Рішення

від 24.06.2020 по справі 918/414/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/414/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Заголдної Я.В. при секретарі судового засідання Васильєвій О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом Заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури (вул. Київська, 13, м. Корець, Рівненська область, 34700) в інтересах держави в особі Морозівської сільської ради (вул. Чапаєва, 1, с. Морозівка, Корецький район, Рівненська область, 34709, код ЄДРПОУ 04386060) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" (вул. Шкільна, 11, с. Морозівка, Корецький район, Рівненська область, 34706, код ЄДРПОУ 43345548) про визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельні частки (паї)

за участю представників сторін:

- від Прокуратури Рівненської області: Марщівська О.П.;

- від позивача: не з`явився;

- від відповідача: не з`явився.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 24.06.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2020 року до Господарського суду Рівненської області від Заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Морозівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" надійшов позов № 35/3-3-352вих20 від 06.05.2020 року, в якому позивач просить суд, посилаючись на ст. 131-1 Конституції України, ст. ст. 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", ст. ст. 4, 20, 53, 162-164 Господарського процесуального кодексу України:

- визнати недійсним договір оренди землі від 18.11.2019 року укладений між Морозівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокорець", яким передано в користування земельні ділянки невитребуваних паїв громадян площею 117,7 ум. га на території Морозівської сільської ради Корецького району Рівненської області;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" повернути на користь держави в особі Морозівської сільської ради земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв), які розташовані на території Морозівської сільської ради Корецького району Рівненської області загальною площею 117, 7 ум. га.

В обґрунтування позовних вимог Заступник керівника Здолбунівської місцевої прокуратури посилається на те, що на думку позивача між Морозівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" 18.11.2019 року укладено договір оренди землі з порушенням вимог чинного законодавства в частині викладення істотних умов.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 12.05.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/414/20, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 26.05.2020 року, запропоновано сторонам:

- позивачу: подати суду будь-які додаткові докази в обґрунтування позовних вимог (у разі їх наявності); відповідно до ст. 166 ГПК України подати суду відповідь на відзив у 5-денний строк з дня отримання відзиву; одночасно надіслати відповідь на відзив відповідачу та надати суду докази такого скерування відповідачу;

- встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов суду з урахуванням вимог ст.ст. 165, 178 ГПК України, одночасно надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого направлення надати суду; у строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив подати до суду заперечення на відповідь на відзив з урахуванням вимог ст. 167 ГПК України, одночасно надіслати заперечення позивачу та надати суду докази такого скерування позивачу.

22.05.2020 року через відділ канцелярії та документального забезпечення господарського суду від Морозівської сільської ради надійшов лист про те, що питання розірвання Договору оренди землі від 18.11.2019 року буде винесено на розгляд засідання чергової сесії.

26.05.2020 року на офіційну електронну пошту суду від Здолбунівської місцевої прокуратури надійшов лист, із якого вбачається що до Здолбунівської місцевої прокуратури для відома та скерування до Господарського суду Рівненської області надійшла копія листа Морозівської сільської ради про підтримання позовних вимог у справі № 918/414/20 та про проведення розгляду справи № 918/414/20 без участі представника органу місцевого самоврядування.

Також із вказаного листа вбачається, що рішенням Морозівської сільської ради № 9 від 11.11.2015 року перейменовано вулицю Чапаєва в селі Морозівка Корецького району Рівненської області на вулицю Шкільна.

26.05.2020 року судом встановлено, що представники Морозівської сільської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце його проведення.

Прокурор у справі просив суд відкласти розгляд справи, оскільки питання, визначені ч. 2 ст. 182 цього Кодексу , не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні та у зв`язку з необхідністю заслухати правову позицію відповідача.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 26.05.2020 року відкладено підготовче засідання на 24.06.2020 року.

29.05.2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" надійшло клопотання № 2 від 28.05.2020 року, з якого вбачається, що відповідач щодо задоволення позовних вимог прокурора не заперечує та просить суд розглядати за наявними матеріалами без участі представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорець".

24.06.2020 року від Морозівської сільської ради надійшов лист № 220 від 23.06.2020 року, із якого вбачається, що на даний час землі в кількості 55 земельних часток (паїв), загальною площею 117,7 умовних кадастрових гектарів, які знаходяться на території Морозівської сільської ради, перебувають у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" згідно договору оренеди від 18.11.2020 року та на даний час Морозівській сільській раді не повернуті.

Також у листі № 220 від 23.06.2020 року Морозівська сільська рада підтримує позовні вимоги та просить суд проводити розгляд справи без участі представника сільської ради.

У судовому засіданні 24.06.2020 року судом встановлено, що представники Морозівської сільської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" у судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про час, дату та місце його проведення, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 196 ГПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні.Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно ч.1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Присутній у підготовчому засіданні 24.06.2020 року прокурор Прокуратури Рівненської області просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві № 35/3-3-352вих20 від 06.05.2020 року.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, судом дотримано під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Судом встановлено, що відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора в інтересах держави, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 15.11.2019 року Морозівською сільською радою прийнято рішення № 359 Про визнання невитребуваними земельних часток (паїв) та передача їх в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрокорець".

Керуючись Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні №2498-VІІІ від 10.07.2018 року, статтею 33 Закону України Про місцеве самоврядування , розглянувши клопотання ТОВ "Агрокорець", сесія вирішила:

- визнати невитребуваними земельні частки (паї) в кількості 55 земельних часток (паїв) загальною площею 117,70 ум.кад.га на території Морозівської сільської ради (за межами населеного пункту) згідно з додатком № 1.

- передати в оренду терміном на 11 місяців ТОВ "Агрокорець" невитребувані земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в кількості 55 земельних часток (паїв) загальною площею 117,70 ум.кад.га на території Морозівської сільської ради (за межами населеного пункту) до моменту виявлення власників земельних часток (паїв).

- встановити розмір орендної плати за земельні ділянки 10 % від вартості земельної чатки (паю) (з урахуванням коефіцієнта індексації нормативно-грошової оцінки землі) в сумі 246 248.66 грн.

- сільському голові Гошті Натілії Павлівні укласти договір оренди на невитребувані частки (паї) від імені Морозівської сільської ради.

- контроль за викоанням цього рішення покласти на сільського голову Гошту Н.П.

На підставі вказаного рішення 18.11.2019 року між Морозівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" укладено договір оренди землі (далі - Договір).

Договір зареєстрований у Морозівській сільській раді Корецького району Рівненської області у книзі реєстрації Договорів оренди земельних ділянок від 18.11.2019 року за № 6.

Відповідно до Договору, орендодавець Морозівська сільська рада в особі сільського голови Гошти Наталії Павлівни надає, а орендар Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в кількості 55 земельних часток (паїв), загальною площею 117,7 умовних кадастрових гектарів, яка знаходиться на території Морозівської сільської ради.

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 117,7 умовних кадастрових гектарів із земель сільськогосподарського призначення за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) в кількості 55 ділянок.

У відповідності до п. 37. Договору вартість земельної частки (паю) - 48842.71 грн.

Договір укладено строком на 11 місяців до моменту виявлення власників земельних часток (паїв) - з урахуванням ротації культур згідно з проектом землеустрою.

На підставі п. 5.1. Договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий (строк) після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Судом встановлено, що незважаючи на те, що акт приймання-передачі земельної ділянки, які є невід`ємною частиною договору оренди землі, сторонами не підписувався, -відповідач приступив до користування зазначеною земельною ділянкою після підписання Договору, що в свою чергу свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину.

Здолбунівською місцевою прокуратурою вивченням стану додержання вимог законодавства у сфері земельних відносин встановлено, що проект землеустрою фактично не розроблявся, а договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до листа Морозівської сільської ради № 02-12/173/20 від 28.04.2020 року, технічна документація на надані в оренду невитребувані частки (паї) не розроблялася.

У зв`язку з виявленими порушеннями, зокрема тим, що передача невитребуваних земельних часток (паїв) відбулася з порушення норм чинного законодавства, заступник керівника Здолбунівської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Морозівської сільської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про визнання недійсним Договору від 18.11.2019 року та вказуючи на необхідність повернення невитребуваних земельних часток (паїв) особі, яка здійснила розпорядження ними - орендодавцеві за договором, оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

При цьому Заступник керівника Здолбунівської місцевої прокуратури посилається на ч. 3 ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) № № 899-IV від 05.06.2003 року, згідно з якою нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

Отже, як вказує Заступник керівника Здолбунівської місцевої прокуратури законодавством надано право органам місцевого самоврядування розпоряджатися земельними частками (паями) після формування їх у земельні ділянки.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 79 1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом та за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відтак, згідно з абз. 6 ч. 2 ст. 79 -1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Оскільки невитребувані земельні частки (паї) не сформовано у земельні ділянки; не розроблявся проект землеустрою; не виготовлялася технічна документація; земельним ділянкам, що передані в оренду не присвоєно кадастрових номерів; з порушенням визначено розмір орендної плати; нормативно-грошова оцінка визначена невірно, оскільки витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельних ділянок не отримувався, - відтак на думку Заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури Договір укладено з порушенням істотним умов і на підставі вказаного він підлягає визнанню недійсним.

Щодо порушення прав інтересів держави у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.

Зі змісту п. 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України вбачається, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (ч. 3 цієї ж статті).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України , який уже втратив чинність. Однак висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону Про прокуратуру .

Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Зазначене узгоджується у позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 806/1000/17 (адміністративне провадження № К/9901/2562/17) від 25.04.2018 року.

Разом з цим, більш широке тлумачення зазначених понять наводить Верховний Суд при розгляді справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц).

На думку Верховного Суду, нездійснення захисту полягає у тому, що уповноважений суб`єкт владних повноважень за наявності факту порушення інтересів держави, маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Така поведінка (бездіяльність) уповноваженого державного органу та органу місцевого самоврядування може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Згідно ч. 3 ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 цієї ж статті).

Частиною 1 ст. 55 ГПК України встановлено, що органи та особи, які відповідно до цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб, мають процесуальні права та обов`язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком обмежень, передбачених частиною другою цієї статті.

Зі змісту п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 вбачається, що під поняттям орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах , зазначеним у частині другій статті 4 ГПК України , потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року №1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Відтак, тлумачення п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України , з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України ).

Аналіз ч.3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Порушення інтересів держави у даному випадку полягає у недотриманні встановлених чинним земельним законодавством України умовам передачі земельних ділянок у користування.

Вищевказані порушення на думку заступника прокурора призвели до того, що внаслідок невжиття заходів щодо формування земельних ділянок, неможливо точно визначити площу обробітку землі, що може призвести до порушень під час розрахунку суми орендної плати. Відсутність чітких меж земельних ділянок на місцевості створює ризик обробітку суміжних земельних ділянок з тими, що передані в оренду.

Крім того, як вказує заступник прокурора об`єктом цивільних прав та обов`язків можуть бути лише сформовані земельні ділянки. У зв`язку з тим, що земельні ділянки не сформовані у разі порушення орендарем умов договору, у тому числі щодо використання земельної ділянки відповідно до вимог земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі, орендар втрачає можливість здійснити захист своїх прав.

Проведення нормативно-грошової оцінки землі з порушенням вимог законодавства не дає можливості визначити правильний та справедливий розмір плати за користування земельною ділянкою, що підриває економічні основи держави, неправомірно позбавляє останню законного, своєчасного та найбільш повного джерела доходу.

Однією з умов для наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді є нездійснення або неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Так, Європейський суд з прав людини, вирішуючи спори, неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін, при цьому суд уникав абстрактного підходу до розгляду питання участі прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує на скільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 922/1361/17, дотримання належного економічного регулювання правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового (в тому числі договірного) врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін, безпосередньо належить до інтересів держави.

Згідно з ст. 18-1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № 11 від 29.05.2013 року прокурор, звертаючись до господарського суду із заявою про визнання правочину недійсним, виступає позивачем або зазначає у ній позивачем державний чи інший орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього правочину, і визначає відповідачами, як правило, сторони за правочином (договором). Виняток можуть становити випадки, коли однією з сторін є названий орган (установа, організація); у такому разі відповідачем визначається друга сторона.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здіснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до абз. 6, 7, 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема, укладають із землевпорядними організаціями договори на виконання робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та виготовлення відповідної документації із землеустрою, якщо такі роботи виконуються за рахунок місцевого бюджету; сприяють в укладанні договорів на виконання землевпорядними організаціями робіт із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), якщо такі роботи виконуються за рахунок осіб, які мають право на земельну частку (пай), або за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, що орендують земельні частки (паї), проектів технічної допомоги тощо; розглядають та погоджують проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відповідно до листа Морозівської сільської ради № 02-12/173/20 від 28.04.2020 року, технічна документація на надані в оренду невитребувані частки (паї) не розроблялася.

Крім того, Морозівською сільською радою заходи цивільно-правового характеру щодо розірвання договору з ТОВ Агрокорець , щодо повернення невитребуваних земельних часток (паїв), що передавалися єдиним масивом не вживалися.

З огляду на те, що невитребувані земельні частки (паї), що передані в оренду за Договором знаходяться на території Морозівської сільської ради, ними розпорядився вказаний орган місцевого самоврядування, прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави в особі Морозівської сільської ради.

Таким чином, судом встановлено, що органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Морозівська сільська рада.

Зокрема, після виявлення порушень вимог чинного законодавства під час розпорядження невитребуваними земельними частками (паями) (передача їх в оренду з порушенням ч. 3 ст. 13 Закону України Про оцінку земель ) , Здолбунівською місцевою прокуратурою спрямований до Морозівської сільської ради лист від 04.05.2020 року з метою повідомлення про виявлені прокурором порушення та встановлення причин самостійного не вжиття управлінням заходів щодо захисту інтересів держави.

04.05.2020 року Морозівська сільська рада повідомила начальника Корецького відділу Здолбунівської місцевої прокуратури Лис О.А., що органом місцевого самоврядування не вжито заходів щодо повернення земельної ділянки, в тому числі щодо звернення до суду, у штаті сільської ради відсутня посада юрисконсульта, а бюджетний розпис ради не містить визначених коштів для сплати судового збору.

Враховуючи той факт, що порушення законодавства триває з листопада 2019 року така пасивна позиція органу місцевого самоврядування, уповноваженого розпоряджатися невитребуваними земельними часками (паями), не зважаючи на очевидний характер порушень, свідчить про його бездіяльність.

У подальшому Здолбунівською місцевою прокуратурою направлено до Морозівської сільської ради лист № 35/3-351вих20 від 06.05.2020 року про намір звернутися до суду в його інтересах до ТОВ Агрокорець із позовом визнання недійсним договору оренди землі та повернення невитребуваних земельних часток (паїв).

Позаяк з матеріалів справи вбачається, що орендодавцем можливо будуть у майбутньому вжиті заходи щодо захисту інтересів держави (згідно з листа Морозівської сільської ради що надійшов до суду 22.05.2020 року про те, що питання розірвання Договору оренди землі від 18.11.2019 року буде винесено на розгляд засідання чергової сесії), а можливо і не будуть, так як порушення триває з 2019 року, проте до цього часу заходи не вживалися.

Враховуючи те, що порушення вимог чинного законодавства під час розпорядження невитребуваними земельними частками (паїями) триває протягом значного проміжку часу та виявлено саме прокурором, а не органом місцевого самоврядування, зволікання, попри інформування місцевою прокуратурою про наявні порушення, незверненні з відповідним позовом до суду явно свідчить про нездійснення Морозівською сільською радою захисту інтересів держави та територіальної громади, тобто її бездіяльність.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що у даному випадку має місце порушення інтересів держави, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Відтак, з огляду на предмет та підстави заявленого позову, прокурором належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах відповідно до ст. 23 Закону України Про прокуратуру .

Отже, підставою недійсності правочину, що оспорюється, позивач в інтересах держави зазначає невідповідність оспорюваного договору вимогам закону.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1. ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зі змісту ч.2 ст. 640 ЦК України вбачається, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочин є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав із застосуванням наслідків, передбачених законом.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 207 ГК України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

Укладення особами правочину, зміст якого суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства є, згідно зі статтями 203 та 215 Цивільного кодексу України , підставою для визнання укладеної угоди (правочину) недійсною як такої, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними згідно зі статтями 4 , 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК , іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також іншим, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правовим актам, прийнятим відповідно до Конституції України (статті 1 , 8 Конституції України ).

Пунктом 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року № 7 передбачено, що купівля-продаж, рента, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до статті 210 ЗК України повинні визнаватися недійсними - із наслідками, передбаченими відповідними статтями ЦК України .

Зі змісту п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2015 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними вбачається, що за загальним правилом не є підставою для визнання недійсним відсутність у договорі істотних умов. На виняток з цього правила відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов є підставою для визнання його недійсним (частина друга статті 15 Закону України Про оренду землі ).

У п.2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 роз`яснено, що частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачена можливість припинення господарського зобов`язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов`язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (зокрема, вже здійснене користування за договором оренди), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов`язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов`язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов`язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України Про місцеве самоврядування в Україні визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України , органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

В даному контексті, словосполучення на підставі - означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; у межах повноважень - означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; у спосіб - означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби (правова позиція Вищого господарського суду України з постанови від 24.01.2017, справа №910/10057/16).

За змістом частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу ; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу ; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Стаття 14 Конституції України закріплює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.3 ст. 2 Земельного кодексу України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Указом Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08.08.1995 року №720/95 було передбачено порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям. Відповідно до положень вказаного нормативно-правового акту паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначаються виходячи вартості земельної частки (паю) та середньої грошової оцінки одного гектар сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Таким чином, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначений в умовних кадастрових гектарах, а місцезнаходження та межі такої земельної частки (паю) не визначені.

Закон України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 року визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв).

Згідно ч.1 ст. 11 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель або технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Судом враховано, що правовідносини щодо земельних часток (паїв) регулюються спеціальним Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" , на підставі якого 18.11.2019 року було укладено оспорюваний у цій справі договір.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості).

Зважаючи на положення Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" , Указу Президента України від 08.08.1995 №720 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" , нерозподілена (невитребувана) земельна ділянка - це земельна ділянка, що була запроектована у складі єдиного земельного масиву без визначення меж у натурі (на місцевості), проте не була розподілена на зборах власників земельних часток (паїв) через неявку на збори осіб - власників права на земельну частку (пай) чи їх спадкоємців.

Згідно з пунктом 12 постанови Кабінету Міністрів України від 04.02.2004 № 122 "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)" нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки передаються у розпорядження сільських, селищних, міських рад чи райдержадміністрацій з метою надання їх в оренду.

У відповідності до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю.

Таким чином, чинне законодавство, зокрема, Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" , не передбачає повноважень державних органів чи органів місцевого самоврядування передавати в оренду земельні частки (паї) до їх формування у земельні ділянки.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 902/569/17.

При цьому, як зазначено Верховним Судом у постанові від 22.08.2018 року у справі № 913/559/17, відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України , земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною 3 статті 2 Земельного кодексу України , об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

На відміну від земельної ділянки, земельна частка (пай) є умовною часткою земель, які належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, розмір якої визначено в умовних кадастрових гектарах.

Згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 , паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).

При паюванні, розміри земельних часток (паїв) визначаються в умовних кадастрових гектарах (пункти 2 та 3 Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 ).

Отже, земельні ділянки державної або комунальної власності та земельні частки (паї) є різними об`єктами земельних відносин і мають різний правовий режим, а договір оренди земельної частки (паю) та договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом, оскільки за договором оренди земельної частки (паю) предметом договору є земельна частка (пай), а за договором оренди земельної ділянки предметом є земельна ділянка. У разі оренди земельної частки (паю) встановлюються орендні відносини щодо права на земельну частку (пай), не визначену в натурі земельну ділянку, посвідчену сертифікатом. Орендні відносини повинні оформлюватися договором, як у разі оренди земельної частки (паю), так і у разі оренди земельної ділянки.

Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 27.01.2010 у справі № 6-6200св09, а також у постанові Верховного Суду у справі № 908/1947/16.

Відтак, законодавством передбачена можливість раціонального використання земельних часток до оформлення їхніми власниками правовстановлюючих документів з можливістю надходження коштів до бюджету.

Нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки - частки (паї) не є землями державної чи комунальної власності, а перебувають лише у розпорядженні відповідних рад.

Однак, законодавець надає право органам місцевого самоврядування нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) передавати в оренду для використання за цільовим призначенням проте лише після формування їх у земельні ділянки.

Зазначена норма ч. 3 ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" є імперативною.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 79 1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом та за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Відтак, згідно з абз. 6 ч. 2 ст. 79 -1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

За приписами статті 7 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) зберігається у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та в районному відділі земельних ресурсів.

Технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування (ст. 1 Закону № 858-ІV від 22.05.03 ).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 25 вказаного Закону , документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою, зокрема, є: … проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок (п. "ґ"); проекти землестрою щодо організації території земельних часток (паїв) (п. "ж"); технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (п. "і").

У відповідності до ст.ст. 29-30 Закону України "Про землеустрій" , документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою (ст. 29). Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України , цим Законом (ст. 30).

Частиною 1 ст. 49-1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) розробляються з метою формування земельних ділянок сільськогосподарських угідь, що підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв).

Згідно із ч. 5 ст. 49-1 Закону України "Про землеустрій" , проекти землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) включають: а) завдання на складання проекту землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); г) список осіб, які мають право на отримання у власність земельної частки (паю); ґ) матеріали розрахунку (за потреби - перерахунку) вартості і розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах; д) схему розподілу земельних ділянок власникам земельних часток (паїв); е) відомості про площу земельних ділянок, кадастрові номери земельних ділянок та перелік обмежень у їх використанні; є) матеріали погодження і затвердження проекту землеустрою, встановлені статтею 186 Земельного кодексу України ; ж) матеріали перенесення меж земельних ділянок у натуру (на місцевість), сформованих за проектом.

Статтею 20 Закону України Про землеустрій передбачено, що землеустрій проводиться в обов`язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання земельних ділянок.

Тобто, проведення землеустрою (надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації, її затвердження тощо при передачі земельних ділянок комунальної власності в оренду) є обов`язком, а не правом органу місцевого самоврядування, як розпорядника земель при переданні в оренду невитребуваних земельних часток (паїв).

Тобто, наведене свідчить, що обов`язковою умовою щодо надання земельної ділянки у користування фізичним чи юридичним особам є розроблення певних видів документації із землеустрою, зокрема, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення, формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або ж технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Статтею 79-1 ЗК України , в редакції чинній на момент укладення Договору передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав.

Отже, законодавець чітко визначив, що передумовою для надання невитребуваної земельної частки (паю) в користування на умовах оренди є формування його як земельної ділянки через розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В той же час з матеріалів справи вбачається, а також не заперечується Морозівською сільською радою, що в оренду для ТОВ Агрокорець передано 55 невитребуваних земельних часток (паїв), що знаходяться на території Морозівської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, технічна документація на невитребувані земельні частки (паї) не виготовлялася.

Судом встановлено, що незважаючи на те, що акт приймання-передачі земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору оренди землі, сторонами не підписувався, -відповідач приступив до користування зазначеною земельною ділянкою після підписання Договору, що в свою чергу свідчить про фактичне визнання і виконання обома сторонами умов вчиненого правочину, однак без дотримання норм чинного законодавства.

При встановленні початку оренди судом враховується те, що акт приймання-передачі від позивача відповідачу за договором (який не був складений та підписаний сторонами) не може вважатися єдиним доказом, передбаченим нормами законодавства, який може підтвердити початок перебігу строку оренди та користування відповідачем орендованим майном (вказане узгджується з постановою ВГСУ від 02.11.2006 р. у справі № 3/639).

Доказом користування орендованим майном суд вважає визнання відповідачем позовних вимог.

Отже, на невитребувані земельні частки (паї), передані в оренду відповідачу, технічна документація із землеустрою щодо встановлення їх меж в натурі (на місцевості) не виготовлялася та не затверджувалася.

Зважаючи на викладене, відсутність технічної документації із землеустрою та встановлення меж земельних ділянок є перешкодою для укладення договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв).

Відтак, вказані обставини дійсно свідчать про відсутність формування у земельні ділянки невитребуваних земельних часток (паїв), які передані в оренду за Договором від 18.11.2019 року, тобто відсутність їх формування як об`єкта цивільних прав у розумінні ч. 3 ст. 13 "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Відтак, господарський суд бере до уваги той факт, що в момент вчинення правочину, а саме Договору від 18.11.2019 року, його сторонами не було дотриманно вимог, які встановлені частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме того що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідач, скористався наданим йому законом правом і визнав обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі (визнав позов).

Згідно зі статтею 21 Цивільного кодексу України , суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Оскільки Заступник керівника Здолбунівської місцевої прокуратури не просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Морозівської сільської ради № 359 від 15.11.2019 року Про визнання невитребуваними земельних часток (паїв) та передача їх в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" суд не надає йому оцінку.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76-79 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ч. 4 ст. 191 ГПК України ).

Відповідач позов визнав, визнання позову не суперечить закону і не порушує права та інтереси інших осіб. У суду наявні законні підстави для прийняття рішення про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, в повній мірі дослідивши матеріали, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Заступника керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Морозівської сільської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" про визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельні частки (паї) є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому згідно ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" унормовано підстави повернення судового збору, яким зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Частиною 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За таких обставин, враховуючи визнання відповідачем позовних вимог до початку розгляду справи по суті, позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У відповідності до вищенаведених приписів Закону України "Про судовий збір" 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, може бути повернуто ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Таким чином, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутися з клопотанням про повернення судового збору.

Відповідно до ст. 129 ГПК України на відповідача покладається судовий збір в розмірі 50 %, що дорівнює 2 102 грн 00 коп.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 191, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір оренди землі від 18.11.2019 року укладений між Морозівською сільською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрокорець", яким передано в користування земельні ділянки невитребуваних паїв громадян площею 117,7 ум. га на території Морозівської сільської ради Корецького району Рівненської області.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" (вул. Шкільна, 11, с. Морозівка, Корецький район, Рівненська область, 34706, код ЄДРПОУ 43345548) повернути на користь держави в особі Морозівської сільської ради (вул. Чапаєва, 1, с. Морозівка, Корецький район, Рівненська область, 34709, код ЄДРПОУ 04386060) земельні частки (паї) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв), які розташовані на території Морозівської сільської ради Корецького району Рівненської області загальною площею 117, 7 ум. га.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрокорець" (вул. Шкільна, 11, с. Морозівка, Корецький район, Рівненська область, 34706, код ЄДРПОУ 43345548) на користь Морозівської сільської ради (вул. Чапаєва, 1, с. Морозівка, Корецький район, Рівненська область, 34709, код ЄДРПОУ 04386060) судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

5. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 ГПК України.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 25.06.2020 року

Суддя Заголдна Я.В.