Рішення

від 24.06.2020 по справі 1.380.2019.004853

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.004853

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

від позивача ОСОБА_1 ,

від відповідача Мельник В.Я.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовною заявою до Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області (далі - відповідач, Рогізненська сільська рада) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на користь позивача в розмірі 112021,46 грн. з 06.05.2018 по день фактичного розрахунку 30.08.2019.

Ухвалою суду від 25.09.2019 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні, з повідомленням (викликом) сторін.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачку звільнено з посади головного бухгалтера Рогізненської сільської ради з 05.05.2018, у зв`язку з виходом на пенсію. При звільненні з нею проведено неправильний розрахунок в частині виплати заробітної плати та матеріальної допомоги. Звернення до сільського голови з цього приводу залишено без задоволення. Рішення Яворівського районного суду Львівської області від 27.11.2018, залишеним без змін Львівським апеляційним судом, позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачені при звільненні кошти в сумі 4048,88 грн. Невиплачені при звільненні кошти позивачці було виплачено в порядку примусового виконання судового рішення 30.08.2019. Тому строк не проведення належного розрахунку при звільненні становить 1 рік 3 місяці 25 днів. З заявою про виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку позивачка зверталася з письмовою заявою до сільського голови, однак її вимога у добровільному порядку не виконана. Позивачка вважає, що має право на таку виплату на підставі норм статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю з підстав викладених у відзиві та запереченні /арк.спр.24-26, 58-63/. Вважає, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Звернув увагу суду на те, що обов`язок провести розрахунок при звільненні було покладено на позивачку, як на головного бухгалтера.

Затримка розрахунку не мала місця, оскільки рішення Львівського апеляційного суду від 20.06.2019 Рогізненською сільською радою виконано повністю. Рахунок на який сільська рада перерахувала кошти присуджені за судовим рішенням, Управлінням державного казначейської служби у Яворівському районі Львівської області відкрито лише 28.08.2019. Тому вини сільської ради у невчасному виконанні рішення немає.

Також відповідач не погодився з розрахунком суми відшкодування наданим позивачкою та вважає, що середній заробіток за час затримки міг би становити 53211,62 грн. Однак і така сума є завищеною у порівнянні з сумою 4048,88 грн., яка була визначена до виплати рішенням суду. Тому вважає правом суду застосувати принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку у цій справі.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав викладені у відзиві заперечення. Просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 30.10.2019 у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі відмовлено.

Ухвалою суду від 10.01.2020 провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц.

Ухвалою суду від 19.05.2020 провадження у справі поновлено, оскільки відпали обставини зупинення провадження.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з`ясував обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, відзив, відповідь на відзив, заперечення та додаткові пояснення, дослідив письмові докази та -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 01.02.2007 прийнято на роботу на посаду головного бухгалтера Рогізненської сільської ради /арк.спр.9/.

01.02.2007 ОСОБА_2 склала присягу державного службовця; присвоєно 13 ранг в межах 7 категорії посад /арк.спр.9/.

Розпорядженням сільського голови від 04.05.2018 №26 відповідно до ст. 38 КЗпП України ОСОБА_2 звільнено з посади головного бухгалтера Рогізненської сільської ради з 05.05.2018, у зв`язку з виходом на пенсію; Головному бухгалтеру Яресьо Г.І. доручено провести повний розрахунок. Підстава: заява ОСОБА_2 від 04.05.2018 /арк.спр.8/.

ОСОБА_2 звернулася до сільського голови з заявою від 22.05.2018 про те, що під час проведення розрахунку при звільненні було допущено помилки, у зв`язку з чим з нею не проведено повного розрахунку, чим порушено її права. Просила провести перерахунок належних їй при звільненні сум /арк.спр.10/.

У відповідь листом №234 від 23.05.2018 сільський голова повідомив позивачку, що обов`язки проведення повного розрахунку були покладені на головного бухгалтера, яким на той час була сама позивачка, а тому розрахунок зроблено нею ж /арк.спр.11/.

За захистом своїх прав ОСОБА_2 звернулася до Яворівського районного суду Львівської області з позовом про стягнення коштів невиплачених при звільненні, який рішенням від 27.11.2018 у справі №460/2358/18, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 20.06.2019, позов задовольнив; стягнув з Рогізненської сільської ради недоплачені при звільненні кошти у сумі 4048,88 грн. Рішення набрало законної сили 28.12.2018 /арк.спр.12-15/.

Згідно з платіжним дорученням від 29.08.2019 Рогізненська сільська рада перерахувала кошти ОСОБА_2 в сумі 4048,88 грн. присуджені судовим рішенням у справі №460/2358/18 /арк.спр.16/.

Листом від 06.09.2019 ОСОБА_2 звернулася до сільського голови з проханням нарахувати і виплатити середній заробіток за період з 05.05.2018 по 30.08.2019 у термін 5 робочих днів з часу отримання цієї вимоги /арк.спр.17/.

За розрахунком наданим до суду ОСОБА_2 сума середнього заробітку за період з 06.05.2018 по 30.08.2019 становить 112021,46 грн. /арк.спр.18/.

Оскільки позитивної відповіді сільського голови на свої вимоги не отримала, звернулася за захистом своїх прав з цим позовом до суду.

Розглядаючи справу суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Предметом спору є виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2).

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування врегульовано Законом України від 07.06.2001 №2493-ІІІ Про службу в органах місцевого самоврядування .

Однак ні цим Законом, ні іншими нормативно-правовими актами у цій сфері не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні зі служби в органах місцевого самоврядування.

При цьому за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування в Україні на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Водночас норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантування отримання ними всіх виплат у день звільнення та на стимулювання роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником закріплені у ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (ч. 1). В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ч. 2).

Згідно з нормами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2).

Таким чином закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня фактичного розрахунку з працівником.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивачку звільнено з роботи з 05.05.2018 /арк.спр.8/; на підставі рішення Яворівського районного суду відповідачем 30.08.2019 виплачено позивачці недоплачені при звільненні кошти в сумі 4048,88 грн. /арк.спр.16/.

Час затримки розрахунку при звільненні становить 1 рік 3 місяці 25 календарних днів (17 робочих днів).

На цій підставі позивачка склала власний розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на суму 112021,46 грн. /арк.спр.18/

Відповідач з таким розрахунком не погоджується, вважаючи, що позивачкою помилково взято до уваги розрахунковою величиною середньоденний заробіток у сумі 353,38 грн. На думку відповідача середньоденний заробіток позивачки становив 167,86 грн. і саме ця величина має бути взята до уваги при проведенні розрахунків /арк.спр.84/.

Однак суд не погоджується з такими посиланнями відповідача, оскільки розмір середньоденного заробітку позивачки у сумі 353,38 грн. був предметом дослідження у Яворівському районному суді у спорі, що передував цьому та підтверджено Львівським апеляційним судом /арк.спр.12-15/.

Суд також зауважує, що на відомості №16 нарахування розрахункових за травень 2018 є відмітка ОСОБА_2 про те, що розрахунок зроблено неправильно та відмову підписати його /арк.спр.138/. Однак матеріали справи не підтверджується в якій саме частині ОСОБА_2 не була згідна з розрахунком при звільненні.

З цього приводу слід звернути уваги позивачки, що саме на неї як на головного бухгалтера було покладено обов`язок провести розрахунок при звільненні /арк.спр.8/. Відтак судом не встановлено умислу роботодавця у неправильному проведенні розрахунку при звільненні.

Стосовно застосування ст. 117 КЗпП України суд керується наступним.

Саме на відповідача чинним законодавством покладено обов`язок здійснити розрахунок при звільненні.

Водночас, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Така позиція простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи №761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам. Тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Враховуючи викладене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Варто зауважити, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на такі мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності суд дійшов висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд вважає за можливе зменшити розмір суми відшкодування відповідачем на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

З матеріалів справи судом встановлено, що загальний розмір нарахованих та виплачених відповідачем позивачці коштів за рішенням суду становить 4048,88 грн.

Розмір середнього заробітку за весь час затримки відповідних виплат за період з 05.05.2018 по 30.08.2019, які просить стягнути позивачка становить 112021,46 грн.

Зазначена сума більш як у 27 разів перевищує суму коштів, недоплачених позивачці при звільненні, а тому є неспівмірною та підлягає зменшенню.

Щодо застосування до обставин даної адміністративної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, суд вказує таке.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних при звільненні коштів у сумі 4048,88 грн.

Суд зазначає, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши обставини справи, дослідивши письмові докази суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні коштів у сумі 4048,88 грн. У задоволенні вимог про стягнення решти суми слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивачкою при поданні позову майнового характеру сплачено 1120,22 грн. судового збору у сумі, а позов задоволено частково (3,61% від суми позову), слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (3,61%Ч1120,22 грн.) в сумі 40,44 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області (ЄДРПОУ 04373123) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, за період 06.05.2018 по день фактичного розрахунку 30.08.2019, кошти в сумі 4048 (чотири тисячі сорок вісім) грн. 88 коп.

3. У задоволенні вимоги про стягнення з Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області (ЄДРПОУ 04373123) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 107972 (сто сім тисяч дев`ятсот сімдесят дві) грн. 58 коп. - відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Рогізненської сільської ради Яворівського району Львівської області (ЄДРПОУ 04373123) судовий збір в сумі 40,44 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.06.2020.

Суддя Кравців О.Р.