Рішення

від 15.06.2020 по справі 914/377/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2020 справа № 914/377/20

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Егіда Трейд Вест» , м. Дрогобич, Львівська область

до відповідача: Приватного підприємства «Ярина» санаторій «Конвалія» , м. Трускавець, Львівська область

про стягнення 262 772, 45 грн

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Чорної І.Б.

Представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Думич Н. Б. - представник;

На розгляді Господарського суду Львівської області перебуває позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Егіда Трейд Вест» до Приватного підприємства «Ярина» санаторій «Конвалія» про стягнення 262 772, 45 грн

Ухвалою суду від 19.02.2020 було відкрито провадження у справі № 914/377/20 за правилами загального позовного провадження та розгляд справи призначено на 16.03.2020. Ухвалою суду від 16.03.3030 підготовче засідання відкладено на 13.04.2020. Ухвалою суду від 13.04.2020 у зв`язку з запровадженням карантинних заходів для запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, суд ухвалив, що про дату та час наступного підготовчого судового засідання учасників справи буде повідомлено додатково.

Ухвалою суду від 12.05.2020 підготовче засідання призначено на 25.05.2020.

Представник позивача у судове засідання 25.05.2020 не з`явився. Представник відповідача у судове засідання 25.05.2020 з`явився, через канцелярію суду подав заперечення на відповідь позивача на відзив. Ухвалою суду від 25.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 15.06.2020.

В судове засідання, яке відбулося 15.06.2020 представник позивача не з`явився, причин неявки не повідомив. Представник відповідача в судове засідання, яке відбулося 15.06.2020 з`явився, просив закрити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 58 118, 47 грн основного боргу, в задоволенні решти позовних вимог просив відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 15.06.2020 оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Егіда Трейд Вест» (надалі позивач) звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Ярина» санаторій «Конвалія» (надалі відповідач) про стягнення 262 772, 45 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що 25.01.2018 між сторонами у справі було укладено договір поставки № 9 (надалі договір), відповідно до якого позивач зобов`язується відповідно до умов цього договору проводити поставку (продаж) відповідачу у власність товару, окремими партіями, відповідно до замовлення відповідача, а відповідач зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору (пункт 1.1. договору).

На виконання умов договору позивач у період дії договору, з 25.01.2019 по 17.07.2019 поставив відповідачу товар згідно 17 видаткових накладних на загальну суму 192 723,77 грн. Відповідач не допустив порушення зобов`язань у частині оплати за отриманий товар лише по 4 видаткових накладних. Щодо інших 13 видаткових накладних, відповідачем своєчасно не здійснено оплату за поставлений позивачем товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару, більше того, щодо 7 видаткових накладних відповідачем у період з 20.06.2019 по час подання позову до суду, взагалі не здійснено оплату отриманого товару.

У зв`язку з наведеним позивач, 01.11.2019 направив на адресу відповідача претензію № 68, в якій просив відповідача належним чином виконати свої зобов`язання за договором поставки шляхом перерахування на розрахунковий рахунок позивача заборгованості по сплаті основного боргу, а також оплатити згідно умов договору пеню, штраф, неустойку і 3% річних та інфляційні втрати. Однак, вказане рекомендоване поштове відправлення з претензією позивача було повернуто останньому Укрпоштою за закінченням встановленого строку зберігання.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем, згідно договору поставки від 25.01.2018 № 9, становить 58 118, 47 грн, яку останній просив стягнути з відповідача на свою користь під час подання позовної заяви до суду. Крім, основної заборгованості позивач просив стягнути з відповідача, на підставі ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати в розмірі 835, 57 грн, 3% річних в розмірі 1 307, 78 грн. та на підставі п.п. 7.1-7.3 договору пеню в розмірі 13 782, 33 грн, штраф в розмірі 29 561, 68 грн і неустойку в розмірі 159 166, 62 грн.

Позиція відповідача.

Заперечуючи позовні вимоги, відповідач посилається на те, що за допущене ним порушення, яке полягало в несвоєчасній оплаті поставленого товару, позивач, на підставі п. 7.1 договору, заявив до стягнення з відповідача 13 782,33 грн пені, яка нарахована виходячи з максимально встановленої чинним законодавством ставки за порушення грошового зобов`язання - подвійної облікової ставки НБУ. Разом з цим, позивач просить також стягнути, на підставі п. 7.3 договору, 159 166,62 грн. неустойки за те ж порушення грошового зобов`язання - несвоєчасну оплату відповідачем за поставлений товар. Таким чином, позивач просить стягнути пеню і неустойку за одне і те ж порушення, яке полягає в несвоєчасній оплаті за поставлений товар незалежно від терміну прострочення, що беззаперечно вказує на подвійне притягнення відповідача до господарської відповідальності, що не відповідає вимогам законодавства.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 58 118, 47 грн. основного боргу, відповідач просить суд закрити провадження у справі, оскільки зазначена сума боргу на час розгляду справи є сплачена, що підтверджується платіжними дорученнями від 05.03.2020 № 743 та від 13.03.2020 № 762, копії яких долучені до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково, виходячи з таких мотивів.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України). Згідно із ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частинами першою та другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Між сторонами у справі, 25.01.2018 було укладено договір поставки № 9, відповідно до якого позивач зобов`язується відповідно до умов цього договору проводити поставку (продаж) відповідачу у власність товар, окремими партіями, відповідно до замовлення відповідача, а відповідач зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору (пункт 1.1. договору).

Пункти 1.2., 1.3. договору передбачають, що асортимент, найменування, кількість, ціна та загальна вартість товару зазначається у бухгалтерських документах позивача у видаткових накладних, які після підписання сторонами, мають юридичну силу специфікації та є невід`ємною частиною цього договору. Партією товару вважається його кількість, зазначена в одній видатковій накладній.

Згідно з пунктами 5.1., 5.2. договору, відповідач оплачує поставлені товари на підставі відповідних документів, зазначених в п.1.2. цього договору, які позивач виписує на кожну партію товару та передає відповідачу у момент отримання товару останнім. Розрахунки за поставлений позивачем товар здійснюються на підставі рахунків чи накладних протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару або у інший спосіб та строк, попередньо домовлений між сторонами.

Відповідно до пункту 5.6. договору, сторони домовились про те, що першочергово здійснюється оплата вартості товару, придбаного по першій накладній, а далі - по кожній наступній товарній накладній, незалежно від дати чи розміру здійсненої оплати.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності із ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На виконання умов договору позивач у період дії договору, з 25.01.2019 по 17.07.2019 поставив відповідачу товар згідно 17 видаткових накладних на загальну суму 192 723,77 грн. Лише по 4 видаткових накладних від 20.02.2019 № 58 на суму 4 475,64 грн., від 26.02.2019 № 67 на суму 1 439,28 грн., від 15.03.2019 № 95 на суму 6 016,62 грн., від 29.03.2019 № 116 на суму 2 797,20 грн., відповідач не допустив порушення зобов`язань у частині оплати за отриманий товар. По інших 13 видаткових накладних, відповідачем своєчасно не здійснено оплату за поставлений позивачем товар протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару. По накладній від 19.06.2019 № 209 на суму 71 613,64 грн. на даний час відповідачем не оплачено товар на суму 4 428,76 грн. Щодо 7 видаткових накладних (від 20.06.2019 № 210 на суму 2 900,04 грн, від 24.06.2019 № 215 на суму 4 761,6 грн, від 26.06.2019 № 218 на суму 6 100,56 грн, від 27.06.2019 № 221 на суму 6 696,6 грн, від 03.07.2019 № 227 на суму 8 811,92 грн, від 10.07.2019 № 236 на суму 21 493,92 грн, від 17.07.2019 № 242 на суму 2 925,07 грн), то відповідачем у період з 20.06.2019 до часу звернення позивача з позовом до суду, взагалі не здійснено оплату отриманого товару на загальну суму 53 689,71 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становила 58 118, 47 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом, відповідачем заборгованість в розмірі 58 118, 47 грн. була сплачена, що підтверджується платіжними дорученнями від 05.03.2020 № 743 та від 13.03.2020 № 762.

Приписами ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку закрити провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 58 118, 47 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної постанови Пленуму).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, проведений позивачем, вважає його правильним. Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних в розмірі 1 307, 78 грн та інфляційних втрат на суму 835, 57 грн підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, штрафу та неустойки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, правовими наслідками порушення зобов`язання є зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.

Згідно частин 1, 3 статті 549 ЦК України та частини 1 статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п.7.1. договору, у разі несвоєчасної оплати вартості товару, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі не більше подвійної облікової Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу. Сплата пені не звільняє покупця від сплати основної суми заборгованості.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд вважає, що вказане нарахування проведено у відповідності до чинного законодавства, а нарахована сума пені в розмірі 13 782, 33 грн є обґрунтованою та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару.

Щодо стягнення штрафу в розмірі 29 561, 68 грн, то задовольняючи позовні вимоги в цій частині частково, суд виходить з того, що штраф передбачений п. 7.2 договору має розраховуватися від вартості неоплаченого товару, який існував на час пред`явлення позовної вимоги, тобто виходячи з суми заборгованості у розмірі 58 118, 46 грн. Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає штраф в розмірі 11 623, 70 грн.

Як зазначено вище, за допущене відповідачем порушення, яке полягало в несвоєчасній оплаті, позивач на підставі п. 7.1 договору заявив до стягнення з відповідача 13 782,33 грн пені, яка нарахована виходячи з максимально встановленої чинним законодавством ставки за порушення грошового зобов`язання - подвійної облікової ставки НБУ.

Разом з тим позивач, за порушення грошового зобов`язання - несвоєчасну оплату за поставлений товар, просить також стягнути з відповідача на підставі п. 7.3 договору, який передбачає що за прострочення виконання грошового зобов`язання покупець зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі 1 % від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати, 159 166,62 грн. неустойки.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вказаного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61 Конституції України).

Штрафні санкції (пеня та неустойка), які передбачені п.п. 7.1, 7.3 договору, за своєю правовою природою є пенею, що нараховується за кожний день прострочення оплати, оскільки їх сплата передбачена за порушення саме грошових зобов`язань, які в даному випадку нараховані позивачем за одне і те ж порушення, а саме за несвоєчасну оплату відповідачем позивачу вартості за поставлені одні і ті ж партії товару.

При цьому, зважаючи на те, що позивачем пеня в розмірі 13 782,33 грн була розрахована виходячи з максимально можливого розміру - подвійної облікової ставки НБУ, як це передбачає ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", тому стягнення 159 166,62 грн. неустойки (фактично пені) за те ж саме порушення грошового зобов`язання суперечить як ст. 61 Конституції України так і ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч.1 ст. 231 ГК України.

Таким чином, за порушення відповідачам грошового зобов`язання щодо оплати за поставлений товар з відповідача не може бути стягнута штрафна санкція в розмірі, що перевищує розмір, який розрахований виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, оскільки яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

В даному випадку, відповідно до положень ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату позивачу вартості поставленого товару обмежена саме таким максимальним розміром пені - 13 782,33 грн., а тому неустойка в сумі 159 166,62 грн. перевищує максимальний розмір санкції за порушення грошового зобов`язання, що визначений вищевказаним законодавчим актом, а також є фактично подвійною пенею, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідна правова позиція щодо застосування ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч.2 ст. 343 ГК України в частині обмеження максимального розміру штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання подвійною обліковою ставкою НБУ за наявності умов договору, які передбачають таку штрафну санкцію в більшому розмірі, неодноразово була висловлена в правових позиціях Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема в постанові від 30.01.2018 у справі № 910/10224/14.

При цьому, суд враховує посилання позивача на висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 та від 02.04.2019 у справі № 917/194/18 про можливість одночасного стягнення пені та штрафу.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 2 ГПК України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Згідно з частиною четвертою статі 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

У статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, та на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката позивачем подано: копію договору про надання правової допомоги від 15.01.2020 № 01/01/2020, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 27.01.2020, копія платіжного доручення від 05.03.2020.

Відповідач просить суд стягнути з позивача гонорар в розмірі 18 000, 00 грн. за надання правничої допомоги, та на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката відповідачем подано: копію договору від 25 березня 2020 року про надання правової допомоги, копію рахунку та оригінал акту приймання-передачі виконаних робіт.

Пунктом 3 частини 4 ст. 129 ГПК України передбачено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково, а представниками сторін не подано суду доказів неспівмірності витрат на правничу допомогу протилежної сторони та необхідності їх зменшення, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 978, 00 грн витрат на правничу допомогу, а з позивача на користь відповідача 12 132, 00 грн.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 130, 231, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 58 118, 43 грн закрити у зв`язку з відсутністю предмету спору.

2. Позов задоволити частково.

3. Стягнути з Приватного підприємства Ярина санаторій Конвалія (82200, м. Трускавець Львівської області, провулок Тихий, 2, код ЄДРПОУ 20776323) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Егіда Трейд Вест» (82100, м. Дрогобич Львівської області, вул. Шептицького, 16, корпус 3, кв. 6, код ЄДРПОУ 40352259) суму в розмірі 29 812, 33 грн, з яких:

- 13 782, 33 грн пені;

- 11 623, 70 грн - штрафу;

- 835, 57 грн інфляційних втрат;

- 1 307, 78 грн 3% річних;

- 978, 00 грн - витрат на правничу допомогу адвоката;

- 1284, 95 грн судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Егіда Трейд Вест» (82100, м. Дрогобич Львівської області, вул. Шептицького, 16, корпус 3, кв. 6, код ЄДРПОУ 40352259) на користь Приватного підприємства Ярина санаторій Конвалія (82200, м. Трускавець Львівської області, провулок Тихий, 2, код ЄДРПОУ 20776323) 12 132, 00 грн витрат на правничу допомогу адвоката.

6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 23.06.2020

Суддя Манюк П.Т.