Рішення

від 24.06.2020 по справі 640/7693/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/920

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 року м. Київ № 640/7693/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Сорбіхім доГоловного управління ДПС у м.Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сорбіхім (надалі - позивач/ТОВ Сорбіхім /Товариство ) звернулось в Окружний адміністративний суд м. Києва із позовною заявою про визнання протиправними та скасування прийнятих Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві (надалі - відповідач/ГУ ДПС у м. Києві ) податкових повідомлень-рішень №00003940502 та №00003950502 від 02.12.2019 р. (надалі - ППР №00003940502 та №00003950502) .

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що під час проведення перевірки Товариства відповідач безпідставно дійшов висновку про нереальність здійснення господарських операцій із контрагентами-постачальниками ТОВ Церейра-С та ТОВ Фелоріс Плюс , а тому прийняті на підставі хибних висновків ППР підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а також вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання вимог ухвали суду відповідач подав до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржувані ППР №00003940502 та №00003950502 прийняті контролюючим органом правомірно, оскільки за результатами перевірки ТОВ Сорбіхім було встановлено заниження показників податку на прибуток підприємств за 2017 р. на загальну суму 34 475,00 грн. та податку на додану вартість (надалі - ПДВ ) за січень, лютий та жовтень 2017 р. на загальну суму 38 306,00 грн. внаслідок відсутності належним чином складених первинних документів за спірними господарськими операціями.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ Сорбіхім (код ЄДРПОУ 39482968) зареєстроване 10.11.2014 р. Головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві та з 11.11.2014 р. перебуває на обліку як платник податків.

Поряд із цим, у зв`язку із відмовою Товариства у наданні копій підтверджувальних документів на запит контролюючого органу №127459/10/26-15-14-02-04 від 05.07.2019 р. відповідно до пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України у період з 28.10.2019 р. по 01.11.2019 р. на підставі наказу №2337 від 25.10.2019 р., направлень №381/26-15-05-02-04 та №382/26-15-05-02-04 від 28.10.2019 р., виданих ГУ ДПС у м. Києві, відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ Сорбіхім з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення взаємовідносин із ТОВ Церейра-С (код ЄДРПОУ 39998830), що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за січень, лютий 2017 р. у сумі 11 106,00 грн., з ТОВ Фелоріс Плюс (код ЄДРПОУ 41324730) за жовтень 2017 р. у сумі 27 200,00 грн. та за 2017 р. показників фінансової звітності з їх відображенням у декларації з податку на прибуток підприємств, за результатами якої складений акт №146/26-15-05-02-04/39482968 від 28.11.2019 р. (надалі - Акт перевірки №146 ) із викладенням висновку про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток за 2017 р. на загальну суму 34 475,00 грн.;

п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 38 306,00 грн., у т.ч.: за січень 2017 р. - на суму 8 106,00 грн.; за лютий 2017 р. - на суму 3 000,00 грн.; за жовтень 2017 р. - на суму 27 200,00 грн.

Згідно із зазначеним на підставі Акта перевірки №146 ГУ ДПС у м. Києві 02.12.2019 р. були прийняті наступні ППР за формою Р , а саме:

- №00003940502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 43 904,00 грн. (з яких 34 475,00 грн. - за основним платежем та 8 619,00 грн. - за штрафними санкціями);

- №00003950502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 47 883,00 грн. (з яких 38 306,00 грн. - за основним платежем та 9 577,00 грн. - за штрафними санкціями).

При цьому за результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС України №5182/6/99-00-08-05-02-06 від 11.02.2020 р. Про результати розгляду скарги прийняті ГУ ДПС у м. Києві ППР №00003940502 та №00003950502 були залишені без змін, а скарга позивача за вх. №16558/6 від 16.12.2019 р. - без задоволення.

У той же час, вважаючи, що відповідачем були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ Сорбіхім під час проведення перевірки та прийняття ППР №00003940502 та №00003950502, позивач оскаржив їх у судовому порядку.

З`ясовуючи обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджуючи докази, якими вони обґрунтовуються, суд враховує нижчевикладене.

Як вбачається з Акта перевірки №146, за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р. ТОВ Сорбіхім задекларовано у рядку 02 декларації з податку на прибуток пілприємств Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності за 2017 р. показник у розмірі 168 244,00 грн., проте перевіркою встановлено його заниження всього на суму 191 530,00 грн.

Крім того, перевіркою відображених у рядку 2050 звіту про фінансові результати Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) показників на загальну суму 2 081 000,00 грн. за вказаний період встановлено завищення показника за 2017 р. на суму 14 280,00 грн. На формування зазначеного рядка мало вплив віднесення операцій, які формують собівартість реалізованих товарів, послуг, зокрема: клей ПВА - Д3, АК-125 ОЦМ біла, ПАП-2, АК 040, ШАТЛ фарба теплоізоляційна, тощо.

Також під час перевірки виявлено, що у рядку 2180 звіту про фінансові результати Інші операційні витрати задекларовано показники на загальну суму 848 000,00 грн., однак за висновком перевіряючих, ТОВ Сорбіхім завищено показник за 2017 р. на суму 177 386,00 грн., на формування якого вплинули адміністративні витрати та витрати, пов`язані зі збутом товарів (витрати на рекламу й дослідження, витрати на транспортування продукції, інші витрати).

Між тим перевіркою повноти визначення Товариством за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р. задекларованого показника з податку на прибуток у розмірі 30 284,00 грн. встановлено його заниження на загальну суму 34 475,00 грн., а перевіркою задекларованих показників з ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, за січень, лютий та жовтень 2017 р. у розмірі 6 638,00 грн. - встановлено заниження на загальну суму 38 306,00 грн., спричинене завищенням всього на суму 38 306,00 грн. задекларованого ТОВ Сорбіхім показника податкового кредиту у розмірі 179 330,00 грн.

Поряд із цим в Акті перевірки №146 вказано, що до зазначених правопорушень призвело непідтвердження документально реальності здійснення господарських операцій між Товариством та його контрагентами-постачальниками ТОВ Церейра-С та ТОВ Фелоріс Плюс у період з 01.01.2017 р. по 31.12.2017 р., у той час як надані до перевірки документи можна вважати такими, що містять факт підроблення та є недійсними. Зокрема, в ході проведення перевірки ТОВ Сорбіхім на запит про надання інформації від 29.10.2019 р. були надані наступні документи по цим взаємовідносинам:

~ із TOB Церейра-С : надано видаткову накладну №РН-0000002 від 20.01.2017 р.; рахунок-фактуру №СФ-0000766 від 20.01.2017 р.; акти здачі-прийняття робіт №ОУ-0000002 та №ОУ-0000003 від 31.01.2017 р.; картки рахунків 631 та 902, оборотно-сальдова відомість по рахунку 281 за 2017 р. Згідно бази даних Єдиний реєстр податкових накладних постачальником були виписані на адресу ТОВ Сорбіхім податкові накладні на загальну суму 55 530,00 грн., ПДВ - 11 106,00 грн., із номенклатурою - підготовка документації та ведення клієнта (пакет все включено ), пакування вантажу (стикіровка, упаковка в плівку, опломбування), розчинники, клей ПВА, склотканина;

~ із ТОВ Фелоріс Плюс : надані договори про надання послуг №01-01-17 та №02-01-17 від 02.10.2017 р.; акти наданих послуг №68 від 02.10.2017 р., №69 від 06.10.2017 р., №164 від 13.10.2017 р.; рахунки на оплату №112 від 02.10.2017 р., №140 від 06.10.2017 р. та №190 від 13.10.2017 р.; картки рахунків 63 та 92, оборотно-сальдові відомість по рахункам 63 та 93 за 2017 р. Згідно бази даних Єдиний реєстр податкових накладних постачальником були виписані на адресу ТОВ Сорбіхім податкові накладні на загальну суму 136 000,00 грн. та ПДВ - 27 200,00 грн., із номенклатурою - передпродажна підготовка документації, пакування вантажу (стикіровка, упаковка в плівку, опломбування).

Між іншим, відповідно до викладених у відзиві доводів ГУ ДПС у м. Києві, на висновки Акта перевірки №146 вплинула проаналізована контролюючим органом інформація з бази даних ДПС та інших інформаційних джерел, згідно із якою ТОВ Церейра-С та ТОВ Фелоріс Плюс за 2017 р. не подавали до органів ДПС ані податкової декларації з податку на прибуток, ані фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва. Крім того, отримана інформація свідчить про відсутність у цих підприємств власних основних засобів та інших необоротних активів, необхідних для провадження фінансово-господарської діяльності.

Разом із тим в Акті перевірки №146 та у своєму відзиві відповідач посилається на облікові картки суб`єкта фіктивного підприємництва, надані СФП ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві №1620/8/26-50-21-01-0 від 30.07.2018 р. та СФП ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві №1422/8/26-56-21-0307 від 22.11.2017 р. щодо порушення кримінальних справ, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017150000000087 від 26.01.2017 р. та за №12016100070007238 від 29.09.2017 р. за ст.205 Кримінального кодексу України (надалі - КК України ), в рамках яких були допитані гр. ОСОБА_1 (директор/головний бухгалтер ТОВ Церейра-С до 19.02.2018 р.) та гр. ОСОБА_2 (директор/головний бухгалтер ТОВ Фелоріс Плюс до 27.11.2017 р.), що повідомили про непричетність до реєстрації та ведення відповідних підприємств.

Наведена інформація, на думку відповідача, свідчить про невідповідність наданих ТОВ Сорбіхім до перевірки документів вимогам, встановленим для звітних документів, а тому не можуть враховуватись при визначенні та нарахуванні податків, адже підписані не уповноваженими особами.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини, контролюючий орган дійшов висновків про неможливість здійснення ТОВ Церейра-С та ТОВ Фелоріс Плюс поставок товарів/послуг на адресу Товариства, а також про удаваність спірних господарських операцій, які фактично спрямовані на формування податкових вигод третім особам шляхом формального складання документів, які не супроводжуються дійсним рухом активів у процесі здійснення господарської діяльності, а тому встановлені під час перевірки факти доводять, що документи, виписані (складені) вказаними Постачальниками, у т.ч. податкові накладні, не можуть бути підставою для формування ТОВ Сорбіхім даних податкової звітності.

У той же час ТОВ Сорбіхім не погоджується із викладеними в Акті перевірки №146 висновками, аргументуючи свою позицію щодо наявності підстав для задоволення позову тим, що доказів ухвалення вироків суду, якими було б встановлено, що ТОВ Церейра-С та ТОВ Фелоріс Плюс здійснюють саме фіктивне підприємництво, не існує, тому твердження контролюючого органу щодо безтоварності господарських операцій, на думку позивача, є безпідставними. До того ж з 25.09.2019 р. у КК України взагалі виключено ст.205 Фіктивне підприємництво .

Поряд із цим у позовній заяві викладені пояснення про необґрунтованість посилань контролюючого органу на відомості з інформаційно-аналітичних баз відносно контрагентів-постачальників Товариства, адже такі відомості носять виключно інформативний характер та не є належним доказом у розумінні процесуального Закону.

При цьому позивач посилається на те, що в Акті перевірки №146 не вказано жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання Товариством та його контрагентами-постачальниками господарських операцій, про відсутність витрат ТОВ Сорбіхім у спірних правовідносинах, про відсутність використання придбаних у ТОВ Церейра-С та ТОВ Фелоріс Плюс товарів/послуг у своїй господарській діяльності, про відсутність змін у складі і структурі активів, що у сукупності не дає підстав для висновку відповідача про невідповідність спірних господарських операцій вимогам чинного законодавства.

Крім того, згідно із наведеними у позовній заяві твердженнями позивача Акт перевірки №146 не містить будь-яких фактів на підтвердження того, що Товариство як платник податку діяло без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти-постачальники. Зрештою, жоден нормативно-правовий акт законодавства України не встановлює норм щодо солідарної відповідальності суб`єктів господарювання за дії контрагентів, а тому ТОВ Сорбіхім не відповідає за будь-які дії своїх контрагентів, зокрема, за порушення ними або їх посадовими особами вимог чинного законодавства.

Між тим позивач зазначає про формування Товариством показників декларацій з ПДВ та з податку на прибуток, а також звіту про фінансові результати за 2017 р. на підставі належним чином складених договорів, актів надання послуг, рахунків на оплату, видаткової накладної та податкових накладних, які, безсумнівно, підтверджують реальність здійснення господарських операцій із постачання товарів/послуг ТОВ Церейра-С та ТОВ Фелоріс Плюс , а також спростовують висновки контролюючого органу, наведені ним в Акті перевірки №146.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого суд приймає рішення про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ПК України ).

Згідно із пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об`єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

При цьому у пп. ж пп.14.1.54 п.14.1 ст.14 ПК України зазначено, що дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Базою оподаткування податку на прибуток є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст.134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (п.135.1 ст.135 ПК України).

Таким чином, як фінансовий результат до оподаткування, так і база оподаткування податком на прибуток визначаються платником податку у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Разом із тим відповідно до пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу, у той час як податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України).

Так, згідно із п.198.1 ст.198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Між тим п.198.2 ст.198 ПК України передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

За вимогами п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

~ придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

~ придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

~ ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, за правилами ст.198 ПК України податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ має бути фактично сплачений і підтверджений належним чином складеними первинними документами (у т.ч. податковими накладними), що відображають реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), та які є підставою для формування даних податкового обліку платника податків.

Разом із тим податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань (п.201.7 ст.201 ПК України).

При цьому суд звертає увагу, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду, у той час як постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (пп.14.1.185 та пп.14.1.191 п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно із п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених п.201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

Поряд із цим вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, а також документального підтвердження виконання вимог податкового та іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, передбачені у ст.44 ПК України, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Між тим Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. №996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №996 ) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до абз.9 ч.1 ст.1 Закону №996 національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам.

Згідно із ч.2 ст.3 Закону №996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

До речі, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період (абз.12 ст.1 Закону №996).

Статтею 4 Закону №996 передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність гуртуються на таких основних принципах, зокрема (але не виключно):

~ обачність - застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов`язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

~ повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

~ нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

~ превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

~ історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

У ч.1 ст.9 Закону №996 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому відповідно до ст.1 цього Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, у той час як господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

У той же час на виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 р. №1706 Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів були затверджені:

~ наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. №290 Положення (стандарту) бухгалтерського о обліку 15 Доходи (надалі - П(С)БО 15 ), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності;

~ наказом Міністерства фінансів України №318 від 31.12.1999 р. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (надалі - П(С)БО 16 ), яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття у фінансовій звітності.

Разом із тим згідно із п.5 П(С)БО 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).

Пунктом 7 П(С)БО 15 передбачено, що визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:

~ дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо);

~ чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів;

~ інші операційні доходи, до складу яких включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо;

~ фінансові доходи, до складу яких включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі);

~ інші доходи, до складу яких, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства.

Між іншим, у п.8 П(С)БО 15 встановлено, що дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається в разі наявності всіх наведених нижче умов:

ь покупцеві передані ризики й вигоди, пов`язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

ь підприємство не здійснює надалі управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

ь сума доходу (виручка) може бути достовірно визначена;

ь є впевненість, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати, пов`язані з цією операцією, можуть бути достовірно визначені.

Відповідно до п.5 П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

При цьому п.6 П(С)БО 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно із п.7 П(С)БО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Поряд із цим пп.9.4 п.9 П(С)БО 16 встановлено, що не визнаються витратами й не включаються до звіту про фінансові результати інші зменшення активів або збільшення зобов`язань, що не відповідають ознакам, наведеним у п. 6 цього Положення (стандарту).

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати платника податків, понесені у зв`язку із придбанням товарів/послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується.

Водночас порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Положення №88 ).

За вимогами п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 та п.2.2 Положення №88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Між тим первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2.4 Положення №88).

Згідно із п.2.5 Положення №88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

При цьому відповідно до п.2.13 Положення №88 керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського, а також податкового обліків навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Поряд із цим суд вважає за належне вказати, що до господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентами-постачальниками доречним є застосування доктрини ділова мета , сутність якої полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди (у т.ч. зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту, відшкодування ПДВ з державного бюджету) поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно із яким розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

У той час як відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорам комісії, доручення та агентськими договорами.

Також суд зауважує, що концепція наявності ділової мети передбачає, що господарська операція має містити економічний сенс для підприємства і бути доцільною з погляду її проведення. Тобто навіть якщо операцію оформлено належним чином і є докази реальності її здійснення, проте причина здійснення такої операції не є економічно обґрунтованою для господарської діяльності, платник податків не має права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат та права на зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту.

Так, Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 р. №К/9901/617/18 (справа №816/4226/13-а) ухвалив, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди.

Отже, системний аналіз наведених вище норм свідчить, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, та які є підставою для формування показників податкового обліку платника податків. За відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат або податкового кредиту за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у наступних постановах Верховного Суду: №К/9901/2803/18 від 30.01.2018 р. (справа №820/11856/13-а); №К/9901/5557/18 від 31.01.2018 р. (справа №826/245/14); №К/9901/7258/18 від 06.02.2018 р. (справа №810/6695/14); №К/9901/27694/18 від 04.04.2018 р. (справа №808/2519/15).

Між іншим, відповідно до висновку Верховного Суду, зазначеного у постанові від 23.04.2019 р. №К/9901/64369/18 (справа №825/1610/17), недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Водночас згідно із позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 27.03.2012 р. у справі №21-737во10, про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Як вбачається з Акта перевірки №146, на формування показників податкової та фінансової звітності за 2017 р. мали вплив господарські взаємовідносини між ТОВ Сорбіхім та ТОВ Фелоріс Плюс , які виникли на підставі укладених типових договорів про надання послуг №01-01-17 та №02-01-17 від 02.10.2017 р. (надалі - Договори про надання послуг) , згідно із якими ТОВ Фелоріс Плюс (Виконавець) зобов`язується надати послуги, передбачені п.2.1 цих Договорів, а Товариство (Замовник) зобов`язується прийняти надані послуги, оплатити їх в порядку та на умовах, визначених цими Договорами.

Так, за умовами п.2.1 Договорів про надання послуг Виконавець надає Замовнику наступні послуги:

~ за Договором №01-01-17 Виконавець здійснює передпродажну підготовку документації, веде повний супровід документації, складає та формує всі первинні документи, надає юридичні та бухгалтерські консультації щодо оформлення замовлень Замовника, займається перемовами щодо сертифікації продукції, що реалізує Замовник, а також надає посередницькі консультаційні послуги між покупцями Замовника.

~ за Договором №02-01-17 Виконавець надає послуги з пакування лакокрасочної продукції, стикіровку, упаковку в плівку, опломбування, наклеювання маркерувальної інформації. Послуги здійснюються на території складу Замовника, за адресою: м. Київ, вул. Шахтарська, 9. Всім необхідним матеріалом для упаковки лакокрасочної продукції Замовник забезпечує Виконавця за власний рахунок.

Відповідно до п.2.2 Договорів про надання послуг прийняття замовником послуг оформляється актом надання послуг.

У розділі 3 вказаних Договорів встановлено, що вартість послуг визначається індивідуально Замовником від обсягу виконаних робіт Виконавцем. Акт наданих послуг підписується сторонами до 31 числа поточного місяця, в якому фактично надавалися послуги. Замовник зобов`язаний перерахувати суму, зазначену в акті наданих послуг протягом 20 днів з моменту підписання такого акту на розрахунковий рахунок Виконавця.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ТОВ Сорбіхім та ТОВ Фелоріс Плюс позивачем до позовної заяви додані копії наступних документів: актів надання послуг (№69 від 06.10.2017 р., №164 від 13.10.2017 р. та №68 від 02.10.2017 р.), рахунків на оплату (№140 від 06.10.2017 р., №190 від 13.10.2017 р. та №112 від 02.10.2017 р.) та податкових накладних (№69 від 06.10.2017 р., №164 від 13.10.2017 р. та №68 від 02.10.2017 р.), складених Виконавцем на загальну суму 163 200,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 27 200,00 грн.) за послуги передпродажної підготовки документації та за пакування вантажу (стикіровка, упаковка в плівку, опломбування).

Разом із тим в якості доказів фактичного постачання ТОВ Церейра-С товарів та послуг позивач додав до позову копії рахунку-фактури №СФ-0000766 від 20.01.2017 р., видаткової накладної №РН-0000003 від 20.01.2017 р. та податкової накладної №5 від 20.01.2017 р. щодо придбання ТОВ Сорбіхім товарів (склотканина, клей ПВА, розчинники) на загальну суму 17 136,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 2 856,00 грн.). Крім того, відповідно до доданих Товариством до позовної заяви копій актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000002 та №ОУ-0000003 від 31.01.2017 р. ТОВ Церейра-С на підставі рахунків №СФ-0000002 та №СФ-0000003 від 31.01.2017 р. були надані послуги з пакування вантажу та підготовки документації, ведення клієнта (пакет все включено), згідно із чим складені податкові накладні №2 та №3 від 31.01.2017 р. на загальну суму 31 500,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 5 250,00 грн.).

Також позивач надав до суду копії виписок по особовому рахунку Товариства, які свідчать про здійснення останнім 04.12.2017 р. перерахунку коштів на рахунок ТОВ Фелоріс Плюс як оплата за послуги згідно рахунків №69 від 06.10.2017 р., №164 від 13.10.2017 р. та №68 від 02.10.2017 р., а 08.02.2017 р., 09.02.2017 р., 13.02.2017 р. та 15.02.2017 р. - перерахування коштів на рахунок ТОВ Церейра-С як оплата за послуги згідно рахунків №СФ-0000766 від 20.01.2017 р., №СФ-0000002 та №СФ-0000003 від 31.01.2017 р.

Згідно із цим у позовній заяві позивач зазначає, що Товариством правомірно сформовано показники податкової та фінансової звітності за 2017 р. на підставі договорів, актів надання послуг, рахунків на оплату, видаткової накладної, рахунку-фактури та податкових накладних, які підтверджують зміну активів ТОВ Сорбіхім , виконання умов укладених із ТОВ Фелоріс Плюс та ТОВ Церейра-С договорів. Вказані документи не містять жодних юридичних дефектів та є чинними, а тому належним чином підтверджують здійснення господарських операцій, що спростовує висновки контролюючого органу, наведені ним в Акті перевірки №146.

Разом із тим суд враховує викладену позицію Верховного Суду у постанові від 16.04.2019 р. №К/9901/54447/18; К/9901/57156/18 (справа №804/6909/17), відповідно до якої сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи копій документів суд звертає увагу, що жодні акти надання послуг та рахунки на оплату, складені за результатами спірних господарських операцій між ТОВ Сорбіхім та його контрагентами-постачальниками ТОВ Фелоріс Плюс і ТОВ Церейра-С , не містять реквізитів договору, на підставі якого такі документи виписані. При цьому у рахунках на оплату та у рахунку-фактурі відсутні реквізити щодо посади і прізвища осіб, які їх підписали та які є відповідальними за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення.

Крім того, надані позивачем копії документів (акти наданих послуг, рахунки на оплату, податкові накладні) в якості доказів реальності здійснення господарських операцій не містять змісту та обсягу вказаних у цих документах господарських операцій з надання ТОВ Фелоріс Плюс і ТОВ Церейра-С послуг передпродажної підготовки документації та пакування вантажу, їх одиниць виміру (у натуральному та/або вартісному виразі), а тому всупереч узгодженим сторонами у п.3.1 Договорів про надання послуг вимогам неможливо встановити та підтвердити підстави визначення Замовником вартості таких послуг, що прямо залежить від обсягу фактично виконаних робіт.

Поряд із цим суд приймає до уваги посилання контролюючого органу, викладені в Акті перевірки №146 та відзиві, на ненадання Товариством до перевірки укладеного між ТОВ Сорбіхім та ТОВ Церейра-С договору, адже, враховуючи викладені у позовній заяві доводи Товариства про підтвердження прийняття ТОВ Церейра-С до виконання замовлень ТОВ Сорбіхім саме шляхом укладання сторонами договору поставки та надання послуг, такий договір не надавався позивачем і до суду. Зрештою, про сумнівність викладених у позові доводів також свідчить відсутність у складених цим контрагентом-постачальником документах будь-яких відомостей про такий договір, а відсутність у матеріалах справи рахунків на оплату №СФ-0000002 та №СФ-0000003 від 31.01.2017 р., на підставі яких відповідно до змісту актів здачі-прийняття робіт ТОВ Церейра-С були надані послуги з пакування вантажу та підготовки документації/ведення клієнта, викликає сумнів щодо фактичного здійснення таких операцій.

Крім того, як вбачається з Акту перевірки №146, контролюючим органом встановлено формування Товариством показників податкової та фінансової звітності за лютий 2017 р. на підставі виписаної ТОВ Церейра-С податкової накладної №15 від 16.02.2017 р. на загальну суму 18 000,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 3000,00 грн.) із номенклатурою товару/послуг - пакування вантажу (стикіровка, упаковка в плівку, опломбування), однак на підтвердження підстав для складання вказаної податкової накладної позивачем не надано до суду жодного доказу.

Водночас на спростування висновків Акта перевірки №146 та підтвердження правомірності формування даних податкових декларацій та фінансової звітності за 2017 р. позивачем не були надані до суду докази фактичного здійснення поставок ТОВ Церейра-С товарів, вказаних у видатковій накладній та рахунку-фактурі, зокрема (але не виключно): щодо їх транспортування, оприбуткування та зберігання Товариством, щодо пунктів навантаження та розвантаження (адреси місцезнаходження складів Постачальника та ТОВ Сорбіхім , договорів оренди нежитлових приміщень), сертифікати відповідності на кожну партію поставленої продукції, виробників товарів.

Між тим в якості доказів фактичного отримання ТОВ Сорбіхім відображених в актах надання послуг, рахунках на оплату та податкових накладних послуг від ТОВ Фелоріс Плюс та ТОВ Церейра-С позивачем не надано жодних пояснень із їх документальним підтвердженням щодо результатів виконаних робіт, таких як: звіти про надані послуги; примірники документації щодо якої Виконавцями здійснювалась передпродажна підготовка; інформація про вантаж (назва, кількість), стосовно якого надавались послуги з пакування; звіти про кількість та обсяг використаних під час пакування матеріалів та звіти про їх залишки; інформації про уповноважених Виконавцями працівників, якими безпосередньо виконувалась передпродажна підготовка документації та пакування вантажів.

При цьому суд звертає увагу, що згідно із п.186.1 ст.186 ПК України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах б і в цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Місцем постачання послуг є місце фактичного постачання послуг, пов`язаних з рухомим майном, а саме: послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг; послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов`язані з рухомим майном (пп. а та пп. г пп.186.2.1. п.186.2 ст.186 ПК України).

Поряд із цим, відповідно до доводів позивача послуги з пакування вантажів надавались ТОВ Фелоріс Плюс і ТОВ Церейра-С на території складу ТОВ Сорбіхім , що знаходиться на вул. Шахтарській, 9 у м. Києві, на підтвердження використання якого до позовної заяви додані копія договору оренди нерухомого майна №64 від 01.11.2017 р. разом із копією акта приймання-передачі об`єкта оренди (нежитлового приміщення) до цього договору. Проте суд критично ставиться до вказаних доводів, оскільки надані до суду докази свідчать про передачу зазначеного нежитлового приміщення в оренду Товариству лише у листопаді 2017 р., у той час як за змістом складених актів надання послуг спірні господарські операції здійснювались у січні та жовтні 2017 р. Більше того, суд акцентує увагу на тому, що жоден інший, окрім актів надання послуг, наявний у матеріалах справи документ (договори, рахунки, видаткова накладна) не містить реквізитів міцезнаходження ТОВ Сорбіхім за будь-якою адресою.

Крім того, вказуючи у позовній заяві про можливість ТОВ Фелоріс Плюс і ТОВ Церейра-С здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов`язань з надання послуг та поставки товарів, позивачем не надано до суду документально підтвердженої інформації, яка б спростовувала відомості, що містяться в ІС Податковий блок про відсутність матеріально-технічних та технологічних можливостей у контрагентів-постачальників, необхідних для здійснення відображених в актах надання послуг та видатковій накладній господарських операцій, а тому суд приймає до уваги посилання відповідача на отримані матеріали щодо контрагентів-постачальників позивача, якими встановлено відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, що у зв`язку із відсутністю належного документального підтвердження фактичного здійснення позивачем спірних господарських свідчить про обґрунтованість викладених в Акті перевірки №146 висновків контролюючого органу про неможливість постачання товарів та послуг ТОВ Фелоріс Плюс і ТОВ Церейра-С на адресу ТОВ Сорбіхім .

Водночас суд погоджується із твердженнями позивача про неналежність доводів контролюючого органу щодо фіктивності контрагентів-постачальників Товариства, які ґрунтуються на відомостях з отриманих від СФП ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві та СФП ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві облікових карток суб`єкта фіктивного підприємництва №1620/8/26-50-21-01-0 від 30.07.2018 р. та №1422/8/26-56-21-0307 від 22.11.2017 р. щодо порушення кримінальних справ, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017150000000087 від 26.01.2017 р. та за №12016100070007238 від 29.09.2017 р. за ст.205 КК України, та матеріалах (протоколи допиту свідків) цих кримінальних проваджень, адже під час розгляду справи відповідачем не надано суду жодного вироку відносно посадових осіб контрагентів позивача, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Контролюючим органом також не надано жодного рішення суду, яке б набрало законної сили, прийнятих відносно контрагентів позивача у порядку ст.55 1 та ст.207 Господарського кодексу України, ст.228 та ст.234 Цивільного кодексу України, ст.205 Кримінального кодексу України щодо фіктивності правочинів, тобто вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, або про визнання правочинів з контрагентом недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, тощо. До того ж станом на дату проведення перевірки Законом України Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес від 18.09.2019 р. №101-IX, який набрав чинності 25.09.2019 р., взагалі виключено ст.205 у КК України.

Також суд вважає не належними додатково подані позивачем до суду копії рішень Окружного адміністративного суду м. Києва у справах №640/3904/19, №640/2064/19 та №640/9809/19, оскільки предметом їх розгляду були господарські операції ТОВ Церейра-С з іншими суб`єктами господарських взаємовідносин, учасником яких ТОВ Сорбіхім не було.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 р., заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 р., заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 р., заява №6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, приймаючи до уваги принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, у разі якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Допущені одним платником податків порушення у відображенні в податковому обліку певної господарської операції за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 р. К/9901/612/18 (справа №2а-15124/11/2670).

Між іншим, суд враховує позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 01.06.2010 р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011 р. у справі №21-47а10, згідно із якою норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.71 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення/у поточній редакції - ст.77 КАС України), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував показники податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст.71 КАС України (ч.1 ст.77 КАС України), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу (ст.78 цього Кодексу).

Аналогічний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 р. №К/9901/3749/18 (справа №806/4988/13-а), від 15.05.2019 р. №К/9901/27906/18 (справа №П/811/2507/14).

Проте під час дослідження доданих позивачем до позовної заяви копій документів суд встановив відсутність у матеріалах справи документальних доказів оприбуткування та обліку Товариством придбаних у ТОВ Фелоріс Плюс і ТОВ Церейра-С товарів та послуг в асортименті та кількості, що зазначені у видаткових накладних та/або в актах надання послуг, з їх подальшою реалізацією третім особам.

Більше того, зі змісту поданої до суду позовної заяви не вбачається за можливе підтвердити наявність у ТОВ Сорбіхім економічної доцільності у придбанні зазначених у видатковій накладній товарів та в актах надання послуг безпосередньо самих послуг з передпродажної підготовки документації та/або пакування вантажу в межах здійснення своєї господарської діяльності, основним видом якої за даними додатка №1 до Акта перевірки №146 є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням (код КВЕД 46.73), інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах (код КВЕД 47.19), що дає підстави для висновку про відсутність ділової мети при здійсненні спірних господарських операцій.

У контексті з наведеним суд не вбачає причинно-наслідкового зв`язку між наданими позивачем документами та спірними господарськими операціями, як і не вбачає наявності у позивача ділової мети на отримання товарів/послуг від ТОВ Фелоріс Плюс і ТОВ Церейра-С , а тому суд погоджується із доводами контролюючого органу про відображення ТОВ Сорбіхім спірних господарських операцій лише на папері без мети настання реальних наслідків, що не супроводжується дійсним рухом активів у процесі здійснення операцій саме з цими контрагентами-постачальниками.

Більше того, суд також акцентує увагу, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2020 р. повідомлено позивача про його обов`язок у відповідності до ч.4 ст.161 КАС України додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Разом із тим, враховуючи відсутність таких документів, витребувано від позивача: докази на підтвердження реальності спірних господарських операцій, у т.ч., усі первинні документи (належним чином засвідчені копії), які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, видаткові накладні, акти виконаних робіт, документи про перевезення та зберігання товарів, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, журнал обліку цих довіреностей, банківські виписки (на підтвердження факту придбання та подальшої реалізації товарів/послуг позивачем), якщо оплата вже відбулась, тощо; належні докази наявності фізичних, технічних та технологічних можливостей позивача до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, наявності кваліфікованого персоналу, основних фондів, транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; у разі наявності операцій щодо товару - докази можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку, тощо, або аналогічні докази щодо можливості надання послуг; у разі, якщо така наявність була необхідна для відповідних господарських операцій - наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності; з метою встановлення зв`язку між фактом придбання товарів/послуг (спорудженням основних фондів, імпортом товарів/послуг) і господарською діяльністю платника податку (підстава для включення сум до валових витрат, в разі якщо такі витрати включались до валових та вплинули на формування податку на прибуток) - докази, що свідчать про наявність при здійсненні спірних господарських операцій.

Однак, ігноруючи зазначені вище вимоги, ТОВ Сорбіхім не було подано до суду жодного належного доказу на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із ТОВ Фелоріс Плюс та ТОВ Церейра-С , як і не подано письмових пояснень щодо неможливості подання таких первинних документів, які б надали суду можливість пересвідчитись у неправомірності висновків відповідача, викладених в Акті перевірки №146.

Зазначене вище, на думку суду, дає підстави для висновку про те, що складені ТОВ Фелоріс Плюс та ТОВ Церейра-С документи (у т.ч. акти надання послуг, рахунки на оплату, видаткова накладна, рахунок-фактура та податкові накладні разом із доказами перерахування Товариством грошових коштів), які стали підставою для формування ТОВ Сорбіхім показників податкової та фінансової звітності за 2017 р., не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських зобов`язань та не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних поставок, що в сукупності з виявленими контролюючим органом обставинами свідчить про безтоварність спірних операцій та виключає правомірність їх відображення у податковому обліку.

Підсумовуючи вищенаведене, під час судового розгляду даної справи, у зв`язку із відсутністю належних та допустимих доказів фактичного надання послуг, постачання товарів саме ТОВ Фелоріс Плюс та ТОВ Церейра-С з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності ТОВ Сорбіхім , а також доказів наявності як у Товариства, так і його контрагентів персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів на час спірних господарських взаємовідносин, суд позбавлений можливості встановити зв`язок між фактом придбання позивачем у вказаних контрагентів послуг/товарів за відповідними господарськими операціями у 2017 р., спорудженням основних фондів, реалізацією таких товарів/послуг, понесенням інших витрат із господарською діяльністю ТОВ Сорбіхім , згідно із чим суд погоджується із висновками контролюючого органу про заниження останнім задекларованих показників з податку на прибуток на загальну суму 34 475,00 грн. та з ПДВ на загальну суму 38 306,00 грн. внаслідок неправомірного їх формування за рахунок сумнівних господарський операцій.

Таким чином, оскільки позивач зазначені висновки Акта перевірки №146 про порушення ним норм ПК України не спростував, доказів, які б засвідчували протилежне суду не надав, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість прийняття ГУ ДПС у м. Києві ППР №00003940502 та №00003950502 та не вбачає підстав для їх скасування.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах Салов проти України (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), Проніна проти України (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).

Відповідно до ч.5 та ч.8 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Сорбіхім у повному обсязі, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийняття ним ППР №00003940502 та №00003950502.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із цим, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, всі судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Сорбіхім до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова