Рішення

від 18.06.2020 по справі 911/3066/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" червня 2020 р. м. Київ Справа № 911/3066/19

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі філії Бурове управління "Укрбургаз" Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРЖ-БУД" простягнення 4 045 971,28 грн.

Представники сторін:

від позивача: Тищенко А.І.;

від відповідача: Марків Н.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство Укргазвидобування в особі філії Бурове управління Укрбургаз Акціонерного товариства Укргазвидобування звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЕРЖ-БУД про стягнення 4 045 971,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем, як постачальником, зобов`язання за договором поставки № УБГ524/015-18 від 14.08.2018, в частині здійснення поставки товару. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 2 335 172,60 грн. пені та 1 710 798,68 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду Київської області № 911/3066/19 від 16.12.2019 позовну заяву Акціонерного товариства Укргазвидобування в особі філії Бурове управління Укрбургаз Акціонерного товариства Укргазвидобування залишено без руху.

18.12.2019 від позивача надійшла заява по справі № 911/3066/19.

19.12.2019 від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 16.12.2019.

Ухвалою суду від 24.12.2019 було відкрито провадження у справі № 911/3066/19 та призначено підготовче засідання на 23.01.2020, запропоновано відповідачу у строк протягом п`ятнадцяти днів з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; докази направлення відзиву позивачу.

23.01.2020 в судовому засіданні представником відповідача заявлено усні клопотання про продовження строку для подачі відзиву на позовну заяву та про відкладення підготовчого судового засідання.

Представник позивача не заперечував проти задоволення судом зазначених клопотань відповідача.

23.01.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про задоволення клопотань відповідача та про відкладення судового засідання на 05.02.2020, яка занесена до протоколу судового засідання.

05.02.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

05.02.2020 в судовому засіданні оголошено ухвалу про відкладення судового засідання на 19.02.2020, яка занесена до протоколу судового засідання.

17.02.2020 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

19.02.2020 в судовому засіданні оголошено ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення судового засідання на 18.03.2020, яка занесена до протоколу судового засідання.

Відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 та від 25.03.2020, якою встановлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин та заборонено, зокрема, проведення всіх масових заходів, а також регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями), перевезення пасажирів метрополітенами м. Києва, Харкова і Дніпра та залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) тощо.

З наведених обставин, судове засідання призначене на 18.03.2020 не відбулось, про що було повідомлено сторін ухвалою суду від 18.03.2020.

Ухвалою суду від 14.05.2020 судом було призначено підготовче судове засідання на 27.05.2020.

27.05.2020 в судовому засіданні судом оголошено ухвалу про закриття підготовчого провадження по справі та призначення справи № 911/3066/19 досудового розгляду по суті на 18.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання.

18.06.2020 в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне.

За твердженнями позивача, відповідачем не були виконані зобов`язання щодо поставки товару в обсязі та в строки, визначені договором поставки № УБГ524/01518 від 14.08.2018, а також специфікацією № 1 від 14.08.2018 до нього. У зв`язку із чим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення з відповідача 2 335 172,60 грн. пені та 1 710 798,68 грн. штрафу.

В свою чергу, представник відповідача, в судовому засіданні 18.06.2020 надав усні заперечення, відповідно до яких просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, з огляду на наступне.

На переконання відповідача, дія договору поставки, за неналежне виконання якого позивачем нараховано штрафні санкції, закінчилась ще 31.12.2018. При цьому, як стверджує відповідач, погодження подовження дії договору сторонами не досягнуто. У зв`язку із чим, постачання товару у 2019 році відбувалось без укладеного договору, яке, в свою чергу, було повністю оплачено відповідачем. Крім того, відповідач вважає, що позивачем заявлено позовні вимоги із пропуском позовної давності, а тому відповідач просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог та відмовити повністю в їх задоволенні.

В свою чергу, позивач повністю заперечує проти тверджень відповідача, зазначаючи, що ним не пропущено строк позовної давності, а також дія договору закінчується в момент повного виконання сторонами своїх зобов`язань, як то передбачено умовами договору поставки.

За висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України..

У судовому засіданні 18.06.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

14.08.2018 між Акціонерним товариством Укргазвидобування в особі філії Бурове управління Укрбургаз Акціонерного товариства Укргазвидобування (далі - покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДЕРЖ-БУД (далі - постачальник, відповідач) укладено договір поставки № УБГ524/01518 (далі - договір).

Пунктами 1.1 та 1.2 зазначеного правочину сторони узгодили, що постачальник зобов`язується поставити покупцеві - плити дорожні ПД 2-9,5 С (2980x1480x180) Лот № 10 (далі-товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Відповідно до п. 5.1 договору, строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації до цього Договору.

Як встановлено судом, 14.08.2018 сторонами підписано специфікацію № 1 до договору, умовами якої визначено, що вартість товару, що поставляється по цій специфікації, складає 24 439 981,20 (Двадцять чотири мільйони чотириста тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна гривня 20 копійок) гривень, у т.ч. ПДВ 4 073 330,20 грн. Умови поставки Товару: DDP (згідно ІНКОТЕРМС 2010), кінцеве місце призначення - згідно п.10 специфікації. Строк поставки товару: протягом 120 календарних днів з дати підписання договору, згідно рознарядки покупця на кожну партію товару окремо.

Умовами п. 5.2 договору визначено, що обсяг поставки товару (кожної партії товару) визначається в рознарядках покупця та узгоджується до поставки товару. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання Постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятися покупцем в електронному вигляді на електрону адресу постачальника, вказану в Розділі XIV даного договору.

Судом встановлено, що позивачем, на виконання умов договору та специфікації складено на направлено на електронну адресу відповідача наступні Рознарядки, а саме: № 015-03-10120-1 від 29.08.2018 та № 015-015-15818-1 від 06.12.2018

Як вбачається зі змісту Рознарядки на поставку № 015-03-10120-1 від 29.08.2018, позивач просив відповідача поставити плиту дорожню ПД 2-9,5 С (2980х1480х180) в кількості - 1175 шт. залізничним транспортом за адресою: станція Полтава Південна, Південної залізниці код станції 448709; одержувач - БУ Укрбургаз .

Відповідно до Рознарядки на поставку № 015-015-15818-1 від 06.12.2018 позивач просив відповідача поставити плиту дорожню ПД 2-9,5 С (2980х1480х180) в кількості - 3 525 шт. залізничним транспортом за адресою: станція Полтава Південна, Південної залізниці код станції 448709; одержувач - БУ Укрбургаз зі строком поставки товару до 12.12.2018.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку № 3 до цього договору, який є його невід`ємною частиною (для нерезидентів) або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товару (або) видаткової накладної, (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі товару або додаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 19 406 385,04 грн, починаючи з 21.01.2019 і по 13.06.2019, що підтверджується видатковими накладними та актами приймання-передачі, копії яких містяться у матеріалах справи.

Розділом IV договору сторони передбачили порядок здійснення оплати. Зокрема, відповідно до п. п. 4.1-4.2, розрахунки проводяться шляхом: оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату товару та підписаного сторонами акту приймання-передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника, на умовах, зазначених у специфікації або з урахуванням умов, передбачених п. 3.4. цього Договору.

До рахунка додаються: підписаний уповноваженими представниками сторін акт приймання-передачі товару або видаткова накладна. Покупець не здійснює оплату за поставлений товар, та така несплата не є порушенням строку оплати зі сторони покупця у випадку ненадання постачальником рахунку на оплату (інвойсу) чи його неналежного оформлення.

Відповідно до п. 4 специфікації, оплата проводиться по факту поставки товару протягом 30 календарних днів з дати постачання.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, позивачем здійснено оплату поставленого відповідачем товару в повному обсязі.

Згідно з п. 10.1 договору, договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) і діє до повного виконання сторонами зобов`язань.

Наразі, судом взято до уваги твердження відповідача щодо припинення дії договору 31.12.2018, з приводу чого суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Умовами підпунктів 6.3.1 та 6.3.2 пункту 6.3 договору визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені цим договором. Забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом II цього Договору.

Так само, як і підпункт 6.1.1 визначає обов`язок покупця своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар.

Отже, з урахуванням аналізу умов, визначених сторонами у договорі поставки, а також, беручи до уваги норми чинного законодавства України, судом встановлено, що договір поставки № УБГ524/01518 від 14.08.2018 діє в частині зобов`язань відповідача - до моменту поставки товару, визначеного в договорі та специфікації до нього, та в частині зобов`язань позивача - до моменту здійснення повної оплати за поставлений товар.

Отже, підсумовуючи вищенаведене, господарський суд встановив, що договір поставки № УБГ524/01518 від 14.08.2018 припиняє свою дію в момент повної оплати позивачем, поставленого в повному обсязі відповідачем на виконання умов договору та специфікації, товару.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки № УБГ524/01518 від 14.08.2018 та специфікацію № 1 від 14.08.2018 до нього, як належні підстави, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 та ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Специфікацією № 1 до договору визначено, що строк поставки товару: протягом 120 календарних днів з дати підписання договору, згідно рознарядки покупця на кожну партію товару окремо.

Договір сторонами підписано 14.08.2018, тому, строк поставки протягом 120 календарних днів це по 12.12.2018 включно.

Як вже було досліджено судом та зазначалось раніше, зі змісту Рознарядки на поставку № 015-03-10120-1 від 29.08.2018, вбачається, що позивач просив відповідача поставити плиту дорожню ПД 2-9,5 С (2980х1480х180) в кількості - 1175 шт. залізничним транспортом за адресою: станція Полтава Південна, Південної залізниці код станції 448709; одержувач - БУ Укрбургаз .

Відповідно до Рознарядки на поставку № 015-015-15818-1 від 06.12.2018 позивач просив відповідача поставити плиту дорожню ПД 2-9,5 С (2980х1480х180) в кількості - 3 525 шт. залізничним транспортом за адресою: станція Полтава Південна, Південної залізниці код станції 448709; одержувач - БУ Укрбургаз зі строком поставки товару до 12.12.2018.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачем, станом на 22.12.2018 ще не було виконано свого обов`язку по договору щодо поставки товару, позивачем складено та направлено відповідачу лист № 015/03/16786-1 від 22.12.2018, в якому останній наполягав на виконанні відповідачем умов договору та поставці товару.

Як було встановлено судом вище, відповідачем розпочато виконання обов`язку по договору щодо поставки товару з 21.01.2019. Зазначене підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних та актів приймання-передачі.

При цьому, судом відхиляються твердження відповідача, що зазначені поставки відбувались поза межами договору поставки, оскільки, у кожній видатковій накладній та акту приймання-передачі є пряме посилання на договір поставки № УБГ 524/015-18 від 14.08.2018 і які, підписані з боку відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, виходячи з наведених вище вимог чинного законодавства та умов договору, суд дійшов висновку, що товар по договору поставки та специфікації відповідач повинен був поставити до 12.12.2018 (включно).

Проте, відповідачем свої обов`язки в частині поставки товару у строки, які визначено умовами договору, специфікацією та рознарядками належним чином виконано не було, що підтверджується наявними матеріалами справи. З огляду на все вищенаведене у сукупності, господарський суд встановив, що відповідачем здійснено поставку товару на загальну суму 19 406 385,04 грн. по договору з простроченням строків, визначених умовами договору.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 7.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Згідно з п. 7.10 договору, у разі невиконання постачальником взятих на себе зобов`язань з поставки товару у строки, зазначені у даному договорі, останній сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару.

Позивач за прострочення строків поставки товару, керуючись п. 7.10 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 2 335 172,60 грн. та штраф у розмірі 1 710 798,68 грн.

Право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати у договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного суду від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17, постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12, постанові Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Здійснивши перерахунок пені та штрафу, з урахуванням умов договору, прострочення по поставці товару, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково у сумі 2 283 310,13 грн. та в частині стягнення нарахованого штрафу - у повному розмірі у сумі 1 710 798,68 грн.

Одночасно, відповідачем заявлено вимогу про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленум Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 (далі - постанова Пленуму ВГСУ № 10), за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

За приписами ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку (ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України).

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з п. 4.2 постанови Пленуму ВГСУ № 10, у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено судом, відповідач був зобов`язаний здійснити поставку товару до 12.12.2018 включно.

Таким чином, прострочення щодо поставки товару починається з 13.12.2018.

При цьому, пунктом 4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів передбачено, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. Однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Отже, враховуючи наведені приписи законодавства, а також те, що позивач звернувся до суду з даним позовом 11.12.2019, суд дійшов висновку, що позивачем заявлено позовні вимоги в межах строку, передбаченого чинним законодавством України, для вимог про стягнення нарахованої пені та штрафу у зв`язку із простроченням поставки товару.

З огляду на викладене, суд відмовляє відповідачу в застосуванні позовної давності до позовних вимог.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 59 911,63 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕРЖ-БУД" (місцезнаходження: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Глиняна, 40-Б; код ЄДРПОУ 40297036) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Кудріявська, 26/28; код ЄДРПОУ 30019775) в особі філії Бурового управління "Укрбургаз" Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (місцезнаходження: 63304, Харківська обл., м. Красноград, вул. Полтавська, 86; код ЄДРПОУ 00156392) 2 283 310,13 грн. пені, 1 710 798,68 грн. штрафу та 59 911,63 грн. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко