Рішення

від 25.06.2020 по справі 440/2159/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2159/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянув у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

визнати протиправним та скасувати наказ відповідача «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» №7558-сг від 16.03.2020, яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324281300:00:002:0059 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324281300:00:002:0059 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

24 квітня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Полтавській області) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на протиправність рішення відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою, адже його погоджено у встановленому законом порядку; відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою від 06.02.2020 №2054/82-20 проект землеустрою відповідає вимогам чинного земельного законодавства. З огляду на те, що наданий позивачем проект землеустрою погоджений у встановленому законодавством порядку та земельній ділянці присвоєний кадастровий номер і вона внесена до Державного земельного кадастру, у відповідача відсутні дискреційні повноваження щодо прийняття іншого рішення ніж про затвердження проекту землеустрою.

25.05.2020 відповідач надав відзив на позов, у якому представник ГУ Держгеокадастру у Полтавській області просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на невідповідність представленого на розгляд проекту землеустрою вимогам законодавства. Вказує, що вимога про зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки не підлягає задоволенню, з огляду на втручання в дискреційні повноваження відповідача.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Обставини справи, встановлені судом

02.03.2020 ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області зі заявою, у якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки кадастровий номер 5324281300:00:002:0059, площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати у власність ОСОБА_1 .

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №7558-СГ від 16.03.2020 «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, розмір земельної ділянки 2,0000 га з кадастровим номером 5324281300:00:002:0059 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність з таких підстав: невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою. Завдання на виконання робіт привести у відповідність додатку 1 типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 №266 (затвердити замовником, уточнити дані для кого виготовляються три примірника проекту землеустрою) /а.с. 47/.

Не погодившись із наказом відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та наданні такої земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частин першої-третьої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами шостою та сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно частин восьмої-десятої статті 118 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Висновки щодо правозастосування

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі предметом спору є правомірність рішення відповідача, оформленого наказом від 16.03.2020 №7558-СГ про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

А відтак, виходячи з приписів частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд перевіряє відповідність спірного наказу критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою зазначено невідповідність «Завдання на розроблення проекту землеустрою» до додатку 1 Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 №266, а саме: «Завдання на розроблення проекту землеустрою» не затверджено замовником та не уточнено дані для кого виготовляються три примірника проекту землеустрою /а.с. 13/.

Ці зауваження, на думку суду, жодним чином неможливо трактувати як такі порушення Закону, які свідчать про невідповідність проекту законам чи іншим нормативно-правовим актам, і є перешкодою для затвердження проекту землеустрою.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про землеустрій України» , замовники документації із землеустрою зобов`язані: а) виконувати всі умови договору, а в разі невиконання або неналежного виконання нести відповідальність, передбачену договором і законом; б) надавати вихідну документацію, необхідну для виконання робіт із землеустрою; в) проводити відповідно до закону на конкурсній основі відбір розробників документації із землеустрою, що розробляється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; г) прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Згідно із статтею 28 цього Закону розробники документації із землеустрою зобов`язані: а) дотримуватися законодавства України, що регулює земельні відносини, а також державних стандартів, норм і правил при здійсненні землеустрою; б) інформувати зацікавлених осіб про здійснення землеустрою; в) виконувати всі умови договору; г) виконувати роботи із складання документації із землеустрою у строк, передбачений договором. Максимальний строк складання документації із землеустрою не повинен перевищувати шести місяців з моменту укладення договору.

Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

У разі невиконання або неналежного виконання умов договору при здійсненні землеустрою, розробники документації із землеустрою несуть відповідальність, передбачену договором і законом.

Статтею 20 вищевказаного Закону («Загальні вимоги до змісту документації із землеустрою» ) передбачено, зокрема, що документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником.

Відповідно до пункту 6 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, проект відведення земельної ділянки розробляється на основі завдання, затвердженого замовником, що є невід`ємною частиною договору на проведення відповідних робіт.

Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що завдання на розроблення проекту землеустрою не погоджене замовником. Так, формально на завданні в графі затверджую відсутній підпис ОСОБА_1 (а.с.13), але всі наступні документи та дії замовника й проектанта вказують на фактичне затвердження й схвалення завдання; схвалений замовником проект землеустрою розроблений та отримав позитивний висновок.

Абсолютно безпідставною є вказівка відповідача на те, що завдання на розроблення проекту землеустрою не містить дані: для кого виготовляються три примірника проекту землеустрою, оскільки зі змісту розділу «Документи і матеріали, що повинні бути представлені за результатами виконаних робіт» чітко вбачається, що проект землеустрою «виготовляється у трьох примірниках (один - замовнику, другий - органу по земельних ресурсах, третій - місцевого фонду документації із землеустрою» (а.с.13).

Зазначене узгоджується з додатком 1 до Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 №266.

Крім того, з аналізу положень частини дев`ятої статті 118 Земельного кодексу України слідує, що підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише відсутність погодження такого проекту у порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, та у визначених законом випадках обов`язкової державної експертизи. Інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження та проведення експертизи (у разі необхідності), наведена норма статті 118 Земельного кодексу України не містить.

Оскільки на затвердження до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області позивачем подано погоджений висновком №2054/82-20 від 06.02.2020 проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки (кадастровий номер 5324281300:00:002:0059), то цей проект в силу положень статті 186-1 Земельного кодексу України вважається таким, що відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою.

Крім того, у постановах від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та від 30 серпня 2018 року у справі №817/586/17 Верховний Суд дійшов висновків, що перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів здійснюється саме на етапі погодження такого проекту. Головне управління Держгеокадастру в області не має повноважень на здійснення перевірки документації із землеустрою на відповідність нормам чинного законодавства, оскільки такі повноваження надані лише державному кадастровому реєстратору

Судом встановлено, що на підставі поданого позивачем проекту землеустрою здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, визначено її кадастровий номер 5324281300:00:002:0059 та сформовано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 11.02.2020 НВ-5315582342020 /а.с. 48/, який надавався позивачем до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області разом із проектом землеустрою.

Отже, реєстрація державним кадастровим реєстратором земельної ділянки на підставі поданого проекту землеустрою відповідно до статей 9, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» свідчить про відповідність проекту землеустрою вимогам законодавства та документації із землеустрою, а відтак твердження відповідача про невідповідність землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою є безпідставними.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області №7558-СГ від 16.03.2020 не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню, а позов у цій частині позовних вимог слід задовольнити.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача в частині зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5324281300:00:002:0059) у власність, суд виходить з наступного.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд виходить з того, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (стаття 2 КАС України). Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі « ОСОБА_2 проти України» , п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідач у цій справі протиправно відмовив у затвердженні проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та не прийняв відповідного рішення. Визнання такої бездіяльності протиправною, як і зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно, не захистить порушені права ефективно.

Натомість належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою.

Таке правозастосування в даній категорії справ відповідає сталим правовим висновкам Верховного Суду, наприклад, постанова ВС від 22 січня 2020 року №560/798/16-а.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що єдиним ефективним способом захисту порушених прав позивача на отримання земельної ділянки у власність є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324281300:00:002:0059 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі відповідачем не доведено правомірності прийнятого ним рішення, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат

За змістом частини третьої статті 139 Кодексу при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн і суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу, яка надана ОСОБА_3 на підставі ордеру серії ПТ №193975 від 23.04.2020 /а.с. 57/.

Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин другої - п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Згідно з частинами першою та дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 10.02.2020 /а.с. 54 / та додатки до вказаного договору №1 від 10.02.2020 «Перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат» та №2 від 10.02.2020 «Попередній розрахунок вартості послуг» /а.с. 55, 56/.

Так, відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 3.1, 4.2 договору про надання правової допомоги від 10.02.2020, укладеного між громадянином України ОСОБА_1 та адвокатом Кумечко Мариною Сергіївною, предметом даного договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (пункт 1.1); адвокат зобов`язується надавати правову допомогу клієнту у кримінальних, адміністративних, цивільних справах, справах про адміністративні правопорушення, які могли би бути пов`язані з клієнтом, незалежно від його процесуального статусу в них (потерпілий, затриманий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний, свідок, позивач, відповідач інш.) (підпункт 2.1.3 пункту 2.1); гонорар адвоката визначається обсягом виконаних робіт та погоджується сторонами окремо на підставі складених додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (наданих послуг) (пункт 4.2); цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2020 року (пункт 3.1).

Отже, суду не надано акти виконаних робіт (наданих послуг), а також документи про оплату гонорару адвокату (квитанцію, платіжне доручення тощо). А надані позивачем додатки №1 від 10.02.2020 «Перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат» та №2 від 10.02.2020 «Попередній розрахунок вартості послуг» до договору про надання правової допомоги від 10.02.2020 свідчать лише про намір сторін надати/отримати юридичні послуги та їх оплатити, а не про фактичне надання/отримання юридичних послуг та їх оплату.

З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу адвоката ОСОБА_3 , у зв`язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (с. Каленики, Решетилівський район, Полтавська область, 38431, рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області «Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки» №7558-сг від 16.03.2020, яким гр. ОСОБА_1 відмовлено у затверджені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324281300:00:002:0059 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність гр. ОСОБА_1 (с. Каленики, Решетилівський район, Полтавська область, 38431, рнокпп НОМЕР_1 ) земельної ділянки площею 2,0000 га, кадастровий номер 5324281300:00:002:0059 зі земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (с. Каленики, Решетилівський район, Полтавська область, 38431, рнокпп НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

У стягненні витрат на правову допомогу позивача відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.С. Шевяков