Рішення

від 23.06.2020 по справі 640/13029/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2020 року м. Київ № 640/13029/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Амерікан фліт ДоКиївської міської митниці ДФС провизнання протиправним та скасування рішення, В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Амерікан фліт (далі-позивач/ТОВ Амерікан фліт ) звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Київської міської митниці ДФС (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA100030/2019/000005/2 від 17.01.2019 р. та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100030/2019/00017 від 17.01.2019 р.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.07.2019 року суд визнав подану заяву і додані до неї матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження по справі, встановив, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні рішення про коригування митної вартості товарів № UA100030/2019/000005/2 від 17.01.2019 р. та картка відмови № UA100030/2019/00017, якими збільшено митну вартість автомобіля позивача, заявлену нею у митній декларації, є протиправними адже прийняті на підставі необґрунтованого висновку відповідача про недостатність наданих позивачем документів для підтвердження заявленої нею митної вартості.

Відповідач в письмовому відзиві на позов вказав на відповідність оскаржуваних рішень вимогам чинного законодавства.

Одночасно, відповідачем подано клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

За приписами ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В силу приписів статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно до положень ч. 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

В клопотанні відповідача не наведені конкретні обставини, що ускладнюють розгляд справи в порядку спрощеного провадження. Ознайомившись із матеріалами справи, враховуючи категорію справи та характер спірних правовідносин, обсяг та характер доказів у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ Амерікан фліт придбано у нерезидента American Fleet Enterprises Inc транспортний засіб, що був у використанні та пошкоджений, та має такі характеристики: марка - TOYOTA, модель - RAV -4, ідентифікаційний номер кузова - НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення - 2017, країна виробництва - Японія.

16.01.2019 р. з метою митного оформлення автомобіля позивачем через митного брокера подано на митний пост Столичний декларацію № UA100030/2019/395618, відповідно до якої митну вартість визначено за першим методом, тобто за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, в розмірі 11 232,00 доларів США.

Під час перевірки даних до митного оформлення документів, відповідачем встановлено, що документи, подані для підтвердження митної вартісті товару, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку із цим, декларанту запропоновано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; якщо здійснювалось страхування, то страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, а також докумети, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини

Вподальшому, відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості № UA100030/2019/000005/2 від 17.01.2019 р.

Прийняте рішення про коригування митної вартості обґрунтоване неподанням декларантом всіх запитуваних документів та те, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та містять розбіжності.

У зв`язку з прийняттям вищевказаного рішення відповідачем надано позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного значення № UA100030/2019/00017, якою позивачу відмовлено у митному оформленні (випуску) придбаного ним товару.

Не погоджуючись із винесеними рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулювання економічних, організаційних, правових, кадрових та соціальних аспектів діяльності митної служби України визначає Митний кодекс України.

Статтею 49 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 51 Митного кодексу України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно частини 1 та 2 якої митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частин перша статті 52 Митного кодексу України).

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (частина друга статті 52 Митного кодексу України).

Статтею 53 Митного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

1) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів;

б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами;

в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням;

2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів;

б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів;

в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо);

г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів;

3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті....;

4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;

5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;

7) витрати на страхування цих товарів.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню:

1) плата за будівництво, спорудження, складення, технічне обслуговування або технічну допомогу, здійснені після ввезення імпортних товарів, таких як промислова установка, машини або обладнання;

2) витрати на транспортування після ввезення;

3) податки, які справляються в Україні.

Використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості повинні бути об`єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Визначаючись щодо обґрунтованості доводів щодо неможливості підтвердження поданими позивачем документами митної вартості товару заявленої у митній декларації, суд виходить з наступного.

Стаття 57 Митного кодексу України регулює методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, а саме:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Згідно зі статтею 58 Митного кодексу України, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

За приписами частин 5-8 статті 57 Митного кодексу України у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 59 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Відповідно до частини першої статті 60 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.

Згідно статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Системний аналіз наведених вище норм Митного кодексу України дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.

Судом встановлено, що митним органом митна вартість товарів визначалась шляхом послідовного використання методів та застосовано резервний метод визначення митної вартості товару, оскільки на думку митного органу неможливо застосувати інших методів.

В обґрунтування наявності підстав для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів № UA100030/2019/000005/2 від 17.01.2019 р. та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100030/2019/00017, зазначено про те, що декларантом для підтвердження заявленої митної вартості не подано:

1) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

2) транспортні документи щодо переміщення товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару;

3) страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;

4) документи, що підтверджують понесені витрати на брокерські послуги;

5) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Також відповідачем зазначено про подання позивачем документів без перекладу, розбіжність визначення вартості транспортного засобу в декларації та інвойсі та існуючий зв`язок між продавцем та покупцем.

Досліджуючи наявність підстав для прийняття рішення про коригування митної вартості товарів та відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, суд зазначає наступне.

Позивачем під час здійснення митного оформлення відповідачу було подано наступні документи:

рахунок-фактуру (інвойс) № 88305 від 02.10.2018 р.;

автотранспорту накладну № 700046 від 10.01.2019 р. ;

декларацію про походження товару № 88305 від 02.10.2018 р.;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 15.08.2018 р.;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 25.10.2018 р.;

свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 19.09.2018 р.;

зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 01/18 від 22.06.2018 р.;

договір про надання послуг митного брокера № 20/2017 від 19.06.2017 р.;

довідки з ТОВ Центр Авто від 16.01.2019 р.

Так, судом встановлено, що на підтвердження митної вартості до митної декларації позивачем додано інвойс від 02.10.2018 р. № 88305, в якому зазначена ціна автомобіля - 10832 долари США.

При цьому, в інвойсі зазначена вартість транспортування трьох автомобілів до України - 1200 доларів США (по 400 доларів США за одиницю). Відтак, загальна митна вартість автомобіля складає 11 232 долари США, що відповідає сумі зазначеній позивачем у митній декларації № UA100030/2019/395618.

Вказане, у свою чергу спростовує ненадання позивачем відомостей щодо вартості транспортування автомобіля.

У свою чергу, необґрунтованими твердження відповідача про неможливість перевірки правильності визначеної декларантом митної вартості товару за відсутності банківських платіжних документів, які стосуються товару, адже такі документи ніяким чином не можуть вплинути на ціну товару та визначення митних платежів. У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Відсутність платіжних документів не може ставити під сумнів достовірність інформації щодо ціни товару, яка зазначена в договорі, який в свою чергу, був поданий декларантом для митного оформлення товарів.

Разом з тим, матеріали справи містять квитанцію від 20.09.2018 р. № 12637312, якою підтверджено, що спірний транспортний засіб придбаний зі страхового аукціону за ціною 10 831,25 доларів США.

Також судом встановлено, що страхування автомобіля не здійснювалося; відомості про те, що таке за умовами купівлі-продажу повинне було здійснюватися за рахунок позивача з жодних документів не випливає, відтак вимога надати документи про вартість страхування автомобіля також є необґрунтованою та за наведених умов не виконуваною, оскільки обов`язок застрахувати цей автомобіль у позивача був відсутній.

Щодо відсутності у позивача висновків про якісні та вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, суд зазначає, що в процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. Відсутність висновків про якісні та вартісні характеристики товарів не повинна братися митницею до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

В частині посилань Київської міської митниці ДФС щодо незабезпечення перекладу документів, поданих до митного оформлення, відповідно до статті 254 Митного кодексу України, суд звертає увагу на наступне.

Так, статтею 254 Митного кодексу України передбачено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

У свою чергу, відповідачем жодним чином не обґрунтовано необхідності надання перекладу документів, не зазначено які саме документи містять дані на підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації, складені іншою мовою та потребують перекладу.

В частині посилання позивача на існуючий зв`язок між продавцем та покупцем, що призвело до винесення спірного рішення, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини дванадцятої статті 58 Митного кодексу України той факт, що продавець і покупець пов`язані між собою особи, сам по собі не може бути підставою для розгляду вартості операції як неприйнятної. У таких випадках необхідно розглянути обставини продажу та прийняти вартість операції за умови, що взаємовідносини покупця і продавця не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Частина тринадцята статті 58 Митного кодексу України вказує, що за наявності достатніх підстав вважати, що відносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, вплинули на ціну оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен надати декларанту або уповноваженій ним особі свої письмові обґрунтування, що такий вплив мав місце.

Згідно з частинами чотирнадцятою, п`ятнадцятою статті 58 Митного кодексу України у разі відсутності обґрунтувань з боку органу доходів і зборів необхідно вважати, що взаємовідносини, зазначені у частині дванадцятій цієї статті, не вплинули на ціну оцінюваних товарів.

Декларант має право відповіді та доказу відсутності впливу взаємозв`язку продавця і покупця на ціну, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари.

Суд звертає увагу, що відповідачем не доведено вплив пов`язаності покупця і продавця на ціну товарів.

Так, в якості підстави вважати, що пов`язаність покупця і продавця виплинули на митну вартість товарів, відповідач посилається на спрацювання системи аналізу ризиків за спірною митною декларацією; проте, сам по собі факт наявності у відповідача інформації, отриманої у результаті спрацювання системи аналізів ризиків не може бути належним обґрунтуванням того, що взаємозв`язок між продавцем та позивачем за контрактом вплинув на розмір заявленої митної вартості.

Спрацювання системи аналізів ризиків, за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів, не може бути підставою для такого витребування та відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості товарів за ціною договору.

Відомості з інформаційних баз даних мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об`єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, та не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом документи.

На підставі досліджених письмових доказів суд вважає, що використані декларантом відомості підтверджені документально та визначені кількісно; їх достовірність не спростована відомостями від компетентних органів інших країн щодо не підтвердження обставин відчуження позивачу продавцем товару або що видані позивачу документи є фіктивними, недійсними.

Наведене дає підстави для висновку, що сумніви відповідача щодо складових митної вартості імпортованого товару ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Разом з тим, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатньою підставою для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Отже суд вважає, що позивачем подано відповідачу достатній пакет документів на підтвердження кількісних і вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, заявленої позивачем за першим методом, а тому заявлена позивачем митна вартість товарів відповідає вимогам статті 58 Митного кодексу України, натомість, митним органом безпідставно здійснено коригування митної вартості та застосовано другорядний метод визначення митної вартості товару - резервний.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність спірних рішень та наявності правових підстав для їх скасування.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятих на їх підставі рішень.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Що стосується відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частинами третьою-сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року №5076-VI ).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з договору про надання правової допомоги від 23.03.2019 р. № 1-2503/19-а, укладеного між позивачем та Адвокатським бюро Оприско та партнери , останнє зобов`язується надати позивачу за плату правові послуги, визначені у цьому договорі.

Згідно наданого позивачем розрахунку від 25.03.2019 р. № 001/1-2503/19-а, розмір витрат клієнта складається з наступних послуг:

- надання консультацій у справі - 2 000,00 грн.;

- збирання та обробка доказів - 3000,00 грн.;

- вивчення законодавства у справі та аналіз судової практики у справі - 3000,00 грн.;

- написання та подання позовної заяви - 6 500,00 грн.;

На підтвердження виконання умов договору про надання правової допомоги від 23.03.2019 р. № 1-2503/19-а надано копію квитанції від 25.03.2019 р. на загальну суму 14 500,00 грн.

Отже, позивачем належним чином доведено розмір витрат на професійну правову допомогу, які він уже поніс.

Беручи до уваги задоволення позовних вимог, заявлені позивачем витрати на професійну правову допомогу підлягають йому до відшкодування в розмірі 14 500,00 грн.

Таким чином, усього позивачу належить відшкодувати судові витрати в розмірі 18 342,00 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Амерікан фліт (03039, м.Київ, вул. Грінченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 35910679) задовольнити.

Визнати протиправним та рішення Київської міської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA100030/2019/000005/2 від 17.01.2019 р. та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100030/2019/00017 від 17.01.2019 р.

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Амерікан фліт (03039, м.Київ, вул. Грінченка, буд. 18, код ЄДРПОУ 35910679) судові витрати по сплаті судового збору та на професійну правову допомогу в розмірі 18 342,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (03124, м. Київ, вул. В. Гавела, 8-А; код ЄДРПОУ 39422888).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко