Рішення

від 22.06.2020 по справі 265/1653/20

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа №265/1653/20

Провадження №2/265/918/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі

головуючого судді Адамової Т. С.,

за участю секретаря судового засідання Онищука О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Маріуполя Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу Головного управління Національної поліції України в Донецькій області та Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Четверта Маріупольска державна нотаріальна контора, про скасування арешту та виключення відповідного запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна,

В С Т А Н О В И В:

03 березня 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального відділу Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про скасування арешту, накладеного на підставі постанови слідчого ОСОБА_2 О. ОСОБА_3 . Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області про арешт майна від 13.06.2011 року на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1412300000:01:011:0396, що розташована по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.01.2009 року та зобов`язання Четвертої Маріупольської державної нотарільної контори вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про накладення арешту на вказану земельну дялінку. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що він є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.01.2009 року. Він, маючи намір здійснити відчуження вказаної земельної ділянки, звернувся за допомогою до адвоката, яка з`ясувала, що на вказану земельну ділянку 13 червня 2011 року накладено арешт слідчим Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області Ангеловським О.Л. На сьогоднішній день Новоазовський РВ ГУМВС України в Донецькій області знаходиться на непідконтрольній Україні території. У постанові слідчого про накладення арешту зазначено, що спірна земельна ділянка фактично належить Виноградненській сільській раді, тоді як станом на 2011 рік та на теперішній час вказана земельна ділянка належить до території Маріупольської міської ради. Вважає, що наразі підстав для арешту земельної ділянки АДРЕСА_1 немає, даний арешт перешкоджає йому належно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою.

21 травня 2020 року від відповідача Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області в особі прокурора Гора А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що Маріупольська місцева прокуратура № 1 не є належним відповідачем по справі, оскільки кримінальне провадження № 42013050290000022 знаходиться у Лівобережному відділі поліції Головного управління національної поліції у Донецькій області, що унеможливлює ознайомитися з його матеріалами Маріупольській місцевій прокуратурі № 1. Крім того, вважає, що з питанням про зняття спірного арешту позивач має право звернутися в порядку кримінального судочинства.

26 травня 2020 року від представника позивача адвоката Ботман О.О. надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено наступне. Позивач звертався до Маріупольської місцевої прокуратури № 2, а також до Прокуратури Донецької області з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного на підставі постанови слідчого Ангеловського О.Л. Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області про арешт майна від 13.06.2011 року. Прокуратурою Донецької області 29 лютого 2020 року зазначене клопотання було направлено керівнику Маріупольської місцевої прокуратури № 1 для організації розгляду в межах компетенції. Крім того, Маріупольською місцевою прокуратурою № 2 26 лютого 2020 року також було направлено Маірупольській місцевій прокуратурі № 1 за територіальністю для розгляду по суті звернення щодо скасування спірного арешту. В результаті розгляду вказаного клопотання саме Маріупольською місцевою прокуратурою № 1 за територіальністю в межах компетенції було надано відповідь від 06.03.2020 року, в якій рекомендовано позивачу звернутися до суду в порядку цивільного провадження з позовом про скасування арешту. Саме з цих підстав Маріупольська місцева прокуратура № 1 Прокуратури Донецької області є належним відповідачем по справі.

19 березня 2020 року до суду надійшло клопотання позивача ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі. Просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У цей же день від предстванвика позивача адвоката Ботман О.О. надійшло клопотання про залучення співвідповідача по справі: Маріупольську місцеву прокуратуру № 1 Прокуратури Донецької області.

25 травня 2020 року від відповідача Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області в особі прокурора Гора А. надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 04 березня 2020 року відкрито провадження по справі та справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 19 березня 2020 року за клопотанням представника позивача адвоката Ботман О.О. залучено до участі у справі у якості співвідповідача Маріупольську місцеву прокуратуру № 1 Прокуратури Донецької області.

Сторони у судове засідання не з`явилися. Представник відповідача Центрального відділу Головного управління Національної поліції в Донецькій області про причини неявки суд не повідомив, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, будь-яких заяв не надходило. Від позивача, його представника, представника Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області та від завідувача Четвертої Маірупольської державної нотаріальної контори в ході розгляду справи були надані заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 на підставі державного акту на праві власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 617125, виданого 21 січня 2009 року Управлінням Держкомзему у місті Маріуполі Донецької області (а.с. 10).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.08.2019 року, на земельну ділянку АДРЕСА_1 , 23 червня 2011 року накладено арешт Четвертою Маріупольською державною нотаріальною конторою за постановою слідчого Ангеловського О.Л. від 13.06.2011 року Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області (а.с. 11).

Як вбачається з постанови про накладення арешту слідчого СВ Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області Ангеловського О.Л., в межах кримінальної справи № 59-2011-01-127 накладено арешт на земельну ділянку АДРЕСА_1 кадастровий номер 1412300000:01:011:0396 АДРЕСА_2 (а.с. 14).

За даними відділу у місті Маріуполі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 22 жовтня 2019 року, земельні дялнки, розташовані за адресами: АДРЕСА_3 , станом на 2011 рік та на теперішній час знаходяться в межах міста Маріуполя (а..с 16).

Як вбачається з відповіді слідчого управління Головного управління Національної поліції в Донецькій області Національної поліції України від 31.01.2020 року, слідчим відділенням Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області здійснювалося досудове слідство у кримінальній справі № 59-2011-01-127 від 22.03.2011 року за ознаками ч.3 ст. 358 КК України. 27 березня 2013 року Маріупольським міським управлінням ГУМВС України в Донецькій області за матеріалами кримінальної справи № 59-2011-01-127 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050290000122 за ознаками ч.3 ст. 358 КК україни, як кримінального правопорушення, яке на день набрання чинності нового Кримінального процесуального кодексу перебувало в провадженні. 01 серпня 2013 року кримінальне провадження № 12013050290000122 об`єднано з кримінальним провадженням № 42013050290000022 від 15.01.2013 року за ч.4 ст. 190 КК України під єдиним номером № 42013050290000022. 03 липня 2015 року прокурором прокуратури міста Маріуполя кримінальне провадження № 42013050290000022 закрито на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України (а.с. 28).

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 29 квітня 2015 року старшим прокурором прокуратури міста Маріуполя кримінальне провадження № 42013050290000022 закрите на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи (а.с. 104-107).

Законом України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року, який набрав чинності 15 грудня 2015 року, в порядку реорганізації виключено міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури, у тому числі прокуратуру міста Маріуполя, та утворено в місті Маріуполі: Маріупольську місцеву прокуратуру № 1 та Маріупольську місцеву прокуратуру № 2.

Судом встановлено, що 20 лютого 2020 року адвокат Ботман О.О. зверталася в інтересах ОСОБА_1 до Маріупольської місцевої Прокуратури №2 із клопотанням про скасування арешту, накладеного на підставі постанови слідчого ОСОБА_2 . Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області про арешт майна від 13 червня 2011 року, на земельну ділянку площею 0,1000 га, що розташована по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 617125 від 21 січня 2009 року (а.с. 74-75).

Як вбачається з супроводжуючого листа Маріуполсьької місцевої прокуратури №2 від 26 лютого 2020 року вказане клопотання направлено за територіальністю для розгляду по суті керівнику Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Кулижкіну А.В. (а.с. 76).

06 березня 2020 року саме від Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області адвокатом Ботман О.О., діючою в інтересах ОСОБА_1 , отримано відповідь на вищевказане клопотання, відповідно до якої рекомендовано звернуктся до суду в порядку цивільного судочинства з позовною заявою про скасування накладеного арешту на майно (а.с. 53-54).

Враховуючі наведені обставини, суд відхиляє доводи відповідача Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 через те, що Маріупольська місцева прокуратура № 1 є неналежним відповідачем по справі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. ст. 316 , 317 , 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.321 ЦК України, особа може бути позбавлена права власності, або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03.06.2016 Про судову практику в справах про зняття арешту з майна , роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 під поняттям охоронювані законом інтереси , що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

Відповідно до ст. 16 ЦК України позивач має право вимагати захисту своїх прав шляхом припинення дії, яка порушує його право.

Як зазначено у позові, ОСОБА_1 має намір відчужити належну йому на праві власності земельну ділянку, проте через наявність арешту позбавлений можливості це зробити, таким чином, арешт накладений на майно порушує його право власності, яке підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб, а саме скасування арешту, накладеного на підставі постанови слідчого ОСОБА_2 О.Л. Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області про арешт майна від 13.06.2011 року на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1412300000:01:011:0396, що розташована по АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги про скасування арешту на земельну ділянку.

Щодо посилань відповідача Маріупольської місцевої прокуратури № 1 у відзиві на те, що порядок захисту, на який посилається позивач, прямо передбачений нормами КПК України, та чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту в порядку цивільного судочинства, суд зазначає наступне.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_4 , суд враховує, що арешт на майно ОСОБА_4 було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ Перехідні положення КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Крім цього, у межах кримінальної справи, що розслідувалася, ОСОБА_4 не набував процесуального становища підозрюваного, обвинуваченого, а як власник майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_4 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Проте кримінальну справу, в межах якої на майно ОСОБА_4 накладено арешт, закрито на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу скеровано не було.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

КПК України 1960 року , так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі.

Нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра більше дев`яти років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Дані висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року та від 21 серпня 2019 року по справам № 372/2904/17-ц та № 911/1247/18, відповідно.

Разом з тим, щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині виключення відповідного запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна записів про арешт нерухомого майна здійснюється посадовою особою відповідного органу під час виконання рішення суду про зняття арешту з майна.

Згідно п.5 глави 15 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 нотаріус, який наклав заборону, знімає заборону відчуження майна за рішенням суду.

Окрім того, на думку суду, Центральний відділ поліції Головного управління Національної поліції України в Донецькій області не є належним відповідачем, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42013050290000022 хоча і проводилося посадовими особами Головного управління Національної поліції в Донецькій області, однак рішення по даному кримінальному провадженню (постанову від 03.07.2015 року про закриття кримінального провадження) прийнято не слідчим ГУ Національної поліції, а прокурором прокуратури міста Маіруполя Донецької області. На підставі наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 до Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Донецькій області.

Керуючись ст. ст. 12 , 13 , 141 , 263-265 ЦПК України , суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Донецькій області та Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Четверта Маріупольска державна нотаріальна контора, про скасування арешту та виключення відповідного запису з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, - задовольнити частково.

Скасувати арешт на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 1412300000:01:011:0396, що розташована по АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 21.01.2009 року, накладений на підставі постанови слідчого Ангеловського О.Л. Новоазовського РВ ГУМВС України в Донецькій області про арешт майна від 13.06.2011 року.

У задоволенні решти позовних вимог до Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області, - відмовити.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центрального відділу Головного управління Національної поліції України в Донецькій області, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ;

Відповідач - Центральний відділ Головного управління Національної поліції України в Донецькій області 87515 Донецька область місто Маіруполь вулиця Фонтанна 87, код ЄДРПОУ 40109058;

Відповідач - Маріупольська місцева прокуратура № 1, код ЄДРПОУ 25707002, 875 01 Донецька область місто Маріуполь пл.. Мічмана Павлова 1;

Третя особа - Четверта Маріупольська державна нотаріальна контора, ЄДРПОУ 02888366, юридична адреса: 87505 місто Маріуполь вул. Лепорського будинок 13.

Суддя Т.С. Адамова