Рішення

від 16.06.2020 по справі 922/518/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/518/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Горбачовій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг-Плюс", про стягнення 1342877,02 грн. за участю представників:

позивача - Судаков Д.О. (посвідчення №3726);

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Харківська міська рада звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг-Плюс" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 1342877,02 грн. за бездоговірне користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності площею 0,3336 га (кадастровий номер 6310138800:01:015:0033) по пров.Подільському, 16 у м.Харкові, на якій розташована одна нежитлова будівля, право власності на яку зареєстроване за ТОВ ОБЕРІГ-ПЛЮС .

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві (а.с.40-43). Відповідач вважає, що до спірних правовідносин, що склались між Харківською міською радою не можуть застосовуватися норми ст.1212 ЦК, а такі правовідносини регулюються ст.157 ЗК України та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженим Постановою КМУ від 19.04.1993 року № 284.

Позивач у відповіді на відзив спростовував заперечення відповідача (а.с.79-85).

Позивач у судовому засіданні 16.06.2020 року позов підтримував, а відповідач у засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду у даній справі відповідачем та повернення їх копій до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та (або) повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.

В матеріалах справи відсутні відомості щодо іншого місцезнаходження відповідача.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 27.01.2020 року №197678206 право власності на нежитлову будівлю літ. А-2 площею 963,9 кв.м., по пров.Подільському, 16 у м.Харкові з 01.12.2016 року зареєстроване за ТОВ ОБЕРІГ-ПЛЮС на підставі довідки, виданої ТОВ Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації від 28.11.2016 року № 2811 та договору купівлі-продажу від 07.08.2006 року №590.

Відповідно до витягу від 28.10.2019 року № НВ-0003972502019 земельна ділянка площею 0,3336 га по пров.Подільському, 16 у м.Харкові з кадастровим номером 6310138800:01:015:0033 зареєстрована у Державному земельному кадастрі 03.10.2018.

Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на земельну ділянку по пров. Подільському, 16 у м. Харкові та з урахуванням ст.ст.12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,3336 га з кадастровим номером 6310138800:01:015:0033 по пров.Подільському, 16 у м. Харкові перебувала у спірний період у власності територіальної громади міста Харкова в особі Харківської міської ради.

Сам розрахунок розміру безпідставно збережених ТОВ "ОБЕРІГ-ПЛЮС" коштів у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по пров.Подільському, 16 у м.Харкові (кадастровий номер 6310138800:01:015:0033) від 25.06.2019 року № 1064/0/45-19, виданий Відділом у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

ТОВ "ОБЕРІГ-ПЛЮС" у період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року не сплачувало за користування земельною ділянкою по пров. Подільському, 16 у м.Харкові плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегло за рахунок Харківської міської ради як власника земельної ділянки за вказаною адресою майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, що стало підставою для звернення до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ст.4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні одним з основних принципів місцевого самоврядування є судовий захист прав місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.4 ГПК України зокрема, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст.4 цього Кодексу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідачами є підприємства та організації, яким пред`явлено позовну вимогу.

Харківською міською радою відповідно до ст.189 Земельного кодексу України здійснено заходи самоврядного контролю з питань використання та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства.

У постанові Великої Палати Верхового Суду від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17, яка прийнята за результатами розгляду аналогічних правовідносин щодо врегулювання спору, що виник з приводу фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати. У пункті 65 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Постановами Верхового Суду від 29.01.2019 року у справах № 922/3780/17 та №922/536/18, від 11.02.2019 року у справі №922/391/18, від 12.04.2019 року у справі №922/981/18, від 12.06.2019 року у справі №922/902/18, у яких Верховний Суд застосував положення ч.2 ст.20 і ч.3 ст.23 Закону України Про оцінку земель , відповідно до яких дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються ж витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав, за користування якою Харківська міська рада просить стягнути безпідставно збережені кошти.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селиш, міст, с комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що вказана земельна ділянка є комунальною власністю та належить територіальній громаді м. Харкова, представницьким органам якої є Харківська міська рада, доказів протилежного до суду не надано.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідач вказує, що до спірних правовідносин, що склались між Харківською міською радою не можуть застосовуватися норми ст.1212 ЦК, а такі правовідносини регулюються ст.157 ЗК України та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженим Постановою КМУ від 19.04.1993 року № 284.

Суд не погоджується з цим твердженням, з огляду на наступне.

ТОВ ОБЕРІГ-ПЛЮС 01.12.2016 року набуло право власності на нежитлову будівлю літ. А-2 площею 963,9 кв.м., по пров.Подільському, 16 у м.Харкові на підставі довідки, виданої ТОВ Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації від 28.11.2016 року №2811 та договору купівлі-продажу від 07.08.2006 року № 590.

Вказана будівля літ. А-2 знаходиться на сформованій земельній ділянці площею 0,3336 га по пров.Подільському, 16 у м.Харкові. Земельна ділянка використовується відповідачем ТОВ ОБЕРІГ-ПЛЮС для обслуговування й експлуатації зазначеної будівлі, що підтверджується актом обстеження визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки по пров.Подільському, 16 у м.Харкові від 27.01.2020 року.

Право користування (оренди) чи інші речові права відповідача на земельну ділянку по пров. Подільському, 16 у м.Харкові, на якій розташована вказана нежитлова будівля літ."А-2" у період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року не зареєстровані за відповідачем ТОВ "ОБЕРІГ-ПЛЮС".

Не були вони зареєстровані і за іншими особами у період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року.

Тобто, у відповідності до положень п."а" ч.2 ст.83 ЗК України земельна ділянка по пров.Подільському, 16 в м.Харкові у період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року належала територіальній громаді м.Харкова на праві комунальної власності. Перебуває ця земельна ділянка, як свідчать матеріали справи та вбачається з пояснень учасників справи, у фактичному володінні і користуванні відповідача ТОВ "ОБЕРІГ-ПЛЮС".

Згідно з наявними у справі розрахунками розмір орендної плати, нарахованої за володіння і користування цією земельною ділянкою в період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року ТОВ "ОБЕРІГ-ПЛЮС" і збереженої (заощадженої) у себе відповідачем становить 1342877,02 грн.

Правові підстави для звільнення (відстрочення, розстрочення) від сплати орендної плати і збереження (заощадження) її відповідачем в період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року відсутні.

Такі обставини свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача і є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми вартості належного позивачеві майна збереженого (заощадженого) відповідачем без достатніх правових підстав.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.120 ЗК України до особи, яка набула право власності на будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Аналогічним чином встановлено перехід права користування на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на будівлі або споруди, унормовують положення статті 377 ЦК України.

Згідно зі ст.7 Закону України "Про оренду землі", до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права користування на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під нерухомим майном. Цього обов`язку відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберігає у себе майно - кошти за оренду землі. Вказані кошти підлягають стягненню з Відповідача на підставі статей 1212-1214 ЦК України.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок у себе за рахунок іншої особи (потерпілого власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберігав у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад, належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з приписами ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування", в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 5 статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, враховуючи вимоги ст.19 Конституції України, територіальна громада м.Харкова як власник спірної ділянки делегує ХМР повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто, воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

В пункті п.2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 року №6, зокрема зазначено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень".

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою і охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Плата за землю справляється відповідно до закону.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст.1 ЗУ Про оренду землі ).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України).

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, (ч.ч.1-2 ст.1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст.1213 ЦК України).

Визначаючи суть і характер правовідносин, які виникли між сторонами можна дійти висновку, що згідно чинному законодавству України зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні. Позадоговірні зобов`язання можуть бути деліктними або безделіктними.

Відсутність укладеного між Харківською міською радою та ТОВ ОБЕРІГ-ПЛЮС у період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору виключає договірні зобов`язання.

Відсутність неправомірних дій (бездіяльності) відповідача ТОВ ОБЕРІГ- ПЛЮС означає відсутність господарського правопорушення (протиправних дій), і, як наслідок, виключає деліктні зобов`язання.

Так, з матеріалів справи вбачається, що фактичний вступ відповідачем у володіння і користування спірною земельною ділянкою стався в результаті дій, котрі є правомірними, адже ніяким чином не суперечать чинному законодавству. А саме, в результаті укладення договору купівлі-продажу будівлі, котра зареєстрована належним чином в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, посвідчення цього договору в нотаріальному порядку, його державної реєстрації.

Фактичне володіння і користування земельною ділянкою відповідачем без укладення договору оренди землі станом на даний час в Україні також не вважається правопорушенням. Так, частина третя статті 125 ЗК України в редакції від 25.10.2001 року, котра раніше забороняла приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації була виключена Законом України від 05.03.2009 року №1066-VI. Жодних інших норм, котрі б містили заборону такого володіння і використання чинне законодавство не містить.

Не є правопорушенням також і дії/бездіяльність відповідача, що безпосередньо стосуються порядку укладення договору оренди землі. Ні Законами України, ні підзаконними, ні локальними нормативними актами відповідачеві не визначено прямого і безумовного обов`язку підписати договір оренди земельної ділянки одночасно з набуттям права власності на об`єкт нерухомого майна, який на ній розташований. Більш того, згідно з існуючим і станом на даний час порядком укладення договорів оренди земельних ділянок немає не тільки такого обов`язку, немає навіть і такої можливості. Моменту укладення договору оренди передують різного роду організаційні, правові, технічні та інші заходи, здійснення яких знаходиться по за межами волі й контролю потенційного орендаря. Їх невиконання (неналежне чи несвоєчасне виконання) не може бути поставлене в провину відповідачеві.

Не може бути поставлене відповідачеві в провину і невиконання (несвоєчасне виконання) ним приписів ч.2 ст.123 ЗК України (особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації). Ця норма не містить визначення строку, в який ці дії мають бути вчинені. Тобто, строк виконання цього зобов`язання не встановлений. Як свідчать матеріали справи позивач вимог в порядку ст.530 ЦК України про виконання цього обов`язку відповідачеві не пред`являв, у інший спосіб строк виконання цього обов`язку не встановлював. Тобто, бездіяльність у вигляді не звернення з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки також не може бути визнана деліктом (навіть у разі її наявності, що в цьому випадку матеріалами справи не доведено), а отже не може бути підставою виникнення деліктних зобов`язань.

Відсутність деліктних зобов`язань у спірних правовідносинах виключає можливість захисту прав позивача як постраждалої сторони шляхом стягнення збитків (в т.ч. упущеної вигоди), адже необхідною умовою стягнення збитків є саме делікт (господарське правопорушення). Зокрема, ст.ст.22, 1166 ЦК України унормовано, що необхідною умовою відповідальності у вигляді стягнення шкоди є саме неправомірні рішення, дії чи бездіяльність. Аналогічно ст.ст.216, 224, 225 ГК України визначено, що необхідною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення.

Позивач окремо зауважує та суд погоджується з неможливістю застосування норм законодавства, що регулюють відшкодування збитків саме у вигляді упущеної вигоди - ст.ст.22, 1166 ЦК України, ст.ст.224, 225 ГК України та ін. Упущена вигода згідно з п.2 ч.2 ст.22 ЦК України є різновидом збитків. Упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Тобто, до упущеної вигоди, як різновиду збитків, в повній мірі застосовуються вимоги названих вище норм права, в т.ч. в частині необхідності наявності умов застосування у вигляді делікту (господарського правопорушення).

Таким чином, спірні правовідносини, які виникли між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.

За таких обставин можна дійти до висновку про те, що спірні правовідносини охоплюються регулюванням ст.ст.1212-1214 ЦК України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосованою в т.ч. у відносинах, які не місять ознак делікту. Так, ч.2 ст.1212 ЦК України визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувач майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Тобто, ці поширюють свою дію і на випадки набуття (збереження) майна в результаті правомірних дій.

З аналізу змісту норм ст.ст.1212-1214 ЦК України, абз.4 ч.1 ст.144, абз.5 ч.1 ст.174 ГК України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.

По-перше, відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою площею 0,3336 га по пров. Подільському, 16 у м. Харкові.

Збереження (заощадження) цього майна почалося безвідносної до волі сторін в результаті правомірних дій відповідача з моменту набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю літ. А-2 по пров. Подільському, 16 в м. Харкові.

Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута відповідачем будівля будучи згідно з ст.181 ЦК України нерухомим майном (об`єктом, розташованим на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення) є органічно і нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою. Тому передача відповідачеві права власності на будівлю автоматично призвела до фактичного набуття відповідачем і майнових прав володіння і користування земельною ділянкою, на якій розташована ця будівля.

Відсутність договору оренди земельної ділянки у період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. Згідно з встановленими нормативами її розмір за спірний період склав 1 342 877,02 грн.

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно з ст.206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельною ділянкою у період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року безоплатно відсутні.

Так само відсутні правові підстави для не нарахування, несплати орендної плати за землю, тощо.

Також, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Судом встановлено, що власником відповідної земельної ділянки у спірний період була територіальна громада м.Харкова в особі позивача. Згідно з ст.206 ЗК України, п.п.14.1.136 п.14.1. ст.14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада м.Харкова в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем у період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію виправдане очікування , що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Очевидно, що такий стан речей не відповідає загальним засадам справедливості, добросовісності, розумності, закріпленим п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст.ст.1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати. Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. У відповідності до ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Згідно з розрахунками, наданими позивачем, розмір орендної плати (вартість майна, безпідставно збереженого відповідачем) у період з 01.11.2018 року по 31.12.2019 року становить 1342877,02 грн.

Судом перевірено розрахунок позивача.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затверджений Постановою КМУ від 19.04.1993 року №284 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він розрахований на застосування лише у деліктних правовідносинах, та інших вичерпно визначених в його пункті 1 випадках (вилучення (викупу) та тимчасове зайняття земельних ділянок, встановлення обмежень щодо їх використання, погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведення їх у непридатний для використання стан та неодержання доходів, у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок).

Згідно з ст.ст.13, 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Всупереч вказаних норм, відповідач доказів на спростування наведених розрахунків та інших викладених вище обставин не надав.

Матеріали даної справи не містять доказів державної реєстрації права користування або оренди відповідачем спірної земельної ділянки за спірний період, відповідач використовував її для розміщення власних об`єктів нерухомого майна без оформлених у встановленому порядку правовстановлюючих документів.

Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 Земельного кодексу України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Як зазначено вище, відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці.

При цьому, матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2020 року по справі №922/2843/19, від 02.06.2020 року по справі №922/2845/19, від 23.05.2018 року по справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 року у справі №922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07.12.2016 року у справі №922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12.04.2017 року у справах №922/207/15 (провадження №3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження №3-1347гс16).

Отже, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.1212 Цивільного кодексу України, статтями 13, 74-79, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг-Плюс" (місцезнаходження: 61023, м.Харків, вул.Мироносицька, 94; код ЄДРПОУ 33288384) на користь Харківської міської ради (місцезнаходження: 61003, м.Харків, майдан Конституції, 7; код ЄДРПОУ 04059243) до бюджету м.Харкова (за реквізитами: код класифікації доходів бюджету - 24062200, номер рахунку (ІВАN) - UА958999980314080611000020002, код отримувача (ЄДРПОУ) - 37999649, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), отримувач - УК м.Харкова) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 1342877,02 грн. за бездоговірне користування сформованою земельною ділянкою площею 0,3336 га (кадастровий номер 6310138800:01:015:0033) по пров.Подільському, 16 у м.Харкові.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оберіг-Плюс" (місцезнаходження: 61023, м.Харків, вул.Мироносицька, 94; код ЄДРПОУ 33288384) на користь Харківської міської ради (місцезнаходження: 61003, м.Харків, майдан Конституції, 7; код ЄДРПОУ 04059243; за реквізитами: реєстраційний рахунок UА908201720344280001000032986, банк отримувача - Державна казначейська служба України м. Київ, МФО банку: 820172) 20143,16 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "26" червня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт