Рішення

від 30.06.2020 по справі 120/1782/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 червня 2020 р. Справа № 120/1782/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комара П.А., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Нападівської сільської ради Липовецького району Вінницької області. Однак, за наслідками розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, наказом №2-5741/15-20-СГ від 04.03.2020, відмовило у наданні такого дозволу. Підставою відмови являється необхідність погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Липовецькому районі міжрайонного управління, у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Вважаючи наказ протиправним, з метою захисту своїх прав та законних інтересів, позивач звернувся із цим адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 29.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

25.05.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, позивачеві було запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у Липовецькому районі міжрайонного управління, у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з метою уникнення конфліктної ситуації в сільській раді, та у зв`язку з встановленням суміжних власників та землекористувачів бажаної позивачем земельної ділянки.

У відповіді на відзив (вх. №14014/20 від 25.05.2020) представник позивача зазначив, що відповідач у відзиві не спростував його твердження та аргументи, які обґрунтовують позовні вимоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Нападівської сільської ради Липовецького району Вінницької області.

До вказаного клопотання додано графічні матеріали земельної ділянки із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, де також зазначено, що бажана земельна ділянка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0522283800:04:000:5587.

За наслідком розгляду клопотання, відповідачем прийнято наказ №2-5741/15-20-СГ від 04.03.2020, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення, на території Нападівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код 01.03), на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України. Мотивуючи вказану відмову, відповідач зазначив, що з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки, зазначеної на поданих графічних матеріалах, позивачеві запропоновано погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі у Липовецькому районі міжрайонного управління, у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Не погоджуючись з такою відмовою та вважаючи її протиправною позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується наступним.

Cуб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України № 2768-III) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України № 2768-III до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України № 2768-III, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України № 2768-III землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України № 2768-III землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ЗК України № 2768-III земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України № 2768-III.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України № 2768-III громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України № 2768-III.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України № 2768-III визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України № 2768-III орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.

Судом встановлено, що відповідач наказом від 04.03.2020 №2-5741/15-20-СГ відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, запропонував позивачу погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу у відділі у Липовецькому районі міжрайонного управління, у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, з метою раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та з`ясування інформації щодо правового статусу земельної ділянки.

Водночас суд наголошує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначено у частині сьомій статті 118 ЗК України № 2768-III, і підстави, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу, до них не належать.

Разом з тим, оцінюючи позицію відповідача, викладену в оскаржуваному наказі стосовно того, що позивачу необхідно погодити викопіювання з планово-картографічними матеріалами у Липовецькому районі міжрайонного управління, у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, суд зазначає, що такі підстави не передбачено ст. 122 ЗК України № 2768-III.

Згідно ч. 4 ст. 122 ЗК України № 2768-III центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Із аналізу наведених норм видно, що за наслідком розгляду суб`єктом владних повноважень відповідних клопотань, протягом місяця приймається одне із двох рішень: про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою або про відмову у його наданні.

Таким чином, рішення органу виконавчої влади за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою має бути чітко обґрунтоване та вмотивоване із наведенням усіх підстав відмови.

У свою чергу, повноваження Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у спірних правовідносинах регулюється Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (далі - Положення № 333).

Відповідно до пункту 1 Положення № 333, Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

За змістом підпунктів 9, 13 пункту 4 Положення № 333 Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює ведення Державного земельного кадастру, інформаційну взаємодію Державного земельного кадастру з іншими інформаційними системами в установленому порядку; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області є розпорядником тієї інформації, яку пропонує позивачу погодити зі своїм же структурним підрозділом (відділами Калинівського та Липовецького районів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області).

На переконання суду, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, пропонуючи погодити викопіювання з планово-картографічного матеріалу з відділами у Калинівському та Липовецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, тобто з відділами, які безпосередньо підпорядковані Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, фактично перекладає на позивача обов`язок встановлення кола питань (щодо правового режиму земельної ділянки), перевірка яких належать до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Крім того, суд звертає увагу, що для того щоб графічні матеріали відповідали вимогам статті 118 Земельного кодексу України і вважалися зрозумілими та належними, заявнику достатньо подати роздруківку із Публічної кадастрової карти України, на ній окреслити межі та вказати площу земельної ділянки, яку він планує приватизувати в межах безоплатних норм.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від №812/1264/17 від 09 січня 2020 року.

Враховуючи вище викладене, суд зазначає, що додані позивачем до клопотання графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості.

Більше того, позивач уточнив, що йдеться про земельну ділянку, яка межує із ділянкою під кадастровим номером 0522283800:04:000:5587.

З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що твердження відповідача про необхідність погодження викопіювання з планово-картографічного матеріалу з відділом у Липовецькому районі міжрайонного управління, у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, не є правомірною підставою для відмови у наданні дозволу, а відтак, позов у частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.03.2020 №2-5741/15-20-СГ підлягає задоволенню.

Щодо зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Нападівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, та прийняти за наслідками його розгляду наказ у відповідності до вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, суд зазначає наступне.

Наслідком скасування судом у цій справі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04.03.2020 №2-5741/15-20-СГ є те, що клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою залишається нерозглянутим.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Розглядаючи цю справу, суд зазначає, що відповідно до п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, однією із вимог до рішення суб`єкта владних повноважень є його обґрунтованість

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу належного урядування , який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.comS.r.l. проти Молдови , заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі , заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії , заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії , заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини , п. 128, та Беєлер проти Італії , п. 119).

Виходячи із обставин встановлених у цій справі, відповідач принципу належного урядування як і вимог закону про повне обґрунтування власного рішення не дотримався. Зокрема оскаржений у цій справі наказ за результатом розгляду клопотання не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. Такі недоліки у діяльності відповідача перешкоджають позивачу у реалізації його права на обґрунтування своєї незгоди із усіма аргументами відповідача, які перешкоджають задоволенню клопотання та ефективне і швидке оскарження рішення.

Як вже встановлено судом та зазначалось вище, наказ від 04.03.2020 №2-5741/15-20-СГ, яким відмовлено у наданні дозволу позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.

Відтак, суд вважає необхідним задовольнити похідну позовну вимогу у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою та прийняти мотивоване рішення у формі наказу із оцінкою усіх істотних обставин, які у відповідності із ст. 118 ЗК України, мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.

При повторному розгляді клопотання позивача, Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області слід врахувати, наведені висновки суду, та прийняти наказ за результатом повного та об`єктивного дослідження усіх умов, визначених нормами Земельного кодексу України, що мають значення для прийняття рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Що ж до встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов`язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду а не його обов`язком, і має застосовуватися у виключних випадках.

Разом з тим, слід вказати, що позивач зазначаючи про необхідність встановлення судового контролю не зазначає про причини такої (необхідності) чи обставини, які б свідчили, що рішення суду ухвалене у даній справі не буде виконано відповідачем.

В даному ж випадку, приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до ч. 2-3 ст. 14, ст. 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-5741/15-20-СГ від 04.03.2020.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2 га, яка розташована на території Нападівської сільської ради Липовецького району Вінницької області, та прийняти мотивоване рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Рішення суду у повному обсязі складено 30.06.2020

Суддя Комар Павло Анатолійович