Рішення

від 17.06.2020 по справі 916/428/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" червня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/428/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання Горнович Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Тарановський Д.С. (на підставі ордера)

від відповідача: Багно В.С. (на підставі ордера)

від третьої особи: не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив „Троянда" (68821, Одеська обл., Кілійський р-н, с. Червоний Яр, вул. Шкільна, буд. 21);

до відповідача: Червоноярська сільська рада Кілійського району Одеської області (68821, Одеська обл., Кілійський р-н., с. Червоний Яр, вул. Шкільна, буд. 24);

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Кілійської районної державної адміністрації (68303, Одеська обл., м. Кілія, вул. Миру, 44);

про стягнення 274199,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 18.02.2020 року позивач - Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив „Троянда" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою вх. ГСОО №447/20 до відповідача - Червоноярської сільської ради Кілійського району Одеської області, в якій просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 274199,72 грн., а також стягнути з відповідача судовий збір у сумі 4113,00 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що договір оренди землі №40 від 05.09.2018 року, підписаний між позивачем та Кілійською районною державною адміністрацією є неукладеним, а тому грошові кошти сплачені позивачем за відповідним договором є безпідставно набутим майном. При цьому позивач також наполягає, що відповідна земельна ділянка фактично не була передана йому та не використовувалась СОК „Троянда". Звертаючись з даними вимогами, позивач наполягає, що Кілійська районна державна адміністрація не мала права передавати земельну ділянку та підписувати відповідний договір, оскільки до її повноважень не належить розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення державної власності. Правовими підставами для звернення з відповідним позовом позивачем визначено положення ст.ст. 18, 20 Закону України „ Про оренду землі", ст. 122 Земельного кодексу України та ст.ст. 177, 202, 205, 207, 210, 509, 604-607, 609, 640, 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 04.03.2020 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/428/20 за правилами загального позовного провадження із призначенням проведення підготовчого засідання на 23.03.2020 року. Крім того, даною ухвалою суду в порядку ст. 50 Господарського процесуального кодексу України до участі у даній справі було залучено Кілійську районну державну адміністрацію в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

19.03.2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, яке обґрунтовано неможливістю його представника прибути до м. Одеси для участі у розгляді справи, в зв`язку з введенням загальнодержавного карантину, призупиненням міжміського та приміського залізничного та автомобільного сполучення.

23.03.2020 року від позивача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справу через поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Ухвалою господарського суду від 23.03.2020 року, враховуючи наявні клопотання сторін про відкладення розгляду справи, у зв`язку з оголошенням на державному рівні карантину, з метою запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 та недопущення створення загрози життю та здоров`ю працівників апарату Господарського суду Одеської області, суддів, учасників судових справ та відвідувачів суду, водночас, для забезпечення процесуальних прав учасників справи, зокрема щодо участі у судових засіданнях, можливість здійснення яких на даний час обмежена, підготовче засідання було відкладено, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 15.04.2020 року.

09.04.2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО №9062/20, згідно якого відповідач не погоджується з заявленими позовними вимогами СОК „Троянда" з наступних підстав. По-перше, відповідач вказує, що йому стало відомо, що 05.09.2018 року між СОК Троянда та Кілійською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди землі № 40, відповідно до якого позивачу було передано в платне користування земельну ділянку загальною площею 106 га, яка розташована на території с. Червоний Яр Кілійського району (за межами населеного пункту). По-друге, відповідач стверджує, що зазначений договір оренди земельної ділянки був зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок Кілійської районної державної адміністрації за № 40 від 05.09.2018 року, про що зазначено в самому договорі, а тому вважає твердження позивача про те, що договір оренди є неукладеним надуманими. По-третє, відповідач наполягає, що відповідна земельна ділянка у період 2018-2019 року використовувалась позивачем, оскільки позивачем здійснювалась сплата орендної плати, починаючи з листопада 2018 рок та по березень 2019 року. Більш того відповідач наполягає, що факт використання земельної ділянки також підтверджується листом ГУ Держгеокадастру № 18-15-0.43-323-90-20 від 24.03.2020 року, в якому зазначено, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області прийнято наказ від 21.11.2018 року № 1050-ДК про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, шляхом проведення перевірки щодо використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, площею 39,00 га, яка розташована на території Червоноярської сільської ради Кілійського району Одеської області (за межами населеного пункту). В результаті якої встановлено самовільне використання керівником СОК „Троянда" земельної ділянки площею 33,00 га, яка входить до складу земельної ділянки площею 39,00 га, на території Червоноярської сільської ради Кілійського району Одеської області (за межами населеного пункту). Зазначений відзив був залучений судом до матеріалів справи із поновленням строку для його подання, за клопотанням відповідача, про що зазначено у протоколі судового засідання від 15.04.2020 року.

У судовому засіданні 15.04.2020 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 04.05.2020 року.

04.05.2020 року відповідачем було подано до суду заяву про залучення до матеріалів справи документів (а.с.80-93). За результатами розгляду даного клопотання у судовому засіданні 04.05.2020 року судом було долучено до матеріалів справи відповідне клопотання відповідача, однак, докази, які відповідач просив долучити до матеріалів справи, в силу приписів ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, судом до розгляду не прийнято, оскільки вони подані з порушенням строку визначеного ч. 3 ст. 80 цього Кодексу та відповідачем не обґрунтовано про неможливість подання таких доказів своєчасно з причин, що не залежали від нього, про що зазначено у протоколі судового засідання від 04.05.2020 року.

04.05.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву вх. ГСОО № 11074/20, в порядку ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, в якій він не погоджується з доводами відповідача зазначаючи про те, що звернення позивача до Кілійською РДА не надає їй повноважень розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, адже з 2013 року, за твердженням позивача, такі повноваження належать Державній службі України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами. При цьому позивач зазначає, що Кілійською РДА не було проведено грошову нормативну оцінку, а тому вважає, що орендна ставка є явно завищеною, що суперечить нормам законодавства та порушує права орендарів. Більш того, позивач стверджує, що відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо укладення договору оренди землі №40 від 05.09.2018 року не вносилися та по теперішній час не містяться в реєстрі, в зв`язку з чим наполягає, що реєстрація договору оренди земельної ділянки у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок Кілійської РДА не є держаною реєстрацією відповідно до норм законодавства, а тому договір оренди землі №40 від 05.09.2018 року, за думкою позивача, слід вважати неукладеним. Разом з тим, позивач зазначає, що у листі ГУ Держгеокадастру в Одеській області мова йде про інші земельні ділянки, тоді як в оренду передавалась земельна ділянка площею 106 га. Крім того, зазначає, що у відповідному листі зазначена адреса земельної ділянки: Червоноярська сільська рада, однак за відсутності кадастрового номера земельної ділянки є неможливим встановлення її місцезнаходження.

У судовому засіданні від 04.05.2020 року судом було постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, на 15.05.2020 року.

12.05.2020 року до суду від відповідача надійшли заперечення вх. ГСОО №11709/20, в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких відповідач не погоджується із доводами позивача з аналогічних підстав, які були зазначені у відзиві на позовну заяву. При цьому відповідач наполягає на тому, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України „Про оренду землі", однак за твердженням відповідача, законом не вимагається обов`язкова реєстрація договору оренди у відповідному реєстрі речових прав. Крім того відповідач, посилаючись на те, що земельний податок та орендна плата за землю є різними платежами, та відповідно до ст. 14.1.147 Податкового кодексу України разом складають таку категорію як плата за землю, вважає, що розмір орендної ставки у договорі № 40 від 05.09.2018 року у розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки є цілком законним та відповідає вимогам діючого законодавства. Більш того відповідач наполягає, що твердження позивача про невикористання земельної ділянки 106 га не відповідають дійсності, адже постановою заступника Головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру в Одеській області Задорожної Н.В. № 235-ДК/0082По/08/01/-19 від 10.04.2019 року встановлено, що керівник СОК Троянда використовує земельну ділянку площею 106 га, яка розташована на території Червоноярської міської ради (за межами населеного пункту). Перевіркою з виїздом на місце встановлено, що земельна ділянка - засіяна озимою сільськогосподарською культурою. Земельна ділянка у задовільному стані, ознаки засмічення відсутні. Також, представник керівника СОК Троянда Кананихіна М.В. - Федоренко Ю.М. зазначив, що СОК Троянда використовує земельну ділянку площею 106,00 га, до складу якої входить земельна ділянка площею 67,0809 га, на території Червоноярської сільської ради Кілійського району (за межами населеного пункту), на підставі договору оренди № 40, який укладено між Кілійською районною державною адміністрацією Одеської області - з одного боку та керівником СОК Троянда Кананихіним М.В. - з іншого. Зазначене за думкою відповідача свідчить про визнання керівництвом відповідача обставин укладення відповідного договору оренди та використання на його підставі земельної ділянки.

При цьому у зазначених вище запереченнях відповідачем викладено клопотання про поновлення на подачу доказів зазначених у переліку до заперечень. Зазначене клопотання було задоволено судом, а відповідні докази залучені до матеріалів справи, про що зазначено у протоколі судового засідання від 15.05.2020 року. При здійсненні відповідних процесуальних дій судом враховано обставини відсутності знаходження таких доказів у розпорядженні відповідача та вчинення ним дій щодо їх отримання.

У судовому засіданні від 15.05.2020 року судом було постановлено протокольну ухвалу, якою в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 25.05.2020 року.

У судовому засіданні від 25.05.2020 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 17.06.2020 року.

09.06.2020 року до суду від Кілійської районної державної адміністрації надійшли пояснення вх. ГСОО № 14645/20, в яких третя особа зазначає, що відповідний договір було укладено з метою недопущення втрат місцевих бюджетів за користування земельними ділянками державної власності сільськогосподарського призначення на території Кілійського району Одеської області (за межами населених пунктів) та ліквідації випадків порушення діючого податкового законодавства на виконання протокольних доручень засідань колегії Одеської обласної державної адміністрації, згідно яких голови районних державних адміністрацій повинні були розглянути можливість укласти відповідні угоди з сільськогосподарськими виробниками та підвищення орендної плати за відповідні землі державної власності не менше ніж на 8 відсотків від нормативно грошової оцінки. При цьому, третя особа зазначає, що у повній відповідності з вищезазначеними документами нею було укладено відповідний договір оренди земельної ділянки від 05 вересня 2018 року за взаємною згодою сторін терміном на один рік. Крім того районна адміністрація зазначає, що стаття 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач, в даному випадку не може застосовуватись так як набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

У судовому засіданні 17.06.2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.06.2020 року проти задоволення позову заперечував з підстав зазначених у відповідних заявах по суті спору та просив суд у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, між тим про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом надіслання відповідної ухвали суду, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення судового відправлення. При цьому, оскільки у пояснення вх. ГСОО № 14645/20 третьою особою викладено прохання про розгляд справи без участі відповідного представника, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника Кілійської районної державної адміністрації.

В судовому засіданні 17.06.2020 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 22.06.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р.).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є принцип верховенства права.

Як вказано у Рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

При цьому, суд зазначає, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, тоді як підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як свідчать матеріали справи, правовою підставою для звернення з даним позовом позивачем визначено положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, тобто зазначено про безпідставне набуття відповідачем грошових коштів у розмірі 274199,72 грн., як сплачених на підставі договору, що є неукладеним.

За змістом статей 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст. 15 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України правомірність і обґрунтованість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб`єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) застосованого способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову судом.

Так, сутність вказаного спору полягає у примусовому поверненні на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України відповідачем безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 274199,72 грн.

Оскільки позивачем, при зверненні до суду з позовними вимогами, у якості правових підстав визначено положення ст.1212 Цивільного кодексу України, а саме зазначено про безпідставне набуття відповідачем грошових коштів, суд зазначає таке:

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Так, суд зазначає, що кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України, що відповідає висновку, сформульованому Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013р. у справі № 6-88цс13.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Наведене дозволяє дійти висновку, що обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав).

При цьому суд зазначає, що встановлення сукупності зазначених умов щодо безпідставності набуття відповідного майна є предметом доказування для позивача та, відповідно, оцінки для суду.

З огляду на викладене вище, оскільки відповідачем не спростовано сам факт отримання коштів у спірний період, а позивач на полягає на безпідставному отриманні таких коштів, суд першочергово повинен встановити наявність або відсутність підстав для такого отримання.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 9 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За статтею 1 Закону України "Про оренду землі" (надалі - Закон) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У відповідності до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Статтею 13 вказаного Закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 14 даного Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627, ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Закріпивши принцип свободи договору, Цивільний кодекс України разом з тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у ст. ст. 642 - 644 ЦК України.

Істотні умови договору оренди землі визначені у частині 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі", якими є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Частиною другою цієї статті передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Тобто наявність кадастрового номеру підтверджує сформованість земельної ділянки та її державну реєстрацію.

Як встановлено матеріалами справи, 05.09.2018 року між СОК „Троянда" (орендар) та Кілійською районною державною адміністрацією (орендодавець) було підписано договір оренди землі №40, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянкою загальною площею 106 га (з урахуванням додаткової угоди 103 га (а.с. 9)), яка розташована на території с. Червоний Яр Кілійського району (за межами населеного пункту) за нормативною грошовою оцінкою: 3848592,89 грн. (з урахуванням додаткової угоди - 3739670,45 грн. (а.с. 9)).

За умовами п. 6 договір оренди землі №40 вступає в дію з дня його підписання та діє протягом одного року.

Відповідно до п. 7 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 12 % від суми нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом міністрів України формами, що заповнюються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Пунктом 8 договору визначено, що орендна плата вноситься щомісячно рівними частинами протягом строку дії договору.

За змістом п. 34 договору, він набуває чинності з моменту його реєстрації в книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок, яку веде Кілійську районна державна адміністрація.

Як встановлено матеріалами справи позивачем було перераховано на бюджетний рахунок №33212812015248, банк отримувача Державне Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, код 37905000, отримувач коштів Управління Державної Казначейської служби України у Кілійскому районі/село Червоний Яр., тобто на користь Червоноярської сільської ради грошові кошти у розмірі 274199,72 грн., згідно платіжних доручень (а.с.10-14) із зазначенням призначення платежу оплата податку оренди землі згідно договору №40 від 05.09.2018р., що цілком визнається відповідачем у справі.

Проаналізувавши зміст наявних в матеріалах справи платіжних доручень суд дійшов висновку, що позивачем цілком свідомо та з власної волі було здійснено перерахування грошових коштів із зазначенням відповідного призначення платежу, а саме плата податку з оренди землі згідно договору №40 від 05.09.2020 року.

Частиною 2 ст. 640 Цивільного кодексу України встановлено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За умовами ст. 17 Закону, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

При цьому, судом встановлено наявність запису щодо реєстрації відповідного договору, як то передбачено п. 3.4 договору оренди землі, а також щодо наявності додатку до договору: схема розміщення земельної ділянки, існування яких не заперечується жодною із сторін, що в силу приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України визнається судом.

Отже, із зазначеного вбачається, що позивач був обізнаний щодо місця розташування та розміру вказаної земельної ділянки. Судом також враховуються надані Кілійською районною державною адміністрацією пояснення щодо мети укладення такого договору та нетривалість правовідносин, які виникли на його підставі, оскільки договір було укладено із строком дії на 1 рік, в зв`язку з недопущенням втрат місцевих бюджетів, а також порушень податкового законодавства, на виконання Одеської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, а також фактичні дії позивача з перерахування коштів за договором оренди землі №40 від 05.09.2018 року суд зазначає, що СОК „Троянда" визнавались обставини щодо наявності зобов`язань по сплаті обов`язкових платежів у вигляді податку з оренди землі за зазначеним договором, що свідчить про наявність договірних відносин та укладення договору оренди землі на вказаних у договорі умовах, що свідчить про подальше схвалення позивачем такого правочину.

Водночас, суд критично відноситься до тверджень позивача щодо нездійснення користування відповідною земельною ділянкою, адже докази зазначеного в матеріалах справи не містяться.

Поряд з цим, викладені позивачем обставини щодо невикористання СОК „Троянда" відповідної земельної ділянки судом до уваги не приймаються, адже вірогідність таких тверджень спростовується постановою заступника Головного державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру в Одеській області Задорожної Н.В. № 235-ДК/0082По/08/01/-19 від 10.04.2019 року, якою встановлено, що керівник СОК „Троянда" використовує земельну ділянку площею 106 га, яка розташована на території Червоноярської міської ради (за межами населеного пункту). Перевіркою з виїздом на місце встановлено, що земельна ділянка - засіяна озимою сільськогосподарською культурою. Земельна ділянка у задовільному стані, ознаки засмічення відсутні. Також, представник керівника СОК „Троянда" Кананихіна М.В. - Федоренко Ю.М. зазначив, що СОК „Троянда" використовує земельну ділянку площею 106,00 га, до складу якої входить земельна ділянка площею 67,0809 га, на території Червоноярської сільської ради Кілійського району (за межами населеного пункту), на підставі договору оренди № 40, який укладено між Кілійською районною державною адміністрацією Одеської області - з одного боку та керівником СОК „Троянда" Кананихіним М.В. - з іншого.

За приписами ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами, якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений.

У сукупності зазначених обставин суд зазначає, що зокрема, позивач, як орендар, який фактично здійснив підписання договору оренди, жодним чином не був позбавлений можливості здійснити реєстрацію свого речового права щодо відповідної земельної ділянки, як сумлінний користувач, а тому відсутність дій сторін щодо реєстрації відповідних прав не свідчить про його неукладеність, а може бути підставою для притягнення сторін до відповідальності у визначеному законом порядку.

Разом з тим суд зазначає, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Слід зазначити, що поведінка, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Вочевидь, що дії позивача, який уклав договір оренди №40 від 05.09.2018 року здійснював користування земельною ділянкою та проводив оплату податку оренди землі, посилаючись на відповідний договір оренди, а згодом пред`явив позов про стягнення безпідставно сплачених коштів у розмірі 274199,72 грн. з підстав неукладеності такого договору, суперечать його попередній поведінці (підписанню договору та користуванням земельною ділянкою) і є недобросовісними.

За таких обставин, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту безпідставного отримання відповідачем грошових коштів у зазначеній сумі, а тому позовні вимоги СОК „Троянда" є необґрунтованими.

Отже, з урахуванням встановлених обставин, суд зазначає, що підстави для застосування до спірних правовідносин приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України відсутні.

Водночас, в аспекті спірних правовідносин суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

При цьому, для того щоб правочин мав юридичну силу, він повинен відповідати умовам дійсності правочину.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Отже, нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини), тобто є „абсолютно недійсним".

Однак, аналізуючи зміст укладеного договору оренди землі №40 від 05.09.2018 року судом не встановлено обставин його абсолютної недійсності, як такого, що є недійсним у силу прямої вказівки закону, в зв`язку з чим вказаний договір не може вважатись нікчемним.

Поряд з цим суд зазначає, що презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальним правилом, презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

При цьому, позивачем до матеріалів справи не надано доказів встановлення обставин недійсності договору оренди землі на момент вирішення судом даного спору.

При цьому суд зауважує, що в силу приписів ст. 21 Закону України „Про оренду землі", за наслідками визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог СОК „Троянда" у повному обсязі.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

2.Судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в порядку ст. 256 ГПК України.

Повний текст складено 22 червня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська