Постанова

від 24.06.2020 по справі 488/404/16-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.06.20

22-ц/812/764/20

Справа № 488/404/16-ц Головуючий у першій інстанції Лазарева Г.М.

Провадження №22-ц/812/764/20 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

Категорія 23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 червня 2020 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого: Ямкової О.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Темнікової В.І.,

із секретарем: Андрієнко Л.Д.,

за участю: прокурора - Цвікілевич Н.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2020 року , ухваленого під головуванням судді Лазаревої Г.М. в місті Миколаєві о 10 годині 00 хвилин по справі

за позовом

Керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2

(далі - Прокурор)

в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації

(далі - Миколаївська облдержадміністрація)

до Миколаївської міської ради

( далі - міськрада),

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5

треті особи - Державне підприємство Миколаївське лісове господарство

(далі - ДП Миколаївлісгосп ),

Виконавчий комітет Миколаївської міської ради

(далі - Виконком міськради)

про визнання незаконним та скасування рішень,

визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И Л А:

25 січня 2016 року прокурор звернувся з позовом в інтересах Миколаївської облдержадміністрації, вимоги за яким згодом збільшив, та остаточно пред`явив їх до Миколаївської міськради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - ДП Миколаївлісгосп , та просив про визнання незаконними та скасування пункту 34 розділу 1 рішення міськради №17/40 від 8 листопада 2007 року та пункту 14.2 розділу 14 рішення міськради №22/57 від 14 березня 2008 року, у відповідності до яких ОСОБА_3 надано дозвіл для складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП Миколаївлісгосп площею 1000 кв.м., потім його затверджено та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1000 кв.м. з віднесенням її до земель житлової забудови - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 .

Просив визнати недійсним виданий 4 листопада 2008 року на ім`я ОСОБА_3 державний акт про право власності на земельну ділянку площею 1 000кв.м. по АДРЕСА_1 із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 4 вересня 2012 року.

В обґрунтування позову прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка передана у власність відповідача ОСОБА_3 з порушенням вимог чинного законодавства, а саме без попереднього її вилучення у належного користувача ДП Миколаївлісгосп як землі державного лісового фонду. Розпорядження Миколаївською облдержадміністрацією про вилучення з постійного користування ДП Миколаївлісгосп земельної ділянки, як ділянки державної форми власності, не приймалось, а тому спірна ділянка незаконно передана міською радою у власність іншої особи зі зміною її цільового призначення в порушення встановленої процедури та з перевищенням повноважень міськрадою.

Окрім цього, зміна цільового призначення земельної ділянки передбачає відповідне узгодження з органом виконавчої влади з питань лісового господарства, якого у встановленому законом порядку відповідачем ОСОБА_3 отримано не було.

Також, згідно до частини 4 статті 35 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації відсутня і обов`язкова державна експертиза вказаного проекту землеустрою.

Крім того, державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0019 отримано ОСОБА_3 4 листопада 2008 року на підставі рішення міськради, прийнятого з перевищенням повноважень, та на підставі постанови Ленінського районного суду міста Миколаєва від 10 жовтня 2018 року, яка скасована постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року.

У подальшому, 4 вересня 2012 року відповідачем ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_4 , на підставі чого у державному акті на право власності на земельну ділянку здійснено відповідний запис про перехід права власності.

А 5 лютого 2016 року вже між відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування вказаної земельної ділянки.

Заперечуючи проти позову прокурора представниками відповідача ОСОБА_3 зазначено, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, так як визнання незаконним та скасування рішення ради в частині надання дозволу на розробку проекту із землеустрою є лише підставою для його складання, та не тягне за собою припинення права власності попереднього власника, а тому не призведе до реального поновлення права позивача. Не є підставою для скасування і рішення ради щодо затвердження проекту із землеустрою та надання у власність відповідача земельної ділянки, так як таке рішення ради є разовим індивідуальним нормативним актом, яке вичерпало свою дію, а тому такі вимоги не можуть бути задоволені.

Визнання державного акту недійсним є похідними вимогами від скасування рішень ради, а тому вони також не можуть бути задоволені, так як відсутні підстави для задоволення попередніх вимог про скасування рішень органу місцевого самоврядування.

Окрім цього, в акті є відмітка про перехід права власності до іншого відповідача у зв`язку з укладанням договору купівлі-продажу, але вимог щодо оспорювання цивільно-правової угоди прокурором не заявлено.

Також прокурором і облдержадміністрацією пропущена позовна давність на захист порушеного права у судовому порядку шляхом пред`явлення таких позовних вимог, та не наведено правових підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави у суді.

2 лютого 2017 року представником відповідача ОСОБА_3 надана заява про застосування позовної давності за спором, що виник між сторонами.

У травні 2018 року представником відповідача ОСОБА_5 надано письмовий відзив на позов, у якому відповідач просила відмовити у задоволенні вимог прокурора у зв`язку з недотриманням ним принципу пропорційності втручання держави у приватні відносини з громадянами, не визначенням ним у змісті позову підстав порушення інтересів держави, що стало причиною його звернення до суду, та пропуском як прокурором, так і позивачем позовної давності на пред`явлення таких вимог без поважності причин на його поновлення.

У відповіді на відзив ОСОБА_5 прокурор зазначив про безпосередність порушення незаконними рішеннями органів місцевого самоврядування прав держави як власника земель лісного фонду, право на представлення інтересів якої має прокурор, та можливості виявлення таких фактів виключно в порядку здійснення прокурорської перевірки діяльності міської ради, що визначає момент відліку початку строку позовної давності.

Ухвалами Корабельного районного суду міста Миколаєва від 2 березня та 23 серпня 2016 року, в яких виправлено описку ухвалою цього ж суду від 9 лютого 2017 року, задоволено заяви прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку 4810136600:05:001:0019 площею 1 000кв.м., що розташована в АДРЕСА_1 , із забороненою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вчиняти будь-які дії з земельною ділянкою, укладати договори, інші правочини та виконувати будівельні роботи.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 7 жовтня 2016 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_3 про призначення судової земельно-технічної експертизи відмовлено.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 25 липня 2017 року до участі у справі в якості третьої особи залучено виконавчий комітет Миколаївської міської ради.

Рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2020 року позов прокурора задоволено, ухвалено про визнання незаконним та скасування пункту 34 розділу 1 рішення №17/40 Миколаївської міськради від 8 листопада 2007 року, та пунктів 14 та 14.2 розділу 4 рішення № 22/57 рішення Миколаївської міськради від 14 березня 2008 року. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №139481 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0019:3:02, виданий 4 листопада 2008 року на ім`я ОСОБА_3 та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за номером 010800101845.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що прокурор звернувся до суду з цим позовом в межах строку позовної давності та ним доведено факт порушення норм чинного законодавства під час отримання ОСОБА_3 у власність спірної земельної ділянки, оскільки представником власника - Миколаївською облдержадміністрацією не приймалось розпорядження про вилучення з постійного користування ДП Миколаївлісгосп земель зі складу урочища Жовтневе , а тому Миколаївською міськрадою спірну ділянку передано у власність відповідача без її вилучення у користувача у встановленому законом порядку та з фактичною зміною її цільового призначення, без погодження проекту відведення земельної ділянки з органами виконавчої влади або органів місцевого самоврядування з питань лісового господарства, та без обов`язкової експертизи проекту землеустрою. Відтак, відчуження спірної земельної ділянки відбулося без вираження волі первісного власника, фактично в односторонньому порядку міськрадою, з перевищенням своїх повноважень, здійснена передача у власність іншої особі землі, яка їй не належить, та всупереч чинному законодавству, а за такого оспорювані рішення та виданий на їх підставі державний акт є незаконними.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права просив скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх доводів зазначав, що суд не встановив чи були порушені, невизнані або оспорені права свободи чи інтереси особи, яка звернулась з позовом для вирішення питання про задоволення чи відмову у задоволенні її позову.

Зазначав, що судом першої інстанції не надано правової оцінки обставинам справи з приводу того, що скасовуючи рішення міськради в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою, суд скасував рішення в тій його частині, яка не тягне за особою виникнення, зміни або припинення права власності (користування), а тому не порушує прав та законних інтересів позивача.

Вважав, що з виконанням рішення в цій частині, яке виразилось в розробленні проекту землеустрою та його затвердженні, воно вичерпало свою дію, а крім того є рішенням органу місцевого самоврядування, яке прийнято на виконання владних управлінських функцій.

Наголошував, що розгляд справи в частині визнання недійсним та скасування пункту 34 рішення ради відбувся з порушенням юрисдикції, оскільки у правовідносинах щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою Миколаївська міська рада вчиняє повноваження з реалізації владних управлінських функцій, що на думку відповідача, з урахуванням відповідної судової практики, підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Посилався на ті обставини, що ДП Миколаївлісгосп не могло набути права користування спірною земельною ділянкою відповідно до пункту 5 розділу 8 Прикінцевий положень ЛК України, оскільки саме підприємство було зареєстровано після набуття чинності цими положеннями.

Звертав увагу суду на те, що визначення правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства відповідно до правової позиції Верховного Суду України сформульованої у постанові від 21 січня 2015 року, яким врегульовано порядок набуття права користування на такі ділянки.

Вказував, що висновок суду про відсутність пропуску строку позовної давності через відсутність у Миколаївської облдержадміністрації наглядових чи контрольних функцій, у зв`язку з якими вона б могла довідатись про ухвалене міськрадою рішення та порушення права державної власності, суперечать вимогам пунктів 1 та 3 статті 16 Закону України Про місцеві державні адміністрації , якими на ОДА покладені функції по здійсненню державного контролю за збереженням і раціональним використанням державного майна, а також за використанням і охороною земель, лісів, тощо, інших природних ресурсів.

Вважав, що прокурором вказаний позов мало бути подано в інтересах держави, а не Миколаївської облдержадміністрації.

Зазначав, що прокурором було перевищено свої повноваження надані Законом України Про прокуратуру щодо представництва інтересів особи в суді.

Також наголошував, що після проведення процедури державної реєстрації права власності 4 листопада 2008 року за відповідачем, державі стало відомо про факт набуття ним права власності на спірну земельну ділянку та можливого порушення її прав, а тому саме ця дата має вважатись початком перебігу позовної давності, яку прокурор, подаючи позов у 2016 року , пропустив без поважних причин.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором доведено факт незаконного отримання відповідачем у власність земельної ділянки без розпорядження представника її власника Миколаївської облдержадміністрації щодо вилучення її у попереднього користувача - ДП Миколаївлісгосп та з порушенням порядку, встановленого для вилучення земель лісового фонду і зміни їх цільового призначення. Відсутність узгодження проекту такого відводу з уповноваженим органом лісового господарства, та висновку державної експертизи землевпорядної документації, призвело до того, що рішення щодо відводу та надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки за рахунок земель ДП Миколаївське лісове господарство міською радою були прийнятті поза межами її повноважень, наданих їй з вирішення земельних питань.

З такими висновками суду слід погодитися, оскільки вони є мотивованими та обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи.

Судом встановлено, що відповідно до пункту 34 розділу 1 рішення Миколаївської міськради №17/40 від 8 листопада 2007 року ОСОБА_3 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1000кв.м. за рахунок земель ДП Миколаївлісгосп з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та покладено обов`язок надати протягом 6 місяців з дати прийняття цього рішення до управління земельних ресурсів міської ради проекти землеустрою та висновки державної землевпорядної експертизи (т.1 а.с.16).

У грудні 2007 року ОСОБА_3 отримано висновок Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства про погодження відведення земельної ділянки державного лісового фонду площею 0,10 га із земель ДП Миколаївлісгосп квартал 43 виділ 6, які є державною власністю та розташовані в урочище Жовтневе Миколаївського лісництва з категорією захисності - ліси населених пунктів, із зміною цільового призначення земельної лісової ділянки при умові погодження з органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища ( т. 1 а.с.19-21,25).

Пунктом 14.2 розділу 14 рішення Миколаївської міськради №22/57 від 14 березня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1 000кв.м. за рахунок земель ДП Миколаївлісгосп з віднесенням її до земель житлової забудови - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_1 .

При затвердженні проекту землеустрою Миколаївською міською радою не було враховано те, що спірна земельна ділянка є державною, а не комунальною власністю, в ньому відсутній висновок державної експертизи землевпорядної документації у відповідності до частини 4 статті 35 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , та не перевірено відповідність згоди на такий відвід уповноваженого органу лісового господарства, оскільки наявний у проекті висновок Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства не надавався.

Але земельній ділянці надана адреса: АДРЕСА_1 та змінено її цільове призначення: із земель лісового фонду вона віднесена до земель житлової забудови (т.1 а.с.17).

У подальшому, за зверненням відповідача ОСОБА_3 , Ленінським районним судом міста Миколаєва 26 вересня 2008 року ухвалена постанова, якою рішення Миколаївської міськради №23/44 від 25 квітня 2008 року щодо надання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 1000кв.м. за невірно вказаною адресою, по АДРЕСА_2 , - визнано правомірним та зобов`язано Управління земельних ресурсів у міста Миколаєві затвердити технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акту про власність, надати державний акт та погодити його. Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2015 року ця постанова Ленінського районного суду міста Миколаєва скасована ( т. 1 а.с.38-41).

За наведеного вбачається, що дозвіл на складання проекту землеустрою, його затвердження та надання у власність здійснено відповідно до пункту 34 розділу 1 рішення Миколаївської міськради №17/40 від 8 листопада 2007 року та пункту 14.2 розділу 14 рішення Миколаївської міськради №22/57 від 14 березня 2008 року.

На підставі вищевказаних рішень та чинної на той час постанови Ленінського районного суду міста Миколаєва від 26 вересня 2008 року, ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку 4 листопада 2008 року (т.1 а.с.31).

Разом з тим виділення земель із земель лісогосподарського призначення можливо у відповідності до статей 56-57, 117, 149 ЗК України, статей 5, 24 ЛК України з обов`язковим попереднім їх вилученням із державних земель, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Тому саме по собі знаходження державних лісових земель в межах населеного пункту не свідчить про їх передачу до власності територіальної громади, та зміну їх цільового призначення.

В той же час переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель.

Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої, та передачу земельних ділянок із державної власності у комунальну проводиться органами, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, та здійснюють розпорядження землями державної власності у відповідності до повноважень, передбачених статтею 17 ЗК України, якими є місцеві державні адміністрації. В інших випадках - місцеві ради здійснюють повноваження тільки відносно земель комунальної власності.

Отже, у порушення положень статей 116, 140, 141, 149 ЗК України, статей 31, 33 ЛК України земельна ділянка, яка є державною власністю та знаходилася у користуванні ДП Миколаївське лісове господарство як земля лісогосподарського призначення, без її вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача, була незаконно передана Миколаївською міською радою у власність іншої особи з перевищенням повноважень з розпорядження землею, яка не була передана у власність територіальної громади у відповідності до статті 117 ЗК України.

За такого, висновок суду щодо незаконності виділу спірної земельної ділянки у власність громадянина із земель державної власності лісогосподарського призначення без її попереднього вилучення та проведення спеціальних експертиз і узгоджень за рішеннями міської ради є вірним, та таким, що відповідає нормам матеріального права.

Доводи апелянта щодо безпідставності вимог прокурора через відсутність у Державного підприємства Миколаївське лісове господарство правовстановлюючих документів на право користування спірною земельною ділянкою, є помилковими, та такими, що суперечать положенням глави 11 ЗК України і статті 4-5, пункту 5 Прикінцевих положень ЛК України, та наявним і дослідженим судом письмовим доказам, а також постанові Ради Міністрів УРСР від 21 березня 1966 року №234 про передачу земель до державного фонду під лісове господарство та віднесення спірної земельної ділянки до державної власності лісогосподарського призначення, відсутності даних щодо її передачі до земель комунальної власності.

Такі обставини підтверджені і самим проектом землеустрою, замовленим відповідачем про відведення у його власність спірної земельної ділянки за рахунок земель попереднього користувача ДП Миколаївлісгосп (квартал 43 виділ 6), який став предметом розгляду органу місцевого самоврядування при прийнятті ним рішень про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, його затвердження та надання у власність громадянина землі лісного фонду (т.1 а.с.16-21, 25).

Тому доводи відповідача у цієї частині скарги протирічать як змісту рішень міськради, на підставі яких він набув право власності на спірну земельну ділянку, так і змісту правовстановлюючого документу, який посвідчує таке право.

Частиною 1 статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (пункт г частини 3 статті 152 ЗК України).

Відтак, звертаючись до суду із позовом про оспорювання рішень міськради, прокурор діяв в межах закону та у спосіб, визначений законом, і за такого, посилання представника відповідача на те, що рішення вичерпало свою дію та є виконаним, значення не мають, так як з його прийняттям відбулося зміна правовідносин стосовно права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Щодо недотримання прокурором юрисдикції з розгляду спору про визнання незаконним та скасування рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, то за правовими висновками ВП ВС, викладеними у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі №504/1438/14а зазначено, якщо порушення своїх прав особа вбачає в наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають з приватноправових відносин, які вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника, який обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень, або ці дії суб`єктом здійснені у межах повноважень представника власника комунального чи державного майна.

Отже, приймаючи рішення про надання дозволу на розробку проекту, його затвердження та надання у власність, які є взаємопов`язаними між собою, орган місцевого самоврядування діяв поетапно з метою припинення майнового права одного землекористувача та надання права іншому, внаслідок чого відбулася реалізація майнових інтересів особи, а тому оспорювання таких рішень є виключно способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до статей 167, 170 ЦК України держава, як самостійний суб`єкт цивільних правовідносин, набуває та здійснює свої права та обов`язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до статті 131 1 Конституції України та статті 23 Закону України Про прокуратуру представництво інтересів держави у випадках та в порядку передбаченому законом покладається на прокуратуру.

Із змісту позовної заяви вбачається, що керівник Миколаївської місцевої прокуратури №2 звернувся до суду з даною позовною заявою в інтересах держави, як власника землі, в особі її представника - Миколаївської облдержадміністрації, та самостійно визначив в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність їх захисту, як то було передбачено статті 45 ЦПК України на момент звернення до суду з позовом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина 3 статті 23 Закону Про прокуратуру ).

Отже, підставами представництва прокурором інтересів держави є встановлення фактів порушення таких інтересів, необхідність їх захисту та наявність у прокурора визначених законом підстав для звернення до суду.

За правилами частини 2 статті 45 ЦПК, в редакції від 14 жовтня 2014 року, які діяли на час звернення з позовом, передбачалась можливість звернення прокурора з позовом в інтересах держави як у випадку наявності органу, який уповноважений державою на здійснення відповідних функцій в суді, так і при відсутності такого органу, що відповідає і змісту частини 3 статті 23 Закону Про прокуратуру . Аналогічне правило містить й стаття 56 ЦПК у чинній редакції.

Таким органом по справі є Миколаївська облдержадміністрація, яка одночасно не має повноважень перевіряти рішення міської ради, та у листі в адресу прокурора зазначила про неможливість свого самостійного звернення до суду через відсутність коштів для сплати судового збору, внаслідок чого із позовом в інтересах державного органу до суду звернувся прокурор у межах визначених законом (т.1 а.с.34).

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції , прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

ЄСПЛ, при вирішені справ, звертає увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін у цивільному провадженні, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

З огляду на те, що спірна земельна ділянка належить до державної власності та перебувала в користуванні ДП Миколаївлісгосп , а повноваження з розпорядження ділянкою належать виключно до компетенції Миколаївської облдержадміністрації, яка, як державний орган, не має повноважень з перевірки законності рішень, що приймаються Миколаївської міськрадою, та не звернулася до суду з цими вимогами, колегія суддів доходить висновку, що звернення до суду із позовом прокурора є виправданим, та має на меті захист загальних і публічних інтересів, внаслідок чого забезпечити верховенство права та захистити інтереси держави.

Щодо доводів апеляційної скарги про переважне значення норм земельного законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення, та відсутності доказів знаходження ділянки у межах лісового фонду, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, згідно з пунктом 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, наведеним у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15, та викопіювання з такої карти надано у матеріали справи (т.1 а.с.21-27).

Відповідно до частини 6 статті 149 ЗК України, в редакції чинній під час виникнення спірних правовідносин, обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою, дев`ятою цієї статті.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства (частина 4 статті 20 ЗК України).

Відповідно до статті 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , в редакції чинній на час видачі державного акту про право власності на земельну ділянку, обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення .

Відповідно до частини 4 статті 35 вищевказаного Закону тільки позитивні висновки державної експертизи щодо об`єктів обов`язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Разом з тим, отримавши у власність земельну ділянку лісового фонду із зміною її цільового використання на підставі прийнятих міською радою з перевищенням повноважень рішень, та без позитивного висновку державної експертизи щодо об`єкту обов`язкової державної експертизи, відповідач ОСОБА_3 4 вересня 2012 року уклав з відповідачем ОСОБА_4 договір купівлі продажу №2760 спірної земельної ділянки, про що зроблено відповідний запис у державному акті. Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Ягужинською К.Т. (т. 1 а.с.33).

В подальшому 5 лютого 2016 року між відповідачем ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_5 укладено договір дарування №131 спірної земельної ділянки (т.1 а.с.86).

Обґрунтовуючи своє звернення до суду прокурор вимог про витребування ділянки або усунення перешкод в її користуванні не заявляв, але залучив до участі усіх власників спірної землі та просив про визнання незаконним правовстановлюючого документу, на підставі якого первісний власник неправомірно набув право власності.

Тому доводи відповідача ОСОБА_3 про неможливість визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку без оспорювання договору купівлі-продажу не мають правового значення, та не впливають на правильність вирішення спору.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно пропуску позовної давності, колегія суддів вважає а необхідне зазначити наступне.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

За частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Між тим, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або прокурор, який представляє інтереси держави або такого органу. Зазначене не суперечить висновкам, що містяться у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц та 12 липня 2017 року у справі №6-2458цс16.

За матеріалами даної справи (т.1 а.с.131-136) до заяви про застосування наслідків пропуску позовної давності надані документи, які стосуються інших рішень міськради та не мають відношення до обставин цієї справи.

Стосовно наданих роздруківок із засідання міськради, на яких прийняті оспорені рішення (т.1 а.с.191-205), то з них вбачається, що представники Миколаївської облдержадміністрації у сесії ради участі не приймали, копії прийнятих рішень не одержували, а за відсутності функції контролю та перевірки, дізнатися про порушення прав держави з об`єктивних причин не могли, окрім як із звернення прокурора з цього питання у 2015 році.

Факт присутності працівника прокуратури на сесії Миколаївської міськради під час прийняття оскаржених рішень, на що вказувала відповідач ОСОБА_5 під час розгляду справи в суді першої інстанції, на перебіг позовної давності у цій справі не впливає, оскільки безпосередньо в оскарженому рішенні немає відомостей про порушення законодавства; такі порушення органи прокуратури встановили лише під час перевірки.

Про це свідчить також так обставина, що при голосуванні за оспорений пункт рішення окремої доповіді не було, його вголос не зачитували, та копії прийнятого рішення особам, що були запрошені на засідання, в тому числі прокурору не видавалися. Такі обставини зафіксовані у стенограмі сесії (т.1 а.с.191-192, 193).

Тому, оскільки прокурор довідався про порушення порядку розпорядження земельною ділянкою під час проведення відповідної перевірки у серпні 2014 року, позовна давність, строки якої встановлені статтею 257 ЦК України, ним та позивачем при зверненні до суду у 2016 році не пропущено.

Щодо іншого змісту апеляційної скарги, то вона не містять перелік обставин, які не були з`ясовані судом та вплинули на невірне вирішення ним справи, а її доводи не впливають на обґрунтовані висновки суду, так як є фактичною переоцінкою доказів, які вже були досліджені та оцінені судом.

За такого, підстав для скасування рішення суду першої інстанції ухваленого з дотриманням норм процесуального і матеріального права, колегія суддів, не вбачає.

Враховуючи викладене, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, в межах доводів апеляційної скарги, як того вимагає 367 ЦПК України, колегія суддів не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до змісту статті 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, починаючи з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.О. Ямкова

Судді Т.Б. Кушнірова

В.І. Темнікова