Рішення

від 18.06.2020 по справі 910/2409/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2020Справа № 910/2409/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ОЙЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ -ВР"

про стягнення 63232,12 грн.

представники сторін:

від позивача: Ковальов С.І.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ОЙЛ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ-ВР" про стягнення 63232,12 грн, з яких 60068,22 грн - основний борг, 1695,21 грн - 3% річних, 1468,69 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем товару згідно з видатковими накладними №306 від 22.02.2019, №397 від 11.03.2019, №1009 від 11.06.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

28.02.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, засідання у справі призначено на 26.03.2020.

23.03.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що між сторонами не було укладено письмового договору на поставку товару, а рахунки надані позивачем зі сторони відповідача не підписані, у зв`язку із чим відповідач вважає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ-ВР" не можуть виникнути будь-які зобов`язання. Також відповідач зазначає, що позивач не надав допустимих та належних доказів у підтвердження того, що відповідач здійснював чи не здійснював оплати. Відповідач у відзиві заявив про застосування строків позовної давності згідно із п.1.ч.2 ст.258 ЦК України до нарахованих позивачем штрафних санкцій. Окрім того, відповідач зазначає, що позов підписаний представником позивача, однак до позову не надано довіреності на представництво позивача у суді, а згідно із додатку №1 до договору №16-12/2019/01 від 16.12.2019 про надання правової допомоги замовник має видати довіреність на представництво його інтересів особам згідно переліку, у зв`язку із чим на думку відповідача сторони порушили умови договору про надання правової допомоги.

Ухвалою Господарського суду від 13.04.2020 судове засідання призначено на 14.05.2020.

08.05.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

14.05.2020 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів (нова редакція заяви про витребування, яка надійшла разом з позовною заявою).

Представники сторін у судове засідання 14.05.2020 не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2020 відкладено судове засідання по суті у справі №910/2409/20 на 04.06.2020, задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ОЙЛ" про витребування доказів з урахуванням клопотання про витребування доказів (нова редакція) від 13.05.2020.

27.05.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та про відмову представнику позивача у задоволенні клопотання про витребування.

У судовому засіданні 04.06.2020 суд залишив без задоволення клопотання відповідача про відмову представнику позивача у задоволенні клопотання про витребування з огляду на те, що у судовому засіданні суд розглянув клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ОЙЛ" про витребування доказів та ухвалою від 14.05.2020 задоволено вказане клопотання, та окрім того у відповідності до норм Господарського процесуального кодексу України, вирішення питання щодо обґрунтованості чи необґрунтованості клопотань сторін та наявності підстав для витребування доказів є правом та прерогативою суду.

У судове засідання 04.06.2020 з`явився представник позивача та надав пояснення по справі.

Представник відповідача в судове засідання 04.06.2020 не з`явився, витребуваних документів не надав.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.06.2020 відклав судове засідання по суті у справі №910/2409/20 на 18.06.2020.

11.06.2020 через канцелярію суду від Державної податкової служби України надійшли витребувані судом документи.

11.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку на подання документів (доказів), які витребував суд відповідно до ухвали до закінчення карантину.

У судове засідання 18.06.2020 з`явився представник позивача, представник відповідача у судове засідання не з`явився.

У судовому засіданні 18.06.2020 суд розглянув клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ -ВР" про продовження строку на подання документів (доказів) та постановив ухвалу про відмову у задоволенні вказаного клопотання.

Також суд розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, постановив протокольну ухвалу про відмову у його задоволенні, з огляду на наступне.

Так, у своєму клопотанні відповідач зазначає, що буде відсутній у судовому засіданні 18.06.2020 у зв`язку із закритим доступом до офісу Товариства, у якому перебувають документи (докази), які витребувані судом відповідно до ухвали. Зазначені обставини за доводами відповідача зумовлені запровадженням на території України карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2" (зі змінами) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.

У свою чергу, згідно із постановою Кабінету Міністрів України №343 від 04.05.2020 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України", з 11.05.2020 в Україні почато перший етап послаблення карантинних обмежень, введених у зв`язку з епідемією коронавірусу, зокрема, дозволено діяльність адвокатів.

Суд зазначає, що саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів та не є беззаперечною підставою для відкладення розгляду справи. Окрім того, враховуючи послаблення карантинних заходів, суд вважає, що позивачем не було належним чином доведено факту неможливості направлення уповноваженого представника у судове засідання 18.06.2020.

Водночас суд зазначає, що пунктами 1, 2, 4, 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність.

За змістом ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема розумні строки розгляду справи судом.

Наведені конституційні засади означають серед іншого неприпустимість таких дій суду щодо строку розгляду справи, що не мають об`єктивного та розумного обґрунтування.

Застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до частини першої статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Необґрунтовані клопотання призводять до штучного затягування судового процесу, що суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Подання відповідачем необґрунтованого клопотання про відкладення розгляду справи суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

З урахуванням вище наведеного, з огляду на необґрунтованість заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Присутній у судовому засіданні 18.06.2020 представник позивача зазначив, що у прохальній частині позовної заяви допущено описку щодо зазначених сум інфляційних втрат та 3% річних, у зв`язку із чим представник позивача просить суд вважати правильними наступні суми інфляційних втрат та 3% річних: 1695,21 грн - 3% річних, 1468,69 грн - інфляційні втрати. Оскільки за змістом позовної заяви позивачем у позові заявлено вимоги про стягнення 3% річних у сумі 1695,21 грн та інфляційних втрат у сумі 1468,69 грн, судом враховані пояснення представника позивача щодо допущеної описки у прохальній частині позовної заяви.

Представник позивача надав суду пояснення по суті позовних вимог, позов підтримав, просив суд його задовольнити.

У судовому засіданні 18.06.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ОЙЛ" (позивачем) за видатковими накладними №306 від 22.02.2019, №397 від 11.03.2019, №1009 від 11.06.2019 поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ-ВР" (відповідачу) товар на загальну суму 60068,22 грн.

Позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань в частині оплати поставленого позивачем товару за вказаними видатковими накладними, у зв`язку із чим у відповідача утворилась заборгованість у сумі 60068,22 грн.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, позивачем заявлені до стягнення інфляційні втрати у розмірі 1468,69 грн та 3% річних у розмірі 1695,21 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.181, 265 Господарського кодексу України та ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товару згідно із видатковими накладними №306 від 22.02.2019, №397 від 11.03.2019, №1009 від 11.06.2019 та виставленими позивачем рахунків на оплату №351 від 23.02.2019, №471 від 11.03.2019, №1165 від 11.06.2019 (визначені у видаткових накладних як підстава поставки).

З огляду на вище викладене, суд вважає необґрунтованими заперечення відповідача щодо відсутності укладеного між сторонами письмового договору.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, внаслідок укладення між сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб позивач взяв на себе зобов`язання поставити відповідачу товару, а останній зобов`язався оплатити вартість поставленого товару.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

На підтвердження виконання взятих на себе зобов`язань позивачем надано у матеріали справи видаткові накладні №306 від 22.02.2019 на суму 46288,22 грн, №397 від 11.03.2019 на суму 7500,00 грн, №1009 від 11.06.2019 на суму 6280,00 грн.

Судом встановлено, що видаткові накладні №306 від 22.02.2019 на суму 46288,22 грн, №397 від 11.03.2019 на суму 7500,00 грн підписані зі сторони відповідача без заперечень та зауважень; видаткова накладна №1009 від 11.06.2019 на суму 6280,00 грн не містить підпису зі сторони покупця (відповідача).

Водночас відповідач факту поставки позивачем товару за вказаними вище видатковими накладними не заперечив.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; . Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно із п. 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п. 2.5. Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

За змістом пункту 2.2. договору, найменування, асортимент, кількість і вартість товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід`ємною частиною договору.

Суд зазначає, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару, зокрема доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 04.07.2018 у справі №908/733/16.

Відповідно до статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При цьому, згідно з п. 201.4 ст.201 ПК України платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер, зокрема, покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом періоду, за який складається така податкова накладна, протягом такого місяця.

Відповідно до пункту 201.7 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Відповідно до частин 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, а також достовірність документів податкового обліку, доки податковим органом це не спростовано належними та однозначно розтлумаченими доказами.

На підставі викладеного суд зазначає, що хоч податкова накладна і не фіксує передачу товару покупцю, проте, її складання та реєстрація продавцем (платником податку) є обов`язковим неодмінним наслідком здійснення операцій з постачання товарів/послуг.

Згідно із наданої на вимогу суду Державною податковою службою України інформації за даними інформаційної системи органів ДПС щодо податкових декларацій з ПДВ та додатками до них за червень-липень 2019 року, поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ-ВР", судом встановлено, господарська операція з поставки за видатковою накладною №1009 від 11.06.2019 на суму 6280,00 грн була відображена у податковому обліку відповідача.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності та відповідно до правил доказування суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про неприйняття чи непогодження ним поставленого позивачем товару згідно із видатковими накладними №306 від 22.02.2019 на суму 46288,22 грн, №397 від 11.03.2019 на суму 7500,00 грн, №1009 від 11.06.2019 на суму 6280,00 грн. Жодних доказів у спростування обставин наведених у позові, всупереч наведеним приписам процесуального закону, не надав.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надавши оцінку поданим позивачем доказам, з огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів в спростування обставини наведених у позові, суд вважає, що позивачем підтверджено факт поставки товару на суму 60068,22 грн за видатковими накладними №306 від 22.02.2019, №397 від 11.03.2019, №1009 від 11.06.2019.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В пункті 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" роз`яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідно до приписів ст. 692 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто з 23.02.2019 - за видатковою накладною №306 від 22.02.2019, з 12.03.2019 - за видатковою накладною №397 від 11.03.2019 та з 12.06.2019 - за видатковою накладною №1009 від 11.06.2019. За таких обставин, строк оплати поставленого відповідачу товару настав.

Відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань, оплату поставленого позивачем товару за вище зазначеними видатковими накладними не сплатив, у зв`язку із чим, заборгованість відповідача перед позивачем складає 60068,22 грн.

Судом встановлено, що факт наявності заборгованості у розмірі 60068,22 грн за поставлений товар належним чином доведений, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи.

Доказів оплати заборгованості у розмірі 60068,22 грн, на час прийняття рішення, відповідачем не надано, обставин, викладених у позові не спростовано.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, невиконане зобов`язання у розмірі 60068,22 грн підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 1468,69 грн та 3% річних у сумі 1695,21 грн.

У пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційних втрат та 3% річних.

При цьому, враховуючи встановлені судом строки оплати, нарахування 3% річних має здійснюватися з 23.02.2019 - за видатковою накладною №306 від 22.02.2019, з 12.03.2019 - за видатковою накладною №397 від 11.03.2019 та з 12.06.2019 - за видатковою накладною №1009 від 11.06.2019.

Нарахування інфляційних втрат здійснено позивачем за березень 2019 - січень 2020 року за видатковою накладною №306 від 22.02.2019, з за березень 2019 - січень 2020 року - за видатковою накладною №397 від 11.03.2019 та за червень 2019 - січень 2020 року - за видатковою накладною №1009 від 11.06.2019.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга". (п.п.3.2 п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

За перерахунком суду сума 3% річних становить 1690,27 грн та інфляційних втрат - 1466,51 грн, у зв`язку зі чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд зазначає, що за змістом ст..625 ЦК України, нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі 127/15672/16-ц вказано, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу.

Суд зазначає, що позивачем не заявлено до стягнення сум пені чи штрафу, а заявлені позивачем інфляційні втрати та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України, у зв`язку із чим підстави для застосування п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України відсутні.

При цьому, до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК, застосовується загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

З урахуванням наведеного, підстави для застосування позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відсутні.

З приводу доводів відповідача про те, що позов підписаний представником позивача, однак до позову не надано довіреності на представництво позивача у суді, а згідно із додатку №1 до договору №16-12/2019/01 від 16.12.2019 про надання правової допомоги замовник має видати довіреність на представництво його інтересів особам згідно переліку, у зв`язку із чим на думку відповідача сторони порушили умови договору про надання правової допомоги, суд зазначає наступне.

Згідно із ч.1 ст.58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до ч.4 ст.60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

На підтвердження повноважень адвоката Чиханцова М.А. щодо підписання позовної заяви від імені позивача позивачем надано договір про надання правової допомоги №16-12/2019/01 від 16.12.2019, укладений між позивачем та АО "Адвокатське та ріелтерське об`єднання України" та виданий на підставі вказаного договору ордер серії КВ №830499.

За змістом пункту 1.3. договору визначено, що виконавець здійснює виконання доручення, передбаченого цим договором за допомогою власних адвокатів на підставі ордеру на надання правової допомоги, помічників адвокатів за дорученням адвоката та/або із залученням фізичних осіб на підставі нотаріально посвідченої довіреності замовника або довіреності, виписаної керівником виконавця.

З урахуванням наведеного, наданий у матеріали справи договір про надання правової допомоги №16-12/2019/01 від 16.12.2019 та ордер серії КВ №830499 виданий на ім`я адвоката Чиханцова М.А. належним чином підтверджують повноваження адвоката на підписання та подання позовної заяви від імені позивача, у зв`язку із чим суд відхиляє заперечення відповідача щодо повноважень адвоката Чиханцова М.А.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ОЙЛ".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ -ВР" (02125, м. Київ, ВУЛИЦЯ СТАРОСІЛЬСЬКА, БУДИНОК 1, ідентифікаційний код 38013854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАНЕТА ОЙЛ" (04073, м. Київ, ВУЛИЦЯ ВЕРБОВА, будинок 4А, ідентифікаційний код 42440315) основний борг у сумі 60068,22 грн, 3% річних у сумі 1690,27 грн, інфляційні втрати у сумі 1466,51 грн та судовий збір у розмірі 2101,76 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 24.06.2020.

Суддя С. О. Турчин