Рішення

від 24.06.2020 по справі 916/934/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"24" червня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/934/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Літвінова С.В.

при секретарі судового засідання Липі Т.О.

за участю представників:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЕЛЕКТРО" (Київське шосе, 2, Одеса, 65031) до відповідача: Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" (вул. Балківська, 1-Б, Одеса, 65029) про стягнення 164512,73 грн.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЕЛЕКТРО" звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси", в якому просить господарський суд: про стягнення 164512,72 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № ТМО-214/18 від 03.10.2018р..

08.04.2020 року суд відкрив провадження по справі, ухвалив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

14.02.2020 року суд отримав відзив на позов, яким Відповідач визнав позовні вимоги в частині основного боргу, в частині 3% річних та індексу інфляції просить відмовити. Також Відповідач у відзиві на позов просить про відстрочення виконання рішення суду на шість місяців.

Позивач 06.05.2020р. надав відповідь на відзив в якому просить викладені у відзиві на позов заперечення, доводи, мотиви та вимоги відповідача відхилити.

26.05.2020р. відповідач надав заперечення на відповідь на відзив в якому підтримує викладені у відзиві заперечення.

24.06.2020р. звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за його відсутності та позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

У судовому засіданні 24.06.2020р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю МАНДІ ЕЛЕКТРО" (далі - Постачальник) та Комунальним підприємством Теплопостачання міста Одеси (далі - Замовник) укладено договір поставки № ТМО-214М8 від 03.10.2018 р.

За договором Постачальник зобов`язується поставити Замовникові товар, а Замовник прийняти та оплатити такий товар, на умовах та у строки, передбачені договором.

Відповідно до умов договору, а саме п. 3.1. оплата за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі на підставі виставленого Постачальником рахунку, шляхом перерахування авансового платежу у розмірі 70% від загальної вартості договору, п. 3.2. передбачено, що остаточний розрахунок здійснюється Замовником протягом 10 банківських днів з моменту передачі товару. Датою передачі товару є дата підписання видаткової накладної.

Рахунок на оплату № 2733 виставлено Постачальником Замовнику 19.09.2018 року.

На виконання умов Договору, Постачальник, 22.01.2019 року поставив Замовнику товар на загальну суму 173801,83 грн, у тому числі ПДВ 28966,97 грн., що підтверджується видатковою накладною № Б0000126 від 22.01.2019 р.

Замовник 23.04.2019 р. частково сплатив суму за поставлений товар у розмірі 20000грн.

Відповідно до акту звірки взаєморозрахунків, заборгованість Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси перед ТОВ ПАНДІ ЕЛЕКТРО" станом на 05.08,2019 року становить 153801,83 грн. У зв`язку із чим Позивач направляв Відповідачу претензії № 40 від 24,06,2019 р, та № 106 від 17.12,2019 р. з вимогою сплатити заборгованість за товар. Однак, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не було,

Таким чином, основний борг за Договором Поставки № ТМО-214/18 від 03.10.2018 р., на теперішній час, становить 153801,83 грн.

Посилаючись на вищенаведені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЕЛЕКТРО" звернулось до суду з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, надані ними в ході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України закріплює, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за договорами поставки виконав належним чином, поставив відповідачу товар на загальну суду 173801,83 грн, у тому числі ПДВ 28966,97 грн., що підтверджується видатковою накладною № Б0000126 від 22.01.2019 р.

Абзацом 1 ч. 1. ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до умов договору, а саме п. 3.1. оплата за поставлений товар здійснюється у безготівковій формі на підставі виставленого Постачальником рахунку, шляхом перерахування авансового платежу у розмірі 70% від загальної вартості договору, п. 3.2. передбачено, що остаточний розрахунок здійснюється Замовником протягом 10 банківських днів з моменту передачі товару. Датою передачі товару є дата підписання видаткової накладної.

Частина 1 статті 692 ЦК України встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем, відповідачем в порушення вищезазначених приписів закону та договору поставки, договірні зобов`язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару належним чином не виконав, вартість поставленого товару оплатив частково в сумі 20000 грн.,

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов`язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача вартості поставленого та не оплаченого за договорами поставки товару в сумі 153801,83 грн. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, що також не заперечує відповідач.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 5443,69 грн. та інфляційних витрат в сумі 5267,21 грн.

У відповідності з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 5443,69 грн. та інфляційних витрат в сумі 5267,21 грн., суд встановив, що позовні вимоги в цій частині відповідають вимогам чинного законодавства, їх розрахунок здійснений позивачем належним чином, у зв`язку з чим підлягають судом задоволенню в повній мірі.

Щодо вимог відповідача про відмову у задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає наступне.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання, яке допустив відповідач та визнав у повному обсязі у своєму відзиві на позов, передбачена статтею 625 ЦК України. Частиною 1 вказаної статті передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною 2 ст. 625 визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, діючим законодавством прямо передбачено, що відповідач не може бути звільнений від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, встановленої договором або законом.

Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов`язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов`язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов`язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов`язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов`язання.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями.

Крім того, відповідач у своїх заперечення на відповідь на відзив посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. у справі №902/417/18 відповідно якої Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Суд хибно ставиться до посилань відповідача на вищевказану постанову так як відповідачем не подано клопотання про зменшення 3% річних, а відповідач взагалі просить про відмову в цій частині.

Крім того, Відповідач надав суду заяву про відстрочення виконання рішення суду.

Заява мотивована тим, що в даний час КП ТМО знаходиться у скрутному фінансовому становищі, яке виникло з ряду причин і на даний час не володіє джерелами оплати заборгованості, та просить господарський суд відстрочити виконання рішення господарського суду Одеської області на шість місяців з таких підстав.

КП ТМО являється соціально необхідним теплопостачальним підприємством, оскільки надає послуги теплопостачання та гарячого водопостачання 95-ти % споживачів м. Одеси різних категорій - населенню, бюджетним установам, релігійним організаціям та іншим споживачам, але на сьогодні знаходиться на межі банкрутства.

Основною метою діяльності Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси є задоволення потреб територіальної громади міста, шляхом здійснення господарської діяльності, пов`язаної з виробництвом та постачанням теплової енергії (п. 2.1 Статуту).

При цьому, відповідач не може керуватись загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов`язань з безперебійного та безпечного забезпечення споживачів тепловою енергією, оскільки повинен діяти виключно в межах Норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь.

Несвоєчасність розрахунків за поставлений товар, являється не наслідком несумлінного виконання своїх зобов`язань відповідачем, а існування об`єктивних причин, що не дозволяють Комунальному підприємству Теплопостачання міста Одеси своєчасно і в повному обсязі виконувати свої зобов`язання.

Основним фактором важкого фінансового стану підприємства є: економічно необгрунтовані тарифи на теплову енергію та послуги теплопостачання які відшкодовують менш ніж 80% фактичної собівартості; несвоєчасне відшкодування різниці в тарифах для населення та відсутність механізму погашення різниці в тарифах для споживачів бюджетної та промислової сфери; наслідок дії Постанови Кабінету міністрів від 18.07.2014 № 217 Про затвердження порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для розрахунків з гарантованим постачальником природного газу , на підставі якої з рахунку КП ТМО щоденно списується на користь НАК Нафтогаз України , ПАТ Одеська ТЕЦ , ПАТ Одесагаз та ПАТ Укртрансгаз близько 85 % надходжень від споживачів теплової енергії, у зв`язку з чим підприємство залишається без оборотних коштів та можливості здійснити виплату заробітної плати, оплату обов`язкових платежів до бюджету, у тому числі за спожиту електроенергію, водопостачання та водовідведення та всі інші платежі для забезпечення технологічного процесу, особливо в між опалювальний період.

Отже, суд вважає за доцільне задовольнити заяву Відповідача та надати відстрочку виконання Рішення суду на шість місяців до 24.12.2020р.

Згідно п. 2 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Інші посилання сторін не спростовують висновків, до яких дійшов суд.

При цьому, суд звертає увагу сторін на те, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЧ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суду обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЧ від 10.02.2010р.у справі "Серявін та інші проти України"

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Отже, суд вважає позовні вимоги, обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору, із врахуванням положень ст. 129 ГПК України та наданням Відповідачу відстрочки виконання Рішення суду.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЕЛЕКТРО" - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (вул. Балківська, 1-Б, Одеса, 65029, код 34674102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АНДІ ЕЛЕКТРО" (Київське шосе, 2,Одеса,Одеська область,65031, код 39324312) основний борг в розмірі 153801,83 грн., 3% річних в розмірі 5443,69 грн., інфляційні витрати в розмірі 5267,21грн. та 2467,69 грн. судового збору з відстрочкою виконання рішення на шість місяців до 24.12.2020р..

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

Повний текст складено 30 червня 2020 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов