Рішення

від 24.06.2020 по справі 910/3594/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.06.2020Справа № 910/3594/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техрозробка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "У.Т. Колос"

про стягнення 1 200 000, 00 грн

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін

від позивача: Юревич І.В.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техрозробка" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "У.Т. Колос" про стягнення 1 200 000, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх зобов`язань з виконання умов договору купівлі-продажу будівельної техніки №13.03.17-11 в частині передачі у встановлений строк оплаченого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020р. у справі № 910/3594/20 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Техрозробка" залишено без руху.

24.03.2020р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали суду від 12.03.2020р. про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою від 30.03.2020р. відкрито провадження; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 29.04.2020р.

29.04.2020р. судом було відкладено підготовче засідання на 27.05.2020р.

27.05.2020р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.06.2020р.

Представник відповідача у судове засідання 24.06.2020р., як і в попередні судові засідання, не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

З приводу неявки вказаного учасника судового процесу суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 24.06.2020р.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами.

Представником позивача було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

В судовому засіданні 24.06.2020р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

13.03.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техрозробка" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "У.Т. Колос" (продавець) було укладено договір №13.03.17-11 купівлі-продажу будівельної техніки, за умовами п.1.1 якого продавець зобов`язується продати та передати у встановлений строк у власність покупця транспортний засіб, визначений розділом 2 даного договору, а покупець зобов`язується сплатити продавцю на його розрахунковий рахунок визначену договором грошову суму та прийняти товар.

У п.2.1 договору №13.03.17-11 від 13.03.2017р. вказано, що продавець продає та передає (постачає) у встановлений строк, а покупець сплачує та приймає наступний товар: гусенечний екскаватор Volvo, модель ЕС 460 CL, дата виготовлення 2011р., мотогодин 7360, об`єм ковша 3 м 3 , виробник двигуна Volvo, модель двигуна DI2DEAE3 , колір жовто-чорний, потужність двигуна 235 кВт, вага в робочому стані 46,1 т, ширина гусеничних траків 600 мм, нижня тележка LC, стріла 12, 11, глибина копання 7,7 м., сила черпання 244,2 kN, у кількості однієї одиниці, вартістю 3 000 000 грн.

Загальна сума договору складає 3 000 000 грн., в тому числі, податок на додану вартість 500 000 грн. (п.2.2 договору №13.03.17-11 від 13.03.2017р.).

За умовами п.3.1 договору №13.03.17-11 від 13.03.2017р. покупець зобов`язаний здійснити продавцю оплату за товар наступним чином: покупець зобов`язаний оплатити 40% - 1 200 000 грн. від загальної вартості товару, визначеної в п.2.1, з моменту підписання даного договору протягом 3 банківських днів в термін до 16.03.2017р.; покупець зобов`язаний внести 20% від загальної вартості товару, визначеної у п.2.1, після того, як товар перетне український кордон, про що покупець буде повідомлений по e-mail, на протязі двох банківських днів; в день прибуття товару у вказане покупцем місце на території України, товар обстежується покупцем, або його уповноваженими особами, сторонами підписується акт прийому-передачі, покупець зобов`язаний внести останні 40% від загальної вартості товару (залишок загальної вартості товару), визначеної у п.2.1 договору на протязі двох банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі товару.

Відповідно до п.4.3 договору №13.03.17-11 від 13.03.2017р. строк поставки товару до складу покупця складає 40 робочих днів з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця відповідно до п.3.1.1 договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 24.05.2017р., а в частині взятих сторонами на себе зобов`язань до повного їх виконання (п.10.2 договору №13.03.17-11 від 13.03.2017р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №13.03.17-11 від 13.03.2017р.як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків з купівлі-продажу техніки.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №13.03.17-11 від 13.03.2017р. позивачем було перераховано 13.03.2017р. на рахунок відповідача попередню оплату в сумі 1 200 000 грн.

Наразі, за твердженнями позивача, товар, який було попередньо оплачено покупцем, постачальником передано не було, про неможливість виконання своїх обов`язків не повідомлено. Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525 , 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ст.663 Цивільного кодексу України вказано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частинами 1, 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права можна зробити висновок, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

При цьому, можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05.06.2018р. по справі №904/8972/17.

У цьому зв`язку, позивачем обрано такий варіант поведінки як повернення суми попередньої оплати товару.

До того ж, відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії від 23.10.1991, Федоренко проти України від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття майно , а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як наявне майно , так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого права власності .

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних (законних) очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Судом було встановлено обставини внесення позивачем попередньої оплати в сумі 1 200 000 грн.

Як вказувалось судом вище, відповідно до п.4.3 договору №13.03.17-11 від 13.03.2017р. строк поставки товару до складу покупця складає 40 робочих днів з моменту надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця відповідно до п.3.1.1 договору.

Отже, виходячи з умов правочину, строк поставки товару за договором №13.03.17-11 від 13.03.2017р. настав.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю "У.Т. Колос" свої зобов`язання за договором №13.03.17-11 від 13.03.2017р. виконано не було, а саме товар покупцю не передано.

Наразі, суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем доказів передання позивачу товару у відповідності до умов договору №13.03.17-11 від 13.03.2017р. чи повернення попередньої оплати покупцю надано не було.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару в повному обсязі, надає позивачу право на законне очікування , що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України (п. 166). Аналогічну правову позицію також було висловлено Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що постачальником не було передано у строк, визначений договором №13.03.17-11 від 13.03.2017р., товар покупцю, а останнім було застосовано правові наслідки непоставки товару, передбачені ст.693 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення попередньої оплати в сумі 1 200 000, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "У.Т. Колос" (01133, м.Київ, Печерський район, бульвар Лесі Українки, будинок 26А, офіс 116, ЄДРПОУ 41006957) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техрозробка" (11502, Житомирська обл., місто Коростень, вул.Каштанова, будинок 3, ЄДРПОУ 38115738) попередню оплату в сумі 1 200 000 грн. та судовий збір в розмірі 18 000 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. З урахуванням п.4 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вказаний строк продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст складено та підписано 30.06.2020р.

Суддя Спичак О.М.