Рішення

від 01.07.2020 по справі 910/5428/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2020Справа № 910/5428/20 Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Державного підприємства "Стивідорна компанія "Ольвія" (а/с 170, м. Миколаїв, 54052)

до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" (вул. Россошанська, 3-А, м. Київ, 02093)

про стягнення 15 542,64 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Стивідорна компанія "Ольвія" до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" про стягнення 15 542,64 грн, з яких пеня в розмірі 14 158,82 грн та 3% річних в розмірі 1 383,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язань з оплати за встановлення сервітуту за договором № 108П-2019/75-29012-24/19 від 17.07.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

19.05.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. До вказаного відзиву долучено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%.

27.05.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

09.06.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/5428/20 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.07.2019 між Державним підприємством "Укроборонсервіс" (Сервітуарій) та Державним підприємством "Стивідорна компанія "Ольвія" (Володілець) укладено договір № 108П-2019/75-29012-24/19 про встановлення сервітуту (надалі також - договір), відповідно до п. 1.1 якого за цим Договором Володілець встановлює на умовах, визначених цим Договором Сервітуарію сервітут на право проходу і проїзду на транспортних засобах по автомобільних дорогах (код послуг ДК 016:2010 68.20.12 )Володільця інв. №№ 66994, 66996, 66801, 66799, 67010 з проходженням через Контрольно-пропускні пункти №1 та №2, а також проїзду (подача/прибирання вагонів) по залізничних коліях № 41,42,49А, 50А, 55, 56, 57, 58, 94, 95,96 з проходженням через КПП №2 в межах визначених у Схемі проїзду і проходу (обсяг прав користування) - Додаток №1 до цього Договору.

Сервітут встановлюється для забезпечення можливості Сервітуарія здійснювати прохід та проїзд до своїх Об`єктів та до причалів №1, №2 і допоміжного причалу, розташованих у Спеціалізованому морському порту Ольвія. (п. 1.2 договору)

Згідно з п. 4.1 договору, за встановлення (надання) сервітуту Сервітуарій сплачує Володільцеві плату у розмірі 187 104,24 грн. без ПДВ на рік шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Володільця протягом 7 банківських днів з моменту отримання оригіналу рахунку. ПДВ нараховується згідно чинного законодавства.

За приписами пунктів 9.1, 9.2 договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами. Даний договір є безстроковим і припиняється у випадках, передбачених чинним законодавством, а також за взаємною згодою сторін, про що укладається додаткова угода, або розривається за рішенням суду.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що на виконання умов договору 08.08.2019 він виставив відповідачу рахунок № 880 на суму 103 343,05 грн за надання сервітут на 2019 рік, який мав бути оплачений до 20.08.2018 включно. Однак відповідач оплатив рахунок лише31.01.2020, що свідчить про порушення зобов`язання за договором. У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 14 158,82 грн та 3% річних в розмірі 1 383,82 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що супровідний лист, яким позивач ніби направив рахунок № 880 від 08.08.2019, не містить посилань на дату рахунка. Крім того, вказаний лист було направлено без опису вкладення, у зв`язку з чим неможливо встановити, які саме документи були надіслані із таким листом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Частиною ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач виставив відповідачу рахунок № 880 від 08.08.2019 на суму 103 343,05 грн, який разом із супровідним листом від 08.08.2019 № 01-7/1509 направив відповідачу службою кур`єрської доставки Флайтекс .

Відповідно до накладної № 001114 вказане відправлення відповідач отримав 09.08.2019.

31.12.2019 сторонами підписаний акт надання послуг № 1413 на суму 103 343,05 грн. за договором на підставі рахунка № 880 від 08.08.2019.

Грошові кошти за послуги земельного сервітуту за договором на підставі рахунка № 880 від 08.08.2019 у розмірі 103 343,05 грн відповідач сплатив 31.01.2020, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача.

Отже, враховуючи отримання рахунка на оплату № 880 від 08.09.2019 на суму 105 343,05 грн 09.08.2019, відповідно до п. 4.1 договору відповідач мав сплатити цю суму до 20.08.2020.

Однак, доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження здійснення сплати відповідачем вказаної суми у встановлений строк до матеріалів справи не подано.

Натомість, кошти за договором у розмірі 103 343,05 грн були сплачені відповідачем лише 31.01.2020.

У зв`язку з простроченням сплати відповідачем коштів за надання сервітуту у 2019 році, позивач заявив до стягнення 3% річних у розмірі 1 383,82 грн за період з 21.08.2019 по 30.01.2020.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань №14 від 17.12.2013).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню як обґрунтовані та такі, що розраховані правильно.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 14 158,82 грн за період прострочення відповідача з 21.08.2019 по 30.01.2020.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 5.1 договору сторони погодили, що за прострочення терміну внесення плати за встановлення сервітуту Сервітуарій сплачує Володільцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 14 158,81 грн у зв`язку з допущенням помилки у розрахунку.

Суд розглянув та відхилив заперечення відповідача проти позову, з огляду на таке.

Стверджуючи про неотримання рахунку на оплату № 880 від 08.08.2019, відповідач разом з тим не надав доказів на підтвердження того, що саме він отримав від позивача разом з поштовим відправленням за накладною службою кур`єрської доставки Флайтекс № 001114.

Крім того, відповідач не надав доказів на підтвердження того, що він отримав рахунок в інший день. Натомість, у акті акт надання послуг № 1413 на суму 103 343,05 грн, як і у призначенні платежу міститься посилання на вказаний рахунок.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, зважаючи на викладене, надані позивачем докази на підтвердження обставин направлення ним відповідачу рахунка на оплату № 880 від 08.09.2019 та отримання його останнім 09.08.2019 суд уважає більш вірогідними, оскільки відповідачем не подано жодних доказів на їх спростування.

Водночас, відповідач у відзиві на позов заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 95%.

Частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Пунктом 6.4 роз`яснення Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" визначено, що виходячи з наведених норм, суди мають право при прийнятті рішення про стягнення штрафу зменшувати його розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Підстави та розмір зменшення стягуваного штрафу повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Однак, суд зазначає, що всупереч наведеному вище відповідач не довів перед судом належними доказами наявності таких обставин, які б свідчили про необхідність зменшення штрафної санкції, якою у даному випадку є пеня.

При цьому, суд звертає увагу, що позивач є таким само господарюючим суб`єктом, як і відповідач та несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Отже, нарахована позивачем пеня підлягає стягненню за сам факт допущення порушення, незалежно від того, чи завдано позивачу у зв`язку з цим збитків.

Окрім того, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.

З урахуванням вказаних вище приписів чинного законодавства України, надавши оцінку обставинам, викладеним у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, встановивши відсутність доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення та які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного підприємства "Укроборонсервіс" (вул. Россошанська, 3-А, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код 21552117) на користь Державного підприємства "Стивідорна компанія "Ольвія" (а/с 170, м. Миколаїв, 54052, ідентифікаційний код 19290012) 3% річних у розмірі 1 383,82 грн, пеню у розмірі 14 158,81 грн та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 01.07.2020

Суддя Т. Ю. Трофименко