Рішення

від 26.06.2020 по справі 440/1734/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/1734/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

В С Т А Н О В И В:

26 березня 2020 року (згідно даних на поштовому конверті) ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 №Ф-7035-51/924.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що з 20.02.2018 вона перебуває в трудових відносинах з Комунальним підприємством "Теплоенерго" та на даний час займає посаду начальника юридичної служби. З 03.07.2018 має свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю та з 17.07.2018 перебуває на обліку в органах доходів і зборів як самозайнята особа. ГУ ДПС у Полтавській області у відношенні позивача винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 №Ф-7035-51/924 на суму 13473,90 грн, з якою позивач не погоджується, посилаючись на те, що отримує дохід виключно у вигляді заробітної плати, перебуваючи у трудових відносинах з Комунальним підприємством "Теплоенерго", із якої в повному обсязі утримуються всі види податків і зборів, зокрема, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Водночас, позивач зазначає, що як самозайнята особа - адвокат остання не працює та доходів від професійної діяльності не отримує.

Ухвалою суду від 06.04.2020 позовну заяву залишено без руху, в зв`язку з невідповідністю її вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

08.05.2020 позивач усунула недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 06.04.2020, в тому числі й шляхом заміни відповідача з ГУ ДФС у Полтавській області на ГУ ДПС у Полтавській області.

У зв`язку з цим, ухвалою суду від 12.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/1734/20 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

27.05.2020 відповідач надав до суду відзив (а.с. 36-39), в якому просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , посилаючись на те, що оскільки адвокатська діяльність останньої не зупинена і не припинена у встановленому законом порядку, то відповідно вона має обов`язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також, у відзиві на позовну заяву контролюючий орган вказує про необхідність розгляду даної справи за участі його представника, однак, не вказує жодних обґрунтувань щодо доцільності розгляду справи саме за участю представника контролюючого органу.

Згідно з частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Враховуючи приписи вказаних норм та зважаючи на не зазначення відповідачем обґрунтованих підстав для проведення розгляду справи за участю його представника, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 з 20.02.2018 перебуває у трудових відносинах з Комунальним підприємством "Теплоенерго" та на даний час займає посаду начальника юридичної служби, що підтверджено наказом від 20.02.2018 №32-к (а.с 27), копією трудової книжки позивача (а.с. 53-55), довідкою від 12.03.2020 №5 (а.с. 26).

03.07.2018 на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області №12 позивач отримала свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю від 03.07.2018 серії ПТ №2236, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 25).

З 17.07.2018 позивач взята на облік у Кременчуцькій об`єднаній податковій інспекції ГУ ДФС у Полтавській області (Глобинське відділення) як платник податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, що підтверджено довідкою від 17.07.2018 №1816080700003, а також як платник єдиного внеску, що підтверджено довідкою від 17.07.2018 №1816088000006 (а.с. 23-24).

ГУ ДПС України у Полтавській області у відношенні позивача винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11.02.2020 №Ф-7035-51/924 на суму 13473,90 грн (а.с. 22).

Позивач не погодилася з вимогою про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС у Полтавській області від 11.02.2020 №Ф-7035-51/924, у зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник» . Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

За змістом пункту 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (надалі також - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 13 Закону №5076-VI передбачено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ (надалі також - Закон №2464-VІ) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці» , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №160/3114/19, від 05.12.2019 у справі №260/358/19 та від 05.03.2020 у справі №460/943/19.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» .

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Так, особи, які провадять в тому числі адвокатську діяльність та отримують дохід від цієї діяльності, віднесені згідно пункту 5 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» до платників єдиного внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності як самозайнята особа та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 28.03.2019 у справі №820/6324/17 (адміністративне провадження №К/9901/51065/18, №К/9901/50934/18).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Згідно з положеннями статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» , адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 20.02.2018 перебуває у трудових відносинах з Комунальним підприємством "Теплоенерго" на посаді, пов`язаній із юридичною практикою, тобто здійснює діяльність у сфері права в межах трудових відносин з Комунальним підприємством "Теплоенерго" та не отримує дохід від незалежної професійної діяльності як самозайнята особа.

Наданою позивачем до суду випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 підтверджено той факт, що єдиний внесок за застраховану особу (позивача) за 4 квартал 2018 року та 2019 рік сплачено страхувальником - її роботодавцем Комунальним підприємством "Теплоенерго" (ідентифікаційний код 31700972) /а.с. 51-52, 59 зі звороту/.

Також, суд зауважує, що за змістом виписки з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 відносно ОСОБА_1 одноразово єдиний внесок за лютий 2019 року сплачено страхувальником - Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "БУК" (ідентифікаційний код 35779124) /а.с. 51-52, 59 зі звороту/.

З цього приводу суд зауважує, що за змістом цивільно-правового договору від 01.01.2019 та акту виконаних робіт до цивільно-правового договору від 01.01.2019, підписаних між Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "БУК" та ОСОБА_1 , останньою на користь об`єднання одноразово (у лютому 2019 року) виконувалися роботи, які жодним чином не пов`язані з юридичною практикою, а саме, послуги з прибирання під`їздів в будинку ОСББ "БУК" /а.с. 57 зі звороту, 58/. Відповідний єдиний внесок за лютий 2019 року із суми оплати вартості наданих послуг ОСББ "БУК" відносно ОСОБА_1 сплачений в повному обсязі /а.с. 51/.

Отже, вказана обставина не може свідчити про здійснення позивачем незалежної професійної діяльності, пов`язаної із юридичною практикою, поза межами трудових відносин з Комунальним підприємством "Теплоенерго".

В свою чергу, відповідачем до суду не надано будь-яких пояснень або належних та допустимих доказів того, що позивач здійснює незалежну професійну діяльність поза межами трудових відносин, як самозайнята особа та отримує дохід від такої діяльності.

Враховуючи те, що позивач як самозайнята особа (адвокат) поза межами трудової діяльності доходів від незалежної професійної діяльності не отримує, визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Полтавській області від 11.02.2020 №Ф-7035-51/924 сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 13473,90 грн фактично є подвійним нарахуванням єдиного внеску на один і той самий дохід позивача.

Водночас, суд враховує, що положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» чітко не врегульовано особливості сплати єдиного внеску найманим працівником в межах незалежної професійної діяльності, норми цього закону та підзаконних правових актів припускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платників єдиного внеску, що також констатовано Верховним Судом у рішенні від 02.09.2019 у справі №520/3939/19.

За приписами частини 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Дотримуючись принципу верховенства права, суд застосовує висновки, висловлені Європейським судом з прав людини у справі «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), яким встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на викладене, відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, не довів суду правомірності своїх дій щодо нарахування єдиного внеску ОСОБА_1 .

Таким чином, вимога ГУ ДПС у Полтавській області від 11.02.2020 №Ф-7035-51/924 про визначення недоїмки з єдиного внеску у розмірі 13473,90 грн є протиправною та підлягає скасуванню.

При цьому, суд вважає за доцільне відмітити також ту обставину, що винесенню спірної вимоги передувало винесення контролюючим органом інших вимог про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2019 №Ф-7035-51/515 та від 16.05.2019 №Ф-7035-51/3436, які з аналогічних підстав були визнані протиправними та скасовані в судовому порядку (справи №440/2525/19, №440/2779/19).

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, у зв`язку з чим позов належить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновки суду щодо задоволення позову, наявні підстави для стягнення з відповідача судового збору, сплаченого позивачем за подання цього позову.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: село Жуки, Глобинський район, Полтавська область, 39025, адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 43142831) про визнання протипоравною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року №Ф-7035-51/924 Головного управління ДПС у Полтавській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в загальному розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (ідентифікаційний код 43142831).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня cкладення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Cуддя О.В. Гіглава