Рішення

від 25.06.2020 по справі 280/1559/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 червня 2020 року Справа № 280/1559/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ

до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг

про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ (далі - позивач) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 13.01.2020 №8/2002/15-4/9-П.

Ухвалою суду від 11.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

В обґрунтування заявлених позовних вимог та відповіді на відзив (вх.16357 від 07.04.2020) зазначає, що у відповідача відсутні повноваження вимагати від суб`єктів ринку фінансових послуг надання документів та інформації у формі та у обсязі, які визначені у вимозі від 30.10.2019 № 23706/15-8. Вказує, що за змістом п. 12 ст. 28 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг відповідач має право вимагати надання виключно необхідних документів і лише в межах усунення порушень. Тому, на думку позивача, п.12. ст.28 вищевказаного закону не дозволяє поширювати дію цієї норми на вимогу надання документів та інформації у будь-яких випадках, крім справ про скоєні правопорушення. Натомість, у цьому випадку відповідач вимагає систематичного надання документів без жодного приводу. Також, посилається на те, що вимогу про надання документів було підписано не особою, уповноваженою діяти згідно з законом від імені відповідача- в.о. директора департаменту регулювання та нагляду за кредитними установами. Відтак, вимога від 30.10.2019 №23706/15-8 була направлена на адресу позивача з перевищенням повноважень, є втручанням в господарську діяльність та містить протиправну вимогу про розкриття персональних даних фізичних осіб та систематичного надання усіх укладених договорів, за якими позичальники прострочили виконання зобов`язань. Крім того, вважає, що оскаржуваною постановою безпідставно застосовано до товариства заходи впливу у вигляді накладення штрафних санкцій за ненадання інформації, надання якої Законом не вимагається. З огляду на таке, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позов не визнав з підстав, викладених у поданому до суду відзиві (вх.№15478 від 01.04.2020 року) та заперечень на відзив (вх.№18808 від 22.04.2020) в якому зазначив, що Нацкомфінпослуг відповідно до покладених на неї п.3, п.п. 41 п. 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, а також п.12 ч. 1 ст. 28 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , може вимагати надання необхідної інформації. Вказує, що направлена до позивача вимога про необхідність подання до Нацкомфінпослуг інформації та копій документів свідчить про виконання відповідачем функцій регулятора шляхом проведення аналізу дотримання позивачем процедури в частині надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту та уникнення в майбутньому порушень прав споживачів ринку фінансових послуг. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у позові.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи судом встановлено, що 23.10.2019 Нацкомфінпослуг надіслало на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Служба миттєвого кредитування вимогу за вих. № 23706/15-8 щодо надання необхідної інформації та документів, зокрема вимагало надати до Нацкомфінпослуг станом на 30.11.2019 протягом десяти календарних днів з дня отримання даної вимоги інформацію щодо: 1.1. договорів надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту укладених Товариством, за якими позичальники прострочили виконання зобов`язань (повернення кредиту та сплати процентів) за формою встановленою Додатком №1;

зміни редакції внутрішніх правил надання коштів позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, із наданням підтверджуючих документів (за умови змін протягом листопада 2019 року) або письмове підтвердження, що такі зміни не вносилися;

зміни редакції примірного договору надання коштів позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, із наданням підтверджуючих документів (за умови змін протягом листопада 2019 року) або письмове підтвердження, що такі зміни не вносилися;

зміни порядку (процедури) укладання електронних договорів (за умови змін протягом листопада 2019 року), в якій зазначити чітку послідовність (хронологію) всіх дій щодо укладання електронних договорів, вчинених Товариством та позичальником в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства (далі - Алгоритм) з обов`язковим зазначенням часу та дати таких дій та наданням копій електронних документів (повідомлень), що підтверджують такі дії при укладанні договорів, а також надати копії 10 договорів, що були укладені в період дії такого Алгоритму або письмове підтвердження, що зміни в Алгоритмі не відбувалися (а.с. 12-13).

Товариство з обмеженою відповідальністю Служба миттєвого кредитування на вимогу надіслало лист-відповідь від 08.11.2019 вих.№ 68-Ю з обґрунтуванням відсутності у відповідача повноважень на витребовування вищевказаної інформації, та просило повідомити які саме фізичні особи звертались із скаргами та які саме документи за такими скаргами потрібні Нацкомфінпослуг (а.с.15).

25.11.2019 Нацкомфінпослуг складено акт № 2002/15-4/9 про неподання інформації, відповідно до зазначеної вимоги та листом від 28.11.2019 №9787/15-8 разом із запрошенням бути присутніми під час розгляду акту керівника або уповноваженої особи, направлено позивачу (а.с.62-65).

13.01.2020 Нацкомфінпослуг за результатами розгляду акту складено постанову № 8/2002/15-4/9-п про застосування штрафної санкції за правопорушення, вчинені на ринку фінансових послуг, відповідно до якої встановлено вчинення Товариство з обмеженою відповідальністю Служба миттєвого кредитування правопорушення, зазначеного у п. 2 ч.1 ст. 41 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 000 грн.) (а.с. 20-21).

Не погоджуючись з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 13.01.2020 №8/2002/15-4/9-п, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг встановлює Закон України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , державне регулювання ринків фінансових послуг - здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринками фінансових послуг з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.

Частиною 1 ст. 21 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг встановлено, що державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг та діяльності з переказу коштів - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів (деривативів) - Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Указом Президента України Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 23.11.2011 №1070/2011 на виконання Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно пунктів 1, 2 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України. Нацкомфінпослуг здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством. Нацкомфінпослуг у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Повноваження Нацкомфінпослуг визначені статтею 28 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Так, згідно з п.12 ч.1 ст.28 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (в редакції на час направлення вимоги) національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції: надсилає фінансовим установам та саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження про усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 29 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (в редакції на час направлення вимоги) пруденційний нагляд є складовою частиною загальної системи нагляду, що проводиться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, і базується на регулярному проведенні оцінки загального фінансового стану фінансової установи, результатів діяльності системи та якості управління нею, дотриманні обов`язкових нормативів та інших показників і вимог, що обмежують ризики за операціями з фінансовими активами.

Основними напрямами пруденційного нагляду національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо: 1) ліквідності; 2) капіталу та платоспроможності; 3) прибутковості; 4) якості активів та ризиковості операцій; 5) якості систем управління та управлінського персоналу; 6) додержання правил надання фінансових послуг.

Пудпунктом 41 п. 4 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг передбачено, що комісія приймає та надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов`язкові до виконання розпорядження (приписи) щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги, вимагає надання необхідної інформації та документів.

В свою чергу відповідно до п. 36 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), затверджених постановою КМУ від07.12.22016№ 913 фінансова установа зобов`язана виконувати нормативно-правові акти, якими встановлені умови провадження діяльності з надання фінансових послуг, вимоги та рішення Нацкомфінпослуг, що відповідають її повноваженням, визначеним законом, зокрема надавати на такі вимоги та рішення інформацію і звітність у встановлений у них строк.

Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20.11.2012 №2319, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за №2112/22424, затверджено Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги (далі - Положення №2319).

Відповідно до пункту 1.1 Положення №2319, це Положення розроблене відповідно до Законів України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , Про страхування , Про кредитні спілки , Про недержавне пенсійне забезпечення , інших законів та Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року №1070, з метою встановлення порядку та умов застосування заходів впливу за порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - заходи впливу), та забезпечення захисту прав споживачів фінансових послуг. Це Положення визначає порядок провадження у справах про порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг (далі - справи про правопорушення), механізм прийняття рішень Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг) про застосування заходів впливу та їх оскарження.

Приписами пункту 1.5 Положення №2319 визначено, що дані та інформація про ознаки порушення законодавства про фінансові послуги може міститися, зокрема, в матеріалах, отриманих на письмову вимогу Нацкомфінпослуг про надання необхідних документів та інформації.

Відтак, системний аналіз Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) та Положення про застосування Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, заходів впливу за порушення законодавства про фінансові послуги дає підстави стверджувати, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг наділена повноваженнями надсилати письмові вимоги про надання документів та інформації, не лише в межах справ про скоєнні правопорушення, а також з метою здіснення пруденційного нагляду.

З огляду на викладене, твердження позивача в цій частині суд визнає безпідставними, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Посилання позивача на те, що вимога від 30.10.2019 № 23706/15-8 була підписана не особою, уповноваженою діяти згідно з законом від імені відповідача, суд розглянувши відхиляє за огляду на таке.

Відповідно до п.6.4.24 п. 6.4 розділу 6 Положення про департамент регулювання та нагляду за кредитними установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого наказом керівника апарату Нацкомфінпослуг від 02.10.2017 № 240 (із змінами та доповненнями) передбачено, що з метою здійснення своєчасного і повного розгляду письмових звернень та запитів фізичних та юридичних осіб, підготовки відповідей у встановлений законодавством строк та здійснення наглядових повноважень Департаменту, директор Департаменту має право підпису вимог (запитів) про надання піднаглядними установами фніормації та/або документів, запрошень на розгляд справ про правопорушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг,а також повідомлень про прийняті Нацкомфінпослуг як колегіальним органом рішень щодо реєстрації, ліцензування та дозвільних процедур.

Таким чином, ОСОБА_1 , є директор департаменту регулювання та нагляду за кредитними установами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, відповідно до покладених на Департамент завдань щодо захисту прав споживачів фінансових послуг відповідно до п.п. 41.п. 4 положення № 1070 п. 12. ч. 1 ст. 28 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг підписала вимогу від 30.10.2019 № 23706/15-8.

Статтею 39, наведеного вище Закону, передбачено, що у разі порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує заходи впливу відповідно до закону. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, обирає та застосовує заходи впливу на основі аналізу даних та інформації стосовно порушення, враховуючи наслідки порушення та наслідки застосування таких заходів. Серед іншого, заходом впливу є: накладення штрафу, що передбачено статтями 41 і 43 цього Закону .

Порядок та умови застосування заходів впливу встановлюються законами України та нормативно-правовими актами національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 41 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, застосовує до учасників ринків фінансових послуг (крім споживачів фінансових послуг) штрафні санкції за неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації - у розмірі від 100 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З аналізу викладених норм вбачається, що Нацкомфінпослуг наділена повноваженнями щодо розгляду заяв споживачів про порушення законодавства у сфері ринків фінансових послуг, проводить перевірку фактів, викладених у таких заявах, шляхом направлення на адресу учасників ринків фінансових послуг вимог про надання інформації та документів. На основі аналізу отриманої інформації стосовно порушення уповноважена особа Нацкомфінпослуг обирає та застосовує відповідні заходи впливу. При цьому неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації на вимогу Нацкомфінпослуг становить окремий склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена п.2 ч.1 ст.41 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Розгляд справ про правопорушення та застосування заходу впливу, передбаченого підпунктом 3 пункту 2.1 розділу II цього Положення, належить до повноважень Голови Нацкомфінпослуг або керівників самостійних структурних підрозділів або осіб, які їх заміщують, за напрямами здійснення нагляду за окремими ринками фінансових послуг (пункт 3.2 Положення №2319).

За приписами пунктів 4.1, 4.3 Положення №2319 провадження у справі про правопорушення є обов`язковою передумовою застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1 - 9 пункту 2.1 розділу II цього Положення.

Днем початку провадження у справі про правопорушення є дата складання посадовою особою Нацкомфінпослуг акта про правопорушення.

Акт про правопорушення складається та підписується в двох примірниках не пізніше 15 робочих днів з дати виявлення порушення законодавства про фінансові послуги.

Відповідно до абзацу другого пункту 4.5 Положення № 2319 постанова про накладення штрафних санкцій, передбачених статтею 41 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг , приймається уповноваженою особою Нацкомфінпослуг протягом 30 календарних днів після отримання нею акта про правопорушення та документів, які стосуються справи про правопорушення.

Пунктом 4.9 Положення № 2319 визначено, що примірник акта про правопорушення надсилається особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі під підпис не пізніше п`яти днів з дати його складання з повідомленням про дату, час та місце розгляду справи про правопорушення.

Відповідно до пункту 4.12 Положення №2319, уповноважена особа Нацкомфінпослуг при підготовці справи про правопорушення, за яке передбачено застосування заходу впливу, визначеного підпунктом 3 пункту 2.1 розділу II цього Положення, до розгляду повинна, серед іншого, перевірити своєчасність повідомлення особи про дату, час та місце розгляду справи про правопорушення.

Пунктом 4.13 Положення №2319 визначено, що уповноважена особа Нацкомфінпослуг вирішує питання, передбачені у пункті 4.12 цього розділу, визначає дату, час та місце розгляду справи про правопорушення, про що повідомляється особа рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати розгляду справи про правопорушення або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі під підпис.

Керівник або уповноважений представник особи при розгляді справи про правопорушення має право: знайомитися з усіма матеріалами, які є у справі про правопорушення; бути присутнім при розгляді справи про правопорушення; надавати пояснення (у тому числі письмові), заявляти клопотання по суті виявленого порушення (пункт 4.14 Положення №2319).

При цьому, згідно з пунктом 4.15. Положення №2319 відсутність керівника або уповноваженого представника особи в разі якщо про дату, час та місце розгляду справи про правопорушення він був повідомлений згідно з вимогами пунктів 4.11 та 4.13 цього розділу, не може бути підставою для відкладення розгляду справи про правопорушення.

Рішення про застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1 - 3, 6 - 9 пункту 2.1 розділу ІІ цього Положення, набирають чинності з дня їх винесення Нацкомфінпослуг.4.24. Особа може оскаржити рішення про застосування заходу впливу у встановленому законодавством порядку.

Рішення про результати розгляду справи про правопорушення надсилається особі рекомендованим листом з повідомленням про вручення за її місцезнаходженням або вручається особисто керівнику чи уповноваженій особі під підпис не пізніше п`яти робочих днів з дня його прийняття. Рішення Нацкомфінпослуг про застосування заходу впливу, передбаченого підпунктом 3 пункту 2.1 розділу ІІ цього Положення, може бути оскаржене особою до Нацкомфінпослуг як колегіального органу або до суду, а рішення Нацкомфінпослуг про застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1, 2, 4 - 9 пункту 2.1 розділу ІІ цього Положення, - до суду.

Позивач, в обгрунтування позовної заяви не посилається на наявність процедурних порушень з боку відповідача під час винесення оскаржуваної постанови. Не встановив наявність таких обставин і суд.

Посилання позивача на відсутність в діях Товариства складу правопорушення, оскільки відповідь на вимогу від 30.10.2019 № 23706/15-8 було надано, суд відхиляє з огляду на наступне.

Дійсно, Товариством з обмеженою відповідальністю Служба миттєвого кредитування надіслало на адресу Нацкомфінпослуг відповідь від 08.11.2019 за вих. № 68-Ю. За своїм змістом відповідь грунтувалась на відсутності у відповідача повноважень витребовувати документи та інформацію, зазначені у вимозі від 30.10.2019 № 23706/15-8.

По суті, на жоден із поставлених у вимозі від 30.10.2019 № 23706/15-8 питань Товариство відповіді не надавало, документи не долучало.

Доводи позивача про те, що відповідач у вимозі фактично вимагає розкрити персональні дані осіб позичальників, суд дослідивши відхиляє з огляду на таке.

Так, до вимоги надано додаток 1, в якому вимагається зазначення ПІБ осіб позичальників, а також копії 10 договорів.

Питання захисту персональних даних унормовані, зокрема, Конституцією України (далі - Конституція), Законом України Про захист персональних даних від 01.06.2010 № 2297-VI (далі - Закон № 2297) та Конвенцією про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних (далі - Конвенція), що ратифікована Україною 06.07.2010.

Персональні дані - будь-яка інформація, яка стосується конкретно визначеної особи або особи, що може бути конкретно визначеною (п. а ст. 2 Конвенції); Персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297).

Статтею 21 Закону України Про інформацію від 02.10.1992 № 2657-ХІІ (далі - Закон про інформацію) визначено види інформації з обмеженим доступом - конфіденційна, таємна та службова. Так, інформація про фізичну особу є конфіденційною. Конфіденційна інформація може бути поширена за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Конституційний Суд України (КСУ) в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30.12.1997 № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу також відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Даючи офіційне тлумачення частинам першій та другій статті 32 Конституції, КСУ в Рішенні від 20.01.2012 у справі № 2-рп/2012 визначив, що інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування. Така інформація про фізичну особу та членів її сім`ї є конфіденційною і може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Тобто, відносити прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи до персональних даних без іншої ідентифікуючої обставини (дати народження, РНОКПП тощо) є безпідставним. Адже одне й те саме прізвище, ім`я та по батькові може мати не одна особа в країні. Тож стверджувати, що така інформація стосується тієї чи тієї особи неможливо. Водночас прізвище, ім`я та по батькові разом з іншою інформацією про особу, коли вказано, наприклад, дату та місце народження, місце проживання, є саме тими персональними даними, за допомогою яких особу можна ідентифікувати.

Тобто, заповнений додаток не може розцінюватись як розголошення персональних даних, в той час як надання копій договорів з іншими ідентифікуючими характеристиками особи вже може розцінюватись як персональні дані. При цьому суд зауважує, що копії договорів могли бути надані за умови унеможливлення ідентифікації особи, яка його укладала (накприклад, шляхом закриття інформації про особи під час здійснення ксерокопіювання).

Відтак, суд спростовує твердження позивача про відсутність в діях Товариства складу правопорушення, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 41 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг в частині неподання інформації.

Тому, прийняття відповідачем 13.01.2020 постанови № 8/2002/15-4/9-п відповідно до якої встановлено вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю Служба миттєвого кредитування правопорушення, зазначеного у п. 2 ч.1 ст. 41 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 000 грн.), суд визнає обґрунтованим та вчиненим у межах повноважень і у спосіб, встановлений Законом.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на пункт 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), суд дійшов висновку, що відповідач, законно прийняв оскаржувану постанову, відтак підстави для її скасування суд не вбачає.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволені позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ (69037, м.Запоріжжя, вул. Незалежної України, б. 39-а, офіс 25, код ЄДРПОУ 38839217) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (01001, м.Київ, вул. Бориса Грінченка, 3, код ЄДРПОУ 38062828) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Н.В.Стрельнікова