Постанова

від 23.06.2020 по справі 910/4557/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2020 р. Справа№ 910/4557/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Шевченко В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Лобер Гмбх

на рішення Господарського суду міста Києва

від 27.06.2018 (повний текст рішення складено 27.06.2018)

у справі № 910/4557/18 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства ПроКредит Банк

до Спільного українсько-німецького підприємства у

формі Товариства з обмеженою Лобер Гмбх

про стягнення 2 579 320,84 грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство ПроКредит Банк (далі - ПАТ ПроКредит Банк , банк, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Лобер Гмбх (далі - СУНП ТОВ Лобер Гмбх , товариство, відповідач) про стягнення 2 579 320,84 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Рамковою угодою №FW105.504 від 23.10.2009 та Договором про надання траншу №115.44454/FW105.504 від 15.04.2014 в частині повернення запозичених грошових коштів, відтак просило стягнути з відповідача 2 377 603,04 грн. заборгованості по капіталу, 45 551,31 грн. заборгованості за відсотками, 46 448,42 грн. відсотків за неправомірне користування кредитом та 109 717,66 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2018 у справі № 910/4557/18 позов задоволено повністю. Стягнуто з Спільного українсько-німецького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Лобер Гмбх на користь Публічного акціонерного товариства ПроКредит Банк 2 377 603,04 грн. заборгованість по капіталу, 45 551,31 грн. заборгованість за процентами, 46 448,42 грн. процентів за неправомірне користування кредитом, 109 717,66 грн. пені та 38 689,81 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням суду, СУНП ТОВ Лобер Гмбх оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Крім цього, просило призначити у справі судово-економічну експертизу, на вирішення якої постановити питання щодо визначення правильності розрахунку позовних вимог, а також застосувати строки позовної давності щодо стягнення пені. Доводи апелянта зводяться до того, що зробити справедливий розрахунок наявного боргу за досить складним розрахунком без допомоги експерта неможливо. При цьому, апелянт стверджував, що встановивши порушення відповідача з 01.04.2014, суд не врахував, що до цього моменту у відповідача заборгованості не існувало, а спірна заборгованість виникла за Договором траншу від 15.04.2014, судом, на переконання апелянта, не враховано порушення терміну позовної давності щодо стягнення пені.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на неї, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що заперечує проти призначення судової експертизи вважаючи наданий позивачем розрахунок простим, прозорим та таким, що відповідає дійсності, це підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунках. При цьому, зазначив, що в оскаржуваному рішення йдеться не про прострочення відповідача з 01.04.2014, а про те, що виписка за поточним рахунком, яка підтверджує надання кредиту відповідачу, була сформована за період з 01.04.2014 по 15.06.2018, що жодним чином не підтверджує виникнення зобов`язань відповідача з 01.04.2014. З приводу строків позовної давності щодо стягнення пені позивач зазначав, що п. 10.4 Рамкової угоди визначено, що нарахування та сплата пені проводяться за весь час існування заборгованості без застосування встановлених законодавством обмежувальних строків та припиняється у пень повного погашення заборгованості.

Подана відповідачем під час розгляду справи апеляційним судом заява про закриття провадження у справі та повернення судового збору, за змістом якої він вказував, що перевірив розрахунок та впевнився, що сума позову відповідає його вимогам, а тому вважав відсутнім предмет спору , відтак просив закрити провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір повернути відповідачу судовий збір за подання апеляційної скарги, відхилено апеляційним судом, адже правильність розрахунку позивача, з яким погодився відповідач, жодним чином не свідчить про відсутність спору та не може бути підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Підстав для повернення сплаченого відповідачем судового збору апеляційний суд також не знайшов.

В судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2020 представники сторін повторно не з`явились не зважаючи на їх належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення йому відповідної ухвали апеляційного суду про відкладення розгляду справи.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 23.06.2020 представники сторін, явка яких в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явилися не зважаючи їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності їх клопотань про відкладення розгляду справи, а також наявності в матеріалах справи доказів, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 23.10.2009 між ПАТ ПроКредит Банк (позивач, кредитор за договором) та СУНП ТОВ Лобер Гмбх (відповідач, позичальник за договором) укладено Рамкову угоду № FW105.504 (далі - Рамкова угода), за умовами якої кредитор на підставі угоди зобов`язується здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами (п. 2.1 Рамкової угоди).

Відповідно до п. 2.2 Рамкової угоди встановлюються наступні лімітні умови кредитування позичальника:

- ліміт суми кредитування - еквівалент 500 000 доларів США;

- ліміт строку кредитування - 120 місяців;

- максимальний розмір процентів - 40% річних.

За змістом п. 4.1 Рамкової угоди за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплатити кредитору проценти у розмірі та порядку, визначених угодою та кредитними договорами у межах максимальних розмірів процентів, встановлених угодою.

Положеннями п. 4.2 Рамкової угоди сторони погоди, що проценти обчислюються у валюті кредиту за процентною ставкою, встановленою відповідним кредитним договором, від суми залишку кредиту за кожен календарний день користування залишком кредиту, виходячи із 360 календарних днів у році, з моменту видачі кредиту до моменту повного погашення кредиту.

Проценти нараховуються у дні, визначені відповідним кредитним договором, як дні погашення процентів, на суму залишку кредиту, існуючого на момент закриття кожного з операційних днів за кожен календарний день періоду між датою (включно), що передує поточному нарахуванню та датою (включно) останнього нарахування процентів (видачі кредиту - для першого нарахування). При цьому залишком кредиту у небанківські дні є залишок на кінець останнього операційного дня, що передував цим дням (п. 4.3 Рамкової угоди).

За умовами п. 9.2.2 Рамкової угоди на позичальника покладений обов`язок щоразу у день настання строків погашення грошових зобов`язань забезпечувати належне їх погашення, здійснювати перевірку проведення погашення та його належності.

Відповідно до п. 4.4 Рамкової угоди у випадку прострочення погашення кредиту, позичальник сплачує проценти за неправомірне користування кредитом у розмірі, що дорівнює визначеним відповідними кредитними договорами процентам за користування даним кредитом за кожен календарний день прострочення, які обчислюються за методом факт/360 від суми залишку кредиту, строк погашення якого настав, з дати виникнення заборгованості до дати повного її погашення.

Кредитор згідно п. 8.2.1 Рамкової угоди вправі вимагати дострокового погашення кредиту у випадку прострочення погашення грошових зобов`язань тривалістю більш ніж 3 (три) банківські дні.

Положеннями п. 8.4 Рамкової угоди встановлено обов`язок позичальника достроково погасити весь залишок кредиту протягом п`яти банківських днів з дня відправлення (вручення, якщо кредитор вручив вимогу) позичальнику чи поручителям вимоги, якщо інша сума чи строк дострокового погашення не будуть вказані у такій вимозі.

У разі виникнення заборгованості позичальника тривалістю понад 30 (тридцять) календарних днів позичальник зобов`язаний здійснити повне дострокове погашення кредиту, виданого на підставі кредитного договору, по якому існує прострочення не пізніше ніж через 3 банківські дні з моменту настання тридцятого календарного дня прострочення незалежно від того, чи кредитор пред`явив йому вимогу, якщо інше не буде погоджено з кредитором (п. 8.6 Рамкової угоди).

Відповідно до п.10.2 Рамкової угоди при порушені встановлених договорами строків погашення грошових зобов`язань позичальник сплачує штрафну пеню у розмірі 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 (п`ятнадцять) гривень у еквіваленті валюти кредиту за кожний календарний день прострочення, включаючи день повного погашення заборгованості. Починаючи з 31 календарного дня прострочення, розмір пені збільшується до 1% за умови подання кредитором відповідного повідомлення позичальнику про таке збільшення. Розмір пені не може бути збільшено, якщо погашено не менш ніж 80% усього боргу чи щомісячно погашається не менш ніж 30% від суми заборгованості.

За змістом п. 10.4 Рамкової угоди нарахування та сплата пені проводиться за весь час існування заборгованості, без застосування встановлених законодавством обмежувальних строків та припиняється у день повного погашення заборгованості.

15.04.2014 між ПАТ ПроКредит Банк (позивач, кредитор за договором) та СУНП ТОВ Лобер Гмбх (відповідач, позичальник за договором) було укладено Договір про надання траншу № 115.44454/FW105.504 (далі - Кредитний договір), за умовами п. 1 якого кредитор на підставі та умовах рамкової угоди № FW105.504 від 23.10.2009, а також цього договору зобов`язується надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язується належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов`язань.

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін № 1 від 28.08.2015) розмір кредиту становить 200 000,00 доларів США, строк користування 64 місяці від дати видачі включно, тип процентної ставки - змінювана, розмір процентів - 12% річних, виходячи з 360 календарних днів у році.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

За кредитним в силу приписів ст. 1054 ЦК України договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин згідно ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) згідно ст. 530 ЦК України.

Матеріалами справи встановлено, що 15.04.2014 позивач надав відповідачу в кредит грошові кошти в загальному розмірі 200 000,00 доларів США, що підтверджується банківською випискою, сформованою за період з 01.04.2014 по 15.06.2018, та відповідно свідчить про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Рамковою угодою та Кредитним договором.

Проте, відповідач зобов`язання перед позивачем належним чином не виконав, наданих в кредит грошових коштів у визначені строки в повному обсязі не повернув, проценти за користування ними не сплатив.

Як вбачається з банківської виписки, сформованої 15.06.2018, та наданого позивачем розрахунку заборгованості, непогашена сума кредиту (капіталу) станом на 27.03.2018 становила 2 377 603,04 грн.

Матеріалами справи також підтверджується, що протягом періоду з 15.05.2014 по 27.03.2018 відповідач повинен був сплатити позивачу проценти за користування кредитом в розмірі 70 305,01 доларів США, проте вказане зобов`язання виконав частково, відтак у нього виникла заборгованість, яка станом на 27.03.2018 за офіційним курсом Національного банку України становила 45 551,31 грн.

Крім цього судом враховано, що протягом спірного періоду відповідач повинен був сплатити проценти за неправомірне (фактичне) користування кредитом в розмірі 46 448,82 грн (за офіційним курсом НБУ), проте цього зобов`язання не виконав.

01.02.2018 позивач звернувся до відповідача із вимогою про повне дострокове повернення кредиту, однак вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Будь-яких належних та допустимих доказів повернення позивачу кредиту, повної сплати відсотків за користування кредитом та відсотків за неправомірне (фактичне) користування кредитом відповідачем (апелянтом) суду не надано.

За таких обставин, здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків та врахувавши, що розмір позовних вимог визначено позивачем виключно у національній валюті України - гривні із застосуванням офіційного курсу, встановленого Національним банком України, саме на день подання позову, апеляційний суд визнав висновки місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за Кредитним договором в розмірі 2 377 603,04 грн, а також 45 551,31 грн. відсотків за користування кредитом та 46 448,42 грн. відсотків за неправомірне (фактичне) користування кредитом, які доведено позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому, судом враховано, що в наданій апеляційному суду заяві про закриття провадження у справі та повернення судового збору відповідач дослівно зазначив, що перевірив розрахунок та впевнився, що сума позову відповідає його вимогам .

З огляду на наведене, апеляційний суд не вбачає підстав для призначення у справі судово-економічної експертизи щодо визначення правильності розрахунку позовних вимог.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 109 717,66 грн. пені за прострочення грошового зобов`язання по сплаті кредиту та процентів за користування ним.

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.1-2 ст. 549 ЦК України ).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

При порушені встановлених договорами строків погашення грошових зобов`язань позичальник на підставі п.10.2 Рамкової угоди сплачує штрафну пеню у розмірі 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 (п`ятнадцять) гривень у еквіваленті валюти кредиту за кожний календарний день прострочення, включаючи день повного погашення заборгованості. Починаючи з 31 календарного дня прострочення, розмір пені збільшується до 1% за умови подання кредитором відповідного повідомлення позичальнику про таке збільшення. Розмір пені не може бути збільшено, якщо погашено не менш ніж 80% усього боргу чи щомісячно погашається не менш ніж 30% від суми заборгованості.

За змістом п. 10.4 Рамкової угоди нарахування та сплата пені проводиться за весь час існування заборгованості, без застосування встановлених законодавством обмежувальних строків та припиняється у день повного погашення заборгованості.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд першої інстанції правомірно встановив, що позивачем в супереч вимогам Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань застосовано розмір пені, який перевищує подвійну облікову ставку НБУ.

При цьому, за здійсненим судом розрахунком, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, вимоги позивача про стягнення пені підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 109 717,66 грн., тобто в повному обсязі. Підстав для проведення судово-економічної експертизи щодо визначення розміру пені апеляційний суд також не вбачає.

З приводу наведеної в апеляційній скарзі заяви про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені слід зазначити, що положеннями ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачено можливість застосування позовної давності, в тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Заявляючи про сплив позовної давності в апеляційному суді, сторона, в даному випадку відповідач, повинен довести неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі хоча і не на обґрунтування неможливості подання заяви про сплив строку позовної давності, на не повідомлення про розгляд справи, відхиляються апеляційним судом, оскільки матеріалами справи встановлено, що ухвали Господарського суду міста Києва суду направлялись на офіційну на момент розгляду справи місцевим судом адресу відповідача: 02660, м. Київ, вул. Сагайдака, буд. 101, яка підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та яка також самостійно зазначалась відповідачем в апеляційних скаргах та інших заявах, поданих після ухвалення оскаржуваного рішення. При цьому, під час апеляційного розгляду справи деяка кореспонденція апеляційного суду була отримана відповідачем за вказаною адресою, а деяка, як і в суді першої інстанції, поверталась з відмуткою за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 911/3309/17; від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г).

Крім цього, необхідно зазначити, що за змістом ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

З огляду на наведене та здійснення судом першої інстанції всіх необхідних дій щодо належного повідомлення відповідача про розгляд даної справи, апеляційний суд вважає, що неотримання відповідачем кореспонденції суду було суб`єктивною поведінкою сторони, яка не залежала від суду, а тому не може бути підставою для прийняття в апеляційному суду заяви про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені. Жодних інших обґрунтувань неможливості подання такої заяви на стадії розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не зазначено.

Положеннями п. 10.4 Рамкової угоди сторони погодили, що нарахування та сплата пені проводиться за весь час існування заборгованості, без застосування встановлених законодавством обмежувальних строків та припиняється у день повного погашення заборгованості.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Спільного українсько-німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю Лобер Гмбх залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 27.06.2018 у справі № 910/4557/18 - без змін.

Матеріали справи №910/4557/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.06.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала