Постанова

від 23.06.2020 по справі 820/738/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2020 року

м. Київ

справа № 820/738/17

адміністративне провадження № К/9901/41325/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВК до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 (суддя Зінченко А.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 (головуючий суддя Рєзнікова С.С., судді: Старостін В.В., Бегунц А.О.) у справі №820/738/17,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВК" (далі - ТОВ "АВК", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), у якому позивач просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.12.2016 №0000151408, №0000161408, №0000171408.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017, позов задоволено.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, натомість заперечення відповідача безпідставні і такі, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи, матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентом, контролюючим органом не доведено, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.08.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 у справі №820/738/17.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №820/738/17 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2020 матеріали справи прийнято судом до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 23.06.2020.

В обґрунтування своїх вимог податковий орган вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентом, посилаючись на податкову інформацію, у контрагента позивача відсутні трудові ресурси та основні засоби для здійснення господарської операції. Відповідач зазначив, що ТОВ Фірма "Санто Груп" контрагент позивача, не має належних трудових ресурсів та не знаходиться за юридичною адресою; факт перевезення товару непідтверджений. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач правом подання заперечення на касаційну скаргу не скористався, що перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, посадовими особами податкового органу проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "АВК" (код ЄДРПОУ 32566103) питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ "Санто Груп" (податковий номер 39619659), за період з 01.12.2015 по 31.12.2015 та подальшої реалізації або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг).

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 24.10.2016 №659/20-40-14-08/32566103.

Відповідно до висновків акту перевірки встановлені порушення позивачем:

пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України - завищення суми податкових зобов`язань по операціям, оформленим як реалізація товарів (послуг) на загальну суму 32850,00грн. за грудень 2015 року по взаємовідносинам з ПРАТ "ТРЕСТЖИТЛОБУД-1" та ТОВ "АВП-Електро";

пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України - ТОВ "АВК" завищено суму податкового кредиту в сумі 1'387'488грн. по взаємовідносинам ТОВ "Санто Груп" за грудень 2015 року; пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153 - завищено суму доходів, що враховується при визначені об`єкта оподаткування декларації з податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 164252грн.; пункту 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 - завищено суму витрат, що враховується при визначені об`єкта оподаткування декларації з податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 6'937'442грн.;

пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України - заниження суми податку на додану вартість до сплати на суму 1'354'638грн. за грудень 2015 року та пункту 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", схвалене Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України, статті 135 Податкового кодексу України, яке призвело до заниження податку на прибуток нарахованого за результатами декларації з податку на прибуток за 2015 рік на загальну суму 1219174грн.

Підставою для вказаних висновків послугувало те, що ТОВ Фірма "Санто Груп" не має належних трудових ресурсів та не знаходиться за юридичною адресою; під час перевірки позивачем не надано рахунки фактури, які виписувались на виконання умов вказаного договору; у видатковій накладній №ПН-872 від 30.12.2015 зазначено рахунок фактуру від 11.01.2016; перевезення вантажу не підтверджено.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.12.2016:

№0000151408, яким позивачу донараховано податок на прибуток на суму 1'219'174,00грн.;

№0000161408, яким підприємству донараховано податок на додану вартість на суму 1'693'297,50грн., з яких за основним платежем 1354'638,00грн. та 338659,50грн. за штрафними санкціями;

№0000171408, за платежем адміністративні штрафи та інші санкції (надходження коштів, контроль за справлянням яких закріплено за ГУ ДФС) в розмірі 510,00грн.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях став висновок контролюючого органу про те, що господарські операції, які відображені позивачем у досліджуваних документах, не мають достатньої доказовості, фактичного здійснення господарських операцій, та, як наслідок, така діяльність позивача була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту та збільшення собівартості придбаних та реалізованих товарів.

На підставі матеріалів справи судами встановлено, що ТОВ "АВК" 27.08.2003 взято на податковий облік за №1481, перебуває на обліку у Східній ОДПІ м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області.

На виконання договору №21/10/15-1 від 21.10.2015, предметом якого є постачання та передача у власність позивачу товару від ТОВ "Санто Груп", що безпосередньо пов`язано із здійсненням ТОВ "АВК" основних видів своєї господарської діяльності.

Перевезення товару здійснювалось на підставі ТТН ФОП ОСОБА_1 , який відповідно до свідоцтва про платника єдиного податку виконує транспортне оброблення вантажів, організацію перевезення вантажів.

Також, встановлено, що з ПРАТ "Трест Жилбуд-1", рахунок фактура СФ-0001234 від 30.12.2015 надавалась для огляду перевіряючим, ТТН не виписувалась, оскільки перевезення ТМЦ здійснювалось покупцем самостійно і за власний рахунок.

Суди з`ясували, що господарські відносини з ТОВ "АВП-Електро", а саме виконання договору поставки №011205 від 01.12.2011, доставка ТМЦ здійснювалась на підставі ТТН б/н від 24.12.2015 та б/н від 30.12.2015. Розрахунок з перевізником підтверджується актом прийому-передачі наданих послуг №21 від 31.12.2015.

Як вказано судами попередніх інстанцій, в матеріалах справи наявні договори, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки фактури акти приймання - передачі, доручення, остаточні калькуляції, технічні умови, рахунки на оплату. Укладені правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не ким не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.

Суди врахували, що наявність первинних документів є обов`язковою, але не достатньою умовою для формування податкового кредиту, оскільки факт виконання зобов`язання за правочином зумовлює складання й інших документів, а тому, формальне складення лише первинного документа не є беззаперечним доказом реальності конкретної господарської операції. Податковий кредит та валові витрати можуть формуватися платником податків лише за реально проведеною господарською операцією, тобто, за господарською операцією, яка спричинила зміни у структурі та стані активів і зобов`язань суб`єкта господарювання, за умови, що проведення господарської операції підтверджується іншими документами, складання яких передбачено законодавством та є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів не може сама по собі свідчить про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

На підставі матеріалів справи суди дійшли висновку, що угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суди також зазначили, що на час укладення вищевказаних договорів контрагент позивача були зареєстрованим як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мав індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, останні мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту. Доказів того, що первинні документи підписані неуповноваженими особами відповідачем не надано.

Таким чином, на думку судів попередніх інстанцій, не має підстав стверджувати, що господарські взаємовідносини між підприємствами не були виконані, а первинні документи не відповідають вимогам діючого законодавства.

Слід зазначити, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, ТТН призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Судами на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання позивачем товару документально підтверджено. Відтак, за результатами дослідження наявних у справі доказів суди констатували, що на підтвердження реальності господарських операцій позивача з контрагентом в матеріалах справи містяться документи, які відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , містять всі необхідні відомості та реквізити для належного підтвердження виконання господарських операцій.

Судами встановлено, що у податкового органу наявні зауваження щодо формальних реквізитів первинних документів по господарським операціям. При цьому, відповідачем не надано до суду доказів притягнення до юридичної відповідальності службових осіб контрагента щодо наведених господарських операцій. Також, відповідачем не надано доказів визнання судом недійсними правочинів, укладених позивачем з контрагентом.

Контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Отже висновки відповідача, викладені в актах перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентом не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами, встановленими судами під час розгляду справи.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Разом з тим, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування за фактом понесення витрат.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Як унормовано положеннями статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.07.2017 у справі №820/738/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Т.М. Шипуліна