Рішення

від 22.06.2020 по справі 910/2943/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2020Справа № 910/2943/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадук Комплекс"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця

про стягнення 345 107,74 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Віадук Комплекс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 345107,74 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору поставки № УЗ/ЦЛ-18701/Ю від 04.12.2018 несвоєчасно здійснив оплату поставленого товару, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 214631,18 грн, інфляційні втрати у розмірі 94293,11 грн та 3% річних у розмірі 36183,45 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 суд ухвалив: позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Віадук Комплекс" залишити без руху; встановити позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви надати обґрунтований розрахунок заявлених до стягнення сум із відомостями про конкретно взятий позивачем період нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат; встановити позивачу строк для усунення недоліків - протягом семи днів з дня вручення даної ухвали.

13.03.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

За змістом ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Частинами 3, 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Так, з огляду на предмет позову у даній справі, ціну позову та незначну складність справи, суд визнає її такою, яку доцільно розглядати в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України , суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Так, будь-яких заяв або клопотань про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи від сторін спору до суду не надходило.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про розгляд даної справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; запропонувати відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; встановити позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановити відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи. Повідомити учасників справи, що клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має право подати в строк для подання відзиву, а позивач - не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

У встановлений судом строк клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від учасників справи не надходило.

27.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшов детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

05.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив, у якому він заперечив проти задоволення позову, зазначивши про те, що відповідачем не порушено строк оплати поставленої продукції за Договором № УЗ/ЦЛ-187 від 04.12.2018, оскільки, частково така оплата здійснена відповідачем протягом 30 календарних днів з дати отримання ним інформації про реєстрацію податкових накладних № 54 та № 55 від 29.12.2018.

Разом з тим, у відзиві міститься клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та клопотання про поновлення строку на подачу відзиву, оскільки, за твердженням відповідача, неподання відзиву в строк, встановлений в ухвалі суду від 18.03.2020 зумовлений об`єктивною неможливістю такого подання через введення на території України карантинних заходів.

Так, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 встановлено відповідачу строк на подачу відзиву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103054468010 ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримано відповідачем 26.03.2020, відтак, строк для подачі відзиву закінчувався 10.04.2020 (останній день для подачі відзиву).

Разом з тим, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Відтак, з огляду на встановлення постановою Кабінету Міністрів України карантину на усій території України з 12 березня 2020 року, враховуючи, що станом на день подачі відзиву карантин ще діє - строк на подання відзиву в даній справі є продовженим в силу приписів закону.

17.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання, у якому він заперечив проти стягнення витрат про професійну правничу допомогу, а у разі задоволення заяви позивача просив суд зменшити розмір таких витрат з огляду на їх не співмірність зі складністю справи.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені позивачем у позовній заяві та відповідачем у відзиві, суд

ВСТАНОВИВ:

04.12.2018 за результатами проведеної процедури закупівлі (відкритих торгів) між ТОВ Віадук Комплекс (позивач; постачальник) та Філією Пасажирська компанія АТ Українська залізниця , що діє від імені та в інтересах АТ Українська залізниця (відповідач, замовник) було укладено Договір поставки № УЗ/ЦЛ-18701/Ю (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка та кількість якої вказується у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що викладені у цьому договорі. Найменування продукції: Модуль КТП 1000/10/0,4кВ.

Загальна сума даного договору на момент його підписання складає 3320000,00 грн, крім того ПДВ 20% - 664000,00 грн, що разом становить 3984000,00 грн (п. 4.1 Договору).

За змістом п. 5.2 Договору поставка продукції проводиться партіями протягом терміну дії договору, тільки після письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції. Відповідальність за достовірність інформації, яка вказується у рознарядці несе замовник.

Кожна партія продукції постачається протягом 30 календарних днів з дати письмової рознарядки замовника, якщо інше не вказано у рознарядці.

Датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції замовником за адресою, яка вказана в специфікації до договору, що підтверджується належно оформленою видатковою накладною, довіреністю або актом прийому-передачі (п. 5.3 Договору).

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 30 календарних днів після дати поставки партії продукції та з дня підписання акту прийому-передачі, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п. 5.2 та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника (п. 6.2 Договору).

Відповідно до п. 10.5 Договору в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

Строк дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2018, проте, в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою, направленими на адресу постачальника, - до повного виконання (п. 14.7 Договору).

Відповідно до Специфікації № 1 до Договору поставки № УЗ/ЦЛ-18701/Ю від 04.12.2018 загальна вартість продукції (Модуль КТП 1000/10/0,4 кВ з моніторингом електроживлення системи кондиціювання повітря пасажирських вагонів у кількості 4 одиниці) складає 3 984 000,00 грн з ПДВ.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

На виконання п. 5.2 Договору замовником постачальнику було направлено письмові рознарядки № ПК-7/705 від 07.12.2018 та № ПК-7/836 від 29.12.2018 з проханням відвантажити на адресу відповідних виробничих підрозділів продукцію.

Відповідно до Видаткової накладної № 49 від 29.12.2018 та Акту прийому-передачі товару від 29.12.2018 за Договором № УЗ/ЦЛ-18701/Ю від 04.12.2018 позивач поставив відповідачу товар - Модуль КТП 1000/10/0,4 кВ з моніторингом електроживлення системи кондиціювання повітря пасажирських вагонів у кількості 2 шт. Загальна вартість поставленої продукції становить 1 992 000, 00 грн з ПДВ.

Відповідно до Видаткової накладної № 50 від 29.12.2018 та Акту прийому-передачі товару від 29.12.2018 за Договором № УЗ/ЦЛ-18701/Ю від 04.12.2018 позивач поставив відповідачу товар - Модуль КТП 1000/10/0,4 кВ з моніторингом електроживлення системи кондиціювання повітря пасажирських вагонів у кількості 2 шт. Загальна вартість поставленої продукції становить 1 992 000, 00 грн з ПДВ.

На виконання умов Договору та відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ Віадук Комплекс 29.12.2018 оформило та подало податкові накладні № 54 (на суму 1 992 000, 00 грн) та № 55 (на суму 1 992 000, 00 грн), які відповідно до даних квитанцій, які містяться в матеріалах справи, було доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України 15.01.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам договору поставки № УЗ/ЦЛ-18701/Ю від 04.12.2018 несвоєчасно здійснив оплату поставленого товару, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 214631,18 грн, інфляційні втрати у розмірі 94293,11 грн та 3% річних у розмірі 36183,45 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, позивачем на виконання умов Договору після отримання письмових рознарядок замовника № ПК-7/705 від 07.12.2018 та № ПК-7/836 від 29.12.2018 (які відповідно до п. 5.2 Договору вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до прийому продукції) було поставлено товар - Модуль КТП 1000/10/0,4 кВ з моніторингом електроживлення системи кондиціювання повітря пасажирських вагонів у кількості 4 шт., а відповідачем прийнято зазначений товар без претензій щодо кількості, комплектності та якості, що підтверджується Актами прийому-передачі товару від 29.12.2018.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 6.1 Договору оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 30 календарних днів після дати поставки партії продукції та з дня підписання акту прийому-передачі , у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з п. 5.2 та при наявності податкової накладної , оформленої та зареєстрованої у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника (п. 6.2 Договору).

Судом було встановлено, що на виконання умов Договору та відповідно до вимог чинного законодавства ТОВ Віадук Комплекс 29.12.2018 оформило та подало податкові накладні № 54 (на суму 1 992 000, 00 грн) та № 55 (на суму 1 992 000, 00 грн), які відповідно до даних квитанцій, які містяться в матеріалах справи, було доставлено до центрального рівня Державної податкової служби України 15.01.2019.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач повністю розрахувався за поставлений товар, проте допустив прострочення здійснення таких розрахунків, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з нормами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 10.5 Договору в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

Так, враховуючи, що відповідно до відомостей, які містяться в квитанціях, станом на 15.01.2019 податкові накладні були подані та зареєстровані у встановленому законом порядку, - оплата продукції за видатковими накладними № 49 від 29.12.2018 та № 50 від 29.12.2018 мала бути здійснена відповідачем до 28.01.2019, однак, фактично здійснювалася 11.05.2019 на суму 1 992 000,00 грн, 18.06.2019 на суму 996 00,00 грн та 26.07.2019 на суму 996 000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками, копії яких містяться в матеріалах справи.

Тобто, оплата вартості поставленої продукції за видатковими накладними № 49 від 29.12.2018 та № 50 від 29.12.2018 була здійснена з порушенням строку оплати, який визначений умовами договору.

При цьому, суд не приймає доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, про те, що ним не порушено строк оплати поставленої продукції за Договором № УЗ/ЦЛ-187 від 04.12.2018, оскільки, частково така оплата здійснена відповідачем протягом 30 календарних днів з дати отримання ним інформації про реєстрацію податкових накладних № 54 та № 55 від 29.12.2018, оскільки, пунктом 6.1 Договору визначено, що оплата за кожну партію поставленої продукції проводиться замовником протягом 30 календарних днів після дати поставки партії продукції та з дня підписання акту прийому-передачі, а не з дня отримання замовником інформації про реєстрацію податкових накладних, як це зазначає відповідач.

Перевіривши розрахунок пені за прострочення оплати, суд зазначає, що позивачем здійснено розрахунок пені у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; позивачем здійснено нарахування за період з першого дня прострочення за кожною накладною, з урахуванням дати часткових оплат, вказаний розрахунок є обґрунтованим, з огляду на що позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 214631,18 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з тим, у відзиві міститься клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), у якому відповідач зазначає, що розмір штрафних санкцій, нарахованих позивачем, значно перевищує суму прострочення та є надмірно великим порівняно зі збитками, завданими позивачу (вартість 1 модуля без ПДВ становить 830000,00 грн), тому просить суд зменшити розмір пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази та доводи відповідача, суд зазначає, що неустойка підлягає стягненню за самий факт допущення порушень щодо несвоєчасного виконання зобов`язань за договором, незалежно від того, чи завдано у зв`язку з цим збитки. Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку, а тому клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій задоволенню не підлягає.

Позивачем також заявлено до стягнення 94293,11 грн. інфляційних втрат та 36183,45 грн. 3% річних за прострочення сплати вартості поставленого товару.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, судом встановлено, що він є обґрунтований та арифметично правильний, з огляду на що вимоги щодо стягнення 94293,11 грн. інфляційних втрат та 36183,45 грн. 3% річних підлягають задоволенню у зазначеному розмірі.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Матеріалами справи підтверджується, що між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Когнітор" (виконавець) укладено Договір № 15/08/2019-02 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 15.08.2019, відповідно до п. 1.1 якого клієнт доручає і оплачує, а виконавець бере на себе зобов`язання з надання клієнту правової допомоги (професійної правничої допомоги у вигляді адвокатських послуг) на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до Акта № 15/08/2019-02/001 приймання-передання наданих юридичних (адвокатських) послуг від 21.05.2020 клієнт підтвердив отримання юридичних (адвокатських) послуг та підписав зазначений акт без будь-яких зауважень до виконавця в частині належності, своєчасності та достатності наданих ним послуг.

Так, клієнту було надано такі послуги:

1) правовий аналіз обставин (в тому числі і аналіз первинної документації, листування, інших документів, речових доказів) спірних правовідносин (витрачено 12 людино-годин);

2) визначення кола обставин, що підлягають доведенню/спростуванню та правовий механізм такого доказування (замовлення експертиз, аудиторських висновків, залучення спеціалістів, направлення адвокатських запитів, листів щодо отримання інформації, постановка питань в першій заяві по суті спору, витребування доказів тощо) (витрачено 8 людино-годин);

3) аналіз судової практики (в тому числі практики ЄСПЛ) з приводу вказаного спору з огляду на предмет, підстави та зміст позовних вимог (витрачено 4 людино-години);

4) визначення судової перспективи з формуванням правової лінії захисту і наступним складанням проектів заяв по суті спору у вигляді позовної заяви з іншими процесуальними документами (попередній орієнтовний розрахунок судових витрат та ін.) (витрачено 16 людино-годин).

Відповідно до ч. 3 Акта № 15/08/2019-02/001 приймання-передання наданих юридичних (адвокатських) послуг від 21.05.2020 вартість вказаної послуги (розмір гонорару) за цим актом згідно умов п. 4.3.1 Договору становить 20000,00 грн без ПДВ.

Судом встановлено, що 14.02.2020 позивач сплатив Адвокатському об`єднанню "Когнітор" грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 990 від 14.02.2020.

Разом з тим, відповідач проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу заперечує, при цьому вказує на неспірмірність заявленої суми зі складністю справи, а також на те, що деякі з виконаних робіт (наданих послуг), що вказані в Акті № 15/08/2019-02/001 не знайшли свого документального підтвердження, зокрема, послуги зазначені в пункті 2 абзацу 2 зазначеного Акта.

Так, суд погоджується з доводами відповідача, що такі послуги, як визначення кола обставин, що підлягають доведенню/спростуванню та правовий механізм такого доказування (замовлення експертиз, аудиторських висновків, залучення спеціалістів, направлення адвокатських запитів, листів щодо отримання інформації, постановка питань в першій заяві по суті спору, витребування доказів тощо) (витрачено 8 людино-годин) не знайшли свого об`єктивного відображення, зокрема, жодних висновків експертів, аудиторських висновків, копій адвокатських запитів матеріали справи не містять.

Разом з тим, враховуючи, зокрема, незначну кількість доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також, те, що розгляд даної справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань, суд вважає обґрунтованим твердження відповідача, що розмір витрат, заявлених позивачем до стягнення з відповідача не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності відносно предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та є неспівмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Ураховуючи вищезазначене, з огляду на наявність у матеріалах справи доказів, що підтверджують понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги заяву відповідача про зменшення розміру витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності відносно предмета спору, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку з задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Віадук Комплекс (03040, м. Київ, вул. Стельмаха, 10 А; ідентифікаційний код: 42019312) інфляційні втрати у розмірі 94293 (дев`яносто чотири тисячі двісті дев`яносто три) грн 11 коп., 3% річних у розмірі 36183 (тридцять шість тисяч сто вісімдесят три) грн 45 коп., пеню у розмірі 214631 (двісті чотирнадцять тисяч шістсот тридцять одну) грн 18 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 5176 (п`ять тисяч сто сімдесят шість) грн 62 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.В. Картавцева