 982 983, 60 грн.

Представники:

від прокуратури: Голуб Є.В.;

від позивача: Ніколова В.М.;

від відповідача: Пономаренко К.П.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник генерального прокурора Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Абіт-Текс» про стягнення штрафних санкцій у розмірі 982 983, 60 грн., з яких 558 237, 60 грн. пені та 424 746, 00 грн. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором № 286/3/17/318 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 30.10.2017 в частині порушення строків поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.12.2018.

10.12.2018 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі, в якому просить суд зупинити провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/23585/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" до Міністерства оборони України про внесення змін до договору № 286/3/17/318 від 30.10.2017 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).

Також, 10.12.2018 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що договором визначено строк поставки товару 15.11.2017, а датою укладення договору є 30.10.2017, тобто до строку поставки товару залишалося лише 15 календарних днів. Крім того, відповідач зазначає, що безпосередній передачі товару, передує повідомлення замовника до початку виробництва, затвердження робочих зразків, повідомлення про прийняття за якістю, повідомлення про прийняття за кількістю, що сукупно більше 12 робочих днів, а відтак дотримання перелічених умов договору було неможливим при укладенні договору 30.10.2017. Також, відповідач зазначає, що Висновком про виникнення і існування документально підтверджених об`єктивних обставин № ЧК-841 від 14.11.2017 року, складеним Чернігівською регіональною торгово-промисловою палатою України, підтверджується відсутність вини відповідача щодо прострочення поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у справі № 910/15332/18 за позовом Заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" про стягнення 982 983, 60 грн. за договором № 286/3/17/318 від 30.10.2017 до вирішення справи № 910/23585/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС до Міністерства оборони України про внесення змін до договору №286/3/17/318 від 30.10.2017 та набрання рішенням законної сили.

Суд зазначає, що згідно відомостей в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua/Page/2, рішенням Господарського суд міста Києва від 16.01.2019 у справі № 910/23585/17 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" до Міністерства оборони України про внесення змін до договору №286/3/17/318 від 30.10.2017 відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду міста Києва від 06.11.2019 рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 у справі № 910/23585/17 залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2020 поновлено провадження у справі № 910/15332/18. Підготовче засідання у справі № 910/15332/18 призначено на 02.04.2020.

19.03.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання, в якому відповідач з урахуванням встановлення на всій території України з 12.03.2020 по 03.04.2020 карантину запровадженого постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Судове засідання, призначене на 02.04.2020 не відбулося у зв`язку з необхідністю попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, зважаючи на період карантину, визначений постановою КМУ Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 від 11.03.2020 № 211 (зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 239 від 25.03.2020), з урахуванням рішення Уряду про заборону пасажирських перевезень та обмеження кількості учасників масових заходів, а також листа Ради суддів України від 16.03.2020 9/рс-186/20.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2020 підготовче засідання у справі № 910/15332/18 призначено на 07.05.2020.

08.04.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав клопотання, в якому просить суд у разі часткового задоволення позову зменшити розмір штрафних санкцій, що стягуються з Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" на 90 % та розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва у даній справі строком на 1 рік з визначенням порядку виконання судового рішення шляхом пропорційної оплати коштів щомісячно.

05.05.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду від прокуратури надійшли заперечення на клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в яких прокуратура зазначає, що наявність висновку регіонального органу торгово-промислової палати не є підставою для звільнення відповідача від застосування передбачених законодавством та умовами державного контракту штрафних санкцій.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/15332/19 призначено на 04.06.2020.

У цьому судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали заявлені позовні вимоги та поклалися на розсуд суду щодо задоволення клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 05.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.10.2017 року між Міністерством оборони України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (далі - постачальник) укладено договір №286/3/17/318 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), відповідно до якого постачальник зобов`язується у 2017 році поставити замовнику індивідуальне обмундирування (3581) (штани літні від костюма літнього польового з тканини тип 4, клас 7) (далі - товар), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані в цьому договорі.

За умовами п.1.2 договору, номенклатура товару, передбаченого до поставки за договором, вимоги, згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються специфікацією, за змістом якої: найменування товару - індивідуальне обмундирування (3581) (штани літні від костюма літнього польового з тканини тип 4, клас 7); перелік нормативних документів (стандарти, технічні умови, технічні специфікації, технічні описи), що встановлюють вимоги до товару - відповідність ТУ У 14.1-00034022-078:2015 з повідомленням про зміни №2 та зразку-еталону; строки (терміни) постачання до 15.11.2017 (включно); загальна кількість, яку необхідно постачити 15 000 одиниць; ціна товару з ПДВ 6 067 800 грн.

Відповідно до п. 1.5 договору, товар постачається на об`єднані центри забезпечення після приймального контролю (якості) представниками Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних сил України.

Згідно п. 3.3 договору, приймальний контроль (якості) товару у постачальника проводиться представником замовника у присутності представника підприємства, відповідального за якість, а рішення щодо направлення представника замовника приймається Головним управлінням розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних сил України.

Положеннями пункту 3.7 договору визначено, що приймання товару оформлюється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений представником замовника. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару за якістю та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою.

Ціна цього договору становить: 6 067 800, 00 грн, у тому числі ПДВ 1 011 300, 00 грн (за загальним фондом) п. 4.1. договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню торговельних термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.

Відповідно до п. 6.2 договору місцем поставки товару є об`єднані центри забезпечення тилу Збройних сил України (далі-одержувачі замовника) згідно з рознарядкою та ростовкою Міністерства оборони України, які є невід`ємною частиною Договору, з обов`язковим дотриманням передбачених ним вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень. Поставка товару здійснюється транспортом постачальника. Витрати щодо перевезення товару до місця приймання одержувачем замовника, несе постачальник.

Пунктом 6.3 договору визначено, що датою поставки товару є дата, вказана одержувачем замовника у акті приймального контролю (якості) товару та видатковій накладній постачальника.

Згідно п. 7.3. договору, постачальник зобов`язаний, зокрема забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором.

Відповідно до п. 8.3.4. договору, за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,2 % від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості договору.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п.11.1 договору).

Рознарядкою Міністерства оборони України за Специфікацією (Додаток 1 до Договору) та Ростовкою Міністерства оборони України за Специфікацією (Додаток 2 до Договору) визначено місце поставки товару - військова частина НОМЕР_1 у м. Києві по вул. Качалова,3.

Таким чином, відповідно до умов договору № 286/3/17/318 від 30.10.2017 останнім днем поставки товару є 15.11.2017.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем поставлено товар за видатковим накладними № 32 від 30.03.2018 на суму 2 831 640, 00 грн та № 33 від 30.03.2018 на суму 3 236 160, 00 грн, згідно актів прийому № А-194 Р-219 від 30.03.2018 та № А-197 Р-220 від 30.03.2018, з порушенням строків, визначених п. 1.2. договору.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, тому просить суд стягнути з відповідача 558 237, 60 грн. - пені за період з 16.11.2017 по 31.12.2017 та 424 746, 00 грн. штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 286/3/17/318 від 30.10.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як зазначено судом вище, відповідачем поставлено товар за видатковим накладними № 32 від 30.03.2018 на суму 2 831 640, 00 грн та № 33 від 30.03.2018 на суму 3 236 160, 00 грн, згідно актів прийому № А-194 Р-219 від 30.03.2018 та № А-197 Р-220 від 30.03.2018, з порушенням строків, визначених п. 1.2. договору.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що договір № 286/3/17/318 від 30.10.2017 було укладено лише за 15 календарних днів до передбаченої замовником дати поставки товару, у зв`язку з умисними діями позивача щодо затягування процедур, які передують даті поставки товару.

Крім того, відповідач зазначає, що враховуючи об`єктивну неможливість своєчасної поставки товару, 30.10.2017 в день укладення договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" звернулося з відповідною заявою до Чернігівської регіональної Торгово-промислової палати.

За результатами розгляду заяви відповідача Чернігівською регіональною Торгово-промисловою палатою було складено висновок про виникнення і існування документально підтверджених об`єктивних обставин від №ЧК-841 від 14.11.2017, в якому зазначено про унеможливлення виконання зобов`язань, передбачених умовами договору №286/3/17/318 від 30.10.2017 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), укладеного між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС", спричинене виникненням документально підтверджених обставин, які зумовлюють об`єктивну необхідність продовжити передбачений договором строк виконання зобов`язань щодо передання товару, зокрема: затягування тендерним комітетом Міністерства оборони України прийняття рішення про проведення переговорів з першим переможцем процедури закупівлі - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МІК ТРЕЙД", затягування тендерним комітетом замовника проведення переговорів із першим переможцем, порушення строків оприлюднення замовником повідомлення про намір укласти договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "МІК ТРЕЙД", тривалі строки оскарження процедури закупівлі, затягування тендерним комітетом замовника виконання рішення №7132-р/пк-пз від 10.10.2017 року постійно діючої адміністративної колегії Антимонопольного комітету України з розгляду скарг про порушення законодавства у сфері публічних закупівель, порушення строків оприлюднення замовником повідомлення про намір укласти договір з Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" та підписання договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" із зволіканням, що разом склало 52 календарних дні.

Проте, суд не приймає до уваги заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки вказаним обставинам було надано оцінку Господарським судом міста Києва під час розгляду справи № 910/23585/17.

Так, у грудні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (далі - позивач) звернулося до Господарський суд міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про внесення змін до договору № 286/3/17/318 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 30.10.2017 щодо продовження строку виконання зобов`язань по поставці товару та внесення відповідних змін до договору №286/3/17/318 від 30.10.2017.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 у справі № 910/23585/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2019 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" - відмовлено повністю.

Судом під час розгляду справи № 910/23585/17 встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС", підписуючи договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № №286/3/17/318 від 30.10.2017, усвідомлювало, що кінцевою датою поставки товару є 15.11.2017 (включно), а отже, повинно було розумно оцінити вказану обставину.

Суд також зазначив, що матеріали справи № 910/23585/17 не містять зауважень, письмових пропозицій тощо, щодо кінцевої дати постачання товару. Тобто, позивач, підписавши спірний договір поставки, погодив всі істотні умови договору.

Тож, у даному випадку, позивач, враховуючи дату укладення договору, знав про кінцевий термін виконання свого зобов`язання, та підписав договір, тобто погодився із терміном поставки товару - до 15.11.2017 (включно).

Крім того, судом під час розгляду справи № 910/23585/17 зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" до матеріалів справи № 910/23585/17 було надано Висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати про виникнення і існування документально підтверджених об`єктивних обставин від №ЧК-841 від 14.11.2017, проте строком виконання позивачем своїх зобов`язань за договором був встановлений до 15.11.2017 (включно). При цьому, саме після спливу кінцевого терміну постачання товару за договором, а саме 16.11.2017, позивач направив на адресу відповідача зазначений висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати разом із пропозицією про внесення змін до договору.

Зокрема, суд у справі № 910/23585/17 зазначив, що з позовом про внесенням змін до договору позивач також звернувся до суду після спливу строку виконання свого зобов`язання з поставки.

Крім того, судом під час розгляду справи № 910/23585/17 вказано, що позивачем не було надано жодних доказів, які б підтверджували, що протягом існуючого строку поставки товару за договором, у останнього були об`єктивні обставини, що спричинили необхідність продовження такого строку поставки, в тому числі обставини непереборної сили.

При цьому, судом у справі № 910/23585/17 критично оцінено посилання позивача на обставини неможливості поставки товару у строк з огляду на неможливість розпочати виробництво товару відразу після підписання договору, оскільки постачальник за 10 днів має повідомити замовника про обставини визначені п. 3.1 договору, отже виготовлення товару впродовж перших 10 днів дії договору не є можливим, та те що фактично передбачені договором мінімальні «процедурні» строки (тобто строки на повідомлення та запрошення Замовника), яких неможливо уникнути жодним чином, складають: 10 календарних днів (до початку виробництва) + 15 календарних днів (на затвердження робочих зразків) + 2 робочі дні (на повідомлення про прийняття за якістю) + 2 робочі дні (на повідомлення про прийняття за кількістю) = 25 календарних днів + 4 робочих дні, тобто сукупно мінімум 29 календарних днів, при цьому, вказаний строк не включає в себе «виробничий» час, тобто час необхідний на закупівлю сировини, комплектуючих та на виготовлення, з огляду на те, що згідно ч. 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінюючи обставини справи № 910/23585/17 врахував, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

На момент проведення процедури закупівлі та до моменту оголошення ТОВ "Абіт-Текс" переможцем позивач не міг вважати себе переможцем та розраховувати на час проведення процедури закупівлі, як на час виконання умов договору.

Підписуючи 30.10.2017 договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) № 286/3/17/318, у пункті 1.2 якого вказано строк поставки до 15.11.2017 (включно), позивач мав оцінити можливість вчасного виконання договору, ризики та негативні наслідки для себе та контрагента по договору, у зв`язку з невиконанням зобов`язань в строк.

Суд зазначив, що в матеріалах справи № 910/23585/17 також відсутні докази того, що позивач, після підписання договору розпочав виконання зобов`язань щодо забезпечення поставки 15 000 костюмів Міністерству оборони України.

Суд у справі № 910/23585/17 вказав, що юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому укладаючи спірний договір з строком поставки до 15.11.2017, позивач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

Товариство з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" в момент укладання договору усвідомлювало об`єктивні обставини неможливості виконання останнім зобов`язань в строк, передбачений договором. Тобто, обставини, на підставі яких ТОВ "АБІТ-ТЕКС" просить внести зміни до договору, а саме продовження строку поставки, існували і на момент підписання договору, і на момент забезпечення банківською гарантією цінової пропозиції.

Тож, суд у справі № 910/23585/17, розглянувши висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-841 від 14.11.2017, як належний та допустимий доказ з урахуванням приписів п.4 ч. 4 ст. 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та умов договору, дійшов висновку, що останній не є підставою для внесення змін до договору.

Таким чином, з огляду на положення правових норм, судом під час розгляду справи № 910/23585/17 зазначено, що ТОВ "АБІТ-ТЕКС" не надано належних і допустимих доказів, на підтвердження наявності одночасно чотирьох умов, визначених в частині 2 статті 652 Цивільного кодексу України, відповідно до яких укладений між сторонами договір може бути змінений за рішенням суду.

При цьому, суд у справі № 910/23585/17 вказав, що наведені ТОВ "АБІТ-ТЕКС" підстави для внесення змін до договору за своєю природою не є об`єктивними обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань ТОВ "АБІТ-ТЕКС" за договором, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності та могли бути ним передбачені при укладенні договору, у зв`язку з чим судом відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" про внесення змін до договору.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач враховуючи дату укладення договору, знав про кінцевий термін виконання свого зобов`язання, та підписав договір, тобто погодився із терміном поставки товару - до 15.11.2017 (включно).

Відповідно до п. 8.3.4. договору, за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,2 % від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості договору.

Тож, позивач просить суд стягнути з відповідача 558 237, 60 грн. - пені за період з 16.11.2017 по 31.12.2017 та 424 746, 00 грн. штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару.

Проте, суд не погоджується з визначеним позивачем періодом прострочення відповідачем поставки товару за договором, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" (далі - позивач) зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі-відповідач) про зобов`язання відповідача виконати свої обов`язки за договором № 286/3/17/318 від 30.10.17., а саме: прийняти від позивача та оплатити виготовлений товар - штани літні від костюма літнього польового з тканини тип 4 клас 7, які були прийняті за якістю згідно актів приймального контролю якості в загальній кількості 15000 одиниць, у визначеному договором місці поставки товару - Військовій частині НОМЕР_1 в м. Києві по вул. Качалова,3, вчинивши всі необхідні дії для забезпечення передання, одержання та оплати товару (в тому числі і щодо допуску на територію військової частини А 2788, документального оформлення тощо).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі № 910/864/18 позовні вимоги задоволено повністю. Зобов`язано Міністерство оборони України виконати обов`язки за укладеним між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" договором № 286/3/17/918 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби від 30.10.17. (за кошти Державного бюджету України), а саме: прийняти від Товариства з обмеженою відповідальністю "Абіт-Текс" виготовлений товар - штани літні від костюма літнього польового з тканини тип 4 клас 7, які були прийняті за якістю згідно актів приймального контролю якості № 1 від 26.12.17. (7000 (сім тисяч) штук) та № 2 від 28.12.17. (8000 (вісім тисяч) шт.), в загальній кількості 15000 (п`ятнадцять тисяч) одиниць, у визначеному договором місці поставки товару - Військовій частині НОМЕР_1 в м. Києві по вул. Качалова,3.

Судом під час розгляду справи № 910/864/18 встановлено наступне:

- Актами приймального контролю якості № 1 від 26.12.17. та № 2 від 28.12.17 представниками відповідача було прийнято 15000 штук штанів літніх від костюма літнього польового з тканини тип 4 клас 7, які було передано позивачу на відповідальне зберігання.

- Листами від 27.12.17. позивач повідомив відповідача про те, що 29.12.2017 він планує здійснити відвантаження 15000 штук штанів літніх від костюма літнього польового з тканини тип 4 клас 7 на адресу: м. Київ, вул. Качалова,3.

- 29.12.17 згідно Договору перевезення вантажу № 014-12/17 від 27.12.17, заявки на перевезення від 27.12.17, товарно-транспортної накладної № 000133 від 28.12.17 та № 000131 від 28.12.17, вантаж (товар) - 15000 штук штанів літніх від костюма літнього польового з тканини тип 4 клас 7, було відправлено до в/ч А2788 у м. Київ по вул. Качалова,3.

- За твердженням позивача, яке не заперечується відповідачем, 29.12.17 транспорт з вказаним товаром не було пропущено на територію в/ч НОМЕР_1 , а тому товар відвантажено не було.

- Листом від 03.01.18 № 03-01/18 позивач звернувся до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України з повідомленням про недопуск на територію в/ч НОМЕР_1 транспорту з товаром та про перебування на відповідальному зберіганні підприємства зданого за якістю товару в кількості 15000 штук (8000 шт. + 7000 шт.), а також, у зв`язку із вказаним, з проханням в найкоротший термін надати розпорядження в/ч А 2788 прийняти товар за Договором.

- Відповідач листом № 286/6/407 від 23.01.18 повідомив позивача, що "відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України, бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду. Регламентом роботи Казначейства у період завершення бюджетного 2017 року та початку 2018 року визначено до 12 години 26 грудня 2017 року останнім днем для подання підтвердних документів для здійснення операцій за бюджетними зобов`язаннями. Спірні питання щодо умов виконання договорів стосовно термінів поставки товару, розміру штрафних санкцій тощо вирішуються у судовому порядку".

Таким чином, Міністерство оборони України відмовило Товариству з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" в прийнятті товару з посиланням на ст. 23 Бюджетного кодексу України через втрату чинності бюджетними призначеннями після закінчення бюджетного періоду.

Разом з тим, судом у справі № 910/864/18 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування не визнається підставою для звільнення особи від виконання свого зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 27.10.11 у справі № 11/446 та від 23.08.12 у справі № 15/5027/715/2011, постанові Верховного Суду України від 15.05.12. у справі № 11/446, в рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечоткін та Оліус проти України" від 18.10.05., у справі "Бакалов проти України" від 30.11.04. Про помилковість позиції про те, що відсутність бюджетного асигнування є підставою для звільнення від виконання грошового зобов`язання, вказано також у постанові Верховного Суду України від 13.10.09 судової палати в адміністративних справах.

При цьому, під час розгляду справи № 910/846/18 судом зазначено, що ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України, визначає, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Водночас, з матеріалів справи № 910/846/18 вбачається, що на момент прийняття товару за якістю та доставки його на склад замовника бюджетний період не закінчився.

Крім того, суд під час розгляду справи № 910/846/18 зазначив, що умовами Договору (п.п. 7.1.2 п. 7.1) на Міністерство оборони України покладено обов`язок прийняти товар і такий обов`язок є чинним на підставі укладеного сторонами Договору та положеннями статей 712, ч. 2 ст. 689 ЦК України та ст. 265 ГК України, тоді як норми Бюджетного кодексу України жодним чином не впливають на вказаний обов`язок Міністерства оборони України, не припиняють його.

Враховуючи те, що додатковою угодою № 1 від 13.11.2017 дія Договору була продовжена до 31.03.2018 (включно), всі визначені договором обов`язки замовника (Міністерства оборони України), зокрема, й передбачений п.п. 7.1.2 п. 7.1 договору обов`язок прийняти товар згідно з належним чином оформленим та підписаним актом приймального контролю якості товару, є чинними на день розгляду справи № 910/846/18.

За таких умов, суд у справі № 910/846/18 зазначив, що зважаючи на те, що відповідач прийняв за якістю 15000 шт. штанів літніх від костюма літнього польового з тканини тип 4 клас 7 та оформив відповідні акти і передав спірний товар на відповідальне зберігання позивача, він зобов`язаний на підставі п.п. 7.1.2 п. 7.1 Договору прийняти вказаний товар.

Додатково суд під час розгляду справи № 910/846/18 зазначив, що твердження відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що поставка товару наприкінці 2017 бюджетного року унеможливила приймання товару до закінчення бюджетного року та реєстрації фінансових зобов`язань на цей рік, у зв`язку із чим замовник (відповідач) в односторонньому порядку відмовився від подальшого виконання зобов`язань постачальником за договором, є юридично неспроможними, так як наведені твердження відповідача спростовуються встановленими обставинами справи, оскільки 26.12.2017 та 28.12.2017 відповідачем були вчинені дії, які свідчать про те, що він не відмовлявся від подальшого виконання зобов`язань за Договором, а саме: проведено приймальний контроль якості продукції зі складанням відповідних актів - акту приймального контролю якості № 1 від 26.12.2017 та акту приймального контролю якості № 2 від 28.12.2017

Таким чином, з огляду на викладені вище обставини, суд під час розгляду даної справи зазначає, що за актами приймального контролю якості № 1 від 26.12.2017 та № 2 від 28.12.2017 представниками позивача було прийнято 15000 штук штанів літніх від костюма літнього польового з тканини тип 4 клас 7, які було передано відповідачу на відповідальне зберігання.

Тож, на виконання умов договору № 286/3/17/318 від 30.10.2017, товар було прийнято позивачем за якістю 26.12.2017 та 28.12.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов`язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що за порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує пеню в розмірі 0,2 % від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок пені і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування пені, оскільки, як встановлено судом вище, товар у повному обсязі фактично поставлено позивачу 28.12.2017, тож прострочення виконання зобов`язання з поставки товару відбулося за період з 16.11.2017 по 27.12.2017.

Отже, за розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 509 695, 20 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з поставки товару за період з 16.11.2017 по 27.12.2017 нарахована на суму 6 067 800, 00 грн., а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Крім того, у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Тобто, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок штрафу і встановив, що сума відповідає вимогам законодавства, зокрема розрахована з моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання відповідно до п. 8.3.4. договору, а тому визнається обґрунтованою вимога позивача про стягнення з відповідача 424 746, 00 грн. штрафу у розмірі 7 % від вартості непоставленого товару.

Разом з тим, Товариством з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" подано клопотання, в якому відповідач просив суд у разі часткового задоволення позову зменшити розмір штрафних санкцій, що стягуються з Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" на 90 %

Згідно зі ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Однак відповідач не обґрунтував винятковість випадку у спірних правовідносинах сторін щодо обставин, які спричинили порушення строків встановлених договором, а саме п. 1.2 договору та не звільняють відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

В даному випадку суд враховує, що сума пені за порушення строків поставки товару та штрафу не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми поставленого товару (6 067 800, 00 грн), тобто отриманого відповідачем прибутку за вказаним договором.

Згідно ст. 219 ГК України за невиконання або неналежне виконання господарських зобов`язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено цим Кодексом та іншими законами. Засновники суб`єкта господарювання не відповідають за зобов`язаннями цього суб`єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб`єкта. Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов`язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. Сторони зобов`язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов`язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

Проте, відповідач не довів наявність обставин, передбачених ст. 219 ГК України для зменшення розміру його відповідальності.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не підлягає задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18 та від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, розглянувши клопотання відповідача в частині розстрочення виконання рішення, суд відзначає наступне.

Згідно із частиною 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до частин 3 та 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Приписами ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

В обґрунтування необхідності розстрочення виконання рішення, відповідач посилається на тяжке фінансово-економічне становище, на підтвердження чого долучив до клопотання фінансову звітність Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС", довідки з банківських установ про відсутність коштів на рахунках ТОВ "АБІТ-ТЕКС".

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Тобто, розстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком, а обґрунтування пов`язаних з цим обставин та подання доказів, які свідчать про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається на зацікавлену особу.

Можливість розстрочення або відстрочення виконання рішення суду залежить виключно від винятковості обставин, які виникли у процесі виконання рішення суду.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

За змістом ст.ст. 73, 74 Господарського просувального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, що відповідачем у поданій до суду заяві не наведено існування виняткових обставин, які перешкоджають виконанню рішення суду у даній справі.

При цьому, заборгованість відповідача перед іншими контрагентами, не є тією винятковою обставиною для розстрочення виконання рішення, оскільки відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно ст. 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Разом з тим, згідно даних інформаційної системи публічних закупівель «Prozorro» упродовж 2017 року відповідачем укладено низку договорів поставки, за результатами виконання яких ТОВ "АБІТ-ТЕКС" отримує прибуток на загальну суму 64 153 180, 00 грн.

Крім того, суд зазначає, що долучена до клопотання про розстрочення виконання рішення суду довідка з Акціонерного товариства «Міжнародний інвестиційний банк» № 27/111 від 23.03.2020 відповідно до якої залишок коштів на поточному рахунку ТОВ "АБІТ-ТЕКС" станом на 20.03.2020 складає 0,00 грн. та довідка з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» № 200323SU11463308 від 23.03.2020 згідно якої залишок коштів на рахунку відповідача станом на 22.03.2020 становить 1639, 02 грн., не є належним та достатнім доказом на підтвердження відсутності грошових коштів для виконання рішення суду, враховуючи що юридична особа не обмежена правом мати декілька рахунків відкритих у різних банківських установах.

З огляду на встановлені вище судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, оскільки рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане, суд не вбачає правових підстав для розстрочення виконання рішення суду у даній справі.

З урахуванням наведеного суд відмовляє у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" про розстрочення виконання рішення строком на 1 рік.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Заступника Генерального прокурора - Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, буд. 28-А, н/п 6, офіс 1, ідентифікаційний код - 39830791) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, ідентифікаційний код - 00034022) 509 695 (п`ятсот дев`ять тисяч шістсот дев`яносто п`ять) грн 20 коп. пені, 424 746 (чотириста двадцять чотири тисячі сімсот сорок шість) грн 00 коп. штрафу та 14 016 (чотирнадцять тисяч шістнадцять) грн 61 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "АБІТ-ТЕКС" про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 15.06.2020.

Суддя С. О. Щербаков