Рішення

від 19.06.2020 по справі 756/10179/18

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

19.06.2020 Справа № 756/10179/18

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Унікальний № 756/10179/18

Провадження №2/756/593/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого судді Диби О.В.

за участю секретаря П`яла Ю.Б.,

представника позивача адвоката Грищенка О.М.,

представника відповідача адвоката Новицької Ю.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ОСГ Рекордз Менеджмент до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, уточненим в ході розгляду справи про визнання недійсним з моменту укладення договору про надання послуг №1-28/08-13 від 01.01.2014, укладеного між ТОВ ОСГ Рекордз Менеджмент та ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 01.01.2014 між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг №1-28/08-13, згідно з яким відповідач зобов`язався надавати консультаційні послуги щодо організації та функціонування архівного діловодства у банківському секторі щодо підтримки діючого договору, підписаного між ПАТ КБ Правекс-Банк та ТОВ ОСГ Рекордз Менеджмент .

Позивач вказує, що договір сторонами не виконувався, жодних консультацій та оплат по ньому не здійснювалось, будь-яких актів приймання-передачі виконаних робіт між сторонами не підписувалось, згоди щодо предмету договору досягнуто не було, директор ТОВ ОСГ Рекордз Менеджмент , в силу статутних обмежень не мав права на укладення зазначеного договору.

На підставі викладеного позивач просив визнати недійсним з моменту укладення договору про надання послуг №1-28/08-13 від 01.01.2014, укладеного між ТОВ ОСГ Рекордз Менеджмент та ОСОБА_1

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, подав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що в процесі підписання договору сторони досягли згоди з предмету, ціни та строку договору, відповідачем надавались консультаційні послуги, на підтвердження чого складались відповідні звіти та направлялись на адресу позивача у відповідності до умов договору. Звернувся до суду із заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

01.01.2014 між ТОВ ОСГ Рекордз Менеджмент , в особі директора Гончаренка С.В. (замовник) та ОСОБА_1 (виконавець) укладено договір про надання послуг №1-28/08-13 (а.с.6-8), згідно з яким відповідач зобов`язався надавати консультаційні послуги щодо організації та функціонування архівного діловодства у банківському секторі щодо підтримки діючого договору №1060/30-01 від 11.03.2010, підписаного між ПАТ КБ Правекс-Банк та ТОВ ОСГ Рекордз Менеджмент (основний договір).

Згідно з п.2 договору встановлено, що консультаційні послуги надаються щоквартально. Обов`язковою умовою, що підтверджує надання послуг, є звіт щодо виконаних робіт, що надається замовнику виконавцем шляхом надсилання рекомендованого листа щоквартально до 5-го числа кожного кварталу за формулою, наведеною у Додатку 1 до цього договору. У випадку ненадання даного звіту до 5-го числа наступного за звітним кварталу консультаційні послуги вважаються такими, що не були надані.

Відповідно до п.3.1 договору вартість консультаційних послуг за даним договором складає 296 000 грн. у рік, або 74000 грн. за кожен квартал.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що він вступає в дію від дня його укладення та діє до 01.03.2020, але в будь-якому разі не повинен перевищувати строк дії основного договору.

Згідно п.8.4 договору усі додатки до нього є його невід`ємною частиною.

Як убачається з додатку 1 до договору про надання послуг (а.с.9), сторонами погоджено форма звіту щодо надання консультаційних послуг, в якому визначено перелік показників, за якими щокварталу оцінюється робота та надаються консультації, зокрема, наявність архівних документів, наявність змін у структурі банківських документів, претензії щодо роботи архіву загалом, претензії щодо компанії ТОВ ОСГ Рекордз Менеджмент .

У відповідності п. 3.3 договору у випадку неотримання звіту у строки, вказані п. 2.2 даного договору, сума винагороди за попередній квартал становить нуль грн.

На виконання вищенаведених умов договору, на адресу позивача відповідачем направлялися рекомендовані листи з відповідними звітами про надання консультаційних послуг від 01.07.2016, 01.10.2016, 03.01.2017, 01.04.2017, 03.07.2017, 02.10.2017, 03.01.2018, 03.04.2018, 02.07.2018, 02.10.2018 (а.с.35-61).

Вказані звіти отримувалися уповноваженою особою позивача що підтверджується чеками ПрАТ Укрпошта та рекомендованими зворотними повідомленнями.

Будь-яких доказів на спростування отримання вказаних звітів позивачем суду не надано.

Представник позивача в судовому засіданні вказував на те, що йому не відомо про надходження зазначених документів на адресу позивача, так як і не відомо підстав відсутності будь - якої реакції позивача на систематичне надходження передбачених договором звітів.

Посилання позивача на відсутність опису-вкладення як доказу того, що саме наведені відповідачем звіти направлялись позивачу, не узгоджуються з обставинами справи, оскільки сторонами був погоджений саме такий порядок підтвердження надання консультаційних послуг як направлення звітів позивачу шляхом надсилання рекомендованого листа щоквартально до 5-го числа наступного за звітним кварталу.

Крім того, як убачається з декларації №20993 (а.с.54), вона містить посилання на те, що позивачу було направлено та вручено 29.01.2018 о 13 од. 45 хв. один зі звітів про надання консультаційних послуг. При цьому жодних заперечень чи зауважень від отримувача на декларації не міститься.

Згідно з положеннями ст.16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК).

Позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на те, що сторонами не досягнуто згоди щодо предмету договору, відсутність спрямованості укладеного правочину на реальне настання правових наслідків та відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності у позивача , а саме директора ТОВ ОСГ Рекордз Менеджмент Гончаренка С.В .

В судовому засіданні сторона позивача не заперечувала того факту, що оспорюваний договір було підписано особисто директором ТОВ ОСГ Рекордз Менедмент Гончаренко С.В.

Частино 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

В судовому засіданні сторона відповідача вказувала на те, що сторони під час укладення оспорюваного договору узгодили всі істотні умови, визначили предмет договору та порядок здачі - приймання виконаних робіт. Сторона відповідача виконувала свої обов`язки на умовах та у спосіб, передбачений сторонами у договорі, а позивач ухиляється від виконання його умов.

Сторона позивача фактично вказувала на те, що оспорюваний договір між сторонами є недійсним, оскільки між ними не було досягнуто згоди щодо предмету договору. Однак не досягнення згоди відносно істотних умов договору, може свідчити про його неукладеність між сторонами, а не про його недійсність.

В той же час, матеріали справи свідчать про те, що відповідач виконував умови оспорюваного договору і вони йому були зрозумілі, а позивач приймав надану відповідачем послугу у спосіб, визначений сторонами.

Та обставина, що позивач не здійснював оплату надаваних відповідачем та прийнятих позивачем послуг, не може свідчити про його недійсність або неукладеність, а може свідчити про невиконання однією із сторін його умов про оплату.

Змінюючи підстави позову представник позивача посилався на те, що директор позивача Гончаренко С.В. діючи на підставі статуту, уклав оспорюваний договір з перевищенням свої повноважень. Вказував на те, що до виключної компетенції загальних зборів позивача належить надання дозволу на продаж або інше розпорядження будь - якими основними активами товариства (за винятком товарів в обігу та переробці), вартість яких в українських гривнях перевищує еквівалент 100 000 доларів США.

Зазначав, що ціна договору становить 1 825 333, 33 грн., що станом на 01.01.2014 згідно офіційного курсу НБУ становило 228 366, 48 доларів США, що перевищує ціну правочинів, які має право укладати директор товариства без погодження із його загальними зборами. Таким чином представник позивача дійшов висновку про те, що вказана обставина є іншою самостійною підставою для задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним.

Пунктом 10.3.3 статуту позивача визначено, що до виключної компетенції загальних зборів учасників належить надання дозволу на продаж або інше розпорядження будь - якими основними активами товариства (за винятком товарів в обігу та переробці) , вартість яких в українських гривнях перевищує еквівалент в розмірі 100 000 доларів США.

Сторона позивача стверджує, що загальні збори не надавали жодного дозволу на укладення оспорюваного правочину в той же час, жодних доказів цьому не надає.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти вказаної підстави для задоволення позовних вимог та вказував на те, що ціна оспорюваного договору визначається з урахуванням конкретних обставин, які можуть і не настати. Вказує на те, що консультативні послуги по договору надавалися відповідачем з 01.04.2016, і загальна вартість отриманих позивачем послуг становить 814 000 грн., що не перевищує визначений статутом ліміт.

Зазначив, що відповідач перед укладенням оспорюваного договору зі змістом статуту ознайомлений не був.

Доказів на спростування вказаних тверджень, матеріали справи не містять.

Сторона позивача вказувала на те, що в межах Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні активи - ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Зазначає, що до оборотних активів входять грошові кошти та їх еквіваленти.

Разом із тим обмеження на вчинення правочинів встановлено до основних активів.

В той же час, статут позивача не розкриває поняття основні активи .

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби №92 від 27.04.2000 визначено, що основні засоби - матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Пункт 14.1.138 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції станом на 01.01.2014) визначає основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 6000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 6000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Згідно з частиною першою статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Частина третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі N 911/2129/17 (провадження N 12-45гс19).

В судовому засіданні представник позивача пояснив, що за результатами укладення оспорюваного договору, до директора ТОВ ОСГ Рекордз Менедмент Гончаренка С.В. не було застосовано жодної санкції, хоча п. 10.3.20 статуту позивача передбачає можливість загальних зборів визнання матеріальної відповідальності директора у разі, якщо він зловживає своїми службовими повноваженнями

Таким чином, враховуючи відсутність відомостей про ознайомлення сторони відповідача зі статутом позивача, відсутності доказів про те, що відповідач діяв недобросовісно та неоднозначного тлумачення термінів, які вживаються у статуті товариства, суд приходить до висновку, що вказані стороною позивача обставини, не можуть слугувати підставою для задоволення позовних вимог.

Інші обставини, на які посилалася сторона позивача, не свідчать про недійсність оспорюваного правочину та стосуються порядку його виконання, тому судом до уваги не беруться.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі та в подальшому, від сторін не надходили заяви про залучення до участі у справі інших осіб, на права та обов`язки яких, може вплинути можливе рішення суду.

Стороною відповідача було подано заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки позивач достаменно знав про факт укладення оспорюваного договору ще 01.01.2014, а з позовом до суду звернувся лише у серпні 2018 року.

Сторона позивача заперечувала проти пропуску строку позовної давності та вказував на те, що про наявність вказаного договору стало відомо лише 16.06.2017, після отримання претензії на суму 296 000 грн. від ТОВ ДІ Л ЕС ГРУП , яке набуло право вимоги за оспорюваним договором.

В той же час, оскільки наявні в матеріалах справи докази, не підтверджують посилання сторони позивача, як на підставу для задоволення позовних вимог, то підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності до заявлених вимог у суду немає.

Інших доводів, які б спростували висновки суду, сторонами не надано.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ОСГ Рекордз Менеджмент (м. Київ, вул. Ковпака, 8, ЄДРПОУ 32310371) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про визнання договору недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Оболонський районний суд м. Києва. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складено 19.06.2020

Суддя: О.В. Диба