Постанова

від 24.06.2020 по справі 400/1836/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/1836/19 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Федусика А.Г.,

суддів: Бойко А.В. та Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Приватного підприємства Кімбурнпродрезерв на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року по справі за позовом Приватного підприємства Кімбурнпродрезерв до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В:

В червні 2019 року Приватне підприємство Кімбурнпродрезерв (далі ПП) звернулось до суду з адміністративним позовом до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (далі Рада) та просило визнати протиправними і скасувати рішення Козирської сільської ради (після заміни первісного відповідача - Радсадівської сільської ради) від 17 січня 2015 року №4 Про місцеві податки і збори на 2015 рік та від 23 січня 2017 року №01 Про внесення змін до ставок місцевих податків на 2017 рік .

В обґрунтування позову було зазначено, що ставки податку на 2015 рік повинні бути встановлені та оприлюднені відповідачем до 15 липня 2014 року. Аналогічним чином повинні були встановлюватись ставки податку і на 2016 - 2017 роки. Позивач наголошує на тому, що такі дії Ради порушують принцип стабільності податкових правовідносин, відповідно до якого зміни до будь-яких елементів податків повинні вноситись не пізніше ніж за 6 місяців до початку нового бюджетного року. Також, позивач зазначає, що відповідачем порушено принцип законності, відповідно до якого суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти згідно з ч.2 ст.19 Конституції України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ПП подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 січня 2015 року Рада прийняла рішення №4 Про місцеві податки і збори на 2015 рік , яким затверджені ставки місцевих податків на 2015 рік, в тому числі і податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

23 січня 2017 року Рада прийняла рішення №1 Про внесення змін до ставок місцевих податків на 2017 рік , яким у Положенні про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, змінено розмір відповідного податку на 2017 рік.

Як вбачається з акту про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП від 20.11.2017 року №1594/14-29-14-05/35279408, ГУДФС у Миколаївській області встановлено порушення позивачем вимог ПК України щодо нарахування і сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період з 01 січня 2015 року по 30.09.2017 року, на суму 1066953,74 грн. Як слідує з акту перевірки, підставою для донарахування позивачу цього податку стали оспорювані рішення Ради від 17 січня 2015 року №4 та від 23 січня 2017 року №1.

Винесення відповідачем вказаних рішень з порушенням (на думку ПП) норм діючого законодавства і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що на період з 2015 по 2017 рік законодавець зупинив дію положень ПК України щодо прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків до 15 липня року, який передує року застосуванню цих податків. Суд зазначив, що законодавець системно і послідовно наприкінці 2015-2017 років приймав рішення про зміну правового регулювання порядку і строків ухвалення органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків і з цих змін в законодавстві вочевидь слідує, що вони спрямовані на надання можливості приймати такі рішення без обмежень, передбачених ПК України.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції вірними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, лише в частині з огляду на таке.

Стосовно рішення Ради від 17 січня 2015 року №4 Про місцеві податки і збори на 2015 рік колегія суддів зазначає, що ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Разом з тим, підпунктом 4.1.9. пункту 4.1. статті 4 ПК України визначено, що податкове законодавство України ґрунтується на принципі стабільності, який полягає у тому, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до п.8.1 та 8.3 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Відповідно до підпункту 12.1.2. пункту 12.1 статті 12 ПК України Верховна Рада України встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Згідно з положеннями пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Колегія суддів з урахуванням підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України зазначає, що вказаними положеннями передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення.

Вказана норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період (період, який є наступним за плановим).

Слід зазначити, що кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону №71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року, а тому лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що спірний податок, який встановлений абз.1 п.1 від 17 січня 2015 року №4 Про місцеві податки і збори на 2015 рік та безпосередньо який оскаржується позивачем, як такий, що порушує його права, не міг бути визнаний обов`язковим до сплати в 2015 році, оскільки відповідач не приймав та не оприлюднював спірне рішення саме до 15 липня 2014 року.

Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності колегія суддів приходить до висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного рішення від 17 січня 2015 року №4 Про місцеві податки і збори на 2015 рік в частині абз.1 п.1, оскільки запроваджені Законом №71-VIII зобов`язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням приписів підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, не могли застосовуватись раніше 2016 року, а тому рішення Ради від 17 січня 2015 року № 4 Про місцеві податки і збори на 2015 рік у вищевказаній частині є протиправним та підлягає скасуванню, а позов задоволенню в цій частині.

Наведені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, визначеними в постанові від 18 січня 2019 року справа №461/88744/15-а.

Стосовно рішення Ради від 23 січня 2017 року №01 Про внесення змін до ставок місцевих податків на 2017 рік , колегія суддів зазначає, що пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році від 20.12.2016 року № 1791-VIII установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1. та пункту 4.5. статті 4, підпункту 12.3.4. пункту 12.3., підпункту 12.4.3. пункту 12.4 та пункту 12.5. статті 12 Податкового кодексу України та Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Як було вище зазначено, підпунктом 4.1.9. пункту 4.1. статті 4 ПК України визначено принцип стабільності податкового законодавства України, тобто, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків, за яким рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування відповідних рішень.

З аналізу наведеного вбачається, що у 2017 році законодавцем зупинено дію положень ПК України щодо прийняття органами місцевого самоврядування рішень про встановлення місцевих податків до 15 липня року, який передує року застосуванню цих податків, що свідчить про відсутність правових підстав для скасування рішення Ради від 23 січня 2017 року № 01 Про внесення змін до ставок місцевих податків на 2017 рік та задоволення позову в цій частині.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи були невірно застосовані норми матеріального права, а тому, керуючись ст.317 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині.

Також, відповідно до ч.1, 3 та 6 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

При поданні позову та апеляційної скарги ПП було сплачено судовий збір з розрахунку оскарження двох позовних вимог немайнового характеру х 150%, тобто загальний розмір сплаченого судового збору склав - 9 605, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи.

Отже, враховуючи, що суд апеляційної інстанції ухвалив нове судове рішення по даній справі про задоволення однієї позовної вимоги немайнового характеру, колегія суддів вважає необхідним стягнути з Ради витрати ПП по сплаті судового збору у розмірі 4802,50 грн..

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Кімбурнпродрезерв - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року - скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Приватного підприємства Кімбурнпродрезерв до Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання протиправними та скасування рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати абзац 1 пункту 1 рішення Козирської сільської ради від 17 січня 2015 року № 4 Про місцеві податки і збори на 2015 рік , яким передбачено встановлення на території Козирської сільської ради на 2015 рік податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Радсадівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (ЄДРПОУ 04375636, 57160, Миколаївська область, Миколаївський район, селище Радісний Сад, вулиця Миру, будинок 5) судовий збір у сумі 4802,50 грн. на користь Приватного підприємства Кімбурнпродрезерв (57526, Миколаївська область, Очаківський район, село Козирка, вулиця Очаківська, будинок 35, корпус А, код ЄДРПОУ 35279408).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Федусик А.Г. Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.