Рішення

від 25.06.2020 по справі 265/3186/20

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МАРІУПОЛЯ

Справа № 265/3186/20

Провадження № 2/265/1152/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

25 червня 2020 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/3186/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, 3-я особа: Приватне підприємство Антон ,

за участі позивача - ОСОБА_1 , -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він із дружиною, ОСОБА_3 , є приватними підприємцями, через що вони вирішили придбати металевий контейнер на території ринку Київський , розташованого в м. Маріуполі по вул. Київській 31, для використання його як приміщення для торгівлі. Для цього він придбав у ОСОБА_2 належний останньому контейнер № 001665, якій знаходиться на території ринку Київський . Таким контейнером ОСОБА_2 користувався для здійснення своєї підприємницької діяльності на території ринку Київській . При цьому ОСОБА_2 показав позивачу рахунок фактуру № 51 від 7 вересня 1990 року, де відповідач вказаний вагоотримувачем метало брухту, тобто списаного контейнеру № НОМЕР_1 , який раніше був власністю Дудинського порту м. Дудинка Красноярського краю Таймирського округу. На підставі перелічених документів позивач придбав контейнер у ОСОБА_2 , уклавши із ним 11 листопада 2014 року письмовий договір купівлі-продажу у присутності дружини позивача ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 . При цьому він сплатив за контейнер 10000 грн. відповідачу, а продавець у свою чергу передав йому ключі від контейнера та обладнання, що було у ньому. Отже, з 11 листопада 2014 року позивач став власником контейнера, зробивши із дружиною у подальшому його переобладнання під реалізацію певної продукції, який він переніс на інший майданчик на території цього ж ринку та зареєстрував свою діяльність у податковій інспекції. Потім на території ринку Київській позивач із своєю дружиною здійснював торгівлю з приміщення належного ОСОБА_1 контейнера № НОМЕР_1 , підтвердженням чого є розрахункові зошити про сплату коштів за ринковий збір та утримання торгівельного місця. Встановлення права власності позивачу потрібно, щоб здійснити розпорядження контейнером на свій розсуд, оскільки оригінал правовстановлюючого документа у ОСОБА_1 відсутній. На підставі уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати право власності за ним на контейнер № 001665, що розташований на території ринку Київський , тобто в м. Маріуполі по вул. Київській 31.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні просив суд задовольнити його уточнені позовні вимоги, надавши суду пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач, ОСОБА_2 , до судового засідання не з`явився за невідомих суду причин повторно, будучи про день та час слухання справи повідомленим належним чином, не надавши суду заяв про розгляд справи за його відсутності.

Представники третьої особи до судового засідання також не з`явились за невідомих суду причин, будучи про день та час слухання справи повідомленими належним чином.

Згідно із ч. 4 ст. 223 ЦПК суд ухвалив заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, вважає уточнені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом було встановлено, що за письмовим договором купівлі-продажу контейнера від 11 листопада 2014 року ОСОБА_2 продав належний йому на підставі рахунку-фактури № 51 від 7 вересня 1990 року контейнер № 001665 позивачу, а ОСОБА_1 прибав у відповідача такий контейнер за 10 000 грн. у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що також підтверджується розпискою ОСОБА_2 про отримання ним 11 листопада 2014 року грошових коштів в розмірі 10 000 грн. за такий контейнер (а. с. 27, 44).

Належність ОСОБА_2 списаного контейнеру № 001665 підтверджується копією рахунку-фактури № 51 від 7 вересня 1990 року та квитанцією № 3303 від 7 вересня 1990 року, за якими вбачається, що ОСОБА_2 сплатив 341,13 рублів за такий контейнер, отримавши списаний контейнер № 001665 комбінату Дудинського порту м. Дудинка Красноярського краю (а. с. 42, 43).

Допитані у судовому засіданні свідки, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , вказували суду, що вони дійсно були на запрошення ОСОБА_1 присутніми у 2014 році при укладенні на території ринку Київський в м. Маріуполі договору купівлі-продажу морського контейнеру, який знаходився на території вказаного ринку, який ОСОБА_1 продав чоловік, відповідач, отримавши від позивача у їх присутності гроші за контейнер. Також свідки додавали, що після придбання вказаного контейнеру вони удвох декілька місяців працювали в такому контейнері разом із ОСОБА_1 на території ринку Київський , здійснюючи торгівлю товарами.

Суд на підставі встановлений обставин справи дійшов висновку, що 11 листопада 2014 року на території ринку Київський в м. Маріуполі ОСОБА_2 було продано належний йому з 7 вересня 1990 року контейнер № 001665 позивачу, ОСОБА_1 , за 10 000 грн.

При цьому суд зазначає, що на підставі ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України (далі - ЦК)правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності, не встановлені судом.

На підставі ст. 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 662 ЦК продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За змістом ч. 2 ст. 640 ЦК якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідно також передання майна, то договір є укладеним з моменту передання відповідного майна.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Зважаючи на наведені положення закону, суд дійшов висновку, що позивач довів у судовому засіданні правомірність набуття ним 11 листопада 2014 року права власності на конкретно визначений контейнер № 001665 на території ринку Київський в м. Маріуполі.

Відповідно до ст. 392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В судовому засіданні було встановлено, що у позивача відсутні документи щодо контейнеру № 001665, оскільки окрім договору купівлі-продажу від 11 листопада 2014 року та розписки ОСОБА_2 про отримання ним грошей за такий контейнер, у ОСОБА_1 наявні лише копії рахунку-фактури № 51 та квитанції від 7 вересня 1990 року про законність набуття у власність такого контейнеру колишнім його власником, відвідачем.

Враховуючи, що вказані документи (рахунок-фактура та квитанція від 7 вересня 1990 року) є приналежними до спірного об`єкту документами, що встановлюють його ідентифікацію, то у такому разі суд погоджується із доводами ОСОБА_1 щодо необхідності захистити його права власника на вказане рухоме майно в судовому порядку згідно із положеннями ст. 392 ЦК.

Суд при цьому зазначає, що на підставі ч. 2 ст. 181 ЦК рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

В той же час за ч. 1 ст. 181 ЦК до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

В судовому засіданні було достеменно встановлено, що предметом спору є контейнер № 001665, який відноситься до рухомого майна, оскільки не має ознак нерухомих речей.

При цьому встановлення в суді факту перебування контейнеру № 001665 станом на 11 листопада 2014 року на території ринку Київський в м. Маріуполі не може свідчити про його теперішнє місце розташування, оскільки як рухоме майно, такий контейнер може бути переміщений.

Враховуючи наведені доводи, суд зауважує, що визнання права власності на рухомі речі із прив`язкою їх до місцевості є таким, що не ґрунтується на вимогах закону, отже є невірним способом захисту права власності.

Виходячи з викладеного, суд не бере до уваги посилання позивача на копії книги фінансів ринку Київський , долучені до позовної заяви, а також на витребувані судом за клопотанням ОСОБА_1 копії матеріалів виконавчого провадження № 614230780.

Суд натомість зауважує, що в разі порушення права власника, останній має право на свій захист на підставі ст. 387 ЦК шляхом витребування належного йому майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (віндикаційний позов), або за ст. 391 ЦК шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов).

Отже, підсумовуючи, суд зазначає, що за наслідком розгляду справи уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню шляхом визнання за позивачем права власності на контейнер № 001665, яке було набуто ним відповідно до договору купівлі-продажу від 11 листопада 2014 року.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, 3-я особа: Приватне підприємство Антон , - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на контейнер № 001665 відповідно до договору купівлі-продажу від 11 листопада 2014 року.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте відповідачем шляхом подачі письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення суду буде складено та підписано 25 червня 2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований в АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , паспорт НОМЕР_3 , останнє відоме місце проживання в АДРЕСА_2 .

Третя особа: Приватне підприємство Антон , ЄДРПОУ: 20392522, знаходиться в м. Маріуполі по вул. Київській 31.

Суддя